Гора
Гостра, Полонина Рівна, а шлях до них — Руський
Так само, як мешканці
Закарпаття та Прикарпаття називають найвищу українську вершину Говерлу своєю
(саме по ній проходить кордон між цими областями), львів’яни — якщо їх не
задовольняє бескидська Парашка (1268 метрів) — мають підстави «піднятися» ще на
140 метрів
і вважати найвищою точкою Львівщини розташовану на кордоні із Закарпаттям гору
Пікуй (1408 метрів).
Саме від цієї вершини зручно здійснити мало ходжену мандрівку мальовничими
Верховинсько-Полонинськими вершинами та хребтами, які вражають багатством флори
та фауни, стрімкими схилами та лагідними незалісненими верхами.
По
«штриці» на Пікуй
Починати сходження на вершину найкраще з
села Біласовиця, що прилягає з заходу до міжнародної автотраси Київ–Чоп за
Верецьким (Ворітським) перевалом (838 метрів). Дістатися сюди зручно як з
Ужгорода та Мукачева, так і зі Стрия. Дорога має бездоганне, як на українські
реалії, покриття, тож маршрутний автобус їде зі Стрия до Біласовиці приблизно
дві години.
...Перейшовши центральну частину Біласовиці,
розпитали місцевих жителів про найкращий вихід на вершину. Нас зорієнтували, що
потрібно пройти до останніх хат за руїнами тваринницької ферми та перейти
навпроти невеликої пасіки на правий берег потоку: «Далі підніметесь по схилу
вздовж краю лісу і вийдете на штрику, яка виведе під вершину». «Штриками» в
Карпатах називають залишки столітньої давності вузькоколійок, від яких,
здебільшого, збереглися тільки насипи (шпалам і рейкам місцеві мешканці давно
вже знайшли інше застосування).
Вирізнивши з-поміж інших польових доріг ту,
що веде вгору пологим насипом, група почала сходження. Згодом поблизу невеликого
потоку ми побачили маркування маршруту — широку білу смугу із жовтою
посередині. (Тут варто поповнити запаси води). Далі вже йшли вузькою, але
промаркованою стежкою, яка впевнено навпростець набирала висоту. Через якийсь
час ми вийшли з лісу в пояс субальпійського криволісся та побачили попереду
найвищу точку першого дня походу...
...Оглянувши мальовничі скелясті виступи
вершини (Пікуй), ми продовжили маршрут по Верховинському вододільному хребту у
північно-західному напрямку. Тепер треба було знайти місце, де є дрова, вода і
зручний майданчик для наметів. Пройшовши плече Пікуя (1329 метрів),
опустилися у сідловинку з хрестом. Далі починалися кам’яні виступи наступної
вершини на фрагменті Верховинського вододільного хребта під назвою Букюська
Полонина. Від сідловини високими травами ми почали спускатися у північному
напрямку до невеличкого виступу лісу, що знаходився приблизно посередині
поля...
Через
Руський Шлях до Лютянського перевалу
Наступного ранку вихід на вершину 1304 метрів був
вражаючим навіть для тих, хто вже ходив Карпатами. Над широкою та рівною, ледь
помережаною невеликими підвищеннями улоговиною Воловецько-Межигірської
верховини, по якій тече річка Жденівка, на південному заході велетенською
(понад 700 метрів),
майже прямовисною стіною тягнувся скелястий хребет. Вісім сіл, розміщених в
улоговині, з висоти орлиного лету було видно, ніби на карті. З протилежного
боку над улоговиною — полонинські вершини Гострої Гори, а ще далі Рівної та
Лютянської Голиці. На південному сході височать Боржавські вершини Стій (1681 метр) та Великий
Верх (1598 метрів),
а ген на північному заході — масив Тарниці, найвищої гори польської частини
Бескидів (1346 метрів).
...Милуючись казковими краєвидами по обидва
боки хребта, ми продовжили маршрут до гори Великий Верх (1309 метрів) та
перевалу Руський Шлях (1217
метрів). На перевалі стоїть хрест, а дещо далі по хребту
на камінні — вказівник із стрілками. Наступним пунктом нашої мандрівки мала
бути гора Лютянська (Лаутанська) Голиця, що височить на південному заході
улоговини над річкою Люта (Лютянка). Ще раз окинувши оком навколишні пейзажі,
група почала спуск з перевалу стежкою від хреста в південно-західному напрямку.
Біля межі лісу стежка вивела нас до потужного джерела. Тут повернули на
північний захід, щоб вийти на село Кичерний...
...Проминувши Кичерний, група перейшла в
село Розтока, звідки ліворуч на південний захід відходить стежка до Лютянського
перевалу, проміжного пункту по дорозі на Лютянську Голицю. Перед церквою в
Розтоці ми повернули ліворуч і перебралися вбрід на правий берег Жденівки...
На
Гостру і Рівну за один день
Наступного дня група вирушила ще до восьмої
години. Вранішня спроба розвідати маршрут на Лютянську Голицю була невдалою —
стежки заросли густим молодняком. Зваживши перспективи такого складного
переходу та недостатню підготовленість групи, вирішили йти на Гостру Гору, що
височить на південний схід від перевалу. Діставшись лінії вододілу, нечіткою
стежкою, що місцями губилася зовсім, почали підніматися на вершину. Через 20
хвилин досить плавного підйому лісовий масив змінили галявини, з яких
відкривалися чудові краєвиди то в одному, то в іншому напрямках. Випогодилося,
і вже впродовж дня над нами було чисте небо і яскраве літнє сонце.
Через годину ходу перед нами виросла перша
вершина Гострої (висота понад 1300 метрів). Біля підніжжя — потужне джерело,
де необхідно наповнити водою усі наявні ємності. Від джерела добре вторована
стежка береться спочатку стрімко уверх, а потім переходить у траверс, який
плавно набирає висоту і обводить довкола першої вершини. Далі виходимо на
відріг і круто повертаємо праворуч. Перед нами у всій красі основна вершина
Гострої Гори (1405
метрів).
...Подальший шлях Гострою пролягає через
третю вершину, висотою 1403
метри. Сходження на неї досить легке, адже перепад висот
між сідлом і верхом становить приблизно 60 метрів. З третьої
вершини ще близько ста метрів пройшли лінією хребта, а тоді повернули праворуч
від гребеня, тримаючи курс на відріг південно-східного напрямку... Нарешті на
стрімкому спуску натрапляємо на квартальну лісову просіку, якою вже впевненіше
спускаємось у найнижчу точку вододілу, що з’єднує Гостру Гору з Полониною
Рівною...
Приблизно о 17 годині група вийшла на
розлоге, вкрите кущами чорниці, брусниці, лишайниками та травами плато Полонини
Рівна. На мапах і в літературі часто фігурує інша назва — Полонина Руна... На
південний захід від вершини до села Липовець веде прокладена військовими
бетонка.
Нею плавно сходимо вниз, оминаючи північну
гребеневу частину гори. Приблизно через два кілометри від хреста натрапляємо на
довгоочікувані малопотужні джерела...
...Біля руїн казарм бетонка різко повертає
на південь, а ми виходимо на ґрунтову дорогу, що серпантином веде у північному
напрямку, через ліс. Пройшовши понад сім кілометрів від найвищої точки Рівної,
потрапляємо до мальовничого гірського озера...
Озеро
розміщене на висоті 839
метрів. Хоч його в радянські часи часто відвідували
туристи з різних кутків величезної країни, про що засвідчує і тодішня назва —
Комсомольське, — воно майже не вивчене та не описане в науковій літературі.
Справжня назва озера — Велика Трусця. Його довжина майже 120 метрів, а ширина —
понад 60. Походження і глибина водойми не відомі...
Не проминіть Лумшорський водоспад
Вранці останнього дня походу звивистою
дорогою через 4,2 кілометра група вийшла до турбази «Полонина», перші корпуси
якої споруджено у 60-і роки ХХ століття. Звідси продовжуємо маршрут ґрунтовою
дорогою у південно-західному напрямку, вздовж правого берега річки Туриця.
Поступово ґрунтова дорога переходить в асфальт. На узбіччі вказівник з написом
«Лумшори». У верхній частині села будинок відпочинку «Лумшори», а нижче
розташувалися понад два десятки садиб. Єдиний мікроавтобус вирушає з села до
районного центру Перечин тільки один раз у день о 9 годині 20 хвилин.
Нижче будинку відпочинку біля річки відносно
широка галявина, де й зупинилася група в очікуванні заздалегідь замовленого транспорту.
В цьому місці на річці Туриця є невеличкий (висотою до 1,5 метра) водоспад, а
береги і дно відслонюють товщі карпатського флішу...
Короткий опис маршруту (пішохідна
частина):
село Біласовиця Воловецького району
Закарпатської області — гора Пікуй (1408 метрів) — гора Великий Верх (1309 метрів) та перевал
Руський Шлях (1217
метрів) — село Кичерний — село Розтока — Гостра Гора (1405 метрів) — гора
Полонина Рівна (1479
метрів) — озеро Велика Трусця (839 метрів) — село
Лумшори Перечинського району Закарпатської області. Приблизна протяжність
маршруту — 56
кілометрів.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
