Свірж:
кіно і реальність
Найстрашніші, найдраматичніші
моменти хітового радянського мюзиклу «Д’Артаньян і троє мушкетерів»
відбуваються в Бетюнському монастирі, де підступна Міледі труїть нещасну
Констанцію. Саме на екрані більшість вперше і побачила героя нашої розповіді.
Не вусатого Михайла Боярського, а замок, точна адреса якого — Львівська
область, Перемишлянський район, село Свірж.
Свірзькі гербу «Шалава»
Раніше Свірж був містечком, та, здається, й
сам давно забув про ті часи. Зараз про міський статус пам’ятає хіба колишній
магістрат у центрі. Сучасний Свірж — чимале село на берегах однойменної річки,
що розливається широкими ставами. В теплу пору року тут особливо добре: м’які
зелені пагорби, величезне плесо ставка, в якому відображаються вагітні дощем
хмари, спокій лісів і ланів — Карпати в мініатюрі. Вздовж дороги до Свіржа з Перемишлян
(це близько 10 кілометрів) видніються круті, дивного вигляду скелі, де, кажуть,
любив блукати Іван Франко. Втім, і зараз, взимку, тут є чим помилуватися.
Перша письмова згадка про
Свірж датується 1427 роком, коли його відвідав польський король Владислав ІІ.
Тоді поселення називали Свєржем. З 1442 року місциною володів рід Романовських.
А 22 вересня 1449 року місцева влада відмежувала від міста село з назвою, над
якою, очевидно, довго не думали. Бо й село було іменоване... Свірж.
Про Романовських практично нічого не відомо,
а от про господарів Свіржа з 1453 року і аж до початку XVII століття можна
розповісти чимало. А був це рід Свірзьких гербу «Szalawa» (в українському
прочитанні — «Шалава»). Першим власником гербу був напівміфічний лицар Галка,
приятель князя Рюрика. Польська міфологія саме з Галкою навіть пов’язує
виникнення топоніму Галичина. Серед представників роду був Габріель Свірзький (ІІ
половина XVI століття), перший перекладач Вергілія на польську мову.
Де снідали герої й королі
Та найважливіше для нашої розповіді те, що
Свірзькі звели у Свіржі замок. У такий спосіб магнати оборонили себе від
татарських набігів, а нам, туристам, залишили чудову приманку. Більшість джерел
датує першу згадку про укріплення 1530-м роком. Та якщо вірити охоронній
табличці на брамі, цитадель зведено ще 1482 року.
...З трьох боків споруду захищає вода, а з
четвертого — оборону забезпечують міцні стіни і самотня башта. Спостережливе
око кіномана її впізнає: це ж бастіон Сен-Жермен, де Атос, Портос і Араміс із
д’Артаньяном снідали під ворожими кулями в заключній сцені кінофільму…
Між двома графами і двома
війнами
В середині XVII століття фортеця була
відновлена й укріплена: тоді Свірж перейшов у власність графа Олександра
Цетнера. Можливо, реконструкцією займався архітектор Павел Гродзіцький, відомий
зведенням у Львові королівського арсеналу. Герби графа «Przerowa» та його
дружини Анни з Замойських «Jelita» дотепер прикрашають в’їзну браму замку. З
боку двору на брамі вибита дата «1530». Цетнери дбали не лише про фортецю, а й
про містечко: перепланували його, влаштувавши в центрі ринкову площу.
Незважаючи на
чудове оборонне розташування — замок був оточений непрохідними болотами,
ставками, в підніжжі мурів ровами і звідним мостом — форпост часто ставав
здобиччю нападників. Під час визвольної війни у 1648–1654 роках твердиню не раз
здобували козацькі загони, у 1648 році її спалили татари, а в 1672-му захопили
турецькі яничари. Але ще через три роки вона вистояла турецьку облогу і
захистила в своїх мурах залогу, яка втекла з сусіднього Поморянського замку...
На початку ХХ століття багато зробили для
фортеці графи Лямезан-Салянс, які володіли ним у 1907–1930 роках. Іронія долі:
роботи з оновлення замку були завершені військовим аташе в Парижі, генералом
Робертом Лямезан-Салянс (1869–1930) якраз напередодні Першої світової війни.
Другого вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла
разом із цінностями, родинними портретами й бібліотекою. Залишилися лише стіни.
Де вже було врятуватися клумбам з трояндами перед фасадом замку. Після війни
граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох
російських військовополонених, які за збереженими малюнками та фотографіями
відтворювали знищені портали, розетки та рослинні орнаменти на стелях. Лише
дахи башт граф зробив іншими, вищими, більш бароковими. Продовжив відбудову
зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895–1966). Реставрація тривала, аж
поки вересень 1939 року остаточно не зруйнував графські плани. Під час Другої
світової замок було пограбовано і частково зруйновано…
«Кар’єра»
костелу
Поруч із комплексом піднімається ренесансний
костел. Про нього теж варто розказати. Так якось ведеться: якщо в поселенні є
старовинний храм і замок, медом туристам буде намащено саме поблизу
фортифікації. Тим часом костел, а нині греко-католицька церква — теж шмат
історії, і чималий. Римо-католицька парафія була заснована в Свіржі ще у 1494
році братами Мартином і Андрієм Свірзькими. Яким був первісний храм, що належав
отцям-домініканам, науці не відомо. На місці дерев’яного попередника в 1546
році їх наступник, що теж називався Андрієм Свірзьким, звів нинішню споруду.
Тільки після масштабних перебудов початку XVII століття та 1770-х від готичного
XVI століття мало що залишилося. Сучасний недоречний бляшаний купол над
ренесансним фасадом — не перша видозміна костелу…
…Як не дивно, значно більше збереглося
документів про стан костелу в XVII–XVIII століттях, аніж в кінці ХІХ — на
початку ХХ. Хіба от згадати, що в 1934 році з храму викрали старовинний келих
та кілька обрусів — і місцевий слуга закону оцінив збитки в 4000 злотих. А далі
була війна. У вересні 1942 року німці зняли з храму обидва дзвони — на
переплавку. 19 липня 1944 року, під час боїв за звільнення Львівщини, танковий
снаряд влучив у сигнатурку храму, — башточка і дах згоріли. Як це часто було на
західноукраїнських землях, в жовтні 1945 році вікарій храму, Здзіслав Семенець,
та кілька місцевих римо-католиків покинули Свірж назавжди, взявши з собою образ
Богоматері з головного вівтаря, ще кілька ікон та найцінніше костельне начиння.
Колишні свіржани оселилися в Гєралтові біля міста Болеславець, де у місцевому
храмі дотепер зберігається майно Успенського костелу. Те, що залишилося в свірзькій
сплюндрованій святині, заради забавки спалили в 1950-х роках майбутні
трактористи, які навчались у замку. В радянські часи храм використовувався як
склад, і лише в 1995 році влада передала споруду місцевій греко-католицькій
громаді...
Привид
концесії
Слово «замок» у багатьох викликає асоціацію:
скарб! І правда, невдовзі після Другої світової в оборонному рові було
випадково знайдено замасковані двері до пивниці. За таємничими дверима
зберігалися... ні, не золоті злитки та дублони, а хатні пожитки — посуд та
меблі, речі останнього власника замку графа Комаровського. Всі «скарби»
розібрали по своїх оселях жителі села.
Наступна асоціативна пара: «замок —
підземелля». І підземелля є! Щоправда, не надто велике, якісь дві кімнатки.
Більшу частину колись значніших пивниць довелося замурувати під час численних
реконструкцій замку — виникла загроза обвалу. Хоча людську уяву не замуруєш —
траплялося почути «бувальщину», наче зі Свіржа вів підземний хід до оборонної
вежі в П’ятничанах та не менш оборонного костелу в селі Соколівка (обидва
населених пункти — в Жидачівському районі). Це кілометрів з 20 буде.
Є й легенди, без яких розповідь про замки
здається занадто пісною. Отже, давним-давно працювала у Свірзькому замку
місцева дівчина. В ті часи ворог неодноразово підходив під фортечні стіни,
мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином, але у дівчини зав’язався роман із
ворожим солдатом. Військо коханого взяло Свірж в осаду. Мрії про любощі
засліпили дівчину — і вона відкрила своєму бусурманському соколу фортечну
браму. Та не кохання чекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув
зрадницю у глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, зрадить
вдруге. От і лякають тепер місцеві жителі туристів розповідями про тінь
нещасної зрадниці, яка блукає фортецею, не знаходячи спокою — і, навчена гірким
досвідом, закриває всі двері на своєму шляху. Туристи вірять і навіть
демонструють фотографії залу поблизу криниці, на яких крім каміння помітні
незрозумілі білі плями. Для когось — доказ існування потойбічного світу, а для
когось — конденсат на об’єктиві…
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
