З висоти Високих Татр

В таку спеку, якою вона була в серпні, навіть їсти не хотілося — хіба легкої перекуски. Отак і монументальна мандрівка виглядала надто обтяжливою. А от дводенна прогулянка Польськими Татрами, де поруч гармонійно поєднуються цивілізована інфраструктура та висоти, що обіцяють адреналін, видалася якраз. Перш ніж потрапити на найвищу вершину Польських Татр Риси (2499 метрів), слід було дістатися до всесвітньо відомого туристичного і культурного центру — містечка Закопане у передгір’ї.

Татранським парком — виключно пішки

З України найзручніший шлях до нашого об’єкта пролягає через прикордонне польське місто Перемишль (потяг Львів–Перемишль курсує щодня). А тоді польською залізницею (чи бусами, чи на авто, а можна й велосипедом) через Жешів, Тарнів, Краків і звідти — до Закопаного.

Отже, о пів на дванадцяту ночі, після чисельних змін «голова–хвіст», потяг прибув у Закопане. Одразу звернулися до заздалегідь підготовлених конспектів з адресами кемпінгів і вже через 15 хвилин, за квартал від вокзалу знайшли садибу, де замість звичного городу господиня зробила невеличке наметове поле зі столами під навісами та «санцентром» — вбиральні і душові з гарячою водою. На стіні висіло оголошення: «Можете поселятися за відсутності господарів». Ціна за ночівлю у власному наметі (сюди входить користування душем та електрикою) — всього десять злотих¹.

У Закопаному кожні п’ятнадцять хвилин з автобусної станції, що біля залізничного вокзалу, вирушають мікроавтобуси до високогірного озера Морське Око (Morskie Oko). Насправді, траверсуючи підйом з 850 метрів над рівнем моря (висота Закопаного) до кілометрової висоти, автобус везе туристів тільки 30 кілометрів дорогою Освальда Бальзера. Далі — пішки, бо шлях проходить Татранським національним парком (Tatranski Park Narodowy), зокрема і повз самісінький кордон зі Словаччиною. Отож за сім злотих вас вивезуть до величезної автостоянки у Палениці Білчанській (Palenica Bialczanskа). Тут можна перекусити, відвідати, як то водиться, сувенірну крамничку, і, придбавши вхідний квиток до охоронної території парку, пересісти на п’ятнадцятимісну кінську бричку або завершити маршрут до озера пішки. Автомобільне сполучення на цьому відрізку дозволене тільки для транспорту парку, прикордонників та для служб, що забезпечують діяльність притулку Морське Око.

...За годину подорожі долиною Риб’ячого Потоку (Rybi Potok), повз місцевість Велика Ванта² (Wielka Wanta), названу так через кам’яні розсипи, все тією ж дорогою Освальда Бальзера ви дістанетесь до Волосяниці (Wlosienica) — місця для відпочинку з непоганим кафе і терпимими цінами. (Наразі в Українських Карпатах на висоті 1300 метрів над рівнем моря нема кав’ярні, де всіх бажаючих можуть нагодувати морозивом, не розтопленим у 30-градусну спеку.) Одразу за місцем відпочинку є поворот направо, на Височинну Стару Дорогу (Wyznia Stara Droga), яка простягається десять кілометрів вгору хребтом аж до Полянки під Чубою (Polanka pod Czuba). А на самому початку цієї дороги є наметове поле — передостання можливість дешевої ночівлі з доступом до гарячої води та електрики.

Гіпнотичний погляд Морського Ока

Ще 25–30 хвилин ходи — і за одним тільки запахом повітря ви розумієте, що десь є велика вода. Бриз із півдня, куди весь час прямувала дорога, приносить неабияку свіжість та прохолоду. Це стимулює краще за будь-яке морозиво: натовп туристів наче прокидається і прискорює ходу — фініш поруч. Тут вартує згадати, що влітку за доброї погоди Морське Око відвідують до трьох тисяч осіб у день (близько мільйона за рік). І слід віддати належне працівникам парку — щодва кілометри розташовані біо¬туалети, лави для втомлених та ще частіше — смітники. Сміття майже немає, а берег озера щодня прибирають.

А ось і берег Морського Ока³ — озера, утвореного з талої води сніжників у гірській розщелині льодовикового походження. Складно передати словами велич краєвиду водного плеса, над яким височіє стіна двокілометрових скель. Для наочності: перепад висот між скелею Wielki (2438 метрів; найвища вершина серед тих, які видно одразу з протилежного боку озера) та Морським Оком дорівнює висоті тридцяти трьох дев’я¬ти¬поверхових будинків. Коли стоїш на березі Морського Ока, відчуття масштабу змінюється — здається, що тебе оточують декорації з фентезійної постановки. І тільки добре пригледівшись, бачиш «мурашок»-людей на протилежному боці водойми...

Але повернімося до озера, в чистій воді якого (вода прозора на глибину 10–14 метрів) просто біля берега можна побачити пристойного розміру форель. Легенди кажуть, що в озері є і морські створіння, а хід із дна веде аж до самої Адріатики.

За соціалізму в Польщі озеро зазнало екологічної катастрофи — певні ділянки дна перетворилися на смітник, від токсинів змінилася флора та фауна. У 1990-х роках Татранський національний парк розпочав широкомасштабну екологічну акцію з очищення дна. Запросили водолазів із Кракова, а згодом виховали місцеву команду пірнальників. Разом з іншим сміттям у 1997 році з дна підняли 40 кілограмів дрібних монет, що їх забобонні туристи кидали у воду. Зараз на Морському Оці живуть дикі качки, які зовсім не бояться туристів.

...Якщо вистачить сил (а озеро таки добре «заряджає»), можна продовжити мандрівку вгору до наступної водойми — Чорного Ставу під Рисами⁴. Ще 25 хвилин підйому серед жерепу та іншої альпійської рослинності. Цей відрізок маршруту долають тільки 20 відсотків туристів, що стартують у Палениці. А вершину Рисів здобуває лише десята частина мандрівників. Ділянка від Морського Ока до Чорного Ставу виявляється тестом на туристичну затятість — кут підйому стрімко зростає.

Позаду — Польща, попереду — Словаччина

Піднятися сюди вартує хоча б тому, що перед туристом відкривається розкішний краєвид із Морським Оком внизу. Лише тут стає зрозуміла асоціація, закладена в назві водойми. До речі, озеро утворене водою зі сніжників — непридатною для життя. Тож тут не водиться риба, як не намагалися її сюди заселити. Відпочивши та насолодившись красою, вирішили повернутися назад, до притулку Морське Око, щоб вдосвіта наступного дня з новими силами рушити до вершини гори Риси — найвищої в Польських Татрах.

Ночівля в тримісному номері коштувала 35 злотих з особи. О пів на шосту ранку вийшли на маршрут. Швидко дісталися Чорного Ставу і, обігнувши озеро зліва, почали підйом...

Приблизно до висоти 1700 метрів складність підйому така ж, як на відрізку між двома озерами. Далі стає важче: кут нахилу скелі збільшується і дорога стає стрімкішою. Перша дійсно складна ділянка — обхід величезного (метрів 200 шириною) кам’яного виступу з масиву скелі — Булі під Рисами (Bula pod Rysami). «Сходинки» стежки стають значно крутішими, подекуди доводиться огинати кількаметрові брили, притискаючись до них всім тілом або тримаючись за «перила»-ланцюги. У повітрі витає свіжість від сусідства величезного сніжника справа. Тим дивніше побачити між каменів розквітлий кущик червоних троянд — занесена туристами квітка прийнялася.

...На одинадцяту годину дня стежка стає людною, як міська вулиця — знизу піднімаються чисельні мандрівники, згори спускаються (і обов’язково вітаються) туристи зі словацького боку. Власне вершина гори Риси — це перехід між Польщею та Словаччиною, відкритий вдень для піших, вело- та лижних (!) туристів з 16 червня по 31 жовтня.

...Виявилося, що Риси мають дві вершини — польську (2499 метрів) та словацьку, на три метри вищу. На верхівці тіснувато — всього декілька метрів умовно рівного місця. А мандрівників зо два десятки: перепочили, пофотографували і звільняють місце наступним охочим.

Варто зазначити, що нам дуже пощастило з погодою — чисте небо та повне безвітря. Зазвичай вершина гори майже весь час вкрита хмарами. Працівники притулку радили приїздити у вересні, коли ще бурі трапляються не часто, а туристів — менше. Взимку ж тут ходять професіонали зі спорядженням — тренуються перед штурмом багатотисячників...

Дорога назад веде тією ж стежкою. Якщо підніматися було нуднувато (зверху бачиш все ті ж камені), то спускатися страшнувато — є куди падати, якщо бути неуважним. Проте за три години зійшли до Чорного Ставу. Перепочили і, трохи посміюючись над захеканими туристами, котрі один за одним питали, коли ж закінчиться той підйом до озера, спустилися до Морського Ока. А там ще за якихось дві години вже були на стоянці в Палениці Білчанській. На маршрутку тут можна сісти до 19-ї години. Однак, якщо ви сідатимете в один з останніх бусів, і в ньому залишатимуться вільні місця, вам їх доведеться оплатити.

Отже, мандрівку можна вважати завершеною. До речі, загалом вона вам обійдеться від 450 злотих і більше (за чотири дні) разом з транспортом та проживанням. А вражень — море.

¹ на момент подорожі курс злотого був 1,7 гривні.

² Wanta — (пол.) кількаметрова кам’яна брила.

³ Морське Око — одне з найбільших гірських озер Європи; розмір 862 на 566 метрів, глибина 50,8 метра, поверхня води знаходиться на висоті 1395 метрів над рівнем моря.

⁴ Чорний Став під Рисами — озеро на висоті 1583 метри, розмір 578 на 444 метри, глибина 76 метрів, прозорість на глибину 16–17 метрів.

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Драгобрат]

[Івано-Франківськ]

[Озеро Синевір]

[Драгобрат]

[Гори]

[Івано-Франківськ]

[Різне]

[Івано-Франківськ]