Золочів.
Palazzo in fortezzo
Золочів, певно, має якийсь
таємний магніт, існування якого усвідомлюєш щойно тоді, коли потрапляєш до
міста втретє, заглиблюєшся в його віки і вловлюєш особливий добрий шарм його
людей, коли починаєш донестями розповідати про це місто будь-кому із ним не
знайомому, але зовсім не можеш вмістити його у вишикувані колонки тексту. Можна
впевнено сказати, що цей магніт сховано в Золочівському замку. Але він тут
точно не один. Є давня церква святого Миколая з розписами Модеста Сосенка;
вишуканий костел; Золочівський двір, відомий тепер як Дім для убогих... Ми ж
рушаємо до цитаделі з дивовижною властивістю: вивільняти від часу та місця.
Замок
на Кемпі
Тепер Золочівський замок оточило місто. І
все ж може здатися, що він десь поза поселенням, бо і справді виокремлений на
своєму пагорбі, який тут називають Кемпою. Колись велика рятівна купа («кемпа»
на польський манер) землі, оточена болотами й омита двома річками, стала
ідеальним місцем для нового замку, збудованого Собєськими. Тепер марно шукати і
сліду боліт: сучасна забудова виросла на осушених територіях. Річці Золочівка
посунули річище, Млинівку закули в бетон. А замок майже не змінився. Його
особливість саме в тому, що він зберігся майже повністю з XVII століття: вали,
бастіони, по кутах чудесні вежечки-кавальєри з родовими гербами Со¬бєських,
в’їзна брама, тераси (залишки італійських парків) — зовні, і Великий та
Китайський палаци — всередині. Замок зберігся як фортечний комплекс, що
поєднував оборону й житло (архітектор, на жаль, невідомий). Є спеціальна назва
для таких замків: «palazzo in fortezzo» (тобто палац у фортеці, з італійської).
Такі ж мури можна побачити в Падуї. І ще хіба в Петропавловській фортеці в
Санкт-Петербурзі, але вона пізнішого походження. В інших місцях позалишалися
переважно фрагменти. Недаремно правдивий батько замків Львівщини, директор
Львівської галереї мистецтв Борис Воз¬ниць¬кий зауважив, що здивувати людей у
Золо¬чівському замку можна не Великим і навіть не Китайським палацом, а саме
оборонними спорудами. Недарма архітектор XVII століття Наронович-На¬ронсь¬кий
писав, що немає нічого красивішого в архітектурі, як гарно сформований вал...
Зійшовши на Кемпу, можна пізнати
невичерпність обмеженого валами квадрату землі (зі стороною 110 метрів всередині,
135 зов¬ні), на якому так явно відбивалися історичні зміни. Ще донедавна
мешканці Золочева за звичкою називали замок не інакше, як тюрмою. Тут і справді
майже століття змінювалися в’язниці: австрійська, польська, катівні НКВС і
гестапо, радянська тюрма. Перед тим були казарми австрійського війська...
Тільки
раз здобутий турками
Те, що нині — старовина, у XVII столітті
було зразком найновіших досягнень форти-фікаційного будівництва. Такий тип
оборонних укріплень, коли поєднуються рельєф місцевості і створене людьми,
називають неоголландським. Потужні стіни мають майже півтора метра ширини, і
зсередини їх підпирає насипний земляний вал — 12 метрів у основі.
Пробити такі мури гарматне ядро не могло. З іншого боку, це не та фортифікація,
де пересиджують наступ ворога. Золочівський замок — фортеця бастіонного типу,
що передбачає взаємодію укріплень та озброєних людей. По чотирьох кутах мурів —
видовжені виступи, бастіони. І розміри, й форма прораховані так, що довкола
замку немає «мертвого поля», все прострілюється. Брама мала окреме додаткове
укріплення — равелін.
Це справді була неприступна твердиня.
Мандруючи через Золочів на схід у 1671 році, розвідник короля Франції Людовіка
ХІV Ульріх Вердум записав: «Замок на високому горбі, добре укріплений валом із
землі та бастіонами з кам’яних плит і ровом». А в наступному, 1672 році фортеця
перший і єдиний раз, після шестиденного запеклого бою, не витримала навали
десятитисячного турецького війська. Можливо, лише тому, що господар саме
боронив Кам’янець і забрав із собою найліпше озброєння. Вже у 1675 році замок
встояв при сильному штурмі татарської орди Аджі-Гірея.
Ці
пороги топтали короновані особи
...Один з двох синів Якуба Собєського, Ян,
уславить рід, ставши королем і здобувши багато військових перемог, найяскравіша
з яких — під Віднем у 1683 році, що фактично врятувала Європу від турецької
експансії. Хрещеним батьком його сина Якуба від шлюбу з красунею-француженкою
Марією-Казимирою буде сам Людовік ХIV.
...Дві знахідки виявилися просто
захоплюючими: вбиральні та опалення.
У той самий час, як у замку французького
короля Людовіка XIII в Бургундії вбиральня була просто собі кріслом із виносним
відром, у золочівських шляхтичів (тоді замок ще не став королівською
резиденцією) вже діяла спеціальна каналізаційна система. Каналізаційний стояк,
імовірно, доходив до рівня ґрунтових вод. У комірчині є спеціальний залом, де
один навпроти одного розміщено вентиляційні отвори. Крім того, в описах
значиться, що дерев’яне накладне сидіння обов’язково обтягувалося шкірою. Такі
вбиральні розміщувалися в кутових кімнатах, що слугували гардеробами, причому
на обох поверхах.
Система опалення також була добре продумана.
Тепло не просто йшло догори, а розходилося по стінах: до шести великих коминів
по центру під’єднувалися теплові канали і один комин обігрівав одночасно чотири
кімнати.
Великий палац призначався на житло
господарям. Тут ночували лише особливо поважні гості. Інші оселялися в
гостьовому будинку навпроти. Двір у XVII столітті був повністю забудований по
периметру. Дерев’яна забудова не збереглася. Отже, тепер тут можна побачити
традиційну палацово-паркову резиденцію зразка другої половини XVII — першої
половини XVIII століть, коли вже минає небезпека татарських нападів і головною
стає імпозантність палацу. Французький парк: симетрія клумб і алей, скульптури,
басейн — шарм простору і чітких ліній.
...Реставрується для експозиції велетенська
(майже 10 на 11 мет¬рів) картина «Битва під Парканами» Мартіно Альтамонте із
циклу, виконаного на замовлення короля Яна ІІІ Собєського. Хоча й тепер у
Великому палаці є на що подивитися. Наприклад, оформлені в стилі мисливської
кімнати великі сіни на другому поверсі. Тут знаходиться найдавніший на
території колишнього Союзу викопний раритет — фрагмент хряща іхтіозавра, а
також рештки мамонта.
Китайський
палац
Це — родзинка. Це — ексклюзив. Адже
китайських палаців, таких поширених колись у Європі, залишилося лише три:
Оранієнбаум під Санкт-Петербургом, Сан-Сусі в Німеччині і Золочівський — до
слова, найдавніший. Хто його збудував — невідомо, але ротонду датують XVII
століттям, а вже прибудовані партери — XVIII-м. Треба трохи уяви, щоб
розгледіти в ньому риси Піднебесної імперії. Поширене тоді «шинуазері» («під
Китай») мало нагадувало справжнє мистецтво Сходу.
Мода на «китайщину» (під якою розумілося все
східне) заволоділа Європою, коли завершилися глобальні війни з тюрками, а
освоєні голландцями й португальцями морські шляхи наблизили до європейців
східну продукцію: порцеляну, чай та багато іншої екзотики. Ознакою доброго
смаку вважалося мати китайські кабінети, а серед багатших та амбітніших —
китайські палаци. Численні східні сувеніри потребували окремого простору.
Оскільки ні описів інтер’єрів, ні
автентичних речей не залишилося, то Китайський палац у Золочеві перетворено на
Музей східних культур, який відкрито в 2004 році. Споглядати всю цю красу —
набирати однакової з митцем ваги для вічності. Так гласить китайська мудрість.
Обрамлення експозиції — взаємовпливи України і Сходу. Дивовижне панно,
аплікація шовком по шовку «під Китай», розповість, як невідомий автор XVIIІ
століття уявляв далеку «країну раю на землі»: і груші на пальмі, і дракони з
індика та качки, й китаянки, схожі на українок. Мумія сокола і фрагменти
саркофагів, фігурки ушепті (помічники в потойбічному світі) — це оригінали з
Єгипту. А Японія!.. Наприклад, японська лака — панно, виготовлене за складною,
трудомісткою технологією. Представлено воно в жанрі якузі-е, тобто сценки з
театру кабукі. Уявіть собі, щоб зробити такий виріб, треба було витримати
технологію, сам опис якої довгий, як чайна церемонія. Достатньо зазначити, що
на поверхню наносилося від тридцяти до трьохсот шарів лаку. Виготовляли його зі
спеціально обробленої живиці японської сосни (лакового дерева), використовували
тільки три природні барвники: чорну сажу, червоний оксид міді та золотий
порошок. І творилася лака виключно на кораблях у морі, де мінімум піску й
пилюки, а кожні 10–15 шарів зашліфовувалися морськими камінцями та висушувалися
у дерев’яних шафках сосновим димом. Або графіка Кунісади Утагави по рисовому
паперу, яку неможливо повторити. Адже пензлі були зроблені з шерстинок, взятих
з хвостів щурів такого виду, якого тепер нема...
Таємниче
каміння
Кілька великих каменів, найбільший з яких
важить понад дев’ять тонн, лежать у дворі Золочівського замку. На них —
загадкові нерозшифровані написи готичним шрифтом, які умовно датують кінцем XIV
— початком XV століття. Камені привезли в 2000 році з лісу поблизу села
Новосілок. Ніяких легенд відшукати не вдалося, хіба лише чутки про погану
славу, наприклад, що біля них до подорожніх чіпається блуд. Кажуть також, що ці
камені в час війни розшукували секретні німецькі служби. Чому?
Пошук версій про походження каменів привів,
зокрема, і до... тамплієрів. Припускають, що зашифрований напис може берегти
таємницю скарбів цього ордену. Біля Новосілок у XІV столітті було угорське
поселення (до речі, в Угорщині є місця, пов’язані з тамплієрами), збереглася
руїна старого замку з потужними мурами біля озера, а околиці поросли терням. Це
співпадає з описами замків тамплієрів, що будувалися на берегах водойм, бо
існували якісь таємні кімнати, які на час небезпеки можна було затопити.
Особливим символом було терня і на одному з каменів є терновий вінок. Є також
знак, в якому можна роздивитися чашу (тамплієрів пов’язують з таємницею
Грааля), а ще зображене вухо, теж символічний знак.
Коли
і стіни не мовчать
Тюремні часи Золочівського замку були
неоднозначні. Австрійці відпускали бранців додому на вихідні. У поляків режим
був суворіший. А за НКВС це місце стало страшним. У 1941 році, перед вступом
німців до Золочева, в стінах замку стратили в’язнів. Тіла розстріляних скидали
просто з вікон. Німці змусили євреїв розкопувати заповнені людьми ями: з 649
замучених родичі змогли опізнати менше сорока. А потім німці розстріляли цих
єврейських чоловіків під стіною замку, їх було близько сотні.
Люди, ризикуючи життям, півстоліття
зберігали документи про арешти, знайдені в замку, вони мають в пам’яті історії,
які зворушують до сліз...
У Великому палаці є окрема кімната з
тюремною експозицією. У замковій капличці Благовіщення двічі на рік правляться
Служби Божі, а в Каплиці-пам’ятнику біля замку в першу неділю липня —
панахида...
І на завершення
Людям, що вже двадцять років поспіль у стіни
замку повертають сімнадцяте сторіччя, його історія відкривається у різний
спосіб: через відомі фонди Олександра Чоловського, зокрема, інвентарні описи
Золочівського замку 1738 та 1768 років, через власноруч розкопані, віднайдені,
відтворені речі, через інтуїтивні осяяння і логічний аналіз, через
найрізноманітніші книжки від коротких правил будівництва у Польщі XVII століття
та змалювання життя польської шляхти до таємниць ордену тамплієрів...
Сучасні «мешканці» замку, колектив музею —
це його робочі руки і його живий дух. Герой України, володаря десятків високих
титулів, вісімдесятилітній Борис Возницький зустрів нас із відром піску в
руках. Він і муляр, він і маляр, як і вся музейна команда, що вміє працювати не
лише головою. А якби не робили самі, то нічого б і не було. Ентузіазм — головна
рушійна сила віднови Золочівського замку. Хоча своїх спонсорів тут згадують
часто і з вдячністю.
Ступаємо на місточок, залишивши позаду
головну браму. Перед нами — равелін. Зруйноване у XVIIІ столітті оборонне
укріплення тепер відбудовано. А що равелін сьогодні готовий до зустрічі не
ворогів, а гостей, то має оглядові майданчики нагорі та ресторан всередині, де
можна відпочити, все обдумати (а то й занотувати), скуштувати наїдків чи посмакувати
напоїв. І повернутися в свій час — багатшими, як мінімум, на кілька століть.
Золочів — районний центр Львівської
області. Розташований на 70
кілометрів східніше від Львова. Музей-заповідник
«Золочівський замок» — філія Львівської галереї мистецтв. Відкритий щоденно,
крім понеділка, з 10 (в неділю — з 12) до 17 години.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
