| Середа 24-05-08 15:20 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 190551. (ЦК КПСС видав "Тези про 300 річчя возз’єднання України з Росією”, у
яких пише, що "Хмельницький, виражаючи споконвічні сподівання і
прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і
очолюючи процес складання української державности, правильно розумів її
завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського
народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо
добився возз’єднання України з Росією”.
З великим чи малим російським народом гетман Богдан переговорів не мав. Він переговорював з Бутурліним, для якого справи народу не існували — Бутурлін вислуговувався перед царем Алексієм, мріючи про боярські права, і про отримання в дарунок нових декілька сотень рабів ("крепосних”). І хан чи цар-деспот Алексій не виражав прагнення і сподівання російського народу, тримаючи його в "кандалах” півазіятського рабства. "История СССР”, фальшуючи історію, пише, що "единодушно” "народние массьі России отражали желание воссоединится с братским украинским народом”. Звідки вони знали, що він "братский”: ніколи в історії ці два народи (до 1654 р.) не мали нічого спільного. Православіє — чужа релігія, яку, як знаряддя, використовували хани. Чи, може, українці повірили, що польське братське "по-рабощєніє” — гірке, а московське — солодке? Що ж: Каїн і Авель були братами, Басманов і Годунов були братами і один одного душили в ім’я "порабощєнія”. Ханською деспотією писана "История СССР” ширить ненависть між народами!) 552. Гетман Богдан (і це правда) "очолював процес складання української державности”, і шукав союзників (посилав послів до Турції, Московитії, Швеції), щоб Українську державу скріпити, а не щоб її приєднати до Московитії, поставивши свій народ "под власть тирана-царя Московитії”, яку забрали у свої руки вихрещені татари (мурзи, хани, беї). Тарас Шевченко, знаючи про отатарення Московитії, пише в "Єретикові”: "Розбойники, кати в тіарах все потоптали, все взяли, мов у Московії татари”. Народ любить надіятися на себе, на свої духовні й тілесні сили. Народ облагороднює себе гордістю тоді, коли він у тяжкі обставини потрапивши, спасає сам себе, славить сам себе своїми оборонцями-богатирями. Немає (і ніколи не було) такого глупого народу, який би шукав порятунку, добровільно йдучи в ярмо того чи іншого іноземного тирана (наприклад, короля Яна Казиміра Польського чи царя Алексія Михайловича Московського). Москалі (рускіє), реклямуючи, що українці (русичі) добровільно возз’єдналися з Москвою, щоб на вулицях Києва не було чути української мови, представляють українців перед світом, як глупих людей, роз’ятрюють національну ворожнечу. 553. Я вже говорив, що справа не в "возз’єднанні”, а в його суті: є "возз’єднання” двох сил, де ні одній не дозволено бути домінантом. І є "возз’єднання” двох сил, де діє закон: право по стороні тиранії. У таких обставинах слово "возз’єднання” стає синонімом поневолення, обману, підступної пропаганди, наприклад, веденої ЦК КПСС при допомозі ЧЕКА, НКВД, КҐБ. Білий цар-хан Алексій Московський, як видно з "Тез ЦК КПСС”, "виражав споконвічні сподівання і прагнення російського народу” (і обов’язково "великого”). І він, деспот, "рятував український народ” так, як Іван Ґрозний рятував Новгород чи Іван Калита — Тверське князівство. Що під словами "возз’єднання України з Росією” Москва розуміє грабування, гноблення, деморалізацію Українського народу, катування його кращих синів і дочок, про це свідчитимуть історичні факти "возз’єднання”, про які я почну говорити. 554. ЦК КПСС вважає, що "Переяславська рада” й "умова” були актами відречення України (Руси) від волі (самостійности) і радісного вияву рабської підлеглости тиранові-цареві Московитії, в якій панує варварська (заведена Татаро-Монгольською ордою) система державного правління. "Москвитяни успадкували імперію від Чингіс Хана”, "Золота Орда була насправді знана як Біла Орда, цар Московії, як наступник ханів цієї Орди, був тепер названий — "Білий цар”, і "Монгольські принципи урядування були далі збережені і завершені Московським правительством” (Проф. Ґ. Вернадський, "Монголи і Россія”, Ейл університет, 1953 р.; Лондон: Оксфорд прес, стор. 388—390). Гетман Богдан у Переяславі сказав, що цар Московитії Алексій не склав присяги, що буде чесним союзником. Та попи, не слухаючи гетмана Богдана рекли: "Покладемося на Євангельські істини, що цар Московський, як цар православний, шануватиме вольности країни нашої”: от і вся документація Переяславської умови. Архимандрит Прохор (довірений духовник царя Алексія) ходив з "замосковською чіновною кнігою” у супроводі попів міста Переяслава. Попи переяславські довірливим людям (побожним рабам православним) рекли, що підлеглість цареві Московитії помагає гетманові Богданові громити католицьку Польщу. І тому "єдинодушно й радісно складаймо присягу на вірність царю, возз’єднуймося з православною Московією, а не бусурманською Турцією, католицькою Польщею, протестантською Швецією”; "возз’єднуймося, щоб єсми вовєкі всі єдино билі, слава Отцю і Сину й Святому Духові”! 555. Чи попи (головні пропагандисти Переяславської умови) дбали про краще завтра рідного народу, про його державність? Ні, ні! Вони були душителями свободи слова, совісти; вони, бачачи в православії свої шкурні (маєткові) інтереси, закликали народ боронити православіє і при допомозі православія гнобили народ; так пише Костомаров. В Україні (Русі) "в більшості духовні (попи) зовсім не мали нічого священного, крім одягу під час богослуження”, "деякі з наших пастирів розумного стада Христового ледь достойні бути пастухами ослів”, "Не пастирі вони, а вовки хижі, пожираючі своїх овець. О нещасливе стадо!”, "Церква наша наповнена на духовних місцях (...) грубіянами, нахабами, гуляками, обжерами, розпусниками, ненаситними сластолюбцями, святопродавцями, несправедливими суддями, обманщиками, фарисеями, підступними юдами” (Н. І. Костомаров, "Собраніє сочінєній”, Петербург, 1903 р., кн. 1, т. З, стор. 639, 640). Костомаров (вірний побратим Тараса Шевченка), даючи таку характеристику духовенству християнської України, покликається на літописи, архіви, документи, у яких зазначаються списки попів-донощиків, агентів, які мали завдання робити розбрат між українськими полковниками, продавали Москві таїни Старшинської ради, пляни того чи іншого гетмана. Злочинні юди, чорноризці обманщики, розпусники і грубіяни їздили з обманщиками-послами Московської орди по парахвіях, зганяли побожних рабів православних на сільську площу: творили православний цирк, названий "присягою народа Малоросії царю Алексію Московському”. 556. Присяга — це слова; "Москвитяни ніколи не вірять словам, бо ніхто не вірить їхньому слову” (Карамзін, т. 10, стор. 168). Якщо ж москвитяни організовують присягу, то не тому, щоб їй вірити, а тому, щоб її використовувати, як засіб обману: присягнувся, що цареві Московському служитимеш, а тепер про вольності говориш, значить "прєдатель”, "прєдатєля — казніть!”, бо він ворог возз’єднання двох братніх народів. 14 січня посол Бутурлін з москвитянами і попами приїхав до Києва: тут його стрів з попами Київський митрополит Сильвестер Косів. У св. Софії Бутурлін оголосив, що православний цар Московитії боронитиме православних і тому православні повинні радіти і складати присягу, що не зрадять царя, оборонця православія. Київський митрополит С. Косів, ставленик короля Польського, попав у складні обставини: Переяславська умова взаємно не підписана; гетман Богдан поїхав у Чигирин — обурений поводженням Московитії; може відновить переговори з Польщею? Митрополит відмовився складати присягу. Бутурлін почав погрожувати, і: 19 січня митрополит С. Косів з попами і монахами присягнувся, що не зраджуватиме Москви. 557. 24 січня посол Бутурлін прибув до Ніжина, де зустрів свого шпигуна-протопопа Максима Філимоніва, який позганяв до церкви побожних рабів православних. І влаштував видовище назване "возз’єднанням двох народів”. Стояв Бутурлін з "стрєльцами”, до нього з молитвами, корогвами, кропилом і кадилом ішов протопоп Максим Філимонів, голосячи, що "все єдінодушно, чтоб радость межи народом стала, чтоб есми вовеки вси єдино были, для спасєния греческой вєри, приносим присягу на вєрность царю Алексею Михайловичу”. Парахвіяни вже звикли до таких церковних ритуалів: були вони під час творення юнії, коронації короля Польського, призначення нового митрополита, ну й тепер протопоп Максим Філимонів кропить і оспівує посла Бутурліна, ніби патріярха Паїсія з візитацією стрічає. 558. Посол Бутурлін повернувся до Москви і, щоб підняти свій престиж, хвастливо сказав, що "вся Малоросія присяглася служити царю Московитії”. Цар Алексій, повіривши цим словам, дав Бутурлінові титул "дворецького”. І особисто підніс йому "золоту чашу з золотими дєньґамі”. І тепер почнеться терор: "коли вся Малоросія присягнулася служити цареві Московитії, а ті чи інші полковники чи гетман вестимуть політику не корисну для царя, значить, їх треба "казніть”, бо вони "изменники — гетманьі й старшини” ("История СССР”, стор. 302). (Фальсифікації, складені в Москві в справі Переяславської умови, москалі (рускіє) ширять в Україні, маючи на меті завдання: легковірних хохлів обманювати, роблячи їх чесними лакеями московськими, а тих хохлів, які обман пізнавши, обурюються, ставити "под караул” і гнати на каторжні роботи в Сибір, як "ворога народних мас”. О, яке зневажливе трактування Українського народу! Сам чорт посоромився б так глумитися з народних мас! Німці й англійці — справді два братні народи, та в найтяжчому лихолітті ніколи б англійські народні маси не склали б єдинодушно присяги на вірність Німеччині чи навпаки — німецькі народні маси — на вірність Англії. Якщо народ має почуття гідности, самопошани, то він жодній країні (державі) ворожій чи приятельській, присяги на вірність складати не буде! У ментальності москвинів (і про це пише Карамзін) загніздилися "татарські порядки”. Москвини майже триста літ єдинодушно приносили присягу "на вєрность Татаро-Монгольской орде”. І цей, по-рабському принизливий душу народу звичай, москвини накидають й Українським народним масам, осквернюють їхню національну гідність перед народами Европи і Азії! 559. 1654 рік. 5 вересня. На основі існуючого військового союзу між Україною (Руссю) і Московитією, прибуло Московське військо, очолене воєводою Бутурліним, до гетмана Богдана. Війська (Українські і Московські) зустрілися в селі Романівці (на Волині). Має початися спільна війна з Польщею. (У цій війні Московитія зрадить Україну (Русь), зрадить "Украинские народные массы, которые (як пише "История СССР”) "єдинодушно принесли присягу на вєрность России”, і підпише "переяславську умову” з Польщею, щоб спільно з нею поневолювати Українські народні маси, розчленувавши напополам землі України-Руси). 560. 18 вересня. Гетман Богдан розгромив польських вторжників між Острогом і Межиріччям. І дав наказ полковникові Лісницькому і московському капітанові (який мав свою військову частину) Калачову, щоб вони переслідували утікаючих поляків. Біля гетмана Богдана перебуває воєвода Бутурлін. З Москви прибулий посол Артемон Матвєєв сказав гетманові Богданові, що цар Московитії Алексій Михайлович хоче, щоб гетман забрав Молдавію, на яку зазіхає султан. Гетман Богдан відповів, що в цю пору він не має на меті займатися Молдавією. Москва відчула, що гетман не звертає уваги на прохання її царя. Московитія, "помагаючи” гетманові Богданові у війні з Польщею, посилає воєводів В. Шереметєва і Г. Ромодановського. Гетман Богдан бачить, що народне прислів’я правильне: возз’єднувалася кобила з вовком, але додому не повернулася. Воєвода Бутурлін вигнав поляків з міста Гусятина і почав зганяти народні маси на площу. Народні маси, оточені озброєними москалями, стояли перелякані: поженуть їх в Москву на каторжні роботи, продадуть татарам? Прийшов піп і потішив, сказавши, що всі єдинодушно повинні скласти присягу "на вєрность царю Московії”. Оточені народні маси справді спішили якнайскорше скласти присягу, щоб вирватися з оточення: колом стоять озброєні москалі суворі й мовчазні. Бутурлін перед тим, як відпустити народні маси з оточення, оголосив, що складена присяга означає "возз’єднання”: місто Гусятин, усі маєтки в місті і жителі відтепер стали "подданими царя Московського”. 561. Гетман Богдан суворо сказав воєводі Бутурлінові, що його (московське) військо поводиться в Галичині гірше, як Орда: грабує населення, шукає "ізмєнніков”, зганяє заляканих людей на площі складати присяги "на вєрность царю” і попам (своїм помічникам) дарує соболі, обіцяє маєтки — робить такі "порядки”, як у Башкірії. Воєвода, почувши гнівні слова гетмана Богдана, послав гінців у Москву, що "гетман не преданий”. І з Москви швидко прибув царський посол Лопухін. Посол Лопухін сказав, що цар Алексій знає, що гетман Богдан Переяславською умовою тільки залякує Польщу, про возз’єднання ж з Москвою й не думає і тому має таємні переговори з Швецьким королем Густавом — лютим ворогом Московитії, який вже вторгнувся у Польщу. Польський король Ян Казимір, знаючи, що гетман Богдан зненавидів грабіжницькі дії воєводи Бутурліна, прислав йому (гетманові) теплого листа. "Ти мене зробив королем і ти мене скинути можеш, коли схочеш. Бери, що хочеш, хоч би й до Висли, тільки поможи мені проти моїх неприятелів, бо крім Бога і тебе, і війська твого, не маю помочі ні звідки”; цей лист писаний королем 13 серпня 1655 року. Московський посол Бутурлін довідався: гетман Богдан незадоволений поводженням Московського війська, і тому має таємні листування з королем Польщі. З Москви від царя Алексія до посла-воєводи Бутурліна, який перебуває у Києві, прийшло розпорядження: довідатися, що для гетмана Богдана привіз Федір Виговський від короля Польщі. 562. 1655 рік. Шведське військо ввійшло в Польщу. Король Швеції Ґустав і гетман України (Руси) Богдан стали союзниками. Швеція — ворог Московитії. Цар Алексій, довідавшись, що гетман Богдан має умову військову з королем Ґуставом, відчув, що Переяславська рада (умова) гетманом Богданом кансельована. Гетман Богдан їде до Львова, щоб зустрітися з Швецьким полководцем Вітенберґом. 28 серпня Шведи ввійшли у Варшаву. Король Ґустав у Варшаві отримав листа від гетмана Богдана, де пишеться: "Гетман і його військо тішаться, що Польща переходить під владу короля Карла Ґустава”. Полковник Іван Золотаренко написав королеві Ґуставові листа, що десять тисяч українських воїнів можуть бути у його розпорядженні. 563. 1656 рік. Січень. Король Швеції Ґустав прислав послів до гетмана Богдана, заявляючи, що межі України (Руси) сягають по Вислу. І радить гетманові не звертати увагу на жодні умови з королем Польщі. Король Швеції зазначив, що хоче зустрінутися з гетманом України (Руси), бажає скласти умову про спільну війну з Польщею. 9 лютого король Польщі Казимір прибув до Львова, щоб особисто зустрітися з гетманом України Богданом у справі миру і військового союзу. З півночі до Львова йде король Швеції Ґустав, щоб зустрітися особисто з гетманом України Богданом. Не мігши перемогти тяжкої дороги, король Ґустав біля Томишева повернув своє військо і пішов до Перемишля. 25 жовтня. У місті Вільне посли Московитії і Польщі з’їхалися: обмірковують справи "мирного союзу”. Московитія обурена, що військо України (Руси) при допомозі Білоруського населення вигнало Москвинське військо з Могилівщини. Полковник Іван Нечай з наказу гетмана Богдана поставив військові сотні в містах Акулинське, Біляєвське, Білгородське, Вербицьке, Пропонське, Слуцьке, Чичерське, Чауське, Уланівське, Смоленське; усіх разом 19 сотень. Усі ці землі звільнили Українські війська, вигнавши Литовське військо, що було в єднанні з Польщею. Цар Алексій хоче, щоб гетман Богдан вивів українське військо з Білорусії. Гетман Богдан посилає послів Івана Скоробагатого, Остапа Лубенця і Степана Вербицького до Вільна, щоб вони брали участь у переговорах, які має Польща і Москва. Московитія (чи "Россия”) після того, як "Украинские народньіе массьі единодушно принесли присягу на верность России”, складає з польськими магнатами умову "перемир’я”, що означає: спільно діяти проти України (Руси) і намагатися її землями поділитися. 564. Гетман Богдан, як пише літописець, довідавшись про зрадницьку поведінку Москви ("России”) у Вільно, "скричав, як божевільний і несамовитий”, що немає іншого виходу: треба відступити від Московитії, й шукати іншої допомоги у війні з Польськими загарбниками. Москва, знаючи настрої гетмана Богдана, негайно посилає послів (вихрещеного мурзу В. П. Кікіна, "істінно рускаго”, царського стольника). І він привіз гетманові Богданові найкоштовніші хутра (160 соболів). І також обдарував писаря І. Виговського, і питає: чи справді Україна (Русь) має возз’єднання з Туреччиною, Кримом, Семигородом, Молдавією, Волохією? 6-го листопада царський стольник Кікін від’їзджа в Москву. І писар Іван Виговський йому сказав: "Україні (Русі) належить місто Вільно: так було й за наших князів. Москвини-бояри і ляхи-магнати у Вільно обмірковували справи поневолення українських земель. Обіцянки, які дала Москва в Переяславі, забула в Вільно”. (У архівах Московитії написано: "І. Виговський — ізменнік”). 565. (Гетманові Богданові розвідка донесла: Москва хоче при допомозі попів і монахів (тих монахів, які прибули з Москви, де жили, як утікачі від польських переслідувань) роз’єднати Українське військо, посварити полковників, підтримуючи тих, які (за дари й обіцянки) погоджуються бути слухняними слугами царя Московитії). Посол Московитії Ф. Бутурлін у березні (1656 року) два рази привозив коштовні дари для духовенства (ласки царя Алексєя). Гостював у Київського митрополита, золоті тарелі, чаші, ланцюги, хрести подарив. Снуються змови: є прагнення поставити духовенство на службу Москві, обіцяючи йому "царські подаяння” і ласки Московського патріярха.Посол Московитії Ф. Бутурлін у березні (1656 року) два рази привозив коштовні дари для духовенства (ласки царя Алексєя). Гостював у Київського митрополита, золоті тарелі, чаші, ланцюги, хрести подарив. Снуються змови: є прагнення поставити духовенство на службу Москві, обіцяючи йому "царські подаяння” і ласки Московського патріярха. 566. Попи зуміли намовити українців-воїнів повстати проти полковника А. Ждановича, бо він став союзником шведів-антихристів, і неприхильність проявляє до православної Москви. І таке саме повстання попи підняли у полку Юрія Хмельницького. Повстання проти антимосковської політики гетмана Богдана таємно очолює прибулий з Москви "ґаспадін Іван Желобузький”, оточений попами, купцями і "тайними совєтнікамі”. Гетман Богдан бачить: його влюблене військо, якому він життя присвятив і яке покрило свої подвиги вічною славою, здеморалізовується попами (москофілами — платними агентами.) Він тяжко переживає несусвітне горе: у полках агенти вигукують "с Москвой!”, а воїни: "з батьком-гетманом Богданом!”. 567. 1657 рік. 28 березня. Полковник Іван Нечай (отже, два роки після "Переяславської умови”) дав наказ Московському воєводі Бутурлінові, щоб він з селища Дишкове негайно вивів Московське військо. Москвини у селищах грабують українців. Полковник А. Жданович у березні вигнав поляків з Пінщини. Знатні діячі Пінщини проголосили, що вони визнають владу гетмана Богдана. Волинь, Литва та землі біля Висли повідомили, що визнають владу України (Руси). У червні Новгород, де перебувало Українське військо, очолене полковником Іваном Нечаєм, виявив бажання звільнитися з деспотії царів Московських і з’єднатися з Києвом: Новгородці пригадали славні часи царя Ярослава Мудрого. Москва 9 травня прислала послів (Ф. Бутурліна і дяка В. Михайлова) до гетмана Богдана. У Кремлі тривога: цар Алексій отримав відомості від короля Польщі, що Україна (Русь) має союз (возз’єднання) з Швецією і Семигородом. Гетман Богдан знає, що Український народ за три роки добре пізнав вдачу північних вторжників "єдиновєрних”, їхню жорстоку побожність і їхнє прагнення бути начальниками над українцями. І він, виразник волі Українського народу, відмовляється прийняти послів з Москви. І каже своєму синові Юрієві не складати присяги на вірність Москві. Писар Іван Виговський сказав послам Московії, що москвини не дотримуються жодних умов і поводяться на Українських землях, як татари. 568. Гетман Богдан довідався, що в Пінську була рада Пінської знаті, яка вирішила: Пінщина визнає зверхність влади України, очоленої гетманом Богданом. Гетман повідомив Пінщину, що всі її права проголошуються недоторканими. Землі, які перебували під польською окупацією, добровільно (без жодних "присяг на вєрность”) зголошуються під зверхність Українського війська. 18 травня. На Раді Старшин у Чигирині вирішено, що Україна (Русь) діє, як незалежна держава, не визнаючи опіки Польщі, Москви, Криму, Туреччини. Гетман Богдан перед старшинами проголосив закони борні: приєднання до України (Руси) її рідних земель по Вислу, повне уневажнення "Переяславської умови”, булава передається синові Юрію; триматися Українсько-Семигородсько-Шведського союзу. Москва довідавшись, що гетман Богдан, як монарх, передав гетманський престол синові Юрію, прислала послів у Чигирин. Прибулі посли Московії почали юного гетмана Юрія намовляти, щоб він склав присягу цареві Московитії. Гетман Богдан відповів, що гетман Юрій присяги не складає. 27 липня о 5-й годині вечора Великий Гетман Богдан помер у Чигирині, 25 серпня похований у Суботові. 569. Шістнадцятилітній Юрій — гетман України (Руси). Щоб між полковниками не почалася боротьба за гетманський престол, Рада Старшин має призначити юному гетманові Юрію радників. Син гетмана Богдана — символ слави, влади, єдности. Полковники, в ім’я єдности, зобов’язані славити Авторитет. Рада Старшин не знала таїн державного порядку, і проголосила гетманом Івана Виговського, вважаючи, що "Юрій повинен підрости”. Ні, прапорові не треба підростати: оточіть його пошаною, і від його імени і в ім’я його імени, виберіть Головнокомандуючого. І покляніться, що ніхто з полковників не прагнутиме сам (чи при допомозі чужої держави) брати в руки булаву, і дійте, скріпляючи основи молодої держави. Гетман Іван Виговський (потомок української боярської родини з міста Вигове) — вірний син України (Руси). До гетмана Івана прибув посол Польщі Казимір Беньовський. Москва під кличем "опіка над православними” посилає свої військові частини в Україну (Русь): вони очолені воєводою Ромодановським. Ромодановський справи "порядку” полагоджує при допомозі попів, даючи їм дари. Попи проти будь-якого союзу України (Руси) з Турцією, Польщею, Швецією. 570. Серпень. Українці побачили, що воєводи Шереметєв, Бутурлін, Ромодановський, які з московськими ордами вторгнулися в Україну (Русь), кажуть "ми такі, як ви, слов’яни, браття”, справді ж не є слов’янами. Вони віру грецьку мають і говорять по-слов’янському і ненавидять слов’ян (українців). Між українцями постає ненависть до шереметєвих-бутурліних-ромодановських. Вторжник Шереметєв, боючись народного повстання, почав у Києві ставити оборонні споруди. Москалі (рускіє) кричали киянам: "Прєдатєлі! Но ми вам покажем желєзом і кров’ю, что такоє клятва на вєрность царю і воссоєдінєніє двох єдиновєрних народові” Вторжники, очолені Шереметєвим, почали біля Києва вирубувати гаї, дерева тягнути до Києва, ставити "кремль” (оборонні споруди). "Не рубайте наших дібров! Ідіть, кацапи, додому!” — кричали українські юнки і юнаки.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |