| Середа 24-05-08 20:39 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 92140. Імператор Константин 5-й наказав зірвати ризи з патріярха Анастасія
і посадити його голого на осла обличчям до хвоста, і возити його біля
святої Софії, а потім по гіподромі.
Патріярх Анастасій — людина освічена, стара, глибокодумна, їде на ослі, тримається за хвоста, щоб не впасти, рукою прикриває «грішне тіло». Жителі Константинополісу стоять на гіподромі, регочуться, бачачи надзвичайне видовище. Що ж це є? Тріюмф висококультурної Візантії — святині ортодоксального християнізму? Візантія вірить, що вона — духовна краса світу, учитель краси і моралі, колиска, в якій виколихуються святі догми, канони, ритуали. Візантія вірить, що вона має диких варварів учити правдивої віри, правдивої любови людини до людини, правдивої моралі, правдивих законів. 141. Архиєрей Константин, який посадив патріярха Анастасія на осла, стає патріярхом Константинопольським. Він має завдання велике — вибрати між монахами найздібніших, які знають мову жителів Бористену (Дніпра) і їх підготувати для великої справи. Вони, як агенти двору імператорського і як місіонери, підуть на північ, щоб навернути русичів (українців) на православну віру Христової Візантії і підпорядкувати їх Візантійському патріярхові. Імператор Константин 5-й дає новому патріярхові Константинові великі дари, надіючись, що він довершить для Візантії велику корисну справу — наверне Скитію (Україну-Русь) на Христову віру візантійську, і це відчине для Візантії врата на північ. Та ідуть місяці — монахи не охоче ідуть на північ, а ті, що ходили, вернулися і кажуть, що люди Бористену (Дніпра) хитрі, живуть в достатках, усе в них є. Їм кажеш про Бога Христа, а вони відповідають: «Пощо нам чужого Бога, рідний Бог коло порога!» 142. Імператор Константин ножиком перерізав горло патріярхові Константинові і дав наказ паракимоменові (першому міністрові), щоб кров, випущена з горла патріярха Константина, була передана псам, які живуть у гінекеї (в жіночому палаці). Архиєреї святої Софії кажуть, що русичі (українці) — дикі варвари-маґоґи не тільки мають бридкі обличчя, собачу мову, а й склад мислення у них скотинячий, чому? Бо русичі (українці) християнам (єреям Візантії) кажуть: «Ісуса-Бога ромеї до дерев'яного стовбура прицвяхували. Бога вбили? Щось не в порядку з вами, або з Богом вашим, ідіть геть з землі нашої, не псуйте нам настрою!» Хіба ж таких варварів можна охрестити? Хіба їх можна заставити стати на коліна перед патріярхом Візантії?! Вони Сонце люблять, а не патріярха! 143. Імператор Константин 5-й 24 серпня 767 року дає наказ єпархові Константинополісу і курапалатові (міністрові), щоб вони при допомозі легіонерів попарно пов'язали монаха з монашкою і водили їх по вулицях Константинополісу. І, щоб били голих монахів і монашок по голові іконами Богородиці і Бога Ісуса. Чому? Святі ікони для тих, які їх цілують, повинні бути приємними навіть тоді, коли вони стукають їх по голові. Імператор Константин 5-й вважав, що поклоніння іконам (ідолам) перетворилося у явище душевної хвороби. Єрей у святій Софії ножиком зішкрібає фарбу з ікони, мішає цю фарбу з тістом і вином, пече — і причащається, щоб приподобитися Богові Христові. Так є, що «Пресвітери і клирики зшкрібали фарбу з образів, змішували її з проскурками й вином, і роздавали після Причастя» (Митрополит Іларіон (Огієнко), «Іконоборство», стор. 34, Вінніпеµ, 1954). 144. Мусульманський письменник Мансі (13, 110), оглянувши церкви візантійські, пише: «Християни хваляться, ніби поклоняються правдивому Богові. Та ж вони дали світові більше ідолів, ніж вони зруйнували їх по храмах Греції. Християни (визнавці духовної науки) не соромляться прилюдно кланятися фігурам, зробленим з металу, каменю, глини, дерева, малюнкам, намальованим на полотні, незграбним подобам різних незчисленних чудотворців». «Християнство зробилося культом ідолів. У цей час наші мечеті та синагоги прикрашені тільки присутністю Духа правдивого, єдиного Бога і законами Пророка». Усі на світі ідолопоклонники знають, що образ (ідол) не є Бог, а тільки ікона (образ, ідол, портрет) Бога, і вони не поклоняються ідолові (образові), а тому, хто на іконі (на образі) зображений і вірять вони, що Той, хто є на образі, живе на небі, Він — Отець небесний, і в християн є це іконопочитання (ідолопочитання) — і одні люди можуть його оправдувати, інші — осуджувати, і кожний з них буде по-своєму праведний. 145. Імператор Ірина (780-802) в 787 році скликала 7-й Вселенський Собор, на який прибуло 375 архиєреїв. Архиєреї (переважно грецького походження) вирішили, що віра Христова буде більш привабною, коли буде збагачена ритуалами тими, що були у храмах Богів Зевса, Аполлона, Посейдона, Атени, Деонисія. У храмах Деонисія (Бога виноградників) була свята євхаристія: греки у храмі причащалися виноградним вином (кров'ю Бога Деонисія), і п'яніння вони пояснювали як прояви святої євхаристії. Грецьке слово «євхаристія» значить «благодарність», «вдячність». 146. І на 7-му Вселенському Соборі архиєреї постановили впровадити і в церкву Христову «Тайну святої євхаристії». Імператор Ірина (дружина імператора Лева 4-го) була грекинею, виросла вона в Атенах під опікою монахів. Ставши імператором, вона дозволила тим монахам, які втекли з Константинополісу, повернутися до монастирів. Наприклад, в Константинопольському Студитському монастирі було тільки 12 монахів. Вони розбіглися тоді, як імператор Константин 5-й був дав наказ роздягненого монаха зв'язувати з роздягненою монашкою, і водити їх по вулицях. Тепер у Студитському монастирі знову живе тисяча монахів, вони славлять імператора Ірину. 147. Ритуали старогрецької релігії, які були на 7-му Вселенському Соборі звеличені патріярхом Тарасієм, імператором Іриною і її сином, та архиєреями (греками), розгнівили Рим. Папа Лев Третій (795—816), щоб відрізнити себе і латинську церкву від константинопольської, поголив бороду. Архітектам церкви Христової стало зрозуміло, що звичайний народ ніколи не вникав у глибини богословської науки. Він змучений борнею за хліб насущний, шукає спочинку і розваги, і знали про це давні імператори Риму. Потрібні церкві Христовій колоритні зворушливі свята, які б нагадували старі римські карнавали, обходи з свічками храму Юпітерового. 148. Андрій Лихеринський, живучи в постійному недоїданні, має багато видінь — явище галюцинаційне. Є в його видіннях зворушливі образи, на основі його видінь церква Христова утвердила свято Покрови. У 813 році було придумане врочисте свято Богоявлення. Папа Григорій Четвертий придумує «свято всіх святих». 149. Імператор Лев 5-й (813-820) відмовився цілувати ікону Бога Христа, яку йому підніс у святій Софії патріярх Никифор. Імператор сказав, що християни поділилися на дві ворожі групи — одна група християн цілує ікону Бога Христа, а інша — кидає її в болото, топчеться по ній, зве її ідолом. Хіба може бути Візантія міцною, маючи таку віру? Патріярх Никифор в 814 році у своїй палаті зібрав архиєреїв, щоб осудити імператора Лева 5-го. У 815 році архиєреї організували обхід навколо святої Софії, несучи в руках сотні різних ікон. Монах (архимандрит Феодор Студит) також улаштував шумне свято в честь ікон. Імператор Лев 5-й отримує в палаті дари, йому привезені з Києва греками-купцями. 150. Греки-купці кажуть імператорові, що Київ — град дуже багатий, має великий торг. На торзі купці з Ірану продають шовк, купці з Риму продають оксамит, а купці-греки продають паволоки, аравійці продають мечі, привезені з Дамаску. Українці (русичі) кажуть, що в них є все, вони від чужинців нічого не хочуть, є в них бажання, щоб чужинці були їхніми приятелями. Вони вгощають чужинців хмільним медовим узваром, страва у них смачна і дуже поживна. У них є золоті миски. У них дуже пошановані їхні воїни, і особливо ті, які мають шрам на обличчі. На питання імператора Лева 5-го греки-купці відповіли, що кияни кажуть: «Ви на полотні і на дошках намалювали юдейця Ісуса в грецькій одежі. Привозите такі ікони до Києва на торг, хочете від нас круг воску чи міх пшона за ікону Бога? Дай міх пшона, матимеш Бога Христа, правдиву віру матимеш, рай на небі матимеш». Вони (кияни) такі слова кажучи, голосно з нас, греків, сміються, дурними людьми нас називають, обманцями, жебраками. Вони нам дають міх пшениці, а ікону Бога Христа не хочуть брати, кажуть, що вони не захоплюються привезеними з Візантії божествами. 151. Імператор Лев 5-й оглядав дари, привезені з Києва: горючий камінь (чудодійний янтар) — мрія для принцес Візантії, білі, як перший сніг, і легкі, як вовна, хутра горностаєві, хутра соболеві, хутра лисячі. Яка розкіш? Киянки одягаються пишно, у вухах мають усерязі (сережки) золоті, діямантові, рубінові, закаблуки окуті золотом. Що зробити, щоб Київ навернути на віру візантійську, щоб у Києві був грек-митрополит — наставленик Візантії? Греки-купці сказали, що в Києві є купці-араби, які, так як і юдеї і кияни, сміються з візантійських ікон-ідолів. 152. Імператор Лев 5-й наказав арештувати патріярха Феодора, який поклоніння іконам ставить вище справ Візантії, і дати патріярхові сто ударів ремінням. Архиєреї святої Софії відчули, що й вони будуть биті, і організували змову — вранці 25 грудня (на різдво Христове) 820 року імператор Лев 5-й умер — ніж стримів у його спині. Імператор Михаїл (820—830) випустив патріярха Никифора і архимандрита Феодора Студита з в'язниці і сказав, що він не карає тих, які б'ють поклони до ікони Бога Ісуса і не карає тих, які викидають ікони Бога Ісуса на смітник. Він журився, бачачи, що Візантія сама себе виснажує церковними суперечками. Він пробує християн мирити, та бачить, що вони самі на себе дихають такою ненавистю, що при кожній сварці на вулицях Константинополісу зчиняються бійки. Купці (прибулі з Києва), приглядаючись до бійок, кажуть: «Греки, маючи правдиву віру, правдиво один одному голови розбивають і всіх порядних людей дикими варварами називають. У нас, у Києві, ніхто за справи віри не сперечається, земля — мати наша, небо — батько наш, ми — їхні діти, Дажбог нам дає світло, тепло, ми в Дажбога нічого не просимо, усе, що Дажбог дає, приймаємо і хвалимо Дажбога за дари святі. 153. Імператор Феофил (830— 842) дав наказ, щоб монахи ставали військовиками, Візантія має таке мале військо, що не спроможна боронити себе. Монахи, почувши про наказ імператора, порозбігалися. Розгніваний імператор Феофил наказав поруйнувати монастирі 20 січня 842 року він умирає загадковою смертю. І стало ясно, що Феодора (жінка Феофила) була таємною приятелькою монахів і при їхній допомозі тепер вона сіла на престіл імператора Візантії, біля неї її малолітній син Михаїл. У грецьких анналах зазначено, що в ці часи русичі (українці), дізнавшись, що Візантія не має імператора, «завоювали Константинополіс». Оглянувши місто, вони повернулися до Києва. 154. 18 червня 860 року воїни України (Руси) на 20 кораблях причалили до Константинополісу. Імператор Михаїл 3-й (842—867), син імператора Феофила, кволий і переляканий, відкупився, пообіцяв давати Києву данину і кращі місця на торзі в Константинополісі для купців-киян. Архиєреї винесли з святої Софії ікони Бога Христа, архистратига Михаїла, Богородиці Діви Марії і просили українців (русичів) прийняти віру візантійську. Константин Багрянородний (внук імператора Василія Першого) у «Життєписі Василія Першого» пише, що українці (народ скитський) не хочуть приймати візантійської віри. Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №92
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |