| Четвер 24-05-09 00:24 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 189531. "Московська аристократія була деспотична, (...) півтатарська” (А.
Піпін, "Історія Русской етнографії”, т. 1. Москва, 1890 рік, стор. 9).
Ні, вона (московська півтатарська деспотична аристократія) не вважала
себе деспотичною. Вона вірила, що її деспотичність є законною, корисною
для справ оборони "православної віри, царя й отєчєства”. Вона гордилася
тим, що є півмонгольською, бачила в цьому свою велич, чингіс-ханську
спадщину, духовний динамізм, "панмонголізм”.
Поет Б. Н. Алмазов і сам гордився своїм неслов’янським походженням, і в своїх віршах віддзеркалював спосіб думання і гордовитість своїх героїв. Наприклад, у вірші "Женихи” читаємо: "Пред купчихой благосклонной двоє фатов предстоят, оба в брак вступить законный страстью пламенной горят. Оба люди молодые, но уж в долг давно живут; оба род свой от Батьія с достоверностью ведут”. 532. "Татари були дуже досвідченими практичними політиками” (Покровський, Москва, 1966, кн. 1, стор. 179). Вони не приділяли жодного значення клятвам, обіцянкам, умовам. І коли стрічали людей, які цим поняттям вірили, то вони радо їм все обіцяли. (Для них клятви, умови, обіцянки — засіб, при допомозі якого можна обманювати легковірних ворогів і обманутих заковувати в "кандали” і "казніть”). Між українцями устійнена неправильна думка, що калмики — типічні татари; калмики належать до войовничої Монгольської раси, та вони є тільки трохи споріднені з татарами. Голяндець і грек належать до Европейської раси, та між ними є така різниця, як між монголом і татарином. Татари подібні на турків, башкірів. Типічними русскими (татаро-тюрками) є письменники, історики, науковці Іван Турґенєв (Турґа), Володимир Державин (внук Баґрі-мурзи); Державин (первопоет Московитії) гордо пише: "Да нє забудется во мнє послєдній род Баґріма”; Губернатор Малоросії Бібіков (Бі-бек), історик Карамзін (Кара мурза), учений Тімірязєв (академія ім. К. А. Тімірязєва в Москві), Тімірязєв був правнуком ханчука Обрагіма Темір мурзи (Тємірязєв); Булатов (внук хана Булата), Булгаков (Булгак) -визначний філософ московського православія. 533. Історію Московитії (Росії) звеличили і збагатили, наприклад, такі неслов’янські роди: Чебишев, Адашев, Алмазов, Годунов, Басманов, Куйбишев, Беклемішов, Челіщов, Чаадаєв, Кадишев, Хабаров, Аліханов, Шереметєв, Сабуров, Куракін, Бестужєв, Бекетов, Чулков, Бірюков, Наришкін, Булганін, Бахмєтьєв, Боткін, Лєнін, Кутузов, Тушін, Барішов, Ромодановський, Тютчев, Татіщев, Ногаєв, Арбатов, Мумарін, Урусов, Аракчеєв, Кікін, Бутрімов, Галахов, Анкудінов, Бармов, Ордін-Нащокін, Кіров, Трубецкой, Сусанін, Бутурлін. "У нашій країні окремі урочища, містечка і міста відомі під одною тільки татарською назвою: Саратов (татарське "сари тау” — жовта гора), Елабуга (татарське "алабуга”, — окунь), Білокатай (із башкірського "Бала-Катай”), станція Сарайгир між Куйбишевим (Самарою) і Уфою (татарське "сари айгир” — рижий жеребець) і багато інших. Порівняйте також такі рускіє прізвища, як Барсуков, Баскаков, Бугаєв, Бурлаков, Каблуков, Кушаков, Сургучов, Терпугов, Толмачов, Тулупов, Салтиков, Тарханов, Колпаков, Башмаков, Булгаков, Аксаков, Ізгаришев, Турґенєв, Турганов, Каратаєв, Сартанов, Рахманов, Рахманінов і багато інших” (Н. К. Дмитрієв, "Строй тюркських язиков”, Академія наук СССР, Москва, 1962 р., стор. 505). 534. Татаро-монголи, як я вже згадував, ще від часів хана Батия полюбили лісисті (багаті на звірину) землі Ростово-Суздальської Московитії, які лісами і кліматом їм нагадували їхню Прибайкальську вітчизну. "Татарам наші князі дозволяли селитися в россійських городах” (Н. М. Карамзін, т. 5, стор. 5). Дозволяли після розвалу Орди, а перед цим, татари селилися в Московитії, князів Московських не питаючи. (Уже знаємо, що місто Тула було засноване жінкою хана Чинібека, Тайдулою; спочатку мало назву Тайдула, потім -Тула. Є думка, що Царицин (Волгоград) значить Царів, столиця хана-царя, як казали митрополити. Справді ж: Царицин походить від татаро-тюркського "Сари-чін”; Астрахань (Амзтархан), Балашов (Балханшу). А. Н. Насонов у книзі "Монголи і Русь” (видання Академії наук СССР, Москва, 1940 р.) пише про розміщення татарських поселень в Московській області ("по гжатському поштовому тракті”, "в одній Ярославській області (на Суздальщині, -Л. С.) маємо цілий ланцюг татарських поселень — десять з назвами: Баскаково, Баскачево та іншими” (стор. 19). Усі вони звуть себе рускімі, татарської мови не знають, змішані з мордвинами, чувашами, пермянами. Обличчям зовсім не подібні на типічне монгольське плем’я калмиків. 535. Є селище Баскаково біля Калуги. Баскак біля Ростово-Суздалі. Баскаково біля Пусто-Ржевського. Баскаково біля міста Кашіно (Суздаль). Баскаково біля Твері (на ріці Сухомі) в напрямку до Устюга. Баскаково і Баскаки на ріці Шексна біля Череповця. Баскаково на ріці Угра (на схід від Смоленська). Баскаки на ріці Баскаковка на Костромщині. Баскаки біля Кашіру і Тули. Баскаки при дорозі між Суздалью і Костромою (Нерехтинського району). Баскаки біля Володимира на Клязьмі. Татарські назви селищ ослов’янщилися після ослов’янщення татар. Тепер Тунез — Дубязи, Верезя — Берези, Чалди — Чолни. Ослов’янщені татари, живучи у Чолнах і вже не знаючи татарської мови, не догадуються, що татарське слово "чалди” значить "сивий”, і човни тут ні при чому. Татаро-Монгольська орда заснована хан-Батиєм не щезла, як роса на сонці, її багатства і її войовнича енергія втілилася в Москві. (Я в попередніх розділах (на основі літописів) подаю роки, коли в Москві-ріці відбувалися хрещення татар; хани, отримавши православні імена, ставали князями, воєводами, боярами Московського государства. 536. "Бурятская, Якутская (...) местная сибирская родоплеменная феодальная верхушка смьікается с русской”, "Многие из нерусских феодалов — ханов, мурз, тайшей, тойнов, "князцов” й т. п.— принимали православие, обрусевали, сливались с русским дворянством” ("История СССР”, т. 1, Москва, 1966 г., стор. 280, 433), творячи аристократію Московії (Россєї). (І вони (хани, ханчуки, мурзи, тайшеї), ставши рускімі (воєводами і князями Московитії) й почнуть (особливо після смерти гетмана Хмельницького) запроваджувати в містах і селах України-Руси порядки, про які ми довідаємося). "До себе на батьківщину Ростовські князі (князі Московитії, — Л. С.), слуги ханські прибували у великій мірі отатарені, приносили вони з собою атмосферу Орди” (А. Н. Насонов, "Монголи і Русь”, стор. 65). Атмосфера Орди — деспотизм, усе для хана, смерть тому, хто ім’я хана зневажає, стара китайська мудрість державного правління. Чингіс Хан, покоривши Китай, навчився у китайців філософії життя. Убрався в одяг китайського царя, оточив себе китайськими мудрецями, митцями, майстрами. Діяння китайської культури на монгольську було таке сильне, як діяння грецької на римську. 537. Одруження між знатними родами орди і Московитії відзначалося пишними церковними врочистостями, святами родичання, про які я говорив у попередніх розділах. Бояри і воєводи віддавали своїх доньок за татарських баскаків, мурзів і беїв та синів ханських, які, віру православну прийнявши, ставали знаменитими рускімі людьми. У "Православному Собєсєдніку” (видання 1854 р., ч. 1, стор. 370) читаємо: "Князь же поім ему от велікіх вельмож невесту, бьіша бо тогда в Ростове ордінські вельможі”. (Тут оповідається, що син ханський, навернувшись на православія, отримав ім’я "Пьотр”, поселився з татарами у Московитії, став князем, одружився з Ростовською княжною). "Москва зобов’язана своєю величчю Ханам” (Карамзін, т. 5, стор. 235). Татарщина творила нову орду Московитію, даючи їй вдачу татарську, татарське честолюбство і практичне поняття державного правління. Московська орда, маючи слов’янську мову, успішніше утверджувала своє панування над новгородцями, псковцями, тверцями, ніж Казанська, Кримська чи Астраханська орда. 538. "При допомозі татар піднімається московське князівство” (Бестужєв-Рюмін, т. 1, 1872, Петербург, стор. 270). "На землі Великороссії пройшов процес переродження фінських народностей і змішання з Татарами” (Н. І. Костомаров, "Твори”, т. 1, С-Петербурґ, 1903 р., стор. 19). "Об’єднання Русі (Ростово-Суздальської, — Л. С.) навколо Москви було наполовину досягненням татар”, "Орда створює в кінці кінців Московське самодержавіє” (М. Н. Покровський, "Русская історія в самом сжатом очерке — Русская історія с дрєвнєйшіх времьон”, т. 1, кн. 1, Москва, сторінки 114—9, 180). 539. У Московитії церковна (старо-болгарська) мова вважалася "язиком божим”. Знатні татарські роди, ставши православними, училися "язика Божого”. Найбільше було побудовано церков у Московитії у часи розквіту сил Татаро-Монгольської орди. Попи учили мордвинів, чудів, пермянів, татар, башкірів "язика Божого”: племена забували рідні мови; церква їм помагала забути. "Русскій язик”, яким сьогодні говорить Москва, виник з діялекту Української мови, точніше — з діялекту Курського. Жителі Курських земель тоді, коли ще не було хутора Кучкового (Москви), говорили діялектом мови України (Руси): Курщина належала до престолу царя України (Руси). І. Іоненко у праці "Об історіческих условіях превращенія Курсько-Орловського діялекта в основу русского національного язика” (1952 р., (7), стор. 88—100) і Р. Аванєсов у праці "К вопросам образованія русского національного язика” (1953 р., (2), стор. 47—70), визначили, що русский національний язик виник з Курського діялекту. І. Іоненко (московський авторитет в ділянці лінгвістики) устійнив (після ретельних дослідів), що московська (великорусска) мова почала формуватися у 12 столітті, тобто після спалення і пограбування Києва Андреєм Суздальським і відходу Ростово-Суздальських колоній від імперії України (Руси). Р. Аванєсов вважає, що "великорусска національна мова” почала творитися щойно в 14—16 століттях на Ростово-Суздальщині, очевидно на основі "язика Божого”. Відомо, що в 14—16 століттях охрещені татари і угро-фінські племена вже вважали себе рускіми православної віри; церква старанно перетворювала їх в єдине стадо Христове. 540. "Великорусска національна мова”, отатарившись, поставила себе осторонь від східно-слов’янських мов таких, як українська, білоруська, польська, чеська, словацька. Досвідченому лінгвістові відомо, що "Татарские элементы русского словаря являются одним из факторов, отграничивающих русский язык от других словянских” (Н. К. Дмитриев, "Строй Тюркских язьіков”, Академия наук СССР, Москва, 1962 г., ст. 504). Які "татарские елементи русского язика” має на увазі Академія наук СССР? У пісні "У кібітке качевой єдіт ямщік маладой, у кібітке сундук с бахрамой, у ямщіка колпак дорогой, кушак золотой. Сматрі, сматрі, будет кутєрма!” — десять татаро-монгольських слів, а сім — слов’янських. Якщо б з московської (россійської) мови забрати, наприклад, татаро-тюркські слова, то вона б була мовою невистачаючою для життєвих відносин жителів Москви. Згадаю декілька татаро-тюркських слів, які входять в основу щоденної мови москвичів: бумага, дєнґі, тєтрадь, карандаш, казна, балик, кабак, кафтан, ґлаза, караул, калітка, вор, бірюк, кандали, кумач, курган, кушак, башмакі, кутєрма, тюрма, кутіть, ямщік, таможня, алтин, алий, балда, кабала, чулан, тюфяк, бірюза, баклага, буланий, упирь, лапша, туша, набєкрень, таракан, кавардак, войлок, колиба, кочевать, очаг, лафа, башка, чувал, чучело, кацап, палач, єрмолка, кубур, буча, пурга, кінжал, табун, шамать, халат, бакалейная та інші. 541. Татаро-тюркські слова ввійшли у військову, державну, освітню, фінансову, лікарську, господарську, в’язничну, катівську, побутову термінологію Московитії (Россії). І вони поширюються, як "прелесть істінно русского язика” в Україні (Русі), Польщі, Чехії, Білорусії, Румунії і в Західному світі стоять в основі "чистої славістики”. "Професійні славісти”, які вважають мову України (Руси) майже діялектом мови Московитії (Россії), несвідомо, або тенденційно ширять неуцтво у світі знань славістики. Українець каже "з тобою”. Татарській мові властивий вислів "тобою-с” замість "з тобою”. Отатарення духа слов’янської мови було в Москві особливо модним тому, що воно впроваджувалося впливовими татарськими ("обрусєлими”) аристократами. 542. Монголи (татари і тюрки), заселюючи Москву, заснували в ній головні вулиці, відомі під назвами — Веліка Ордінка (Ордінськая), Басманная, Таганка, Арбатська, Бутирська. Татарське слово "басман” значить "двірцевий хліб з печаткою”: такий хліб везли у Кремль у Княжий дворець. Пекар, який пік хліб для царя і його родини, звався у Москві по-татарському, "басман” (басманщик). Славна вулиця в Москві Таганка заснована татарами. (Слово татаро-монгольське "таган” значить "триніжник з обручем для горшків”. Татари, живучи у Москві, мали біля своїх мешкань "тагани”; у "тагані” стояв котел і під ним розкладалися дрова, готувалася їжа. Відома в Москві в’язниця Бутирка; по-монгольському слово "бутир” значить "дім”, поселення, звідси — Бутирка. У Москві є багате метро, пасажири часто чують: "Арбатская площа”; на Арбатській площі відбуваються гуляння у святкові дні; Б. Я. Владімірцов у книзі "Общественньій строй монголов” (сторінки 41—42) пояснює, що у монголів (кочовиків) і татар слово "арба” значить "двоколесний віз”. На Арбатскій площі селилися бідніші татари, їх по-татарському звали "арт іл”, що значить -"гірші люди”, "ті, що позаду, тилові”; звідси походить "артель”; "артель ім. Лєніна”, "артель ім. Тємірязєва”, "артель ім. Тургєнєва”, "артель ім. Булганіна”. 543. Вихрещені татари, які були кацапами (уже знаємо, що татарське слово "кацап” значить "різник”, "мясник”) мали в Москві свої "шалаші”, де продавали "шамовку”. (У татаро-монгольській мові "шалаш” значить "намет”, "палатка”, а "ашамаґ” — їда; з слова "ашамаґ” виникло московське слово "шамать”, "шамовка”, "пошамать”). Артільні (бідні люди) помагали кацапам різати скотину (товар). За працю їм давали "алтин” (монгольське слово "алдан” значить "золота копійка”). Юний москвитянин прагнув мати "алтини”, для "калиму” і для "кумача”. У татаро-монгольській мові "калим” значить "викуп за невістку”, а "кумач” — червона матерія на жіночу сукню. Монгольське слово "ям” значить "станція”. (Коли князь Александер Нєвский, ставши улюбленцем хана Батия, їхав до Чингіс Хана в Каракорум, він зупинявся біля "ям”; лишав стомлені коні й брав бадьорі. У Москві з слова "ям” було створене слово "ямщик”. У дівчат фінок, чудок переважно світлі очі. Православний рускій (татарин), який був багатою людиною, старався одружитися (було модно) з дівицею, яка має "алия ґлаза”, ці татарські слова означають "світлі очі”. Він їхав на "агері” (у татарській мові "агерь” — жеребець), його дівиця їхала у "колибі”; він гордився, що має честь, славу, не є "белбес”. У татарській мові "колиба” значить "віз” (подібний на циганський), а "белбес” — людина, яка не знає "язика Божого” (церковного), вона "ні белмеса”. 544. На Арбатській площі москвини мають "бариш” (монгольське "бариш” значить "прибуток”, "торговельні сходини”, де й проходить "кутерма”, торгівля. Після "кутерми” баришники їдять "кавардак” (малі кусні м’яса, смажені на салі). Під впливом татарської вимови у Московії "о” вимовляється, як "а” — даска (дошка), самаган (самогон), вада (вода), ґаварю (говорю), чаво (чого) і так далі. (Москвини мають право красою своєї мови гордитися, та будуть вони зненавиджені в Україні (Русі), Білорусії, Польщі, Чехії, коли при допомозі насильства свої мовні гордощі примусово узаконюватимуть не на своїй землі). У Московських "кабачках” після баришування ведуться розмови, що "Орда перемінила квартиру: з Царицина (Сараю) перейшла в Москву. Треба, щоб і Київська Русь перейшла в Москву”. Прибулі з Києва монахи (бродяча юрба) пішли до Московського патріярха: просять, щоб він "київських православних узяв під свою опіку”. 545. Москва. "Життя, як в орді — усе мілітаризоване”. Світські й духовні люди підлеглі військовій владі. Церква і військо, купці й раби обожують царя. Цар — батько, хліб, вода, живе божество. Під охороною війська йде до Москви здобич (награбовані багатства): дорогі хутра з Пермії (Комії), Муроми, Казані, Новгорода, сало з Твері, Вологди, Новгорода. Шкура лосів і оленів з Суздаля, Муроми, Вечегди, Пермії. Залізо — з Карелії, Каргополя. Прикраси (бурштин) — з Новгорода. За награбовані багатства Москва отримує з Англії сукно, з Франції — вино. Майстри, прибулі з Англії, Німеччини, Франції, Італії, за працю дістають золото. На передмісті Москви (у соснових лісах) солдати живуть у "шалашах”, зроблених з гілля, покритих войлоками. Щоб вони мали добрий настрій, офіцери їх потішають, що скоро буде наказ іти у країну, "гдє всьо обілієм дишет”: є вдосталь хліба, меду, масла, сала, м’яса. 31 грудня (1653 року) до Переяслава прибув Василій Бутурлін: посол Московитії, і з ним — попи, монахи. (Переяслав має 6000 населення. Є щонеділі шумні ярмарки, на яких можна побачити все, чим багата земля Українська. Посли Московитії, побачивши гори ясних, як сонце, паляниць, глеки з сметаною, бочки з медом, зачудувалися: "Вот страна!”). Переяславський протопоп Григорій з іконами і попами вийшов вітати послів Московитії. Кропив їх святою водою. І виголосив промову про те, що "православная вєра воссоєдіняет два єдінородниє народи словянскіє”. І неслов’янин В. Бутурлін задоволено всміхався. Переяславці вперше побачили москалів: у них довге, як у попів, вбрання, високі, як у татарських мурзів, шапки; всі з бородами, похмурі чужі ці люди. 546. 1654 рік, 6-го січня до Переяслава приїхав гетман Богдан. І потім: писар Виговський, полковники: Трушенко Чигиринський, Пархоменко Черкаський, Стародуб Канівський, Гуляницький Корсунський, Половець Білоцерківський, Пішко Київський, Подобайло Чернігівський, Золотаренко Ніженський, Воронченко Прилуцький, Лісницький Миргородський, Пушкар Полтавський. Їх зустрів полковник Тетеря Переяславський. Неприсутні — полковник Браславський, полковник Уманський. Вони очолюють війська, які охороняють південні межі України (Руси). Поволоцький полковник, як посол, перебуває у Ракоція (принца Трансильванії). І неприсутній І. Богун Кальницький. 8 січня. На площі Переяслава гетман Богдан о 2-й годині дня оголосив, що буде підписана умова, на основі якої Україна (Русь) і Московитія (Россєя) почнуть жити, як дві сестри. Умова буде скріплена присягами царя Алексія і гетмана Богдана; умова, взаємно підписана, матиме моральну й політичну правомочність. Після промови гетмана Богдана полковники і посли Московитії, очолені В. Бутурліним, пішли у церкву Успення. У церкві Успення братаються єреї: казанський архимандрит Прохор і переяславський протопоп Григорій з попами і дяками. Вони повідомили, що умова скріплюватиметься "чином присяги”. 547. Гетман Богдан у церкві сказав, що перший посол Бутурлін з своїми помічниками, репрезентуючи царя Алексія, має скласти присягу, що "вольності косацькі не будуть порушені, маєтності не будуть чіпані, усе буде так, як тепер є в Україні”. Посли Московитії відповіли гетманові Богданові, що в Москві є такий закон, що всі бояри, воєводи, купці, солдати складають присягу цареві, цар же нікому присяги не складає. (У Московії, як в Орді: хан нікому присяги не складав і ніхто не мав права за нього присяги складати). Посол Бутурлін сказав, що цар Алєксєй не буде умову скріплювати ні присягою, ні підписом; цареві Московитії треба вірити, він ласкавий, він православним українцям (русичам) помагатиме воювати з католиками та іншими ворогами православія. Гетман Богдан, почувши заяву посла Бутурліна, гнівно покинув церкву Успення, всі торжества попами пишно організовані. І пішов у дім Переяславського полковника Тетері. У церкві Успення залишилися посли Московитії. 548. Гетман Богдан і полковники вирішили, що посол Московитії повинен за царя свого скласти присягу, що ті вольності, які є в Україні (Русі), не будуть порушені. І полковник Тетеря і полковник Лісницький (від імени гетмана Богдана і полковників) повернулися у церкву Успення. І сказали послам Московитії, що король Польщі та королі інших країн Европи присягаються, коли державні умови складаються. Посол Бутурлін відповів, що ласкавому цареві Московитії треба вірити на слово. Полковники відповіли: "Гетман Богдан і ми, полковники, віримо, але воїни наші й народ не вірять. Умова тільки тоді є умовою, коли обидві сторони її скріплюють присягами. І тому воїни і народ хочуть, щоб посли Московитії за царя склали в церкві присягу, що вольности країни нашої не будуть порушуватися”. Бутурлін мовчав. Полковники, бачачи, що посли Московії мовчать, знову повернулися у дім полковника Тетері, де їх ждали гетман Богдан Хмельницький і полковники та знатні люди. І знову рада: Московія не хоче скласти присягу Україні (Русі), що живучи, як сестра з сестрою, шануватиме її вольность. Прогнати послів, очолених Бутурліним, значить заохотити Московію скласти умову з Польщею, спрямовану проти України (Руси). Гетман Богдан був гнучким дипломатом. Відчувши хитропідступні дії послів Московитії, він затаїв гнів. І з полковниками (з дипломатичних міркувань) вирішив у церкві в Переяславі здійснити церковну церемонію таку, яку він перед цим здійснював, присягаючи бути вірнопідданим королеві Польщі. 549. Гетман Богдан сказав, що коли посли Московитії не схотіли скласти присяги, щоб умова Переяславська мала правомочність, то вони повинні підписати деклярацію, що вольності тепер існуючі в Україні (Русі) не будуть Московією порушуватися. І знову Бутурлін відповів, що цар Московитії ласкавий, правдомовний, істинний оборонець православія. І тому жодних писаних деклярацій не потрібно робити: православні повинні любити православних, вони "творять одне тіло, головою якого є Ісус Христос”. (Гетман Хмельницький, маючи могутнє військо, багату землю, державне правління і народ по своїй стороні, не шукав пана, щоб перед ним скласти зброю і проголосити себе рабом. Він шукав союзника, з яким би він підписав договір про спільне ведення війни з Польщею. Сталін і Гітлер, як союзники, підписали договір миру, на основі якого йшли в Німеччину з України потяги, навантажені пшеницею. Політруки в Красній армії говорили про братання німецького і совєтського народів, виявляли ворожість до капіталістичної Англії. Були такі, які твердили "єдність походження і історичну спільність німецького і російського народів, згадуючи Катерину 2, поселення німців у селі Кукуй під Москвою, німкеню Катерину 1, спільну боротьбу німців і рускіх проти французів та інше). М. Н. Покровський ("Русская История”, Москва, 1966 р., т. 2, кн. 1, стор. 499, 501) пише: "Хмельницький — цар, цар нової держави, незалежної козацької України”, "Богдан Хмельницький уже в лютому 1649 року називав себе "Єдиномонархом руським””, "Переяславська умова — це договір двох володарів — гетмана Богдана і царя Алексія. Богдан почував себе в ту хвилину не тільки монархом, але й спадковим монархом, не дивлячись на вибори гетмана, які він признавав тільки теоретично”, "Потрібний був Хмельницькому Московський союз, або благополучний нейтралітет”. Покровський, висловлюючи ці твердження, має на увазі таку дійсність: 1. Україна (Русь), володарем якої є гетман Богдан, має незалежне військо. 2. Україна (Русь) має територію, на якій панують українські закони, незалежні від Польщі, Турції, Московитії чи будь-якої іншої держави. 3. Україна (Русь) має державну скарбницю, жодній державі не платить данини, обмінюється вільно дипломатами з Турцією, Швецією, Московитією, Литвою, Молдавією, Семигородом та іншими державами. 4. Україна (Русь) має стани: Косацький, Шляхетський, Міщанський, Духовний, і кожний з них має свої закони і права. 550. М. Грушевський пише, що після "Переяславської умови” "Україна мала права осібної держави, зовсім самостійної, автономної, тільки зв’язаної особою царя з Московщиною”. Гетман Богдан, ведучи війну з Польщею, хотів, щоб Московитія дотримувалася нейтралітету, або давала йому військову допомогу. І тому він посилав послів до Московитії, старався знайти спільну мову, і навіть погрожував, коли чув, що Москва займає невиразне становище. Московитія боялася складати військовий союз з Україною (Руссю), думаючи, що це заставить Польщу скласти з Литвою, Швецією і Кримською ордою союз, спрямований проти Московитії, яка, переживши двох Лжедимитріїв, чулася слабкою і війни боялася. І боялася, щоб республіканський (чи демократичний, вольний дух) України (Руси) не проник в Московитію, і не викликав бунту "крепосних крєстян” проти азіятсько-деспотичних законів московських. І тому в травні (1653 р.) в Москві (в Кремлі) був скликаний Собор, де були цар, патріярх, бояри, стольники, стряпчі, щоб обміркувати, чи союз Московії і України не пошкодить Московії. Гетман Богдан хоче, щоб Москва оголосила війну Польщі: без такого оголошення, гетман не хоче вважати себе союзником царя Алексія. Кремль думав, що союз гетмана і царя буде Москві корисний. Україна виснажена шестилітньою війною з Польщею: є тепер для Москви нагода здійснити "порабощения й поглощения Украины”.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |