| Середа 24-05-08 07:40 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 135145. Купальська неділя. Обряд постриження юнака на косака — заборонений.
Не чути купальських пісень. Немає вогнищ. Ніхто горючі стріли в темінь
вечірнього неба не пускає. Заборонено ставити Мага врата. Не йдуть
рядами дівчата, вінками і стрічками, заквітчавшись.
(Вчора, перед Купальською неділею, різками пороли спину юнакові Чорнобривцеві — гріхи з душі виганяли. Він у лісі (оподаль від Печерського монастиря) ішов і співав: "Сонце заходить, вітер в гаю розмовляє. Зіронька сходить, тугу мою розганяє". І монахи устійнили, що в цій пісні затаєна паґанська віра. Є докази: уосіблене сонце має ноги: "сонце заходить". Вітер — уосіблене божество, яке вміє в гаю "розмовляти". Зіронька, як божество, "тугу розганяє". Українська мова (мова паґанська, неприємна для святителів грецької церкви) у церкві заборонена. Українською мовою можуть розмовляти смерди, холопи, світські люди. Свята літургія (служба) у Києві відбувається грецькою мовою, або — церковно-слов'янською. І ті частини літописів, у яких говориться про справи церковні, Божі, написані церковно-слов'янською мовою. Справи холопські, світські, побутові описані в літописах мовою українською (русичівською). 146. По Хрещатій долині йде волхв Радогост. Він бачить — кияни святково одягнені. Не йдуть до грецької церкви, в якій оповідається церковно-слов'янською мовою про "отсєкновєніє глави Іоана Крестітєля во Юдеї". (Назва головної вулиці Хрещатик походить від назви Хрещата долина, яка була славна рослиною Хрещатиком — зеленим хрещатим барвінком. Хрещатик, як вулиця, почав існувати в 1797 році, тоді, як річка, яка текла посередині Хрещатої долини, була висушена, а джерела — засипані). Назва вулиці Хрещатик немає нічого спільного з хрещенням України (Руси)). Як діти, які довго ждали батька з далекого ратного походу, біжить молодь — волхва Радогоста стрічає. Він у білому одінні, з золотим Трисуттям на грудях, з жезлом в руці — іде він, пророк Дажбожий. І він, "як волхв, віщун молодий, мовою звучною, живою, друзів несподівано чарував; і силу дружби між ними, благословляючи, скріплював. Він говорив, що спільне благо треба любов'ю купити. І благородною відвагою треба стати за народ і зло карати. Він говорив, що свято життя, велике свято, Божий дар, треба пожертвувати Вітчизні, треба поставити під вдар. Він говорив про страсть ніжну" (Тарас Шевченко, "Тризна"). 147. Оточений молоддю, він (волхв Радогост) говорив: "Діти мої, осяяна Дажбогом душа моя, заскучала за вами, мої соколята! Заскучав дуже, дуже, у криївці таємній живучи. Діти мої, ясні зорі душі моєї, милі квіти радости моєї! Не можу жити без вас, не можу! І тому Дажбог мене послав до Києва, щоб я розрадив душу вашу, чужовір'ям уярмлену. Я прийшов, щоб сказати — рідна віра потрібна нам, щоб ми вміли мислити по-рідному. Щоб ми вміли поєднувати ніжність душі нашої з красою Вітчизни нашої. Рідна віра потрібна нам, щоб ми переживаннями душі нашої славили самі себе, а не чужих пророків, які ніколи судьбою нашою не журилися і не переймалися вболіваннями нашими. Хрестителі — душі нашої мучителі забороняють нам кохатися в красі святих полів наших. Забороняють нам молитися, славити Дажбога і царя-праведника Святослава. Та очі ми маємо і бачимо наші повноколосі ниви, наші солодкоплоді сади, наші медоносні ліси, наші рибоплодні ріки, наші квітучодухм'яні гори і, о, Дажбоже, любимо ми їх так, як свої очі, вуха, уста. І коли ми з ними розмову ведемо, хай мовчать єреї чужовір'я! Таємниче єднання душі нашої з душею землі нашої, з її сонцем і її живими Дажбожими чарами, ми звемо нашою пристрасною молитвою, сокровенним откровенієм таїн душі нашої, всесвітнім нашим єднанням з Дажбогом. З Дажбожою свідомістю наша свідомість з'єднана. З Дажбожого світла світло розуму нашого розпромінилося. З корінням Дажбожим зріднені коріння нашої вічности на землі і на небі! Ми, внуки Дажбожі!" 148. Сльози на очах волхва Радогоста, осяяні сонцем, іскрилися, як діяманти — з сонцем розмовляли. У полум'ї одержимого натхнення горіла праведна душа волхвова. Він був пророком Бога України (Руси), печаттю Духа Предків, Спасителем народу. Він, бачачи, що Хрещата долина молоддю розквітла, спрагло жде вісти від нього, говорив натхненно (може передчував, що це його остання промова): "О кияни! Ми народ давній і великий, і в нас є ціль велика — панувати і життя творити на нас подібне! Щоб панувати, треба життя свого не шкодувати. Вороги, бачачи, що ми волю свою ставимо вище життя свого, жахатимуться нас! Їх роззброюватиме наша непохитна воля бути господарями на рідній землі! Кияни, сьогодні між Римом і Візантією йде війна непримирима. Кожний з них хоче здобути необмежене право панувати над тими душами, які вони охрестили і своїй волі їх підкорили. Не прагнуть вони Христовою вірою людські душі виласкавлювати, а прагнуть вони Христовою вірою людські душі уярмлювати. Україна (Русь), стій осторонь від їхньої борні, і свій шлях Божої істини прокладай, і племена Европи од візантійсько-латинської сварні спасай. Усім гнаним, голодним, скривдженим руку рятунку подай!" 149. "Кияни, істину божу речу вам, будьте по-божому непокірні візантійсько-латинським душохватам! Не у святій смиренності, а в святій несмиренності сяє Божа благодать! Перестаньте церкви і монастирі мурувать — перестаньте чужим святощам поклони складать! Учіться межі України (Руси) мечами оборонять. Учіться врагів усмирять. Учіться в душах Дажбожою правдою сіять. Святині Дажбожі знову спорудіте, чужих святощів у рідний дім не несіте. Від чужинців молитв не позичайте і їм своїх молитв не давайте. Родичі, красиво своїх дітей одягайте, про чистоту їхньої душі і їхнього тіла дбайте. Для юнаків — коні і мечі, для юнок — золото й калачі, щоб юнаки межі Вітчизни боронили, щоб юнки красивих дітей родили на славу Дажбожу, на судьбу гожу. Щоб Дажбожі внуки жили всі на славу України (Руси)!" "Волхве, єреї-греки кажуть, що вони нам принесли справедливість!" — сказав юнак. 150. І відповів волхв Радогост: "Грецька справедливість не підходить ні по вдачі, ні по її застосуванню до нашого способу життя. Киянам дав Дажбог право мати київську справедливість. Щасливий той народ, який сам себе по-своєму осправедливлює. Чую, що греки-єреї речуть, що вони до Києва світло культури принесли, їхнє світло культури нам шкодить! Ми звикли до рідного світла культури, яке випромінюється з добра нашої душі, з неба нашої свідомости, з сонячної краси Дажбожої. Кожний народ має право мати своє духовне світло! Чую, що греки-єреї речуть, що "все від Бога". Слова ці речучи, вони проклинають рідну віру України (Руси), о, нещиромовні! Я кажу — кожна віра в Бога походить від Бога. Віра в Бога така всесвітньо-багата, що її вистачить для всіх людей на землі безмежній. Тільки той, хто хоче з віри робити прибутковий ярмарок і церкву одурення людей, буде осуджувати мої святі слова пророчі!" "Скажи, волхве, чому митрополит у святій Софії зневажає тебе?" — спитав юнак. 151. І відповів волхв Радогост: "Митрополит зневажає мене тому, що він вірить у Христа по-диявольському. Він вкрав з рідної віри України (Руси) святі слова "Бог", "молитва", "віра", "свято", "храм", "поклін", "святий". Він сказав, щоб єреї київськими словами звеличували у Києві грецьку віру. А рідній вірі України (Руси) він приписав образливі грецькі, юдейські та інші чужі слова "ідол", "ідолство", "бєси", "сатана", "паґанин", "диявол", "бовван", "кумир". Не давайте чужій вірі рідних святощів, і не дозволяйте, щоб чужинці вчили вас чужими словами зневажати віру батьків своїх. Чуйте мене! Птах боронить своє гніздо, медвідь боронить своє лігво, собака боронить свій двір. Хто не боронить меж Вітчизни своєї, той гірше собаки! Кому дане життя, тому й дане право боронити життя. Життя без вільної Вітчизни — в'язниця!" 152. "Ідуть градники з мечами!" — залунали слова. І на Хрещатій долині велелюдній юнаки оточили волхва Радогоста. І юнак Добролюб сказав: "Ми будемо боронити рідного пророка Радогоста!" Вершник, що летів від Золотих воріт, став біля градників-гриднів: видно, що прийшов наказ не чіпати волхва Радогоста. І сказав волхв Радогост: "Ні, мене ніхто не вб'є! Я жив тоді, як ставився град Кия, і сьогодні живу, і житиму я сотні, тисячу літ — я Дажбожої України (Руси) не віддам ні Саваотові, ні Аллахові! Я походжу з свідомости Дажбожої. Немає на світі такої сили, яка б погасила сонце — святилище Дажбоже! Немає на світі такої сили, яка б вирвала з душі народної любов до Дажбога, який ознаменував світ Триєдиною Мудрістю, ім'я якій — Яв, Нав, Прав. У Яві — світ явний, дійсний, предметний. Нав — світ навний, духовний. Прав — світ правил Дажбожих, освячених звичаями, досвідами, обрядами Прародителів наших. І Трисуття, що горить на грудях моїх, ознаменовує Вічну, Живу й Світлу Дажбожу Триєдиність — Яв, Нав, Прав. І ми, внуки Дажбожі, в Триєдиності живемо, живемо, віру в свої сили маючи, живемо, віру в Дажбога тримаючи. Ми є, бо Дажбожа Триєдиність є!" 153. "Діти мої, життя — впорядкована воля. 988 рік поневолив нас — тепер Рим хотітиме визволити нас з неволі візантійської. Коли нас поневолить Рим, ітимуть до нас чужі люди з сходу, заходу і півночі, щоб нас визволити з неволі римської. У неволі вічно житиме той народ, який матиме багато визволителів. Визволителі вторгатимуться у Вітчизну нашу, щоб волею своєю поневолити нашу волю. Вони нам нестимуть свою святу віру, щоб нею нашу святу віру поневолити. Вони нам нестимуть свою велику культуру, щоб нею нашу велику культуру поневолити. Вони нам нестимуть свою правдиву любов, щоб нею нашу правдиву любов поневолити! Ми свідомість отримуємо від Дажбожої свідомости! Щоб бути людьми вільної свідомости, ми від народів, що живуть навколо нас, свідомости не беремо! Істинно кажу вам, тільки наша воля робить нас вільними. Тільки наша справедливість нас робить справедливими. Тільки наше щастя нас робить щасливими. Бійтеся бути вільними по-чужому, бійтеся бути віруючими по-чужому, бійтеся бути освіченими по-чужому, бійтеся бути справедливими по-чужому! Волю Всевічного, Всюдисущого, Всеправедного і Всемилосердного Дажбога здійснюючи, речу — возрадуються народи тоді, коли Правда Дажбожа у їхніх душах зацарює. Закон Правди Дажбожої каже — ніякий народ не має права свою віру іншому народові силою меча і силою вогню накидати. Ніяка людина не має права іншу людину за віру катувати. Кожне думаюче єство має право у своїй душі свою віру мати, свою надію, свою любов мати. І волею душі своєї і волею розуму свого себе звеличати так, як сонце себе своїми діями звеличає, так, як квітка себе своєю красою прославляє. Діти мої, живіть так дружньо і мудро, як бджоляний рій на своїй землі святій!" 154. Ніч. Спить Київ. Поліцаї (градники), виконуючи доручення єреїв грецької церкви, убили сторожа Ума. Вторгнувшись у криївку, де тихим сном спав волхв Радогост, вони закривавили мечі свої. "Де волхв Радогост?" — питали кияни. "Де наш пророк-віститель святої Божої мудрости, славитель України (Руси)? Де Спаситель? Скажіть, де?" — питали кияни, тривогу в душі чуючи. "Волхв, що сильно виступав проти християнства... скоро зник" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д. В. У. Н.", стор. 174). Зник так, як у часи Сталіна зникали без вісти сотні тисяч кращих синів і дочок України (Руси). "Волхви... були у наших язичників професійними служителями релігії, як віщуни майбутнього і як люди покликані... помагати людям у всяких їхніх справах". "Під 1071 роком літописець розповідає: явився волхв; прийшов у Київ". "Він звернувся у Києві з відкритою проповіддю до народу". "Казав, що земля Руси, щоб уникнути загрожуючого християнського лихоліття, повинна знову повернутися до язичества" ("Повернутися до язичества" значить повернутися до "національної віри", — Л. С), "Доля волхва, якому уряд, немає сумніву, не дав довго проповідувати, була та, що "въ єдину нощь (он) бысть безъ вести"; тобто, він був таємно схоплений і потім назавжди посаджений до в'язниці, або — що більш правдоподібно — відданий смертній карі". "Появлення волхвів у Києві і Новгороді заставляє підозрювати, що їхня діяльність знаходилася в зв'язку; (до деякої міри треба підозрювати) представниками язичества було розпочате в даний час організоване і загальне прагнення відновити свою стару віру" (Е. Голубинський, проф. Московської духовної академії, "Історія Русской церкви", Москва, 1901 р., кн. 1, стор. 211-213). Волхв Радогост — розп'ятий пророк Дажбожої України (Руси) — воскрес в душі пророка Тараса Шевченка. У віщому слові "Тризна" (він) Шевченко оповідає про волхва — праведника. "В родині убогій, невідомій Він виростав; і труд життя, як сирота, зустрів він рано; докори злії він зустрів за хліб насущний..." "Як волхв, віщун молодий... вільною мовою він пломенів". "І гірко плакав..: "О святая! Святая Вітчизно моя! Чим поможу тобі, ридая? І ти закована, і я"". У цих словах Шевченкових, "Як волхв, віщун молодий...", пломеніє свята душа Шевченкова. Так, є тайна пресвятая — у ній поєднуються душі тих, які життя своє пожертвували, щоб "оспівати свободу на рабській землі!"Волхв Радогост — розп'ятий пророк Дажбожої України (Руси) — воскрес в душі пророка Тараса Шевченка. У віщому слові "Тризна" (він) Шевченко оповідає про волхва — праведника. "В родині убогій, невідомій Він виростав; і труд життя, як сирота, зустрів він рано; докори злії він зустрів за хліб насущний..." "Як волхв, віщун молодий... вільною мовою він пломенів". "І гірко плакав..: "О святая! Святая Вітчизно моя! Чим поможу тобі, ридая? І ти закована, і я"". У цих словах Шевченкових, "Як волхв, віщун молодий...", пломеніє свята душа Шевченкова. Так, є тайна пресвятая — у ній поєднуються душі тих, які життя своє пожертвували, щоб "оспівати свободу на рабській землі!" 155. Чому у Києві єреї-греки перемогли волхвів-киян? Щоб бути волхвом, треба родитися з даром Дажбожим. Той, хто вміє пісні складати і їх людям передавати, був волхвом. У піснях волхви оповідали про обряди, звичаї і подвиги славних синів народних. Учили рідних людей як жити правильно, Бога хвалити, рід шанувати і душу піснею, молитвою і працею виласкавлювати. Виласкавлювати — значить облагороднювати, вшляхетнювати. Поет переживає найбільші страждання тоді, коли його ув'язнюють і забороняють йому вірші писати — тільки поет може знати несусвітність цих душевних страждань. Українці — царство народних поетів, і цими народними поетами були волхви-співці. Волхви, славителі віри старобатьківської, рятуючи життя, тікають у ліси. Чому? Цар (верховний волхв, який не визнавав чужих духовних авторитетів, і цим надихував вольовою силою кожного українця-русича), зрадив віковічні старобатьківські святощі. Він мав право віру батьківську оновити, вдосконалити, він мав право внести зміни в її обрядність і сутність, але він не мав права її заплямлювати, зневажати. Волхви, організувавшись, могли б підняти весь народ проти царя-зрадника, і народ пішов би за волхвами. Чому цього не сталося?
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |