| Четвер 24-05-09 02:44 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 22016. Інший юнак, ставши татом, не хоче коритися диктаторським наказам
матері-Природи, він лишає в лісі дружину з дітьми, залицяється до іншої
юнки. Побачивши, що вона стає матір'ю, лишає її і шукає іншу. Юнаки
вчаться володіти стрілою, вони на буйних конях скакають через вогонь,
рів, кущі.
Вождь дає наказ спіймати юнака свавільника, який залишив жінок з дітьми у лісі і в коноплях жує сому (сім'я), живе хоробливим маячінням, закликає юнок споживати сому. Спійманого зв'язують — він має загинути, щоб душа племени була здоровою. 17. Свято Мага Врати (могутньої перемоги). Вождь кличе до себе того юнака, який нещодавно в бою з чужим плем'ям проявив подвиги. Юнак, обдарований талантом вольовости, стає перед вождем. Вождь помітив, що юнак під час ходу трохи горбатиться. Вождь наказує юнакові прив'язати до спини дошку, і так ходити місяць. Ходити треба рівно, щоб не змучувати легені, не втомляти серце, тобто, щоб передчасно не постаріти: оріяни вміють вдосконалювати красу тіла свого, красу почувань своїх. І в цьому таїна мудрости оріянської волі. Юнак пострункішав, дошка, з якою він місяць ходив, була передана іншому. Юнак поставою своєю звеличує наказ вождя. Вождь помітив, що юнак вміє сам себе поневолювати (будучи голодним, не проявляє жадібности; будучи спраглим, він дає нагоду юнці напитися, потім п'є сам). Вождь робить юнака зятем своїм і проголошує його воєначальником. І каже: "Тільки той має право давати накази, хто вміє їх сам талановито виконувати. Тільки той має право вчити інших, хто сам натхненно вчиться". 18. Вождь (такі правила були в оріян, сумеріян, гіттітів) поділив юнаків на три групи. Юнаки, обдаровані вольовістю, — творять ратню силу. Вольова людина — улюблена дитина матері-Природи. Вольова людина вибирає мету, її вміє чітко уявляти і в борні здійснювати. Вольова людина має внутрішню (душевну) приємність перемагати труднощі, і тому вона (самобутній аристократ духовний) ніколи не нарікає на тяжкі умови праці, життя, обставини. Вона не жебрає співчуття. Вона — коваль своєї подвижної долі. Труднощі — це невибагливий харч, який гартує, збуджує, мобілізовує чуття і мислі вольової людини. Юнаки, які обдаровані прив'язаністю до землі (гіттіти їх звали людьми "Ма-За" (Матері Землі), творять стан хліборобів. Юнаки, які мають талант ремісничий, творять стан ремісників (колесників, ковалів, ткачів, чимбарів, зброярів, теслярів, мельників, будівельників). З трьох станів вождь вибирає юнаків, які проявили надзвичайний талант вольовости, талант організаційної мудрости і з них творить духовну, законодавчу і організаційну будову племени. 19. Вольовість — алмазний талант, який творить людину Людиною. Щоб бути письменником, малярем, треба мати талант. Вольовість — скарб цінніший, як талант. Талановиті люди, які не володіють вольовістю, не здібні свій талант розвивати. Вольовість — властивість кори великих півкуль мозку. Вольовість розвивається там, де вона необхідна, або де її обрядово в народі плекають. Вольовість — властивість характеру, по якій пізнається ставлення людини до людини, ставлення людини до себе і до своїх завдань та оточення, пізнається вміння племени стояти на варті свого племенного розуму. Стояти на варті племенного розуму — що це значить? Це значить керуватися переконанням — хто пристосовується до духовости чужого племени, той собі на шкоду відстосовується від духовости рідного племени. Хто лишає рідну духовість (рідну віру) і приймає чужу (чужу віру), той лишає все, що він мав в рідній душі найкраще і бере те, що в чужій душі найгірше. 20. Вольовість ділиться на дві категорії: вольовість деструктивного розуму і вольовість будуючого розуму. Вольовість з деструктивною ментальністю також корисна і особливо тоді, коли вона, як шпигун, діє в тилу ворога. Вождь племени їй дав завдання творити бунт проти рідних провідників: ширити між ворожими чужоплемінниками настрій асвадінський (руїнницький, ширити настрій хворої волі). Будуюча вольовість (вольовість властива людям аналітично-синтетичного розуму) потрібна для війська, яке творить державу, втілює в життя державнотворчі правила. 21. Шляхетна вольовість освячується чаром самопоневолення. Ще раз уточнюю, що самопоневолення — це воля для благородних почувань і творчих помислів і неволя для злих почувань і руйнуючих помислів. Вони (предки наші) вважали, що тільки те плем'я вільне і тільки те плем'я знає, що таке воля і розуміє її святу природну мудрість, яке здібне само себе поневолювати. Вони жили законом: "Ми — плем'я внуків Дажбожих. Ми любимо багате і розкішне життя, о, наші степи найродючіші, наші ріки найсолодші, наші діброви найбагатші, але коли вороже плем'я вторгається на наші землі, ми палимо все — наші хутра і поля. Ми в собі поневолюємо почуття прив'язаности до розкошів — розкіш деморалізує воїнів, розніжує їхні ратні сили. Ми обезголовлюємо кожного, хто в часи племенного лихоліття (голоду, чуми, облоги) прагне на сльозах одноплемінників багатіти. Наш вождь іде з нами, він ділить з нами шмат хліба і спить у лісі на воловій шкірі, як і всі ми. Всі ми чуйні і збратані. Наказ рідного вождя — наказ волі, любови, слави. Наказ чужого вождя — наказ поневолення нас і збещещення любих дітей наших". "Племена, які не вміють самі себе поневолювати (мають хворобливу прив'язаність до дорогих речей, до дому свого, життєвих вигід, смачних харчів — продажні. Ми їхніх воїнів підкуплюємо і вони роззброюють своїх одноплеменників, їхні вожді стають нашими рабами". 22. Найвеличніша будівля валиться, коли весняні води підмивають її основу, падають дуби столітні, коли їхні коріння втрачають ґрунт, гине отара оленів, коли кращі олені з отари забрані, а гірші (лякливі й повільні) спарувалися з самками — кволе покоління було розтерзане вовками. Вони (предки наші) під час боїв з численними ордами Азії і з духовно-підступною агресією Візантії утратили стан вольових людей. Є в історії приклади, що народ, утративши провідну верству, із себе вилонював одиниць, які відроджували стан вольових людей. Але це траплялося тільки тоді, коли покорений народ жив у великих злиднях, біологічна потреба давала наказ єднатися -сліпо коритися наказам нового рідного вождя, або — гинути. 23. Русичі (Оріяни-Українці), які творили стан хліборобів, утративши провідний стан, утративши волю, відчули, що їм не треба брати зброю і йти покоряти нові землі, щоб рятувати дітей від голоду. Родюча земля їх годує так, як і годувала. Данину вони давали для рідного провідного стану, а тепер — для хана Монгольської орди. Волхви, які вчили їх обожнювати рідних вождів і не коритися чужим, вчили молитися до Дажбога і стояти на варті рідних законів, були в лісах ворожими військами посічені. Чорноризні зайди греки (гречини), які себе проголосили новими волхвами Руси, живуть під охороною монгольських баскаків. І речать русичам, що чужинець-юдеєць Ісус -"правдивий Бог Руси", "влада хана Монгольської орди — правдивим Богом дана", "смиренні — будуть спасенні і отримають царство на небесі", "вольові бунтівники — будуть обезголовлені і вічно перебуватимуть в пеклі". Ратна народна вольовість — єресь віри Христової. 24. Зайди (чорноризні гречини) юрбами лишали свої вбогі крейдяні землі і, як та сарана голодна, сновигали по вишневих багатих селах покореної Оріяни (України). Вони пили, їли, творили про себе думку "Божих людей" (смиренних афонських пройдисвітів). У мирних заляканих селах (на спині канчук монгольський, на душі — хрест грецький) плекалося угодовське туподуміє — бери, "Божа людино", хліб, сало, віск, шкіру, телятину, масло і молися за мене, за спасіння душі моєї грішної, малої, жалісної, темної. І обороняй мене від всякого дідька, місце готуй для мене на небесі". Мати-земля наша щороку родить щедро, є нам, є монголам, і є "Божим людям", гріх скупитися. І не треба нам думати (за нас думають "Божі люди", і зброї нам не треба (перебуваємо під опікою баскаків Монгольських). У нас тиха благодать — вишневий садок, солов'ї, вареники, сметана, вишнівка, слив'янка. Повний шлунок клонить до лінивства, угодовства, себелюбного збайдужіння, мрійництва. Молодь, загіпнотизована магією чорноризників, іде в монастирі, щоб там упокорювати грішне тіло в угоду "Богові Христові". 25. Між покореними оріянами (українцями) в часи невільницьких століть виплекався тип споживацької людини, тип солодкої асвадінської волі-воленьки: моя хата скраю — нічого не знаю, терпи язичку — їстимеш паляничку, я людина мирна, в поті чола хліб здобуваю і всяке начальство почитаю. Пристосуванці туподумні, збайдужілі христолюбці, дарма, що сила в їх воляча і на глибинах душі їхньої спить лев (лев оріянської волі). 26. Людина тоді стала людиною, коли вона почала сама для себе свідомо творити закони життя — закони самопоневолення. Постає питання — хто людину ощасливив законом самопоневолення — той, хто її любив, чи той, хто її ненавидів? Людину ощасливив законом свідомого самопоневолення Дажбог (Датель Буття). Він їй (найулюбленішому своєму свідомому зернові) дав все, що на Небі і на Землі найвеличніше. Він їй дав свої неписані закони (Закони Правильного Мислення: правильне мислення натхненне і будуюче). Закони Рівноваги — духовна й тілесна рівновага розвивається тільки на волі). Закони Відчуття — правильне відчуття має та людина, яка дає волю світлим почуванням і поневолює в собі злі почування). 27. Там, де життя тяжке, постійно насторожене, де людині доводиться боротися зі зброєю в руках за хліб щоденний, постає впевненість у себе, повніє і вигострюється почуття організованости. Бо без організованости мисливець наражений на загибель. Північні мисливці не мають вишневих садів, пшеничних степів (вони вишень і пшениці й не бачили), тільки слухи є між ними, що є "страна, гдє всьо обильям дишет, гдє тєкут рекі чіще серебра!" І люди живуть у тій "странє" перечулено гостинні. Вони не дбають про єдність між собою — вона їм не потрібна. Хліборобське життя не вимагає єдности в громаді, кожний хлібороб чується незалежним царем на своїй ділянці землі, громада йому не потрібна, він людина чесна: чесно дає данину ханові і церкві Христовій. Ті, що пробують для якоїсь "підозрілої" мети єднати громаду, вважаються бунтівниками. Монгольські баскаки їх зв'язують і вивозять в орду, піп каже: "Коріться, не бунтуйтеся". 28. Яка страхітлива злочинність — десятки поколінь людей оріянських (українських) були позбавлені права розвивати в собі життєстверджуючі імпульси вольовости. Їхня вольовість атрофувалася. Появилося патологічне порушення аналітично-синтетичної діяльности мозку, думання стало низьке і плутане. Зникло стремління поглиблювати зміст життя, у всьому всі бачили "волю Христову", якою по-шахрайському розпоряджалися єреї. Глумитися над рідними богами і предками — ось та воля, яка їм була чужинцями дана і нещасні сміялися самі з себе, щоб лихо сміялося, щоб звеселити безпросвітність свою, і дехто й досі сміється. Відійти від Законів Дажбожих, значить вивести себе з ритміки світу видимого і невидимого, значить душею меншати, розумом своїм себе обезвладнювати. Коритися вільно або невільно законам, які принесли на землю твою чужинці (наприклад, гречини, юдеї, латини, ляхи, москвини) значить зраджувати своє "я", значить відходити від законів матері-Природи, значить утратити здібність розуміти мудрість оріянської волі, значить біля чужих вівтарів спотворювати плід свій (любих дітей своїх). Любити величну історію оріян, але не жити мудрістю оріянської волі, це значить мати асвадінську мораль. О, болі душі моєї, о, неспокій розуму мого, я чую і бачу — змаліла людина оріянська, змаліла духом, змаліла вольовістю і помислами! Вона красиву вроду має, вона така пісенна, як її дніпрянські солов'ї, її мова, як шовкові трави, але її вольовість, її організаційнотворчі імпульси, її родова збратаність атрофовані і тому вона не здібна бути господарем своєї Вітчизни. 29. Як пізнати невольову людину — який у неї акцент мови і яка в неї поведінка? Невольова людина щиро, наприклад, бачить (підсвідомо, як дитина материнські груди відчуває), що моя наука — істина, якою я звеличую світогляд Рідної Української Національної Віри, добра справа, але вона (невольова людина) не здібна людину єднати з людиною, щоб жила добра справа. В неї розвинене почуття непевности (невідомо чи з того щось вийде, поживу — побачу, поки що буду стояти осторонь, приглядатимуся, чия бере). В неї розвинене почуття лякливости (а хто тому Силенкові дозволив таку справу починати, може вона заборонена, хай мені покаже бумагу від уряду, тоді я подумаю). В неї розвинене почуття хворобливої індивідуальности (Леве Силенко, ну як там твоя Рідна Віра? А? Може вип'ємо, не п'єш — значить не козак! Що ж, ти маєш своє, а я своє — вчора прибутковий бизнес почав і тому зовсім не маю часу національними справами займатися). В неї відсутня конкретна практична діяльність мозку (єднаймося, боронімо рідну мову, шануймо рідні традиції, все, знаєте, горе в тому, що ми не об'єднані, і світова політика не по нашій стороні). Творців тріскотливих гасел — багато, творців, які б мислі втілювали в життя — немає. Там, де є об'єднана громада, є вождь, а тому що невольова людина не впевнена в собі, вона в душі має недовір'я до вождя. Він в її уяві -"свій холоп" і слухати його — справа принизлива. Їй не хочеться слухати й чужого вождя, але вона (по-рабському нарікаючи на долю гірку) кориться йому, бо чужий вождь обезголовлює непокірних, він має армію вірних солдат. А рідний вождь — людина, знаєте, слаба, ніхто його не слухає і тому він найблагородніші свої задуми не може впровадити в життя.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |