| Середа 24-05-08 13:03 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 22925. Їхня віра (віра в життя, у велич природних явищ) була величнішою за
культ Лєніна, творений поліційними держимордами Московитії, за понурий
культ папи римського, творений вишколеними жерцями.
Християни не всі розуміють (і не всім дозволено розуміти), що оце і є Перше в світі Різдво, від якого й почнуть творитися у країнах Европи і Азії різдвяні містерії. І всі вони будуть поєднані із первісним староукраїнським (оріянським) обрядовим святом Різдва Сонця ("Сол Інвіктус"). І тому всі їхні боги обов'язково родяться в печерах, яслах (сіно, телятко, вогник, глек з варом, варена пшениця у мисці; у всіх дорослих і дітей настрій врочистий), їх радує Різдво Сонця. Так, перший у світі віз, який був шість тисяч літ тому створений в Оріяні (Первоукраїні), "техніки" вважають невмінням створити досконалого "кеделака". Примітивне колесо воза започаткувало цивілізацію, яка сьогодні завершилася тим, що внук козацький Павло Королів сконструював перший у світі космічний корабель. Чому він? Тому, що все, що діється в світі, обумовлене причиною: між Павлом Королівим і його далекими предками (винахідниками воза) живе сила спадкової кмітливости. 26. Вони (предки наші) обожнювали природу. Вони вірили, що природа дихає, щоб людина дихала. У них були закони — не можна плювати на ріку, в криницю, треба любити ліс, квіти. Вони ретельно заривали в землю покидьки, ніколи не кидали їх у воду. У воді риба, воду п'ють птахи, звірі, люди. Вони бачили, що кіт, пес ховає свої покидьки, ногами їх пригортає. Інстинкт самозбереження всім підказував тримати лоно Природи в чистоті. 27. Християнізм — релігія, відірвана від природи і радости людської. Християнський монах добровільно влазив у нору (темну печеру). Він в ній день і ніч молився. Постив, щоб мучити тіло своє. Він сам себе, як знаємо з історії києво-печерських монахів, замуровував у печері, щоб не чути пташиного співу, не бачити сонця. Християнське понуре ставлення до природи шкідливе. Воно, керуючись своїм темним містицизмом, назвало наших Предків "дикими природопоклонниками" і спрямувало цивілізацію Европи на шлях спотворення обличчя плянети Земної. Цивілізація, яка виносить смертний вирок природі, потворна. Там, де хворіє природа, хворіє душа й тіло людини. Християнська цивілізація, відчувши свій потворний хід, сама себе перелякалася. Тепер ніби починає вертатися до законів радісної, життям утвердженої віри Тата Оря і Матері Лель: природу треба любити, природу треба тримати в чистоті. Очевидно, що такі почування в людині появляться тільки тоді, коли буде в усьому світі відроджений культ природи, який був утверджений і особливо розвинений у вірі великих і передбачливих предків наших. 28. РУНВіра — віра єднання людини з природою, вміння людини її відчувати душею і розуміти її. Первні цієї шляхетної і найстародавнішої віри витримали тяжкий іспит багатьох тисячоліть. Втілилися вони сьогодні у піснях народних. На радість людям не підкорилися жодній в світі чужій духовній агресивній силі. Де ж ці первні? "Повій, вітре, повій, буйний", "скажи, Дніпре, скажи, дужий", "гаю мій, розмаю зелененький". Яка зворушливо благородна синхронізація між природою і душевними почуваннями?! Читаючи "Євангелію" найуважніше, ви ніде в ній не знайдете розмови людини з красою природи. Творці "Євангелії" — нещасні люди. Вони тікали від природи тому, що вона не була їхнім другом. Безводні пустині, піщані смертельні гураґани, скорпіони, дохлі від безводдя вівці, кози, бідний харч (підсмажена на скелі сарана) і єдине спасіння — це віра, що рай — тільки на небі. 29. "Свар, а мріти свар, руд бгу!" І день довшав, і ніч коротшала. І тато (керманич роду) щодня на кістці мамонта робив "руп". Сьогодні ми кажемо "руб". Звідси — "зруб", "робота", "робітник". Латиняни з нашого (санскритського) "руп" створили "румпере", німці — "раувен", англійці — "рів". Сьогодні в Індії "руп" (рупака) вживається в значенні "одна монета", "рубль". Нещодавно, як знаєте, археологами на березі Дніпра знайдені кості мамонта. На них викарбуваний календар. Рік поділений на чотири періоди, на триста шістдесят днів. На основі аналізу встановлено, що цей календар має дванадцятитисячну давність — найстаріший календар світу. Пишу про це не тому, щоб творити "буржуазний націоналізм" і плекати "почуття національної винятковости", а тому, що люблю наукову правду. Тому що в наших предків був культ природи, вони їй давали ті властивості, що й людині: дерево, сонце, місяць, ріка, звірі, птахи — родяться. Санскритське слово "руд" означає "рід", "род", "народження". Слово "ру" означає "крик", "рик". З "ру" постало "ро", до якого було добавлено "да" (дати, подати). Санскритське "рода" означає "родити", "рости". Увійдімо у світ давноминулих тисячоліть і там — у житті предків наших, інтуїтивно відчуємо такі обставини: в родині хвилююче настороження. Всі ждуть з нетерпінням "ру" (рику, крику). "Ру" щойно народженої дитини повідомляє, що прийшла на світ нова людина. Немає "ру" — значить смерть дитину забрала. Крик різдва — щастя. У санскриті слово "рудата" означає "дитина", "криклива дитина". 30. Я почуттями душі своєї торкаюся до тих струн Душі Народу Українського, до яких чужовір'я не має доступу. Ніколи не вдасться учителям чужовір'я повністю заволодіти Душею Народу Українського. Вона, сама цього не відаючи, Дажбожими законами унапрямлюється. Вона зберігає в собі для себе (у найпотаємніших куточках своїх) недоторкану живу гілочку єства свого, її гілочка подібна на весняну гілочку верби. Уткніть вербну гілочку в землю. Вона, жадібно напившись життєтворних соків, корінь пустить. Забуяє силою, красою своєю, продовжуючи життя роду свого. Я, віру предків реформуючи, торкнувся до цієї таємничої гілочки, притаєної в Душі Народу мого, і збагатився вогнем осявань. І мислі мої окрилилися. І постало в мені хотіння перемогти раба в душі народу і струм збудження оновив кров мою — і стало рідно і тепло на душі. І схотілося мені цим теплом поділитися з людом моїм і всіх привітати з Різдвом Тепла Дажбожого. І задумався я: Різдво Тепла Дажбожого, Різдво Сварга Дажбожого, Різдво Життя Дажбожого, Різдво Перемоги Дажбожої, Різдво Світання Дажбожого, Різдво Свастя Дажбожого. Санскритське "свастя" означає "щастя". О, яке величне свастя Твоє, Дажбоже мій — яка могутня многогранність Різдва Твого! "Света" (світло). Після довгих дум, я усталив поняття — Різдво Світла Дажбожого. Побратими і Посестри, Ви це нове поняття радо стрінули тому, що воно рідне душі Вашій. 31. Наші предки звали Сонце Дажбогом. Їм здавалося, що Сонце — центр Всесвіту. Я маю право, як їхній гідний потомок, удосконалити погляди їхні. Сонце — це одне із мільярду світил Дажбожих нам найближче і найрідніше. Сонце — потужне джерело життя на плянеті Земній. Дванадцять тисяч років тому наші предки не тільки знали, що Сонце — джерело життя, а й відчували його таїнами своєї свідомости і несвідомости. Християнин сьогодні зве їх "сонцепоклонниками", а себе він зве культурною людиною, яка, мовляв, не поклоняється Сонцеві, а пластиковій фігурці потомка з роду царя юдейського Давида. Різдво Світла Дажбожого — оновлення віри Предків наших. Оновлення таке, щоб всі ми з предками нашими мали духовну єдність і сьогодні стояли на вершині найвеличнішого в світі богорозуміння. Умирання і Різдво Сонця (Бога) — віра первісних оріян. На її принципах творилися в різні ери різні релігії і було в їх прагнення втілити сонце у володаря — предка свого і втілити предка в сонце. Митрадисти в Римі перед християнською ерою 25 грудня врочисто святкували Різдво Бога Митри (слово "митра" означає "сонце"). Бог Митра, значить "Бог Сонце". У всіх релігіях "боги" і "сини Божі" (втілення новонародженого тепла, вогню, світла, спасіння) непорочно родилися взимку і обов'язково в печері, у хліві. 32. Українці-чужовіри, щоб оправдати своє чужовір'я, приписують предкам своїм все, що є на світі найпотворніше. Вони біля чужовірних вівтарів проголошують їх жорстокими дикунами, і людоїдами, і варварами, які поклонялися дубові, сонцеві, річкам, криницям. Вони у предках своїх бачать темну душу і глупий розум. І тішаться, що юдейська віра Христова, яку їм греки подарували, поробила їх людьми. Син, який принижує батька свого, звучи його глупою і темною людиною, не знає, що глупота родить глупоту, розум родить розум, світло родить світло. Археологія спростовує ту неправду, якою українці-чужовіри предків своїх світлих принижують. 33. В будинках дванадцятитисячолітньої давности знайдені знаряддя праці. Знайдені кості мамонта, на яких викарбувані ті взори, які сьогодні красуються на українських сорочках, килимах, рушниках, гуцульських поясах, топірцях. Існує могутня непереривність духовного життя великого оріянського (українського) народу. В будинках дванадцятитисячолітньої давности наші предки у місяці грудні (є дані на основі знайдених календарів твердити, що дня сімнадцятого) мали врочисте свято (свято Різдва Сонця). Вони новонароджене телятко несли на сухій траві з холоду до теплої хати. Новонароджене телятко було предвісником, що Сонце перемагає тьму, віщує нове народження, нове воскресіння життя на Землі. В них було повір'я, що Сонце втілюється в душі людські і в них воно стає людською радістю, надією, словом, любов'ю. В житлах, де живуть люди, взимку родиться надія, віра в Життя. Повір'я впродовж тисячоліть оформилося у віру, що взимку родиться Той, Хто дає Буття. І має Він образ людини: людина найкраще Його своїм розумом відчуває. 34. Щоб відчути первородність староукраїнської (оріянської) духовної культури, треба знати, що дванадцять тисяч літ тому в Іраку білої людини ще не було. Ті, що започаткували Єгипетську культуру і цивілізацію, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Племена, які започаткували брильянтну Сумеріянську (Трипільську),Мікенську, Міноанську культуру, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Оріяна (Первоукраїна) — колиска народів Індо-Европейської раси. Фрідріх Енгельс в 1878 році писав, що релігія "являється не що інше, як фантастичне відображення в людських головах тих зовнішніх сил, які панують над ними і в їхньому щоденному житті". І ця догма стала в основі філософії атеїзму. Я тверджу, що "фантастичне відображення в людських головах" не однакове — одні його одягають у пишний обряд, у велич духовного самопроявлення, інші його спрощують, перетворюють у культ кривавої клясової боротьби. 35. Вивчаючи "фантастичне відображення", ми пізнаємо рівень духовного і культурного життя народу. Там, де живе народ, не здібний фантазувати ("фантастично відображувати дійсність"), немає поступу. У "фантастичних відображеннях" висловлена радість людська. Там, де немає радости, немає натхнення. Там, де немає натхнення, немає творчости, духовного розвитку. У "фантастичних відображеннях" висловлена потреба у справедливості, висловлена віра у справедливість, спрага до знань, спрага дати відповідь на складні питання життя. Фрідріх Енгельс на релігію дивився очима розчарованого біблійника. Справді, в "Біблії" можна знайти маячні фантазування. "Біблія" не є самобутнім мірилом, при допомозі якого можна визначити духовні (релігійні) вартості, створені генієм народів плянети Земної. Є трави їстивні і є трави отруйні, не можна твердити, керуючись принципами всестороннього мислення, що трави є не що інше, як отрута. На Дажбожий світ не можна дивитися очима атеїста, бо душа змаліє і швидко втомиться. Навіть коли погодитися, що душа — це нерви, то й тоді треба знати, що нерви не можна годувати тільки хлібом і атеїзмом, їм потрібна краса і обожнення краси, їм потрібна симфонія Неба і Землі, їм потрібна чарівна казка і велике хотіння її перетворити у дійсність. Не можна розвивати розумові спроможності, не вірячи в розум. Там, де є віра, є обряд, хвилювання. Сонце ворушить Земні материки, і вони ніби дихають. Вони, як груди людини, то піднімаються, то опускаються, підвладні могутній силі Сонця. І Сонце ворушить людське тіло, і воно пульсує в такт з пульсацією Сонця. 36. Духовне життя людини — це щось глибше, щось складніше і величніше, як тільки "фантастичне відображення в людських головах... зовнішніх сил" і спроба їх відкинути, як "опіум народу". Вдумливий атеїст, відкидаючи біблійне богорозуміння, стає визнавцем Рідної Української Національної Віри тому, що він бачить нове поняття релігії. Він бачить творче богорозуміння таке, яке дає йому натхнення бути передовим астрономом, геологом, біологом і одночасно віруючою людиною. Краса хвилює людину і людина йде до неї. Гниль неприємна для людини і вона сторониться від неї. Людина, заприятелювавши з Красою, красивішає тілом і душею. Людина радіє, що Небо чисте, красиве. В чистоті (там, де немає ні гнилі, ні насильства) щороку (в уяві предків наших) родилося Сонце. Яке благородне "фантастичне відображення... зовнішніх сил"! Вогонь — Син Сонця, він (цей "Божий Син") може родитися тільки там, де немає вологости, гнилі. Він родиться з тепла двох деревин в печері, в хліві. Він світить і гріє. Він родиться непорочно, щоб спасати людей (їм дарити світло, тепло, радість). Він (Божий син) згодом буде названий "спасителем", "агнецем", "оборонцем голодних і покривджених". Він буде названий Агні, Митра, Крішна, Прометей, Ісус, Аттис. 37. Різдво у всіх народів розуміється і відчувається по-різному. Та всі вони вірять, що Святість (Світлість), яку вони втілили в образ людський, народжена непорочно. Бог Таммуз. Староукраїнці (сумеріяни) казали Думу-сі (Домовий) був народжений непорочно. Він опікун дому (непорочне родинне світло, добрий теплий дух життя). Оглядаючи руїни Вавилону, особливо жертовники Бога Таммуза, я наочно бачу, що віра в Таммуза, яку позичили вавилоняни (аккади) в сумеріян, була пов'язана з умиранням і воскресінням природи. Таммузяни приносили в жертву Таммузові пшеницю, дактилі. Старі юдеї звали чужі релігії (незалежно від того — добрі вони чи злі) "гидотою". Вони сміялися, бачачи, що "сидить жіноцтво, голосячи по Таммузі" (кн. Езикіела, гл. 8, 14-15). Рабіни Езикіел і Ездра (автори "П'ятикнижжя Мойсея") були духовними опікунами жидів тоді, коли вони перебували у ассиро-вавилонській неволі. Вони переконували жидів, що Бог Таммуз — то "гидота", і робили це тому, щоб жидів на чужині гуртувати навколо Єгови (племенного рідного юдейського Бога). 38. Вважаю, що рабіни Ездра-Езикіел давали жидам правильну науку. Відхід від рідного Бога (від Рідної Віри) і прихід до чужого Бога (до Чужої Віри), незалежно від того чи та Чужа Віра добра чи зла, вважається "гидотою" тому, що він веде до духовного поневолення племени (духовне рабство — велика гидота!). Коли б жиди лишили Єгову і поклонилися Таммузі, цим би вони прискорили, живучи на чужині, гибель своєї духовної і тілесної субстанції. Вони своє жидівське "я" підпорядкували б інтересам чужим (тобто, інтересам тих людей, для яких Таммуз — Бог рідний). Ті жиди, які не повірили, що для них віра в Таммуза є "гидотою" і поклонилися Таммузові, швидко стали чужими самі для себе. Коли жиди отримали дозвіл вернутися з Вавилону до Юдеї, то ті жиди, які повірили в Таммуза, не виявили бажання вертатися на вітчизну предків своїх. Вони лишилися "на ріках вавилонських" і розпорошилися між віруючими в Таммуза. 39. Римські легіонери поширили віру в Таммуза в Римі, привізши з Месопотамії. На святинях Таммуза в Римі стояла літера "Т". Наслідуючи віру таммузян, християни на своїх святинях почали ставити "т". Наслідуючи культ сумеріянського (староукраїнського) Домовика (Думму-са), почали жерці в Азії і в Европі творити культи непорочно народжених богів. Бог Адонис (Бог Фінікії), який був визнаний у Сирії, Греції і Римі, народжений непорочно. У фінляндській народній біблії "Калевала" оповідається, що Діва Ілматар непорочно народила богатиря Вейнемейнене. Греки вважали філософа Платона Сином Божим, якого непорочно народила Діва Перектіона від Бога Аполлона. У греків була всталена мода видатних мудреців, полководців на площах акрополісів проголошувати Синами Божими. У Атенах був архиєреями (старшими жерцями) Богів Зевса, Посейдона проголошений полководець Александр Македонський Сином Божим. І було канонізовано, що Діва Олімпіяда народила "Боже Дитятко Олександра" від Бога Зевса (і єгипетські жерці проголосили Олександра Сином Бога Амона). 40. Посланик бога Єгови Ґабрі-Ел ("ґабрі" — сила, а "Ел" — Бог) Гаврило сповістив малолітню Дівицю Марію (по-жидівському "Міріям"), що вона народить "Боже Дитя" (Лука, 1, 26-35). "Боже Дитя" було назване в честь юдейського Єгови (Ягве) ім'ям Ягвешуя (ніжна форма цього імени, Яшуя або, як греки кажуть, Ісус). Я вже говорив, що ім'я Ягвешуя означає "Єговою хоронений". Ягве, або, як кажуть, "Єгова — це Бог Ізраеля" ("Енциклопедія Британіка", кн. 12, стор. 995, 1962 р.). Усі знаємо, що в 325 році на соборі в селищі Нікея (на Західному побережжі сучасної Туреччини) архиєреї після бурхливих сварок, проголосили Ісуса Сином Божим, а Діву Марію — Богородицею. Незгода, яка постала на цьому Нікейському Соборі, започаткувала розкол між християнами (тоді постало несторіянське християнство, яке вважає, що Ісус є Христосом (тобто, Помазаником Єгови), а не Сином Єгови, а Діва Марія є Христородицею, а не Богородицею. Християнізм несторіянського напрямку використав пророк Могамет, устійнюючи між арабами віру в єдиного Аллаха.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |