Субота
18-10-20
19:56

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 87




50. Светоній (Сует, Нерон, 16) пише, що «Були покарані християни, люди, які трималися нового злочинного марновірства». Римляни переважно карали християн за атеїзм (безбожжя), бо вони (християни) не хотіли брати участи у римських релігійних святах.
Пасивний спротив (неприсутність на римських святах) учив рабів нових методів борні за волю.
У часи імператора Марка Аврелія було почате широке переслідування християн. У Ліоні (в 177 році), як пише Евсевій, було убито 48 християн. За що було їх убито? Прихильники науки Епікура (епікурейці) і прихильники науки Христа (християни) виступали проти вівтарів, святинь, ритуалів, святих образів, статуй. Вони своїм виступом принижували римську релігію і були карані як безбожники.
51. Християни вірили, — що той християнин, який убитий римлянами, іде в царство небесне. Прибувши у Царство Небесне, він сидить поруч з Ісусом Христом і оповідає про страждання християн на землі грішній.
Християни пізнавали себе при допомозі рибини намальованої, або з глини чи металу зробленої. У грецькій мові слово «рибина» складене з п'яти літер, мало б означати «Ісус Христос — Син Божий, Спаситель».
52. Імператор-філософ Луціус Авреліанус (270—275) захопився стоїцизмом. Він (імператор) в золототканій тозі, пишнотами ніжений, каже: «Солодко бути бідним». Чому? Тому, що бідний має душевний спокій — він не прив'язаний до скарбів, не боїться їх втратити. Філософ Сенека (учитель імператора Нерона) у творі «Потіха» проповідує, що «є тільки один Бог», «всі люди (вільні і раби) рівні». Очевидно, ці погляди Сенека запозичив від митрадистів.
У Римі є святиня іранського Бога Митри. Жерці Бога Митри носять митри, вони митрофорні єреї, «браття во Митрі». Під гул дзвонів вони причащаються вином і хлібом, весною обмінюються вітальним окликом «Митра воскрес!»
53. Інтернаціональні раби (ті, що вже народжені в Римі) забули свої рідні мови і свої рідні віри, вони утратили самі себе, не знають хто вони є, чиїх батьків і чиї діти. Де їм подітися? Вони ішли до християнських громад, де є віра, що християнський Бог був римлянами розп'ятий за те, що він обороняв рабів. Він воскрес, на небо вознісся і рабам обіцяє волю.
Щоб у християнській громаді не було впливів національних релігій, провідники приймали до громад тільки тих рабів, які не знали хто вони є, або, які відрікалися від будь-яких зв'язків з рідною вірою батьків своїх. Раб, який був запідозрений у прихильному ставленні до рідної віри, був вигнаний з громади християнської, він вважався людиною, яка «знається з Сатаною».
54. Римляни в 41 році вторглися в Британію. Вони жорстоко переслідували рідну британську віру, очолену волхвами. Вони бачили, що рідна духовність є тією силою, яка кличе до борні за волю Вітчизни.
Римляни, звучи неримлян варварами, були найпотворнішими варварами. Вони ножами наносили рани британській королеві Бовдиці, її доньок збезчещували на її очах. Британці поневолені, але не покорені. Вони повстали проти римлян-варварів. Їхнє повстання в 61 році жорстоко придушив римський воєначальник Павлин. 70 тисяч римлян, захопившись красою землі Британії, поселилося переважно над берегами Темзи. Рим для римлян ставав непривабним.
55. У римських колоніях нові повстання. Рим утомився, та ще є між римлянами міцне переконання, що люди природою поділені на дві категорії. Люди — раби є рабами по складу свого рабського характеру. Люди — вільні є вільними по складу свого вільного (володарського, упорядкованого) характеру.
Раб примиряється з рабством, щоб тільки якось жити. Вільна людина гине на полі бою, дивлячись з погордою на життя в рабстві. Донька патриція, бачачи, що збунтовані раби убили її батька і можуть її взяти в полон, бере меча і сама собі проколює черево своє, падаючи на вістря. Є віра, що тільки той уміє достойно жити, хто вміє достойно вмирати.
56. Римлянин у Римі з погордою дивиться на римлянина-втікача, який прибув з колонії, врятувався від збунтованих рабів. Не міг він оборонити свого маєтку, свою родину, свої земельні володіння, які сто років тому були завойовані римським військом. Римлянин, який утік від раба, недостойний звати себе римлянином.
Римляни-втікачі знаходять для себе притулок у християнських громадах, їх тут радо вітають, звеличують. Римляни-втікачі явно і неявно тримають зв'язок з родичами своїми, які є чиновниками і воєначальниками в Римі. Вони, гніваючись на імператора за ті чи інші справи, таємно дають християнам великі пожертви (годують римлян-втікачів). Римлянин починає ставитися з недовір'ям до римлянина, виникає втрата віри в силу римської духовности.
57. У 264 році могутнім буревієм пролітає кінна армія України (Руси-Скитії) просторами Малої Азії. Українці (скити) вторгаються в Галатію, Каппадокію, в'їжджають у місто Антиохію (біля Сирії).

Українці (скити) в селищах Никомедиї і Візантії визволяють своїх братів, пійманих на берегах Чорного моря і в Ольвії проданих у рабство. Траянів вал (оборонні споруди Риму) на Дунаї українці (скити) зруйнували. Римські військові частини, не прийнявши бою, втекли на захід.
Християнські громади в Римі від римлян-утікачів дізнаються, що українці (скити) потрясли основами Риму, пророки на ярмарках у Римі пророкують «падіння Риму».
58. Імператор Діоклектиян (268— 305), почувши, що в його війську є солдати-християни, які проповідують «падіння Риму», видає в 303 році наказ виявляти християн і карати їх. Їх стало тяжко виявляти, бо ті римляни, які творять таємну опозицію проти імператора, помагають християнам.
Вісті, які приносили до Риму втікачі з сходу (з Никомедиї, Візантії, Антиохії, Каппадокиї) підтверджували слова поета Овидія, що скит (житель Скитії-України) «має вигляд римського Бога Марса». Скит літає на коні, як буревій, жодний римський вершник не може його догнати і не може від нього втекти. Скит має могутні м'язи, впевнений в собі, погляд у нього рішучий, безстрашний, володарський. Римські легіонери бояться з скитами приймати бій. Кажуть, що скит в бою так шаліє, що для нього немає таких почуттів, як страх, обережність, роздумування. Він летить на коні так, ніби весь світ вже склав зброю йому до ніг.
59. Діоклектиян — житель Никомедиї (місто розташоване на азійському березі напроти міста Візантія, яке знаходиться на европейському березі). Він особисто знає, що значить воїн Скитії (України). Він стривожений наступом скитської кінноти, він утратив віру в себе, утратив силу волі, захворів і помер. Персіяни (іранці) займають Армянію, вторгаються в Месопотамію.
60. Після смерти імператора Діоклектияна почалася точитися боротьба за імператорську владу. Константин (син полководця Констанція Хлора, Хлор був правою рукою Діоклектияна, він загинув під час бою з скитською кіннотою, рятуючи життя Діоклектияна) має підтримку у війську. Він прагне стати імператором.
У Римі військова частина проголосила імператором Максентія (сина Максимиянового). Максимиян — славний полководець, який в 285 році розгромив Галлию, відігнав німецькі племена за Рейн, обдарив своїх воїнів великими скарбами. Рід Максимияна має великі впливи на життя міста Риму.
61. П'ять років точиться боротьба між імператорами Константином і Максентієм. Максентія підтримує римська знать — представники латинських родів, оборонці римської національної віри.
Константин, бачучи, що знать міста Риму діє проти нього, таємно контактується з рабами-християнами, які живуть у Римі. Раби-християни, які перебували в тилу військ Максентієвих, дізнавшись, що Константин є їхнім оборонцем, таємно повідомляли йому про рух військ Максентія, і відмовилися довозити харчі, тікали в ліси і гори.
62. Біля стін Риму (коло Мульвийського мосту) 28 жовтня 312 року Константин, підтриманий численними ватагами озброєних рабів-християн, які робили несподівані напади з засідок, перемагає Максентія.
Максентій потонув, переправляючись через Тибр. (Грецькі попи в майбутньому складуть легенду церковну, ознаменовану словами «Товтоніка», що значить «Цим переможеш»). На небі, кажуть попи, показався хрест. Константин вирішив орієнтуватися на хрест (на численні юрби рабів-християн). І бій виграв. Коли сонячне проміння пробивається через хмари, можна побачити на небі різні знаки — хрест, дивовижні пучки проміння, зірку та інші знаки, і той, хто бажає для створення легенди ними користуватися, має на це волю.
63. У місті Мілан в 313 році (Медіолан — місто в північній Італії) імператор Константин і Ліциній видали «Міланський едикт», у якому зазначалося, що відтепер християни мають ті самі права, що й визнавці всіх інших релігій. (Валерій Ліциніан Ліциній — полководець, який поміг Константинові перемогти Максентія, права рука Константина).
64. Між християнами постає незадоволення, розчарування. Християнські провідники мали на християн великий вплив тоді, коли їм казали, що Рим — ворог їхній впаде, імператор — ворог їхній недостойний, щоб християни його шанували.
Християни вірили, що при допомозі віри Христової вони звільняться з рабства, стануть багатими і сильними як римляни, і, маючи щасливе життя на землі, щасливо переселяться в Царство Небесне. Тільки невелика частина вірила, що для парафіянина земне життя не має жодної вартости.
65. Імператор Константин і християнські провідники (єреї) проголосили, що християни мають волю — мають волю вірити в Христа. Але з римського рабства ніхто не думає їх звільняти. Тільки той християнин є добрим християнином, який щасливо почуває себе в рабстві і смиренно служить римлянам-володарям.
66. Християни мають волю вірити в Христа і мають волю бути такими рабами, як і були раніше. У них тепер багато клопотів — гарячих сварок. Наприклад, у 313 році до імператора Константина звертаються заклопотані єгипетські християнські діячі. Вони хочуть, щоб він розсудив, хто має бути їхнім єпископом.
67. Єпископ Цециліян і єпископ Донант поділили християн на два ворожі табори. Прихильники Донанта обвинувачують єпископа Цециліяна, що він в часи імператора Діоклектияна був шпигуном — видав римським легіонерам (за гроші) святі християнські книги, які переховувала громада. І в цей час були арештовані видатні християни: ті, які тікали, рятувалися від ударів біля статуї Діоклектияна.
У «вічному Римі» стояли статуї Діоклектияна, а також — на провінціях. Біля статуй імператора відбувалися урочисті свята. Не тільки римляни, а й раби шанували ці статуї — є святий закон, що біля статуї Діоклектияна римлянин не має права бити раба.
68. Прихильники єпископа Цециліяна доносили імператорові Константинові, що єпископ Донант — самозванець, ставить свої справи вище справ римських. Константин визнав Цециліяна канонічним єпископом, керуючись правилом: служив таємно Цециліян Діоклектиянові, мені ж служитиме явно, навчаючи рабів-християн обожнювати владу імператора.
69. Константин переміг Максентія, але він відчув, що римляни в Римі тримаються старих римських звичаїв і вважають, що віра Христова — віра рабська, і вона не підходить характерові вільного римлянина. Римляни (особливо представники римської знаті) ставляться вороже до імператора Константина — прихильника рабської релігії.
Константин лишає місто Рим, починає шукати (якнайдальше від Риму) зручне місце, де б він міг почати будувати нову імператорську столицю. Селище Никомедия розташоване там, де й селище Візантія. Никомедия — влюблене місто осідку імператора Діоклектияна, і тут своє дитинство провів Константин.
Воєначальники радять Константинові осістися в Никомедиї. Але Константин вважав, що селище Візантія, розташоване на европейському березі Босфору, зручніше тому, що можна данину транспортувати з Македонії, Фракії, Іллирику і Далмації суходільними шляхами.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №87




[11-01-16][Все для туристів]
Чернівецька туристика — динамічна і успішна (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Бірманський дайвінг (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Прикмети і повір'я: національна кухня Індонезії (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Сербія: національний напій (0)