Середа
18-10-17
19:55

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 80




196. І тому тепер створюються нові, досі не знані форми борні за волю. Раби, відрікаючись від земних благ, стають безстрашними; вони самі ставляться збайдужіло до свого життя. Вони зброї не беруть, римських авторитетів не визнають і їхніх розпоряджень не виконують. І залякати смертю таких рабів не можна: вони смерти не бояться. Вони співають, умираючи — вірять, що йдуть у царство небесне, щоб там мати вічне життя. Пасивний спротив людей, які не бояться смерти, страшніший як збройний, але успішний він буває тільки тоді, коли стає масовим, тобто тоді, коли він охоплює широкі кола суспільства.197. Ґої (гнані й голодні раби-коринтяни), чуючи, що до них натхненно промовляє не грек-раб зрадливий, не жид-мандрівник торгівець і не втікач-раб з Картагенії, а вільний і відважний римський громадянин, насторожували вуха. Вони бачили в «римлянинові» Павлові свого оборонця і він їх тішив вірою в краще завтра... «на тому світі».
Павло говорив: «Любо мені в немочах, докорах, нуждах, гоніннях, тіснотах за Христа, коли бо я немочний, тоді я сильний. Я зробився безумним, хвалячись, ви мене примусили, бо треба, щоб я був хвалений од вас» (1 кн. до Коринтян, 12, 10—11).
198. У Павла (і це я бачу по стилю його мислення) розум практичніший, як в Ісуса Христа. Павло — подивугідний психолог; він майстер християнських громад.
Він знає, що треба, щоб він «був хвалений»; хвалячись, він вже «зробився безумним». Чому? Бо той, хто хвалить себе, поневолює себе: тримає себе на висоті хвалення, не має тієї волі, що всі мають. Хвалячи себе, Павло знає, що не йому ця хвала потрібна, ні, він радо хотів би жити у спокої невідомости.
Та знає він, що хвала — це містика єднання людей. Бо коли Ісус не хвалений, бо коли Павло не хвалений — значить віра християнська не хвалена. Хвалити Христа — значить хвалити християн, знеславлювати Христа — значить знеславлювати християн.
199. І Павло (талановитий організатор) хоче бути хвалений, щоб цю хвалу використовувати як випробуване знаряддя впливу на людей. Він хоче бути хвалений, щоб ним створені християнські громади були хвалені: люди йдуть до тих людей, які хвалені.
Архиєреї збудували християнізм на хваленні — цей метод будови організаційної сили правильний і старий, як перші на землі об'єднання людей. Архиєреї віри Христової, знаючи могутню силу хвалення, дають християнам-рабам деморалізуючу науку: «Не шукай хвалення, слави, будь смиренним, тихим, хвали святих угодників церкви Христової».
«Чому не шукай хвалення?» Коли б раби вибрали між собою мудрого раба і почали його хвалити і слухати його, він би став могутнім вождем і мав би силу повести рабів на великі визвольні подвиги. Хвалення — натхненна єднаюча сила.
200. Раби повинні вірити, що вони всі однакові і між ними ніхто не вартий ні похвали, ні авторитетности, ні обожнення: таку сіру отару рабів можна тримати у рабстві, не вживаючи кайдан. Між ними (смиренними рабами) треба мати донощиків і биченосців, і вони будуть самі на себе доносити і самі себе бичувати то в ім'я віри Христової, то в ім'я Марксової «диктатури пролетаріяту».
Рабам тяжко стати вільними людьми, бо вони, бачачи, що чужинець (славний авторитет) гнобить їх, не хочуть мати й рідного авторитету. Вони (раби) самі себе розслаблюють кличами рабського бунту: «Усі ми рівні, ні генерала, ні царя, ні гетмана, ні вождя, ні жодних авторитетів нам не треба!»
Раби нещасні не знають, що в рабстві захворіли в них інстинкти правильного життя. Вони не здібні спостерегти, що й зграя лебедина має свого вождя (лебединий авторитет їм даний матір'ю-Природою), і лебеді летять туди, куди їх веде вождь. Лебідь, який не слухає вождя, гине, гине тому, що втратив інстинкт правильного життя. Закон еволюції можна визнавати і можна не визнавати, але знищити його не можна.
201. Ісус Христос також знав, що між Його апостолами почнеться сварка і роз'єднання, коли в них не буде авторитету. Ісус, маючи на меті порядок в апостольській громаді, каже: «Учень не старший від учителя свого» (Маттей 10, 24).
Цими словами Ісус Христос сам утверджує свій авторитет у громаді своїх учнів (апостолів). Звертаючись до люду, він (Ісус) каже: «Хто любить батька або матір більше, як мене, не достоїн мене. І хто любить сина або дочку більше, як мене, не достоїн мене» (Маттей 10, 37).
Ісус Христос, вимагаючи беззастережної любови до себе, знає, що тільки і тільки ті, які його люблять великою любов'ю, виконуватимуть Його вказівки і будуть здібні творити могутню релігійну громаду, ведучи її на подвиги безсмертні.
202. Ісус Христос знав, що коли Він матиме таких учнів, які хотітимуть Його вчити, то між людьми, ні Він, ні учні Його не будуть хвалені. І тому Він рече ученикам своїм: «Коли хто хоче йти слідом за мною, нехай відречеться себе самого» (Маттей, 16, 24). Тобто, хай інтереси свого особистого «я» підпорядкує справам науки Ісусової — тільки такі апостоли здібні своїми подвигами (самозреченням і саможертвенністю) чарувати людей, і бути священним взірцем для віруючих.
І учні казали Ісусові, що і вмруть з Ісусом, але не відречуться від Нього (Маттей, 26, 35).
Петрові, який був душевно не стійкою людиною (то вірний був Ісусові, то нарікав на Нього), Ісус казав строго: «Іди геть, сатано» (Марко, 8, 33).
203. Тим, які беззастережно вірили Ісусові, Ісус казав: «Я хліб життя, хто приходить до мене, не голодуватиме і хто вірує в мене, не жаждуватиме ніколи» (Іоан, 6, 35) і «Я воскресіння і життя. Хто вірує в мене, коли й умре, житиме» (Іоан, 11, 25).
Й Ісус так, як і всі інші жидівські пророки, не казав, що Його думки є Його думками — такий підхід до справи був би мало авторитетним. Він казав, що глаголить те, що чув від Бога: «І я, що чув від Него, це глаголю в світі» (Іоан, 8, 26).
204. Ісус Христос, щоб урятувати своїх учнів-апостолів від ганьби, і, щоб утвердити між віруючими їхній авторитет, казав їм: «Ви ж не зовіться учителями, один бо ваш учитель — Христос, усі ж ви брати», «І не звіться наставниками, один бо в вас наставник — Христос», а коли між вами, учениками, буде більший, то «більший між вами нехай буде вам слугою» (Маттей, 23, 8, 10, 11).
Чи Христос так казав тому, що Він був самолюбом, диктатором, самозвеличником, титуломаном? Ні. Він знав, що релігійна громада, в якій кожний зве себе учителем, учителя не має. Учні без учителя — бджоли без матки.
205. Армія, в якій кожний солдат зве себе генералом, не має ні генерала, ні солдатів. У тій родині, в якій кожний вважає себе головою родини, голови родини немає — є безладдям створене родинне нещастя. І коли б кожний католик (чи кожний кардинал) вважав себе папою римським, папи римського не було б, і католицизм, самоздегенерувавшись, щез би.
Павло, плекаючи у своїх парахвіях культ дисципліни і культ Ісуса, речав: «Коли ж ви гризете й заїдаєте один одного, то глядіть, щоб не були пожерті один від одного» (До Галат, 5, 15). Павлова мова, як бачимо, низька, простакувата, але по ній можна пізнати, що він (Павло) весь свій проповідницький хист використовував, щоб у його парахвіях була єдність і любов.
206. На території сучасної Туреччини (десь на південь від міста Анкара) була колись область Галатія. І до Галатянського селища Іконіум Павло, прибувши, речав: «Я розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (До Галат, 2, 20). Що мають означати ці слова з погляду сучасного психоаналізу?
Павло, прославляючи Христа, сам став «інкарнацією Христа». «Живе Христос у мені» — і тому, коли ти проти мене, значить ти проти Христа, б'єш мене — б'єш Христа, Христос — син Божий.
Цілісність почування, цілісність мислення і цілісність віри — ось та всемогутня сила, перед якою валяться трони, монархії, імперії, армії.
Павло — геній жидівської релігійної архітектоніки. Генії світяться на океані життя людського тільки там, де є люди, здібні в генієві бачити генія: для бездарної юрби людської найбільший геній вартий шибениці тому, що він не такий, як всі.
207. Галатяни, чуючи, що римський громадянин Павло відважно йде на розп'яття за Христа, чудувалися ним, чудувалися його великою вірою в Христа, його беззастережною самопосвятою.
Павло, проголошуючи Ісуса Сином Божим, сам ставав таким способом подібним на Ісуса, і перші християни, бачачи, що ніхто так не хвалить Ісуса, як Павло, хвалили Павла, як Ісуса, і гостили його, як Ісуса.
І Павло речав: «Як ангела Божого приймали мене, як Христа Ісуса» (До Галат, 4, 14). Очевидно, не можна порівняти життя Павла з життям Сталіна — але я хочу сказати, що Сталін, будучи студентом православної духовної семінарії, вивчав організаторську тактику Павла.
208. Ніхто з лєнінців так не звеличив Лєніна, як Сосо Джуґашвілі (Сталін). І тому москвинам, вихованим на культі імператора-самодержця, Сталін сподобався, вони в ньому побачили «государственного строітєля».
Сталін, почувши, що Лєнін лежить паралізований, не почав ширити злі вістки, що «Лєнін сякий такий розпусник, венерично хвора людина». Ні, Сталін ішов до влади, започатковуючи культ Лєніна. Він над труною Лєніна голосить клятву: «Лєнін заповідав нам берегти єдність партії, як зіницю ока. Клянемося тобі, товаришу Лєнін, що ми з честю виконаємо і цю твою заповідь».
«Лєнін заповідав нам берегти і зміцнювати диктатуру пролетаріяту. Клянемося тобі, товаришу Лєнін, що не пошкодуємо своїх сил для того, щоб виконати з честю і цю твою заповідь».
«Лєнін заповідав нам зміцнювати і розширювати Союз Республік. Клянемося тобі, товаришу Лєнін, що виконаємо з честю і цю твою заповідь» (Ленін, Твори, К, 1947 р., стор. 5—8). «Розширювати Союз Республік» — значить розширювати границі Москвинської імперії.
209. «Слава Сталінові, слава!»- заречали сини і дочки червоної москвинської імперії, бачачи в особі Сталіна «Государственного строітєля». І тут я хочу сказати про трагедію поневоленої української ментальности. Українці кричали: «Геть царя! Геть гетмана, атамана, геть панів! Геть дворян! Хай живе любий Лєнін». Не всі українці кричали так, але так кричало чимало, не знаючи, що Лєнін — також цар.
О раби сліпії! Пізнайте мудрість волі. Візьміть свого косака (хоч би такого як атаман Сірко), а коли немає такого — візьміть розумного пастуха. Адже цар Давид перед тим, як стати царем, був козопасом.
Проголосіть косака (сина свого) вождем, царем чи президентом, склоніть перед ним чола свої, щоб показати, що ви вмієте самі вільно будувати славу свого рідного авторитету. І коронуйте його, і славте його піснями і кобзами, і дайте йому мудрих радників і вірних вартових. І обороняйте його — він ваш живий прапор волі, сили і слави, він — це ви!
І почувши його команду «Вперед!», риньте лавиною, риньте, як безстрашні фанатики святої України (Руси), щоб людство було зачароване вашою дисциплінованістю і відвагою. І зробіть так, щоб на вашій рідній землі християнізм, комунізм, мусульманізм і всі інші «ізми» служили тільки і тільки інтересам державної України.
І пам'ятайте щодня: громада, яка не виконує розпоряджень свого провідника, сама себе розсварює і сама себе розслаблює, і в такому випадку найгеніяльніший провідник вважається бездарним. Громада, яка не виконує розпоряджень свого провідника, стає рабом тієї чужої громади, яка вміє виконувати розпорядження свого провідника, і так сама себе звеличує і сама множить свої сили.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №80




[10-10-10][Все для туристів]
Вертеп (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Ой що тото за соколи (0)
[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Весільні співанки (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
КНПП (0)