Субота
18-05-26
06:08

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 85




21. У Римі панує культ воїна, культ дисципліни і слави. Шрами на обличчі воїна — гордість і честь. Полководець, отримавши перемогу над тим чи іншим племенем, вимагав тріюмфу. Його чоло вінком уквітчує богиня Вікторія (Перемога). Він прямує до тріюмфальної арки (за етруським звичаєм) в червоному одінні на колесниці. Він у піднятій руці тримає палицю, на якій зображена золота фігура орла (тотем племени латинів).
За полководцем їдуть його воїни. Позаду воїнів запряжені в ярма раби тягнуть вози, навантажені трофеями (золотом, сріблом, тканинами, вином). Раби (жінки, діти, царські родини, жерці, воєначальники) ідуть до Риму в рабство. Вони несуть з собою статуї своїх домашніх богів, свої святі письмена.
22. Римляни звуть раба «говірливим знаряддям», — яке ходить постійно з залізним нашийником. На нашийнику викарбувані слова «держи мене, щоб я не втік». Раб б'є раба, щоб догодити римлянинові, і щоб отримати повнішу миску каші. Раб працює на плантації, в копальні, в конюшні, на подвір'ї римлянина. Раб не довіряє рабові. Раб не має права говорити про любов, волю, мудрість. Він зобов'язаний дивитися в землю, мати зігнуту спину.
Національна релігія Риму — релігія порядку (дисципліни). Жерці римські точно визначають, що римлянин може робити, а що — ні. Наприклад, під час вшанування Сильвана (Бога лісів) жінки не мають права бути присутніми. Під час вшанування Богині Добра (Бона Деа) чоловіки не мають права бути присутніми. І цей звичай так міцно ввійшов у життя латинів, що вони і в латинську (римо-католицьку) церкву впровадили окремі «реколекції» для жінок.
23. Рим, вогнем і мечем покоряючи народи, культурніші за себе, починає, сам цього не відчуваючи, духовно капітулювати перед їхньою культурою. Грецькі боги (незважаючи на те, що вони є богами греків-рабів), починають входити в національний пантеон Риму. Пантеон (тобто «всіх Богів» святиня) римський огречується. Знатні римляни беруть участь у єгипетських святах в честь Богородиці Ізиди. І їй поклоняються.
24. Римлянин (письменник Апулей), захопившись національною Єгипетською вірою, пише, що «Божа Мати Ізида непорочна достойна щирого поклоніння». Апулей, так як і інші патриції (і воєначальники) не знав, що він у Римі, звеличуючи духовність рабів-єгиптян, поширює між римською молоддю двоєвір'я (двоєсвятість).
Раби приносять на носилках знатних римлян (на поклін) до єгипетської святині в Римі. Римляни тоді не розуміли, що чужі боги — чужа духовність, і нею можна захоплюватися, нею можна володіти, але не можна їй підпорядковуватися.
25. У Римі в єгипетській святині жерці (єреї) одягнені в блакитні епітрахилі. (Я вже говорив, що грецьке слово «епітрахиль» значить «нашийник», епітрахилі носили єреї Зевса, Деонисія, Посейдона).
Блакить — колір, який ознаменовує духовну й тілесну чистоту. Жерці (єреї) у святині натхненно оповідають, що «Божа Мати Ізида з Божим Дитятком Гором скитається у хащах і пустинях. Жорстокий цар Сет переслідує її, Спасительку Блаженну». На іншому святі цей єрей оповідає про страсті Бога Озиріса. Після страстей — Спаситель Озиріс воскресає.
Єгиптяни (раби в Римі) обнімають самі себе, прощають провини один одному, цілуються, вітаються окликом — «Озиріс Воскрес» (Є, значить, надія, що воскресне воля їхньої вітчизни, тепер поневоленої Римом).
26. Римські воїни, живучи на завойованих землях, занедбують свою римську національну віру, їм хочеться бути з людьми, які мають свої віри, свята, обряди. Вони (римські воїни) у Сирії — Фінікії святкують 25 грудня різдво Спасителя Адониса.
І потім — страсті Адониса (адонаї). Вони (і в малій Азії) спільно з рабами 25 грудня святкують різдво Спасителя Аттиса, якого непорочно народила Богородиця Нана.
І 25 грудня у Римі святкується Різдво Спасителя Митри. Світлий Митра народився у яслах, і «бидлята тряслися» з радости. І перші пастухи новонародженому «Божому Дитяті Митрі» поклонилися.
27. На драматичних містеріях чужих релігій людно, є дивне те, що чужими «містеріями» захоплюється вільна римська молодь. Вона вже переконана (переконання — сила велика), що Боги Таммуз, Адонис, Озиріс, Деонисій непорочно зачаті. Вони (ці Боги) переживали страсті і воскресли з мертвих, маніфестуючи могутню силу життя.
Занепад римської духовности перші помітили жерці Бога Юпітера. Вони почали вільній римській молоді доводити, що Римська імперія має божественне походження, і в цьому її сила і вічність. У храмах Юпітера померлий імператор був зачислений (при великій врочистості) до родини Богів Риму. Римський імператор (живий і мертвий) вважався божеством. Поцілувати перстень імператора — честь римлянина. (Обряд цілування перстеня латини опісля перенесуть у римо-католицьку церкву).
28. Римське військо складене з римлян-хліборобів. Вони воюють, скарби, награбовані на завойованих землях, перетранспортовують до Риму на свої господарства, де працюють раби. Та тепер у римській армії є чимало найманих воїнів.
І таким найманим солдатом стає житель Фракії. Фракія переважно заселена людьми сіроокими і біловолосими — прибулими з північних земель Чорного моря. Житель Фракії Спартак, хто він? Сюди засланий воїн гордої Картаґенії, грек чи українець (скит) входить в історію під ім'ям Спартак?
29. Очевидно, ім'я Спартак не має нічого спільного з країною Спартою. Рабовласник, купуючи раба, давав йому ім'я. І той, хто ставав воїном в римській армії, не будучи римлянином, отримував ім'я в армії. Звичай давати ім'я, не питаючи ні родини, ні людини, якій ім'я дається, пізніше був також запроваджений грецькими єреями у грецькій ортодоксії.
Спартак тікає з римського війська, його ловлять, заковують і віддають у гладіатори. Римляни оцінюють його відвагу і спритність, і дарують йому волю. Він стає учителем фехтування в школі гладіаторів Лептули Батиата.
30. Спартак очолює повстання рабів. Незважаючи на те, що на світі всі люди рівні, раби довели, що вони таки раби, а римляни — володарі. Раби не були спроможні за кілька днів звільнити себе від рабських навиків.
Рабські навики (свідомо і несвідомо набуті в рабських обставинах життя) обезкрилюють мислення, почування, волю. Усе, що раби роблять, не приносить їм радости, і тому їхня праця не чепурна, без натхнення зроблена. Вони шукають рятунку в неточності (спізнився, забув, помилився, обдурив, захворів), щоб ухилитися від примусової праці. Вони не вірять самі собі, між ними немає взаємодовір'я.
Вони (повсталі раби, очолені Спартаком) вважали, що воля — це повне непідкорення владі. Вони не знали, що воля є там і тільки там, де є стальна дисципліна, добровільне підкорення старшині. Вони, ставши воїнами Спартака, почали займатися торгівлею. У них була жага до збагачення. У них не було бажання стояти струнко перед Спартаком, бо ж він такий раб, як і всі. Вони стояли струнко перед римським воїном, тепер — воля, є воля розгнуздана, невпорядкована, дика.
31. Спартак проголошує наказ — забороняє своїм воїнам торгувати золотом і сріблом, яке вони дістали, розгромлюючи садиби патриціїв. Воїни вважають, що Спартак хоче їх наказами поневолити, і тому вони з нього починають кепкувати.
Найвірніші друзі Спартака, які були з ним ще в школі гладіаторів, полководці Ганник і Каст, стають зрадниками. Вони вважають, що маючи свої військові частини, можуть відійти від Спартака.
Красс (римський полководець), дізнавшись, що військо Спартака вже роз'єдналося, утішився. Він відчув, що римське гасло «діли і пануй» повсталі раби своєю рабською поведінкою оправдують.
Красс розгромив збунтованих полководців Ганника і Каста. Під час бою згинуло 12 тисяч рабів, і між ними — Ганник і Каст.
32. Спартак має 60 тисяч воїнів. Дехто з істориків пише, що — 120 тисяч. Армія Красса менша кількістю воїнів, але вона міцна дисципліною, єдністю, цілеспрямованістю, вірою. Спартак — геніяльний полководець, але його рабська армія не здібна його оцінити.
Плутарх, описуючи епоху Спартака, пише, що «раби, сильні своїм числом і горді успіхами, перестали слухати Спартака, і ділилися на окремі загони, бродили по Італії, спустошуючи її». Вони — раби, вони не знали, що вінком перемоги уквітчається тільки і тільки та армія, яка керується законами стальної дисципліни, яка гордо й охоче виконує накази свого полководця.
33. Перед боєм (в Апулії) приятелі привели Спартакові баского коня: це мало б означати, що він (Спартак), як головнокомандуючий, повинен на коні бути в безпечному місці. І керувати боєм — такий порядок був у римській армії.
Спартак знав, що раби по-сліпому заздрісні і з законами військового порядку не обізнані, керуються настроями. У них може появитися міркування, що він (Спартак) воювати на передовій лінії не хоче, а їх — посилає.
34. Спартак убив мечем приведеного баского коня. І сказав: «Коли бій виграю, коней матимемо багато. Коли бій програємо — кінь цей буде мені непотрібний». І ринув Спартак у шал бою. Він пробирався туди, де стояв Красс, дивлячись на хід бою. Він хотів мати поєдинок з Крассом.
І сталося те, що передбачали римляни. Коли Спартак (мозок і прапор повсталих рабів) упав у бою, раби (ті раби, які нарікали на Спартака) розгубилися і почали тікати. Військо Помпея, яке прибуло з Іспанії на допомогу Крассові, по дорогах ловило рабів-спартаківців, і голови їм відрубувало.
35. Щоб раби не відважувалися брати в руки меча, було (напострах) розп'ято шість тисяч спартаківців. Вони, висячи на хрестах (по дорозі від Капуї до Риму), умирали в нестерпних муках.
Мудрих воїнів учить історія людства: військо, яке боронить волю Вітчизни, повинно берегти як зіницю ока свого полководця, при жодних обставинах не виснажувати його тілесної і духовної енергії, звеличувати його треба, щоб він мав настрій добрий і міг давати врівноважені мудрі накази, і міг спокійно стрінути перемогу війська свого чи особисту гибель свою.
Ворожі сили, щоб духовно роззброїти військо, старатимуться, засобами не перебираючи, знеславлювати полководця. Воїни! Немає на світі такого полководця, який би хотів, щоб його військо програло бій. Знаючи це, життям і смертю славте полководця свого: він — ваша слава, ви — його слава.
36. Рим відзначає перемогу над повсталими рабами. І живе законом — там, де римський багнет, там і римська земля. Не можна казати, що ніхто не відважувався порушити межі римських володінь.
Рим має небезпечного ворога, який на своїх безмежних степах має численні кінні армії. Кіннотники озброєні стрілами небезпечними (отруйними), мечами, сила їхня невичерпна і таємнича. І тому оборонні вали імперії в часи імператора Марка Ульпія Траяна (98—117 роки до «нашої ери») стояли на березі східного Дунаю.
«Римський вал» охороняв Рим від армій Скитії (Руси-України). У 8-му році римський поет — аристократ Овидій був обвинувачений за нетактовне ставлення до молодої Юлії (внучки імператора Авґуста) і висланий у місто Томи. (Місто Томи розташоване на північно-західному березі Чорного моря), там, де проходив «римський вал», і тут Овидій і помер в 17 році. Імператор Авґуст, щоб бути справедливим, караючи Овидія, покарав і молоду Юлію, вважаючи, що вони обоє чинили розпусту, порушуючи строгі родинні закони Авґуста.
Авґуст — найвищий головнокомандуючий (імперіум) і головний духовний провідник (понтифікс максімум), і батько (патер патрія) уславився строгими законами етики.
37. Овидій у «Трістія, епістуле екс понто», поетично (можливо, щоб на римлян створити враження і викликати до себе співчуття) описуючи вигляд скита (українця), зазначує, що житель північних берегів Чорного моря має «страшне обличчя, дикий голос, волосся і борода непідстрижені, усі вони носять зброю (мають луки і сині від гадючої отрути стріли). Права рука завжди готова нанести рану мечем, у кожного варвара меч прив'язаний до пояса».
«Лютий ворог на задиханому коні, він озброєний луком і стрілами, насиченими отрутою, оглядає стіни міста Томи. І, як дикий хижий звір, що тягне і несе по пасовищах овечку, яка не встигла сховатися у вівчарні, так ворог-варвар захоплює кожного, кого знайде на полях, якщо він не встигне сховатися під захист мурів міста». Овидій вважав, що чим жвавіше він опише ту місцевість, де він перебуває на засланні, тим більші викличе в римлян співчуття до себе. Очевидно, такі вислови, як «страшне обличчя», «дикий голос», «лютий ворог» можуть відноситися не тільки до скитів (українців), а й до римлян і греків. Римляни і греки своїм «страшним обличчям, диким голосом і жорстоким виглядом» навівали жах на юдеїв, сирійців, британів.
38. Греки вже 150 років перебувають у римській неволі: в 146 році до нашої ери Рим окупував Грецію. Жителі Атен і Спарти користувалися відносною свободою. Греки (коринфи) на ярмарках продавалися в неволю поруч з скотиною. Очевидно, греки не звали себе греками і не любили тих, які їх так називали.
В Італії, над берегами ріки (ґрік) жили греки в селищах, і римляни їх тому почали звати не коринфами, гелленами, а греками.
39. Раби (на провінціях імперії) бунтувалися. Вони убивали патриція і тікали. Ховаючись у лісах і горах, вони пробиралися на рідні землі. Імператор Октавіян Авґуст в 10 році «нашої ери» видав закон, що коли буде убитий патрицій, то всі раби, які знаходяться у домі убитого, мають бути обезголовлені. Раби, живучи у страхові, обороняли патриція від його двірцевих ворогів. І доносили патрицію на того чи іншого непокірного раба.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №85




[11-01-16][Все для туристів]
Гірське місто Львів (0)

[09-08-31][Відпочинок і поради]
Вайсвурст і пиво - таємні секрети німецьких сосисок (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Індія: історія Гоа (0)
[09-08-22][Відпочинок і поради]
Великі солі (0)