| Четвер 24-05-09 03:31 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 2777-а. Природне Народження віри. Природа — Земля, Повітря, Вода, Рослини,
Тварини, Сонце, Місяць, Зорі, усе, що оточує Людину, і — Людина. У
ласкавій природі України виласкавилася Перволюдина Білої Раси, хоч
Природа й не завжди бувала ласкавою. Усе, що людина має, вона отримала
від матері-Природи. Землю (найбагатший дар матері-Природи) має Українець
давній, сучасний і майбутній. Людина в Природі; Природа в Людині.
Українці кажуть: "Яка природа в тієї людини?", тобто — яка вдача, які властивості характеру, які здібності і замилування? "Що тій людині дала Природа?" "Який у тієї людини природній дар?" Є прислів'я: "Те, що Природа дала, милом не змиєш". Твоя природня віра — це духовна властивість твоєї природи: коли ти віриш, що твоя рідна (природня) віра тобі непотрібна, значить ти віриш, що ти сам собі непотрібний. Коли ти віриш, що твоя рідна віра безвартісна, значить ти віриш, що ти безвартісна людина. Природня віра (рідна віра) сама родиться і розвивається в душі людини, яка прагне бути достойною. З чого родиться Природня віра? Природня віра родиться з духовних і тілесних особливостей народу, по яких пізнається природа народу, його поведінка і його діяльність. Знаємо: рідна віра народу така, яка його природа. У природі народу (в крові й душі народу) затаєні коріння його природньої віри. Природня віра значить споконвічна, батьківська, корінна, самобутня, обумовлена і утверджена життям народу. Вона є вірою непідробною, невдаваною, невипрошеною, не привезеною. Природня віра зумовлена самобутніми законами духовного розвитку народу (я її назвав рідною вірою). Рідна віра — склад мислення рідного народу, якість народної звичаєвости (моральности), якість народних (душевних і розумових) самопроявлень. І тому вона (рідна віра) важливіша за справи соціяльні, політичні, економічні, мілітарні. Природня віра природньо народжена. (Душа людини любить узгоджено співати з природою. Весною найкраще співають птахи і люди. У глибоку осінь — сніг, дощ — сумна природа; людина, йдучи змочена, змерзла, не має хотіння співати). Природне народження віри — природне постання свідомости народу, природній розвиток його духовної сили, його світовідчування і світорозуміння. Природньо народжена віра подібна на народження дуба: з жолудя виростає могутній коренастий тисячолітній дуб. (Віра народжена не тільки розумом, а й почуваннями: по властивостях почувань пізнається вдача народу, зміст Його особливостей). Людина, освоївши вогонь, повірила, що вогонь дає світло, тепло, вогонь має таємничу силу: первісна людина, сівши біля вогню, зраділа, що звірі до неї не підходять: бояться вогню. Танець біля вогню був не танцем дикости, а виявом світлої радости. Огонь вдень і вночі охороняє людей (особливо діток) від хижих звірів. Огонь — святий (світлий). Але не вогонь обожнювала людина, а те щастя, яким вогонь обдаровував людину. Вогонь — первосвітильник розвитку віри — появилася в людини впевненість в себе. Появилася віра, що темряву можна перемогти світлом. І це знаряддя перемоги є в руках людини. Світло — добро, щастя (у санскриті "свастя"), безпечність. Темрява — зло, небезпека. У цих поняттях треба шукати праоснову всіх вір і філософій. У людині природньо народилася віра в добро і природньо народилося хотіння боротися зі злом. Віра в добро започаткувала хід людини до добра, світла, краси. Природне народження віри постає так природньо, як природньо постає в матері любов до дитини. Ніхто маму не вчив любити дитину. Ніхто людину не вчив вірити. Віра не впала з неба: її коріння і зерна на землі, і розвивалася вона відповідно до законів Природи. Віра України (Руси) в часи Кия, Святослава була вірою природньою, яка плекалася тисячоліттями. Її початки треба шукати у глибинах Мізинської-Трипільської культури. Вона була вірою радісною, доцільною, красивою: душа народу, живучи в ласкавій Природі, була радісною, доцільною, красивою. У природній вірі народ утверджував розуміння Бога, Світу, Себе, Оточення, свої Закони Життя, утверджував Культуру Мислення і Почування. (Не було, немає і ніколи не буде на світі віри абсолютно перфектної: у кожній вірі є проміння і тіні, є правильности і хиби. У природній вірі народ природньо помилки виправляє, і природньо правильні твердження удосконалює). Життя не стоїть на місці: народ з вірою в краще розвиває краще у вірі своїй, а гірше — занедбує: така властивість вдачі людської. Русичам-українцям дуже приємно бути русичами-українцями: вони самі себе бачили у вірі своїй. І дуже любили її і берегли. Ділом звеличуючи віру свою, вони самі себе звеличували, самовтверджували. Природньо народжена віра моральна і світла тому, що вона не осуджує, не переслідує інші віри. І любов людини до людини треба вважати любов'ю природньою. Горе сталося тоді, коли на природньо народжену віру й любов зазіхнули в Україні (Русі) релігійні душолови. Вони принесли до Дніпра неприродню віру, зроблену, вимушену. Вони освятили релігійну ненависть, речучи: "Хто віруватиме та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, буде осуджений" (Марко, 16, 16). Вони залякали людину осудженням — вони зазіхнули на совість, честь, душу людську. "Хто визнає совєтську власть і піде в колхоз, спасеться, а хто не визнає, буде осуджений — вивезений у Сибір". "Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий" (1 до Коринтян, 16, 22). "Коли хто не любить любимого нашого вождя Лєніна, нехай буде покараний, як ворог народу, відщепенець народу, контрреволюціонер". Неприродня віра не тільки скривдила душу, а й обікрала любов — зазіхнула на найніжніші природні почування людини. "Люби, а ні — будеш проклятий!" Той, хто примушує любити, загрожуючи прокляттям, образами, неволею, вважається насильником. Застрашена людина не здібна не тільки любити, а й правильно мислити, відчувати. Застрашена душа замкнута, хитроулеслива, пригноблена. "Хто не правдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христосом? Це антихрист, що відрікається Отця і Сина" (1 Іоан, 2, 22). "Хто є ворогом народу, відщепенцем, як не той, хто відкидає, що Лєнін є вождем світового пролетаріяту. Це антибольшевик, що відрікається від партії і Лєніна". "Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на ньому пробуває" (Іоан, 3, 36). "Хто визнає Лєніна, той має щасливе совєтське життя в колхозі і в місті, а хто Лєніна не визнає, той родини не побачить — перебуватиме в концтаборах Мордовії, Сибіру, і діти, і жена його не матимуть права з ним бачитися, і гнів партії Лєніна на ньому перебуває". "Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї (науки Христової, — Л. С.), не приймайте до дому його й не вітайте його. Хто бо вітає його, той участь бере в злих вчинках його" (2 Іоан, 10, 11). "Коли хто приходить до вас з антисовєтською літературою, не приймайте до дому його і не вітайте його. Хто вітає його, той бере участь у поширенні антисовєтської літератури". Неприродня віра озброєна погрозами, докорами, залякуванням тому, що вона не має місця у вдачі Українського народу. Вона не узгоджена з природою душі народу. Її можна накинути народові тільки способом насильства ("вогнем і мечем"), як це й робили Путята і Добриня. І утверджувати її можна тільки при допомозі терору, як це знаємо з дій білих жандармів і червоних чекістів (північних зайдів). "Усім робімо добро, а найбільше товаришам по вірі" (До Галат, 6, 10). "Усі міста любимі, а Москва самая любімая", "Усім бажаємо успіху, а найбільше товаришам по партії Лєніна-Сталіна". "Христос любить всіх людей". Ні, Христос не любить тих людей, які не є християнами. На світі буддистів, конфуціоністів, індусів, шінтоїстів, мусульман більше, як християн: а коли так — значить Христос меншу частину людей любить, а більшу — ні. "Москва любить всіх людей, Москва — столиця світового пролетаріяту": ні, Москва любить тільки тих людей, які є відданими москвофілами, і по-рабському виконують її директиви. "Христос каже: "Любіть ворогів своїх": так, так, "любіть ворогів своїх", але не любіть ворогів Христових, бо ж: "хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий!"" (1, До Коринтян, 16, 22). Українці, в душах яких розвинене почуття гідности, кажуть: "Москва — наш ворог". Червоні чекісти примушують Українців любити ворога (Москву), але вони забороняють Українцям любити ворогів Московських. Природньо народжена віра поєднана з вдачею народу, і тому вона не втримується терором. Я кажу: віра — це не пекло, чистилище, чудотворні мощі, ні, віра — справа людяности, справа терпеливого ставлення до інакшевіруючих, віра — вільне самопізнання і самовдосконалення. Віра, яка зневажливо ставиться до життя земного і мріє про небесне, не робить людей кращими, зневірює людей, робить їх безбожниками. Віра — це не гноблення людини, не використовування почувань людини, щоб її застрашити — застрашена людина має застрашену віру. Природня віра — віра виховання людини любити волю, культуру почувань, культуру мислення, діяння, культуру розуміння життя. Світу і Бога. Я завжди повторюю: людина є такою, якою є її віра. Віра — духовний шлях людини. Віра і поведінка людини поєднані так, як поєднані серце і дихання. Ніколи не ставтеся легковажно до рідної віри, тобто до рідного способу життя, до себе. Все, чим людина дорожить (любов, наука, технологія), народжене вірою; навіть невіра в Бога народжена вірою. "Я атеїст, вірю, що можна мати чесне життя й без віри". Чую: ти християнський атеїст: ти розумієш теїзм і атеїзм по-християнському. Понять віри є стільки, скільки є вір. Хіба можна мати чесне життя, не вірячи у честь? Коли ти віриш у честь, значить ти віруючий: честь є твоїм божеством. Правда: є чесно віруючі і нечесно віруючі. Чесновіруючою людиною є та людина, яка за свою віру відповідає: чесна людина поводиться, як вірить, вірить так, як поводиться. 7-б. Блаженне Розуміння віри. Блаженство — велике щастя, духовна приємність, світле натхнення. "Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона". Блаженства ніхто нікому не дає, не позичає. Люди — творці блаженства. У родині, яка складається з байдужих людей (з самолюбів), які є рабами поганих звичок, блаженства немає. Є чимало таких родин, в яких щоденна релігійна сварня перетворила життя в пекло: він католик, вона баптистка, невістка — свідок Єгови, зять православний грецької віри. Усі вони в ім'я віри в Христа ненавидять самі себе. У серці відчуває блаженство той, хто має блаженне розуміння віри. У блаженному розумінні віри освячується терпеливе ставлення до інакшевіруючих. Ніколи не можна ніяке віровизнання ображати, переслідувати. Природньо народжені віри мають блаженне розуміння віри. Недобродії спрямували мислення людей на неправильну дорогу, почавши дискусію: яка віра краща? Один каже — я знайшов добру віру, а інший йому відповідає — а я знайшов ще кращу віру. О, нещасливі духовні шукачі! Розумні люди, вільні й достойні люди віри не шукають. Родиться людина й росте — й самі в її душі родяться віра, надія, любов. Вільна людина, як я вже говорив, вільно сама розвиває свою віру в Бога, віру в себе й людей. Усе, що в її серці світле (рідне розуміння Бога, любов до матері, любов до батька, до родини, до Вітчизни), вона зве рідною вірою. Вона має рідні заповіді, обряди, свята. Вона чужої віри у душу свою не приймає: має рідний шлях життя. У рідній вірі все рідне — рідне дає людині велику приємність, наснагу. Людина на себе, на родину, на весь світ дивиться по-своєму — так, як хоче її душа, її блаженство. Земля має шлях Небесний, а Небо має шлях Земний. Людина з двох шляхів (Земного і Небесного) створила шлях Людський. Людина, живучи на Землі, думає про Небо, а піднявшись на Небо, думає про Землю. Немає життя вільного від помилок. Немає, як знаємо, на світі віри непомильної. Біблійний Саваот помилився: і тому почав вбивати те, що сам створив. "І рече Бог: вигублю чоловіка, що із землі, як чоловіка, так і скотину, і лазюче, і летюче: бо взяла мене досада, що посоздав їх". Досада значить незадоволення. Біблійний Господь Бог Саваот "посоздав" людей та згодом у нього виникла досада на них. І він почав їх вбивати (топити у воді). Чи можна назвати того отця отцем, який з досади повбивав діток своїх? Діток, які свідомо чи несвідомо грішать, треба виховувати терпеливо, по-отцівському, а не вбивати? І євангельський Христос помилився, віруючи, що Юда є приятелем, якому можна доручити обов'язки скарбника. Усе на світі відносне: помилка стає святістю, святість стає помилкою, просте — складне, складне — просте. Для людини, яка живе в джунглях — велосипед є складною машиною. Для людини, яка живе в сучасному місті — автомашина є простою машиною. Віра і поведінка поєднані між собою так, як поєднані повітря і легені. Поведінка — стиль життя, уміння поводитися так, як учить віра. Там, де немилостиве розуміння віри, милостивости немає. Папа римський вірив, що, убивши Івана Гуса, скріпить віру. Папа організував у Констанції "суд Божий" — живцем спалив чеха. Івана Гуса не осудив "суд Божий": його осудило немилостиве розуміння віри. Є переконання, що християнізм грецької і латинської інтерпретації сотні літ був немилостивим. Були катовані ті, які відважувалися не по-греко-латинському пояснювати науку Христову. (Переслідували людей науки, філософії, стримували духовний розвиток в Европі. Та енергія розуму европейського розірвала ґрати "священної екзекуції". І запалила вогнища духовного відродження Европи). Немилостиве розуміння віри принижує Людство, бо перетворює віру в засіб гноблення душі, в знаряддя насильства і наживи. Знаємо це з історії архиєреїв Прокоповича, Яворського, Косіва, Рутського. У людей немилостивого розуміння віри немилостиве "я". Українці Рідної Української Національної Віри мають Блаженне розуміння віри. У них блаженне "я": вони чужої віри не приймають і своєї віри нікому не накидають, їхня віра не призначена на експорт. Вони знають закони чистого розуму і чистої волі: той, хто в тебе відбирає Блаженне розуміння віри і заохочує тебе прийняти немилостиве розуміння віри, зазіхає на щастя твоєї душі, зазіхає на незалежність твого духовного "я", щоб зробити з тебе релігійного простака, знеособленого прихожанина, якому не треба думати — треба тільки вірити в те, що чужі люди придумали. Блаженновіруючою людиною є та людина, яка має в своїй душі свою віру (рідну віру), з жодної чужої віри не глумиться, і жодною чужою вірою свою душу не заповнює. Я кажу: внуче Дажбожий, не дозволяй жодному душоловові вторгатися у царство твоєї душі, у святиню твого "я". Дажбог тобі дав життя і Дажбог дав тобі душу, щоб у твоїй душі була твоя віра, віра природня -самонароджена! І так довго, як у твоєму "я" царствує духовість твого "я", блаженствуй — світ належить тобі і ти світові, ти є ти! Удосконалюючи свою віру, ти удосконалюєш свою вдачу, культуру своєї духовної енергії, своє вільне розуміння і відчування Бога, свій самобутній шлях життя, своє хотіння бути собою всюди і завжди, о, які блаженні закони життя в Блаженному розумінні віри! Їх треба свідомо, часто повторюючи, засвоювати — впроваджувати у стиль життя.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |