| Четвер 24-05-09 00:40 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 20211. "Коли Святослав виріс і став чоловіком, — каже оповідання,
занотоване в літописі, — він почав збирати багато хоробрих вояків, бо й
сам був хоробрий і легкий. Не возив з собою возів, ні казана, не варив
м’яса, тільки, порізавши тоненько чи конину, чи воловину, пік на вуглях,
і так їв. Не мав і шатра, а на спання підстелював підклад (що під
сідлом був), а під голову — сідло, і такі ж були й воїни його. А коли
йшов на котрийсь край, то сповіщав наперед "Іду на Вас””.
12. Він мав природу гіттіта (скита). Він любив Дажбога, і боронив Дажбожу землю від орд Азії, від чужих богів Аллаха, Саваота і їхніх пророків Могамета, Ісуса. Він знав, що мир і воля там, де сила. Він, ведучи війська свої проти в десять разів численніших армій Візантії, рік: "Не зробімо сорому землі Руській, а ляжемо тут кістьми своїми! Я піду перед вами —як поляже моя голова, тоді помишляйте самі про себе!” І воїни, піднявши мечі, відповіли: "Де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо”. Греки стотисячною армією оточили десятитисячну армію володаря Святослава Першого. "І сталася битва. Переміг Святослав, і побігли греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досі стоять пусті” (Михайло Грушевський, "Історія України”, Вінніпеµ, стор. 10). Не був володар Святослав загарбником, він виганяв вторжників із землі предків своїх. 13. У 872 році, рівно тисячу років тому, володар Святослав, маючи 33 роки, закінчив свою земну дорогу і пішов у Святиню Духа Предків, де немає ні початку, ні кінця, де горять зорі світів немеркнучих, де немає ні смерти, ні заздрости, а де є сяйво Дажбоже, яке не можна ні уявою охопити, ні душею відчути. Святослав — найдостойніший володар роду Людського, Він — совість Землі і Неба. Історик-грек Лео Діякон, студіюючи джерела сили і волі русичів, написав, що в русинів є така віра, що "русин не здається в полон”, він свято вірить, що той, "хто є рабом на цьому світі, буде рабом й на тому”. Була "зла”, як бачимо з цих тверджень, "поганська та ідольська” віра України (Руси). Вона вчила русичів гордости і волі, вчила, щоб вони ні на небі, ні на землі не були рабами. 14. Ні Небухаднезар, ні Давид юдейський, ні Олександр Македонський, ні Наполеон не володіли тими високими лицарськими прикметами, які були притаманні володареві Святославові Першому. Прикмети благородства, високого душевного піднесення, вірності народові своєму привила Йому свята віра Руси (України). Греки (ромеї) добре знали, що русичів (українців) можна поневолити тільки тоді, коли на їхній рідній землі від них рідну віру (рідну духовність) забрати, або висміяти її і привити їм віру рабську (віру секти юдейської) — християнізм грецької інтерпретації. 15. Літописець-ромей написав, що володар Святослав Перший був "середнього росту, сильний і кремезний, ніс мав короткий, світлі очі, голену бороду, мав довгі вуса і на голові чуб, виглядав суворо, був убраний зовсім просто, нічим не відрізнявся поміж інших, була чиста на нім полотняна одежа і єдина краса — золоте кільце у вусі, він був хоробрий і легкий, і ходив, як леопард”. Він був останнім володарем України (Руси), який ісповідував рідну віру великих предків своїх; в Його голосі, поставі відчувалася вольовість, безпосередня щирість, велика душевна краса. 16. Українці (раби — православні християни) великому синові України (Руси) — володареві Святославові ні одного пам’ятника за десять століть не поставили, жодним великим святом його ім’я не вшанували. Чому? Тому, що він не схотів зрадити рідної віри великих предків своїх. Він не вірив гречинам (ромеям), добре знаючи їхній греко-православний характер, їхню торгівлю душами людськими, Христом, мощами, іконами. "Коли я прийму іншу віру, то моє військо сміятиметься з мене”, рік володар Святослав. Військо України (Руси) — горді, непокірні й волелюбні внуки Дажбожі сміятимуться, коли їхній князь чужу віру прийме. Військо України (Руси) було горде своєю рідною вірою і вважало приниженням стояти на колінах перед Богом-юдейцем і його земляками — апостолами та їм подібними грецькими "архистратигами”, тобто, "воєначальниками”. Українці (раби православні християни) не рідного володаря Святослава, а жидів звеличили — жида Андрея Первозваного, жида архистратига Михаїла, жидівку Марію, грекиню Варвару, грека Юрія і їм подібний батальйон греко-юдейо-латинських преподобників. 17. Історик Петро Доміані пише, що латинський монах Боніфатій ходив до русичів (українців) у Київ ширити між ними віру Ісуса Христа. Він від киян бажав переслідування. Він хотів, щоб вони його мучили, бо мав намір потрапити на список святих мучеників римської церкви. Кияни — горді внуки Дажбожі, були людьми високої достойности, релігійної толерантности. Вони не звертали уваги на монаха Боніфатія, рекли йому: "У світі так буває, що кожний своє восхваляє”. І він і не мучений, і без успіхів проповідницьких покинув Київ і вернувся до Риму. 18. Греки і їхні агенти (монахи-русичі), щоб якось оправдати хрещення України (Руси), придумали "церковне казання”, що русичі (українці) в жертву богам приносили людей, отже, мали віру "нечистиву”, "кумирську”. Археологія ствердила, що хліборобські племена в жертву богам не приносили ні людей, ні звірів. Хлібороби богам жертвували зерно, навар з трав, гриби, ягоди, тобто, все те, що їм дарила велика мати-Земля. Хлібороби обожнювали свої жертовники і нікому не дозволяли їх осквернювати. Коли пришелець з Варягії (купець Іван — агент Візантії), живучи в Києві, почав висміювати звичаї і обряди України (Руси), кепкувати з веснянок, писанок, дзбанків, які стояли на кладовищі біля могил, вони (наші предки) забили його (варяга купця Івана). Греки, фальшиво інтерпретуючи цю подію, рознесли вість, що Україна (Русь) приносить людей в жертву богам. Справді, греки приписали українцям (русичам) ті криваві релігійні ритуали, які властиві були грекам. 19. Відомо, що греки були особливо жорстоким плем’ям, їхнє мисливське життя, бідна земля, безводдя, їхня прив’язаність до вина робили їх і розпусними, і схильними до кривавих ритуалів. Вони богам в жертву приносили своїх синів і доньок, і ці їхні криваві ритуали яскраво відображені в їхній літературі. Еврипід у драматичному творі "Іфіґінія” пише, що "Дівчину потребують на жертовник Артеміди”. "Цар Аґамемнон: "О ні, мені більше немає повороту, і ножа від дочки я відхилити не в силі””. Історики Греції твердять, що Іфіґінія була зв’язана, покладена на жертовник Артеміди і через її шию був простромлений ритуальний ніж (вузький і довгий), Іфіґінія на жертовнику поступово блідла, стікаючи кров’ю. 20. Та жиди не були хліборобами, їхнє кочове життя відображене в їхніх жорстоких релігійних ритуалах. Наприклад, Ефтай — жидівський воєначальник, і ось "найшов на Ефтая дух Господень, він двинув проти Амоніїв”, і "подав Господь їх на поталу йому”. Ефтай, щоб подякувати Господові Богові Саваотові за те, що він був такий добрий і дав "Амоніїв на поталу”, вирішив на жертовнику Господа Саваота зарізати свою доньку. І донька "Просила тільки панотця свого: "Дай мені ще два місяці пожити, піду в гори та й оплачу своє дівоцтво з подругами своїми””. "Як уплило ж два місяці, вернулася вона до панотця свого, і він справдив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили Ізраельські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаадянина, через чотири дні в році” (Книга Суддів, гл. 11, 29-40). 21. В українському греко-католицькому журналі "Лоґос” пишеться ясно, що "Ісус не виступав проти порядків Єрусалимської синагоги й тим більше не зневажав її, і не противився приписам старозавітної релігії, тільки виступав проти приниження тієї релігії...”. Справді, Ісус не поборював нехристиянської рідної віри жидівської, чому ж ви, українці-чужовіри, не йдете дорогою Ісуса — Бога свого!? Чому ж ви осквернюєте, спотворюєте і поборюєте нехристиянську рідну віру українську? Ви намагатиметеся оправдатися, кажучи, що українська віра дохристиянська була поганською. Не спішіть обкидати болотом святощі предків рідних. Я вам докажу, тримаючи в руках "Біблію”, що жидівська віра також поганська, жиди практикували приношення дітей в жертву Саваотові, вони дві тисячі сімсот років тому зображали свого Бога у вигляді "льва речащого” — огляньте печать царя Іеробоама і особисто переконаєтеся в цьому. А може у вас мораль така, що для вас жидівське поганство добре, а українське — зле? Коли так, то хто ви є: півжиди і півукраїнці, у вас немає цілісної української ментальності, ви люди з душевною роздвоєністю, якою обрядово калічитеся. 22. Ви жерці (єреї) грецького православія речете, стоячи біля юдейських кивотів, що в Україні (Русі) була віра ідольська, що русичі в жертву богам людей приносили, ви говорите неправду! Ви звете юдейську "Біблію” святою, дарма, що там виразно описується, як текла кров дівчаток і хлопчиків на жертовниках "Господа Бога Саваота”. Ви благоговієте перед грецькою ортодоксією, дарма, що на ії жертовниках густо лилася кров християн і нехристиян, ви своїми церковними казаннями деморалізуєте мій народ! 23. В журналі "Розбудова держави” (ч. 18—19, 55, 56 роки), виданому українськими націоналістами, я читаю: "Люди плакали, коли бачили, як з наказу Володимира статую Дажбога волокли по місті”. Який злочин чиниться в Україні (Русі), що так гірко плачуть матері?! Греки христять Україну (Русь). Вони мають диявольську прив’язаність всіх христити, вони готові й Ісуса Христа христити, аби тільки за ритуалами грецькими. Вони христять хитрістю, намовами, мечем, кропилом. Наприклад, візантійський імператор Лев Ісаврянин (717—741 роки) "наказав року 722 силою охристити своїх юдеїв, і тих охристили. Так само він був наказав силою охристити монтаністів, але ті зійшлися в одне місце й спалили самі себе” (митрополит Іларіон (Огієнко)). Українські матері не спалили самі себе — вони плачуть. Плачуть матері, діти, плаче молодь, плачуть мудрочолі сивобороді діди — волхви, плаче гостинна і завжди велична душа України. Гречини, змовившись зі своїм зятем — князем Володимиром (тепер Базилієм) "волочать статую Дажбога” по вулицях Києва. Не статую вони "волочать”. Вони волочать під глум грецької попократії святий символ України (Руси) — символ її Духовної Волі і Сили, вони волочать ікону (образ) рідного Бога, і принижуючи Його, вони принижують душу українську, її світлі почування. 24. Літописці твердять, що статуя Дажбога була вилита з чистого золота і мала срібні вуса. Натхненні київські скульптори дали Дажбогові найдостойніші риси богатиря-русича: вольовість, високе благородне чоло, віра в себе, гострий зір, душевна доброта, нескоримість. Чому із золота? Українці (русичі) були багаті на золото, їхні предки у могилах золотом обсипані спочивають. Вони мали переконання, що той, хто володітиме золотом, стане паном світу, і їм здавалося, що й греки і жиди з цією істиною ознайомлені, але не хочуть про неї голосно говорити, прикидаються, що не люблять "золотого божка”, глиняний — "правдивіший”? 25. "Оженившись зі сестрою грецького цісаря Анною, Володимир спровадив з Греції єпископів і священиків, що весною в 988—989 роках охристили Україну. Ясно, що вся духовна ієрархія була грецькою по-національності” ("Світло”, український католицький журнал, число 8, 15. 4. 1954 р.). Грекам, які не знали мови української, які не розуміли і не хотіли розуміти душі української, грекам, які притаювали глибокі почуття помсти (вони пам’ятали походи Олега і Святослава на Візантію), віддав князь Володимир під духовну опіку свій народ, і вони на протязі віків робили над ним найжорстокіші експерименти. 26. В сонячному граді Кия, там, де стояла святиня Дажбожа, де кияни щоліта врочисто святкували свято мами Лель, де квітнули у вінках дівчата вродою красиві, як схід сонця і плодовиті, як земля, де юнаки (як тури) м’язисті стояли зі стрілами і смолоскипами, де духовні провідники єднали мислі і почування народу навколо вогнистого Трисуття (небесного знака Дажбожого), там князь Володимир на пораду зайдів (греків-попів) спорудив церкву "Трьох святих”, так звану "Трьохсвятительську”, і цими "трьома святими” були греки, а там, де століттями стояла святиня Дажбожа, сьогодні, як твердять археологи, стоїть "Десятинна церква”. 27. Історик М. Аркас пише: "Володимир почав забирати від батьків дітей силоміць і віддавати їх в науку на попів”. "Матері плакали по дітях, наче по мертвих, бо ще не утвердилися у вірі” (з Літопису). Українські матері "ще не утвердилися у вірі”, яку Володимир привіз з Греції. І я, читаючи про цей плач материнський, пригадую епоху колективізації, селяни плакали по господарствах своїх, наче по мертвих, бо ще, як казали комісари Лєніна, "не утвердилися в комунізмі”. Плач матерів святий: то їхніми серцями плакала туга за рідною духовістю. Між Дажбогом і матерями існувала таїна святая — таїна материнської інтуїції, таїна, яка єднала матерів із духом їхніх предків, їхніми дітьми і потомками, то материнськими серцями плакала Україна (Русь), підсвідомо відчуваючи, що дні її волі, сили і слави гаснуть, і над Нею впаде мряковинням понуре іконописне чужовір’я. 28. Ви, жерці (єреї) грецького православія речете, що греки на Русі (Україні) поборювали "віру поганську”. Греки на Русі (Україні) поборювали всі прояви самостійного українського мислення, і вони не звертали уваги, чи те мислення християнське, чи поганське. "Київський "митрополит Юрій, грек, ще в 1070 роках не вірив у святість Бориса і Гліба” (Григор Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом”, стор. 52). Київський митрополит грек Юрій не вірив у святість Бориса і Гліба, бо вони були русичами незанотованими на списку вірних агентів Візантії. Греки безцеремонно проголошували святими тих русичів, які були "їхніми”. 29. Греки забороняли монахам (русичам) друкувати в Україні християнські книжки, щоб часом не постало в Україні суто українське тлумачення християнізму. Вони їм сотні років забороняли мати друкарню в Києво-Печерському монастирі. Вони прагнули (і це була головна суть греко-православія), щоб Україна (Русь) була вічною смиренною духовною колонією Візантії. А ви жерці (єреї) грецького православія речете, що греки принесли на Русь (Україну) світло, волю, мораль, правду, любов, азбуку. Арабський письменник Ібн-ель-Недима перед хрищенням Руси (України) писав, що українці (русичі) мають своє самобутнє письмо, і коли хто помре, то на гробниці пишуть ім’я померлого. Вони (греки) принесли на Русь (Україну) не віру, а отруту. Краще б Українська Душа була чиста, незаймана, ніж безжалісно спотворена недобросовісними зайдами. 30. Я кличу кожного українця, який любить свою Вітчизну, пробудитися. І щодня пам’ятати, що тоді, коли греки охрестили чи охристили Русь (Україну), русичі-українці перестали творити свою культуру, вони почали захоплюватися акультурацією (запозиченням чужих культур). Їхні князі почали запроваджувати грецькі звичаї, манери, смаки. Вони одягнулися в грецькі ризи, і цим себе відокремили від рідного народу. Відомий син Персії Могамет Аль-Аухі у своїх творах зазначив, що русичі, прийнявши грецьке християнство, не могли вже воювати, вони здеморалізувалися, між ними погас дух великого Святослава Першого. Григор Лужницький у книзі "Українська церква між сходом і заходом”, твердить, будучи сам християнином, що греки-митрополити, які сиділи в Києві, мали на меті перш за все "здеморалізувати Український Народ, бо щойно тоді можна буде з нього зробити колонію”, "Занепад моральних вартостей — перша і головна причина упадку Української держави”. Там, де на чолі духовного життя народу стоїть чужинець, або свій, вимуштруваний чужинцями, народ не може мати високої національної моральної вартости.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |