| Середа 24-05-08 09:03 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 81210. Трагедія українського раба в тому, що він, довгі століття живучи в
рабстві, має хворі погляди, кажучи: «То що ж це є? Були пани польські —
слухав їх. Були пани московські -слухав їх. А тепер появляються пани
українські — слухай їх!? О ні! Чужого пана слухав, бо мусів, а свого
пана уб'ю, як гадюку, а слухати не буду». І вбив — і потім став і думає:
«То що ж це є?» Він убив сина свого, який вів військову частину проти
поляків і москвинів, і військовики звали його сина паном провідником,
хоч він і походив з бідного селянського роду та мав талант
воєначальника, і достойні воїни корилися йому. Де ж тоді воля? Воля там,
де є вільне бажання стояти струнко перед рідним провідником (ні, немає
значення, який у нього титул — цар він чи гетман, голова народної ради
чи маршал). Воля там, де є вільне хотіння виконувати накази свого
вільного провідника незалежного від чужих духовних, мілітарних чи
політичних авторитетів.
211. У книзі творів Лєніна (на стор. 8), про яку я щойно згадував, зазначено, що Сталін у Кремлі голосив, що «Лєнін найгеніяльніший з геніяльних людей! Ви побачите паломництво представників мільйонів трудящих до могили Лєніна, паломництво усього трудящого світу земної кулі!» «Побачите паломництво?» У буддизмі є паломники, які йдуть зі всього світу до Бенаресу. У християн є паломники, які йдуть зі всього світу до Єрусалиму. У могаметан є паломники, які йдуть зі всього світу до Мекки. Сталін перший заговорив, що і в москвинському большевизмі є паломники, які зі всього світу йдуть до Москви. Сталіном запроваджене паломництво — ритуал москвинської релігії. 212. 28 січня 1924 року Сталін, промовляючи до еліти червоної Москвинської імперії, в Кремлі урочисто проголошує, що «лице Лєніна освітилося якимсь незвичайним світлом» (Ленін, Твори, К., 1947 р., стор. 21). Місіонери католицизму кажуть, що коли Йосафата Кунцевича поляки витягнули з болота, то його «лице освітилося якимсь незвичайним світлом». Що ж це є — для чого це все твориться? Щоб утвердити, що в переможців вожді надзвичайні, а в рабів вожді бридкі — раби самі своїх вождів знеславлюють, роблять їх слабими і тому з рабськими слабими провідниками ніхто в світі не рахується. 213. Сталін зібрав всі слова хвали, якими були хвалені імператори Риму, сини Божі, і ними звеличив Лєніна. Звеличуючи Лєніна, Сталін звеличив себе, і на десятки років сів на престол кривавої імперії. «Культ особи!», — вигукнув у Кремлі сталінець Микита Хрущов, сідаючи на престол Сталіна. «Той, хто очолює боротьбу проти «культу особи», сам упроваджує культ своєї особи», — сказав Леонід Брежнєв; культ Брежнєва має ритуали культу Сталіна. Справа не в «культі особи», а в особі — є «культ особи», яка є борцем за волю народу (Гарібальді), і є «культ особи», яка є тираном народу (Сталін). 214. Сила Павла в тому, що він зумів створити могутній культ Христа, кажучи: «Я, Павло, в'язень Ісус-Христів» (До Ефесян, 3, 1), «вселилася в мене сила Христова» (2 кн. до Коринтян, 12, 9). Жиди, звертаючись до Павла, обурливо йому казали: «Дурієш Павле, великі науки до дурощів тебе приводять» (Діяння Апостолів, 26, 24). Ні, не можна сказати, що Павло не гордився своїм жидівським походженням. Він там, де треба було звеличити себе як жида, речав: «Я обрізаний восьмого дня, з роду Ізраелевого, з коліна Веняминового, я єврей з євреїв, по закону фарисей» (До Филип'ян, 3, 5). Добрим був фарисеєм Павло чи ні, але в його характері є багато фарисейського. Наприклад, проповідуючи віру Христову, він не був щирим ні сам з собою, ні з тими, яких навертав на віру Христову. Він був хамелеоном: між жидами він грав роль відданого жида, між беззаконними він поводився як беззаконний, між недужими він також прикидався недужим. 215. «Я стався жидам як жидовин, щоб жидів придбати. Тим, що під законом, був я, як під законом, щоб тих, що під законом придбати. Для недужих я був недужим, щоб недужих придбати, між беззаконними, я поводився як беззаконний, щоб придбати беззаконних» (1 кн. до Коринтян, 9, 20—22). Одним словом — мудрував Павло так, як тільки міг, щоб більше µоїв придбати для Христа і щоб ґоїв-паґан навчити жити по-жидівському. Павло вважав, що жиди — кращі люди, і він, живучи між чужинцями, не хотів бути таким, як всі, ні, він хотів, щоб всі чужинці, приймаючи від нього жидівську віру, були такі, як він. Він казав: «Бажаю, щоб усі люди були такі, як я сам» (1 кн. до Коринтян, 7, 7). Не можуть — кожний має «свій дар». Павло казав Петрові: «Коли ти, бувши жидом, живеш по-паµанському, а не по-жидівському, то нащо примушуєш паґан жити по-жидівському? Ми по природі жиди, а не грішники з поґан» (До Галат, 2, 14— 15). Павло вважав, що жиди — вища раса, раса вибранців, а нежиди — це паґани, грішники. Навертаючи паґан (грішників) на віру Христову, він їх робив добрими людьми — учив їх «жити по-жидівському», був певний він, що віра Христова — віра жидівська, по-новому інтерпретована. 216. Павло бачив, що ортодоксальні жиди з неприхованим презирством дивляться на його відважні реформи віри Мойсеєвої і не хочуть ставати християнами, тобто визнавцями реформованого юдаїзму. Він (Павло) боявся, щоб вони (жиди) не судили його за ортодоксальним жидівським законом. Він був «вільно народжений». Що це значить? Жиди ті, що мали гроші, могли у римлян купити собі права римського громадянина, тобто бути вільним римським громадянином. І Павло, як знаємо, себе вважав римським громадянином (жидівського походження). «Відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родився у ньому» (Діяння Апостолів, 22, 28). Павло родився римським «горожанином» тому, що його батько за велику суму «здобув се горожанство». Ортодоксальні жиди дивилися на Павла як на зрадника Жидівського народу. 217. Щоб українці могли правильно зрозуміти жидівську ненависть до Павла, я наведу такий приклад: українські партизани схопили в Карпатах большевика Олександра Корнійчука і хочуть його судити, бо він українець, а поводиться, як слуга Московитії. Корнійчук партизанам каже: «Я українець з українців, з роду козацького походжу, пишу драми по-українському, звеличуючи Лєніна і його товаришів. Ви не маєте права мене судити, я громадянин красної Россії, мене може судити тільки россійський суд!» Павло був кращим жидом, як Корнійчук українцем, бо Павло не поклонявся чужим авторитетам. Він, творячи реформу юдаїзму, хотів, щоб цю реформу визнали не тільки жиди, а й всі ґої (римляни, греки, єгиптяни). Він хотів, щоб реформована жидівська духовність (очолена Ісусом Христом) домінувала над духовним життям народів. 218. У Римі Павло відважно говорив римлянам: «Життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (До Римлян, 6, 23). «Правда ж Бога через віру в Ісуса Христа» (До Римлян, З, 22). Що це значить? Павло — римський громадянин, валить духовні основи Риму, не визнає ні римської державної релігії, ні римських державних авторитетів. Він, маючи римське право, руйнує римське право. 219. Римляни дозволяли в Римі усім релігійним громадянам (єгипетським, персіянським, жидівським та іншим) вільно практикувати свої національні вірування і мати свої святині. Та вони (горді римляни) не могли прихильно ставитися до жидівської секти (до християн), які з ненавистю ставляться до інакшевіруючих, і вірять, що тільки вони варті Божої ласки. Ще таких самолюбних і нетолерантних віруючих досі не було на території Римської імперії. Та і з цим міг би Рим погодитися, але християни, живучи в Римі, не визнають авторитету римського імператора і кажуть, що їхнім авторитетом є Ісус Христос. Павло речав: «Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, маран ата!» (1 кн. до Коринтян, 16, 22). 220. Японці, китайці, індуси, араби та інші народи, які щиро вірять у Бога і вважають, що вони не зобов'язані любити чи не любити Христа, на думку Павла, «нехай будуть прокляті»? Чи не з цих зерен Павлової християнської ненависти поширилася на світі релігійна ненависть між людьми? Хіба достойна людина буде проклинати людину за те, що вона щиро й віддано любить Бога батьків своїх — Бога, який є Правдою, Любов'ю, Мудрістю? Слова «маран ата!», які вживає Павло (для ефективности) мають арамейське походження і означають вони «наш Господь іде!» Ваш «Господь іде?» І наш Господь іде! І ми любимо нашого Господа Дажбога, і ми не ширимо ненависти між людьми, бо ми не голосимо слів: «Коли хто не любить Господа Дажбога, нехай буде проклятий!» Ми, Українці Рідної Української Національної Віри, люди благородні, ми інакшевіруючих не жахаємо прокляттями. 221. Є міркування, що Павло був арештований у Римі, і Нерон в Римі в 67 році відрубав йому голову за те, що він (п'ятдесяти семилітній Павло — римський громадянин жидівського походження) організовував рабів, настроюючи їх проти законів Риму і проти авторитету імператора. Чому Павло це робив? Він знав: щоб деморалізувати армію, треба знеславлювати авторитет її генерала. Щоб ослабити державу, треба знеславлювати авторитет короля, царя, гетмана чи президента. Мудрі римляни знали, що Рим так довго буде могутнім, як довго в Римі буде існувати культ імператора. 222. Павло творив культ Христа, щоб християни мали свій християнський авторитет і не визнавали жодного іншого авторитету. Павло рече: що він «все втеряв і вважає все за сміття, аби придбати Христа» (До Филип'ян, 3, 8). Бачимо, що Павлова тактика правильна: не Господь Ісус боронить Павла, а Павло боронить Господа Ісуса: в цьому таїна не тільки Павлової мудрости, а всієї жидівської творчої ментальности. Жиди живуть законом: чим буде в світі славніший Саваот (Бог Ізраельський), тим в світі будуть славнішими людьми жиди (ізраельтяни), бо Саваот — це Ідеал жидівської духовости, це жидівське розуміння Бога. 223. Без Павла християнська релігія, як секта юдаїзму, не була б поширена між ґоями і пропала б вона так, як і всі інші стародавні (внутрішньо жидівські) секти. Він (Павло) є найвеличнішим співавтором «Нового Заповіту». Він написав книги «До Римлян», «До Коринтян, 1», «До Коринтян, 2», «До Галат», «До Ефесян», «До Филип'ян», «До Колосян», «До Сулян, 1», «До Сулян, 2», «До Тимотея, 1», «До Тимотея, 2», «До Тита», «До Филимона», «До Жидів». Євангелія — Новий Заповіт має 27 книг, і з них 14 книжок, написаних Павлом. 224. Сила Павла не в тому, що він написав 14 євангельських книг, а в тому, що він успішно збагнув таїни творення нової віри, таїни впливу на маси людські, таїни релігійної архітектоніки. Він (Павло) ніколи не мав думок «а може то не так, як каже Ісус?», «А може справді Ісус знався з неморальними жінками, як кажуть фарисеї?», «А може не треба проповідувати, що Ісус — Син Божий?», «А може Ісус був тільки самолюбним мрійником, який без підстави сам себе звав Сином Божим?», «А може треба проповідувати, що Ісус деякі справи помилково пояснював, і так, критикуючи Ісуса, себе звеличу?» Якщо б Павло, проповідуючи Христову віру, ширив такі хиткі міркування про Христа, він би знеславив себе й Христа, і деморалізувалися б його парахвії. 225. Павло вмів мислі й почування людей зосереджувати біля імені Ісуса. Він динамізмом свого темпераменту одягнув Ісуса в мантію найправдивішого Господа, і сказав: «Віруючі, хочете мати життя вічне? Життя вічне в Христі Ісусі!» Павло знав, що той, хто йому псує докорами і наріканнями настрій, той ослаблює силу його мислення, бо журба — початок хвороби і кволого думання. «Нехай ніхто не завдає мені журби, бо я рани Господа Ісуса на тілі моїм ношу» (До Галат, 6, 17). Цими словами Павло пояснює, що той, кому віра Христова дорога, не буде присікуванням, докорами і обмовами його журити. Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №81
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |