Середа
18-09-19
18:52

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 95




30. Туман котиться по воді. Тихо похитуються кораблі. І коли у Дніпрянських дібровах на світанні защебетали птахи і небосхил почав горіти, ніби з незвіданих глибин Дніпра (Славути) виринуло світило (Сонце) Дажбоже. І засіяли Київські гори. І в граді Кия озвалися мідяні сурми, і заграли гуслі, і загули бубни.
І тисячі людей, святково одягнених, спішили до Дніпра. Ішли столітні діди, ішли матері, ішла молодь. І рядами ішли у білосніжних льолях, уквітчані росяними степовими вінками, дівчата ясні, як ранок. І сонце золотило їхні русі коси, їхні румяні лиця. Усі вони вийшли на гору і перед сходячим сонцем стали на коліна і молилися до Бога батьків своїх.
І коли святато Божедар поцілував землю, всі поцілували. Воїни брали жменю землі з собою, щоб носити її біля грудей, і щоб вона (рідна землиця) лягла на груди воїна поляглого в бою. І коли він прийде у Царство Духа Предків, то Мати Лель і Тато Орь, оглянуть землю біля рани його і пізнають по землі кров'ю окропленій, що він потомок їхній і приймуть його в Духовне Царство своє.
31. І коли на київській горі цар Олег підняв меч, то меч почав горіти, підпалений сонцем, волею Божою благословлялася зброя. І атімани підняли мечі, стоячи на лівому і правому берегах Дніпра. І загриміли сурми, і громом озвалися бубони.
Воїни сідали на баскі коні. Матері, жінки і наречені благословляли їх, долоні перед серцем складаючи і чоло склоняючи. І кидали коням під ноги квіти духмяні.
Воїни, ті, що сидять на кораблях, уже відчалюють від берега. І чи то груди у них богатирські, чи серця у них левині, чи жили у них турські — їхня пісня лунала могутня, розлога, як світ. І пісню їхню почули люди і Небо й Земля. І на хмарах громом озвалася пісня їхня і по степах різнотравних вітри понесли їхню пісню ратню, пісню, Богом вітану.
І наречені знімали з голів своїх вінки і кидали їх на хвилі Дніпрові. Пливли вінки, і воїни списами з води брали і тримали їх на грудях своїх. І шум Дніпрових хвиль, і щебет древніх гаїв Дніпрянських, і слова прощальні, і пісні, і збуджене биття сердець, і сльози, і трепет уст дівочих, і молитви волхвів, і сурми голосні, і баских коней іржання — усе творило між Небом і Землею нескориму торжественну симфонію життя.
32. Ішли дні. І коли ромеї (хитроулесливі греки-ортодокси) ранком у тумані побачили біля мурів Константинополя могутню флотилію Великої Скитії (воїнів Української імперії), вони вийшли, взявши у святій Софії ікону Ісуса, ікону Марії та Варвари.
Атіман Улеб, побачивши ікони і озброєних ромеїв, і чорноризних константинопольських архиєреїв, сказав архиєрею Афанасію, що стояв біля нього, щоб він підняв «Євангелію» і рік слова євангельські.
Архиєрей Афанасій сказав, що вийде на сушу і на суші скаже ромеям, щоб вони мечі склали. Та коли він вийшов на сушу, то перехрестився і, піднявши поли, почав кричати, що варвари у жертву своїм ідолам принесли варягів Хведора і Аскольда. Атіман Улеб пустив стрілу і Афанасій упокоївся.
33. 907 рік. Константинополь. Архистратиги візантійські стрілися з атіманами України (Руси). І підійшовши до Олега, поклонилися Йому і сказали: «Від імени імператора Лева просимо, не бери столиці, полісу Константинового. Візьми від нас дань, яку хочеш».
І ромеї принесли печених овець, маслини, оливок. І тут же поставили дзбанки, наповнені винами, і видно, що дзбанки були принесені з святої Софії, бо на них були намальовані хрести і образи Богородиці Марії.
І цар Олег дав наказ трьом воїнам-ромеям і трьом єреям, які стояли з хрестами, щоб вони пили вино. І вони (може для них таїна була незнаною) охоче пили вино, і на них пильно дивився Олег. Напившись вина, нещасні ромеї в муках умирали.
Єреї тут же їх сповідали і притуляли до посинілих губ їхніх ікону правдивого Бога Ісуса Христа.
34. Перелякані греки (ромеї) сказали: «Це не Олег, а святий Димитрій посланий на нас Богом». І слова ці навіки застигли на сторінках старих анналів.
І почалися мирні переговори. Візантія дала Україні (Русі) данину: золото, срібло, мечі, дорогі тканини, вітрила, дорогі каміння, жіночі прикраси. І цар Олег узяв щита, на якому був зображений знак Дажбожий і прибив на вратах Константинополя.
Цар Олег і імператор Лев підписали договір. Імператор Лев поцілував ікону Бога Ісуса. Олег поцілував знамено Дажбоже. Лев пообіцяв платити данину Києву, Чернігову, Любечу, Новгороду та іншим царствам України (Руси).
І імператор Лев пообіцяв, що купці, прибулі з Києва до Константинополя, будуть достойно трактовані, їм будуть відпущені кращі доми і кращі місця на пристані для кораблів їхніх.
35. І тішилися візантійці, і били поклони перед образами Бога Ісуса, Богородиці Марії, святого Миколая і святого Георгія, що воїни царя Олега не приєднали град Константина до України (Руси). І в договорі Олега — Лева зазначено: «Коли хто вб'є — русич християнина чи християнин русича — то убивець має умерти на місці злочину».
Тому, що в Константинополі (христовірному Вавилоні) жили люди різних рас і племен (були греки, єгиптяни, фінікійці, вірмени, сирійці, римляни), і тому, що вони вже були між собою кровно змішані, існувала для всіх одна назва — християни. Тому, що в Києві жили люди однієї раси (оріянської) і всі вони були людьми однієї віри, всіх їх звали русичами (українцями).
36. Коли кораблі військ Олегових зі скарбами і піснями відчалювали від Константинополя, атенські купці підійшли до атімана Улеба. Видно, що вони знали звичаї України (Руси), бо хоч мали на шиї хрести, підійшли до знамена Дажбожого і низько вклонилися. І атіман Улеб дозволив їм їхати на торг до Києва.
З золото-блакитними знаменами примчали на баских конях перші вершники до Києва. І вони принесли вість, що рать помічників Дажбожих з перемогою вертається. Атімани, які були з Дону і Кубані, на кораблях поїхали сушею на схід.
Цар Олег з атіманами Улебом, Ліпаком, Братаном, Сурмою, Косаком і Сарматом їдуть до Києва. Олег і атімани, прибувши до Києва, скупалися у Дніпрі. І був даний наказ, щоб всі воїни купалися.
У Київському Священному Гаю було велелюдно. Олег і атімани стали на коліна перед Жертовником Духа Предків, де горів Вічний Вогонь Життя. І поцілували вони матір-Землю. І знамена Дажбожі.
37. На хрещатій долині були розстелені полотна, на яких лежала їжа. І сиділи тут же кияни. За столами оподаль сидів цар Олег, біля нього атімани, їхні родини і славні богатирі (буй-тури і яр-тури). Не тільки Київ, а й Чернігів, і всі гради і селища України (Руси) три дні святкували День Перемоги.
Святато Божедар на древі мідним (на вогні розпеченим) пером робить карби (самскрути). Він написав ім'я Олег. Перед ім'ям Олег стояли імена древніх царів і атіманів. Їхні імена читатиме святато Божедар на святі Купала.
І тут же (у підземеллі Священного Гаю) у скринях хороняться святі письмена України (Руси), договори і описи походів українців (русичів) на ворогів (на ромеїв, тевтонів).
38. У Києві великий торг, є купці з країн Азії і Европи. І купці між собою говорять, що Візантія вже чотири роки платить данину велику Україні (Русі). І Київ багатіє. У Києві жінки одягнені у шовках і злототканих одіннях; взуття підкуте золотом, на золотих діядемах — дорогоцінні діяманти, і соболеві хутра майже в кожної.
У Константинополі жінки мовчазні і одягнені непривабливо. Усі вони мають чорне одіння і всі вони чорняві, смуглі. І настрій у них чернечий тому, що у святій Софії щонеділі архиєреї речать, що араби грабують Константинополь, — відібрали багаті колонії у ромеїв. Дівчина, яка хоче бути модною і шанованою, повинна йти жити у монастир або вдома проводити час у молитвах. І щонеділі у церкві бити поклони до Богородиці Марії, і просити у Неї спасіння на небі, де немає ні спокус, ні вболівань.
39. У Києві кияни люблять веселі кольори, квітуче вбрання, гаптовані і вишиті сорочки, і ставляться неприхильно до чорного грецького жіночого вбрання. А щодо пахощів, то молоді киянки вважають, що одяг і пахощі — справа одна, і старші кияни не хвалять їх за такий стиль життя. Найдорожчі пахощі вірменські купці тепер везуть не до Риму й Константинополя, а до Києва, де дістають дорогі янтарні намиста.
40. Мороз міцно скував води Дніпрові. І на санях по засніженому льоду повільно возять коні сухі дрова. Київський Священний Гай -могутня лісова площа. І сотні літ тут шумлять дуби; дуб, що вже свій вік прожив, стоїть без листя.
Сухе гілля можна у Священному Гаю збирати. Дерево (і особливо те дерево, що росте над Могилами Предків) поєднане з Духом Предків. І сокирою не можна до такого дерева торкатися — воно затремтить і затривожиться корінь його, де лежать, вічний спокій маючи, Предки — Древні Кияни.
І тому в Священному Гаю ніколи не чути гупання сокири. Усе дихає спокоєм і непорочністю, загадковою святістю. І квіти, і гриби, і ягоди, і трави, і гнізда пташині звеличують цей рай земний.
І щороку на Великий День сюди приходять кияни в гості до Предків, несучи з собою писанки, вар, печиво, квіти. А в Клечальну (Зелену) неділю приносять з Священного Гаю (з Могил Предків) віття додому, і цим віттям заквітчують дім, ворота, двері. Є повір'я, що Дух Предків, який на віттях надмогильних витає, з віттям у дім прибуває, і в домі дітей, внуків і правнуків благословляє миром і любов'ю.
41. Оподаль від Священного Гаю, там, де Хрещата долина, протікає джерельний струмок — чиста холодна вода. І тут, на узгір'ї, стоять дубові лазні і парильні.
У кожній лазні в скалі видовбане велике корито, у яке влітку і взимку струмиться вода джерельна. Є тут великі мідяні казани, у яких гріється вода. І є широкі печі, у яких гріються каміння. Гаряче каміння зсувають у кам'яні корита, творячи пару і теплу воду.У кожній лазні в скалі видовбане велике корито, у яке влітку і взимку струмиться вода джерельна. Є тут великі мідяні казани, у яких гріється вода. І є широкі печі, у яких гріються каміння. Гаряче каміння зсувають у кам'яні корита, творячи пару і теплу воду.
На дубових і кам'яних лавах є лико, є пахуче зілля. Є парні і лазні окремо для жінок — киянки люблять плекати чистоту тіла. І вони тут в зимові вечори паряться, наваром з пахучого зілля коси миють. Купання у Києві для всіх безкоштовне тому, що купання вважається частиною обрядів існуючих у вірі київській.
42. І кияни помітили, що купці (сирійці, араби, юдейці, вірмени, персіяни, греки) люблять купатися у київських лазнях. Вони сюди на відпочинок приходять у довгі зимові вечори. Приймаючи київську купіль (ликом до червоного кольору тіло натирають), вони стають бадьорими і свіжими як кияни.
У Києві зайди-греки говорили, що тіла не треба мити, бо тіло — пристань гріха. Тіло треба бичувати, морити голодом. І так ділом доводити, що тіло — ніщо, дух — животворний. І такі греки не брали до рук мідяних гребінців, які на торзі продавалися. Юдеї і персіяни доводили, що хоч греки-ромеї і звуть Україну (Русь) варварською, нечестивою, але мандрівник може легко помітити, що в домах града Кия запах приємніший і свіжіший, ніж у домах в Константинополі, де жителі живуть, не бажаючи білити стіни. І часто замість води тіло миють святим оливковим маслом, і так чепуряться. Масло на тілі старіючи, виділяє тяжкий запах, і той, хто не звик до такого запаху, не легко його переносить.
«А що таке добре, а що таке зле? — сказав вірменин. — Те, що грекам пахне, киянам смердить Те, що киянам пахне — грекам смердить. Запах — справа, яка на кожній землі по-різному нюхається».
43. Вранці баский кінь мчав по Хрещатій Долині, вискочив на узгір'я. Біля дуба вершник Ростун прив'язав коня. І пішов до віщуна — пророка Гугула, який ось вже п'ятий день нічого (крім молока) не п'є і не їсть: ушановує пам'ять святата Божедара, який тиждень тому помер.
Пророк Гугул, ставши лицем до небосхилу, який вже благословився, волю свою в мольбі висловлював: «Сонце — святий і теплий усміх Дажбожий, освіти і освяти землю Оря і Лелі. І поклін мій від мене і чада Київського прийми. І душу святата Божедара сяйвом приголуб, і в Царстві Духа Предків осіни. Дажбоже, Ти бадьориш коріння, що п'ють соки Земні. Ти зерно снагою наливаєш. Твоїми божественними дарами живиться родина помічників (внуків) Твоїх, їм Ти дав рай земний і небесний, добрий Ти».
44. Після молитви вершник Ростун підійшов до пророка Гугула і сказав: «Світлий віщуне Гугуле, вчора грек Ардаґастас прибув з купцями. Він одяг має чорний, на грудях — золотий хрест. І греки, прибулі з Атен, цілують йому руку.
Ардаґастас підійшов до Дніпра, де я коня напував, і заговорив до мене по-нашому. Він сказав, щоб я повів його до Священного Гаю. І я прийшов сказати вам про це».
І сказав пророк Гугул: «Не хочу бачити єрея у Священному Гаю. Неправдомовні вони люди. Наші предки не любили їх». І сказав Ростун: «Але Ардаґастас має коси русі, як у мене. І світлі очі має». І він, упевнившись, що ніхто його не бачить, сказав: «Слава Дажбогу!»
«Скажи, щоб він прийшов до мене», — сказав Гугул і пішов до своїх одноплемінців гугулів, що прибули з Карпат, дари принісши.
І Гугул сказав гугулам: «Любі мої гугули, гордість чада Дажбожого, ви гугулите (на сурмах закликаєте) до бою ратнього. І гул трембіт душу зворушує. І тоді й кров по жилах жвавіше пливе».
«Кланяйтеся від мене атіманам Гугулії Радимові, Браздові, Сколеві, Ужеві, Мукачеві, Кривулі і Сварукові. І моїм сестрам Предславі, Семирі і Родославі кланяйтеся». І гугули, дари передавши, пішли на Хрещату долину.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №95




[10-03-13][Все для туристів]
на Шпицях (0)

[09-08-31][Відпочинок і поради]
Подорож в білі ночі Петербургу (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Чим би нерви полоскотати? Екстрім-тури. (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Спеції і пахощі - кухня Індії (0)