| Четвер 24-05-09 03:28 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 108216. 970 рік. Літо. Бій почався під Адріанополем. Візантійські війська
очолені патрикієм Петром і маµістром Скліром. (Ім'я "Склір" піратське,
значить "Жорстокий", "Кровожадний"). Передовий загін маµістра Скліра
складається з душогубців, грабителів — вони за гроші служать Христовій
Візантії.
Літописці (анналісти) Візантії Зонар, Леон Діякон, Скила написали, що цар Святослав переміг візантійські війська, очолені патрикієм Петром і маµістром Скліром. Київський літописець написав, що цар Святослав "взяв дари великі і вернувся до Переяславця з великою силою". 217. 971 рік. Зима. Імператор Іоан Цимисхій дає наказ — війська Візантії перекинути з Азії до Македонії, на північних берегах Егейського моря формувати нові військові лави, будувати нові кораблі на берегах Босфору. Стратеги (воєводи) зобов'язані прискореними діями оснащувати "стратіотів" (вояків) і обіцяти їм земельні наділи, рабів, данину, яку буде платити покорена Україна (Русь). Константинополь зобов'язаний будувати метальні машини, запасатися смолою, сіркою, нафтою і салом, щоб під час приходу українців (русичів) засипати їх "живим вогнем". У Малій Азії (Фивиї, Каппадокії, Килликії) повстання. Ромей (стратег Варда Фока) хоче скинути з престолу імператора Іоана Цимисхія. Імператор Цимисхій шле послів до царя Святослава — благає миру. Ні, не мир імператорові Цимисхію потрібний. Він хоче обманним миром виграти час для розправи з Вардою Фокою. Цариця Феофанія арештована, її вірні єреї обезголовлені, Варда Фока розгромлений, імператор Цимисхій святкує перемогу. 218. 971 рік. Весна. 300 бойових кораблів Візантії вийшли з Босфору і ввійшли в Чорне море — пливуть до гирла Дунаю, щоб перетяти водний шлях України (Руси). Лад'ї, навантажені хлібом, пшоном, медом, мечами, вийшовши з Дніпра, пливли до Дунаю, затримані греками (ромеями). Імператор Іоан Цимисхій з військом (12 тисяч кіннотників і 17 тисяч піхотинців) ввійшов у Адріанополь. Щоб не стрінутися з залогами царя Святослава, він безшумно проводить свої війська через балканські клейсури (гірські ущелини). Він вважає, що тактика несподіваного нападу на ворога — основа успіху. І він 13 квітня вечором підійшов до столиці Болгарії Великої Преслави. У Великій Преславі залога царя Святослава — 8500 українців (русичів), очолених атіманом Сваданом, або, як пишуть гречини, Свенельдом. 219. У Великій Преславі у палаці царя Болгарії тихо грають гуслі. За столом сидить атіман Свада, біля нього — посол патрицій Калокір і цар Болгарії Борис. П'ють вино. На подвір'ї косаки лагодять збрую, оподаль кашовари варять вечерю. На траві біля вежі шість косаків здійснюють буремний гопак. І один з них упав — стріла стремить у грудях, болгари, перелякані несподіванкою, розбігаються. Сурми, іржання коней, крики, хмари стріл. Фалангами, як залізним кільцем, імператор Іоан Цимисхій оточує столицю Болгарії. Болгарин Давид несе листа від Іоана Цимисхія до атімана Свади. У листі наказ — негайно передати голову посла Калокіра. Посол Калокір — приятель Варди Фоки. Атіман Свада сказав: "После Калокіре, ти можеш під час бою втекти. Ось маєш одяг візантійського стратіота. Тікай до царя Святослава. Скажи, що ми всі полягли на полі брані. З'єдналися з славою Предків, обороняючи життя України (Руси). Ти, царе Борисе, не бійся. Ти служив грекам (ромеям), знову служитимеш. Та пам'ятай одне — коли б не цар Святослав, Візантія проковтнула б Болгарію, як змія мишу. 220. Під час бою посол Калокір утік з Преслави. Цар Борис перебіг на сторону греків (ромеїв). Греки (ромеї) штурмують Преславу, прикриваючись метальними машинами. Вони, підставляючи драбини, вторгаються в град — бій проходить на подвір'ї: перед палацом царя Болгарії. Живі змішалися з мертвими — ворушаться купи тіл людських. Розноситься прощальний стогін умираючих. Стоять калюжі крови. Імператор Іоан Цимисхій бачив багато смертних боїв — та це вперше він бачить, як б'ється українець (русич). Українець (русич) б'ється, не маючи жодних надій на перемогу. Він бачить перед собою сотні поляглих братів своїх. Він бачить, що він один оточений п'ятьма греками (ромеями) і він б'ється, як титан, як бог, який смертю перемагає смерть, як казковий подвижник, який поглядом роззброює ворогів, голосом оглушує, рухом меча умертвляє. Українець (русич) падає ранений. Лівою рукою підтримує рану, підповзає до брата, бере меча з його охололої руки, ставить меч на землі, греки (ромеї) біжать до нього, щоб заполонити його, а він сміється до них і сам собі мечем серце проколює. Він смертю перемагає і він життям перемагає. Він помічник (внук) Дателя Буття. Він прийшов з Буття і відходить у Буття. Єдине в світі, що лякає його, це неволя, неволя — гірше смерти, неволя — гірше ніж рани найболючіші, неволя відбирає в людини право бути людиною, неволя зрівнює людину з скотиною. 221. Імператор Іоан Цимисхій утратив найславніших стратіотів. Атіман Свада ввійшов з косаками в палац царя Болгарії. Щоб перемогти косаків, треба брати штурмом кожне вікно, кожні двері, кожну кімнату. Цимисхій дав наказ обікласти палац купами дров, дрова облити нафтою і підпалити. Горить столиця Преслава. Горить палац царя Болгарії — клубочаться хмари густого чорного диму. Використовуючи димову завісу, яка облягла палац, вибігають з полум'я українці (русичі), не тікають з града в поле. Ідуть в бій. Ранені підповзають під димове покривало — два лікті від землі немає диму, є чим дихати. Як вечірні сутінки покрили землю, появився туман вируючий: атіман-воєвода Свада лавою безстрашних косаків уклинився у фалангу стратіотів, біля яких блимали ліхтарі, горіли смолоскипи. Розбивши "шереги" стратіотські, атіман-воєвода Свада прямує з косаками до Доростоля, де стоять головні військові сили царя Святослава. 1800 косаків полягло на полі брані у столиці Преслава, 1200 ранених згоріло в полум'ї палацу царя Болгарії. Ніхто в полон не здався. Ніхто не перебіг до греків (ромеїв). 5500 косаків, стомлених боями, ідуть до Дунаю, щоб цареві Святославові сказати, що ніхто з його воїнів не заплямив слави України (Руси). 222. Імператор Іоан Цимисхій посилає передовий загін, щоб він догнав косаків, очолених атіманом Свадом, і посік їх, не шкодуючи ні ранених, ні дітей, які є з ними. Косаки побачивши, що в степу стоїть стовп пилу, причаїлися у вибалку, через який ішла дорога, ударили колону грецьку (ромейську) по голові й хвості — середина колони почала тікати в кущі і була стрінута косаками. Передовий загін імператора Цимисхія знищений. Леон Діякон у книзі "Історія", описуючи бої царя Святослава й імператора Цимисхія, пише, що "скити (він українців-русичів зве скитами) мали в сусідніх народів славу переможців. Вони вважали за лихо найбільше утратити славу і бути у стані переможених, і тому вони в боях були одчайдушними". Вони були одчайдушними, щоб їхні сини вважали себе синами одчайдушних. Одчайдушність стає властивістю природи людської. З одчайдушних твориться раса людей одчайдушних, нескоримих: раса людей, яким природою дане право родитися і жити на найбагатшій у світі землі. 223. "Що є? Чому цар Святослав не йде до бою?" Він жде прибуття військових частин, які творили залоги у градах Болгарії. Він знає, що мадяри (угри) покинули поле бою. Болгари, які є у війську царя Святослава, збунтувалися. Атіман Свада дав наказ закувати їх. Цар Борис, виконуючи накази імператора Цимисхія, закликає болгар бити українців (русичів). Чому? Тому, що Україна (Русь) ослаблена. Під час боїв (під Адріанополем) цар Святослав утратив три тисячі вершників; тепер має тільки вісім тисяч. Імператор Цимисхій має п'ятнадцять тисяч вершників, тридцять тисяч піхотинців, триста бойових кораблів, які підходять до Доростоля. (Старотюркське слово "буляр" значить "метис", "мішанець". Буляри (болгари) татаро-тюрське плем'я, яке жило на схід від Волги. Вони, прибувши на Дунайську долину, опанували київську мову, прийняли київський спосіб життя. Чуваші, які живуть на захід від Казані, на південь від Йошкар-Оли, одноплемінці дунайських болгар). 224. 971 рік. 23 квітня. Почався бій під Доростолем. (Доростоль — тепер місто Силістрія). Похитнулися ряди військ України (Руси), відчувши могутній удар військ Візантії. Цар Святослав швидко впорядкував полки, вишикованими лавами знову пішов у бій. З ранку до вечора іде змаг. Дванадцять разів гриміли сурми — дванадцять разів і українці (русичі), і греки (ромеї) певні були своєї перемоги. Імператор Цимисхій, як тільки помічав, що його військо йде вперед, давав наказ розгорнути "священні прапори Візантійської імперії". Розгорталися і згорталися священні прапори — перемога не приходила. Греки (ромеї), які були перелякані одчайдушністю українців (русичів), тікали, зловлених заковували, або знову повертали на поле бою. Цар Святослав ввійшов у Доростоль. Імператор Цимисхій оточив Доростоль. Болгари копають глибокі рови біля стін оточеного града — підтримують царя України (Руси). Дві сотні лад’їв причалило до берегів — до Доростоля: косаки вивантажують хліб, пшеницю, просо — останній запас харчів. 225. 25 квітня. Доростоль перебуває у щільному кільці військ імперії Візантійської. З Константинополя прибувають нові й нові військові частини — поміч для Іоана Цимисхія. Україна (Русь) не має можливостей встановити зв'язок з своїм оточеним військом. 26 квітня війська царя Святослава відчинили врата Доростоля і стали стіною. Ширина стіни — двадцять, або — десять воїнів. Лучники (легка піхота) стоять спереду, позаду тяжка піхота і кіннота. Вишневого кольору щити творять живу лаву, блищать шоломи, іскряться підняті мечі. Греки (ромеї) знають, що українці (русичі) уміють від стріл боронитися. У них щити довгі, тяжкі — майже повністю закривають воїна. Єдині в Европі воїни, які одягнені в металеві сорочки (кольчуги) — це воїни України (Руси). Стріла не пробиває кольчуги. Стратег Куркуас засипав вогнем метальних машин ряди військ косацьких. Цар Святослав дав наказ косакам ввійти у Доростоль, перев'язати рани, приготуватися до відпочинку. 226. Ніч. Три косаки взяли з собою душогубців (грека Акаккіуса і варяга Аскалдуса). Одягнувши їх в одежу охоронців стратега Куркуаса, вони скували їм руки, зав'язали рота. Знявши сторожу, яка стояла біля палатки стратега Куркуаса, косаки наказали Акаккіусу і Аскалдусу йти в палатку. Переляканий Куркуас почав тікати, з ним тікали й вояки його. Косаки, очолені атіманом Браздом, оточили метальні машини і розбили їх. Під час бою загинули Куркуас, Акаккіус і Аскалдус. У палатці Куркуаса косаки знайшли склад золотих хрестів, позолочених риз, підсвічників. Куркуас в градах Болгарії у церквах награбував золота — плянував вернутися до Константинополя маєтною людиною. Цар Святослав послав послів до Чехії і Мадярщини — просить зерна й полотна: жодної вістки немає. Уже шістдесят днів Доростоль в облозі. І — щодня бої. Змучене військо імператора Цимисхія вночі відпочиває. А українці (русичі) зв'язують полонених греків (ромеїв) і з ними виходять з оборонного укріплення в поле, покрите трупами. І при світлі смолоскипів пізнають брата на полі брані полеглого. І тут же з волхвами здійснюють обряд поховання — палять тіла братів своїх, щоб гниття до них не торкалося — щоб паґанці (греки-ромеї) не зневажали їх. 227. Під час бою косачки взяли в полон генерала (маµістра Іоана). Бачачи, що він пишно одягнений, вони думали, що він імператор Іоан Цимисхій. Вони зарубали його і голову на дрюкові поставили на вежі оборонної споруди. Греки (ромеї), дізнавшись, що й жінки боронять Доростоль, дивувалися — в Україні (Русі) досі є амазонки (косачки). "Царю Святославе, ми гинемо. Зброї немає. Полотна немає — чим рани будемо перев'язувати. Немає харчів. Ми вже три місяці в оточенні, сили наші щодня гаснуть", — сказав атіман Рам'я. Є на світі дві природи людей: перша каже: "У нас немає хліба, немає зброї, ми оточені — ми гинемо". Друга каже: "Немає хліба — треба здобути, немає зброї — треба здобути, ми в оточенні — треба вийти з оточення". Люди другої групи — це володарі, творці, провідники. 228. У горобину, непроглядну ніч — у буряний дощ, під грім і жахні блискавиці цар Святослав з двома тисячами косаків сідає на лад'ї. Непомітно обминає корабельну сторожу імператора Цимисхія. У придунайських селищах дістає пшениці, пшона, хліба, соли, полотна. Вертаючись, косаки стріли ворожу залогу і знищили її. Цар Святослав особисто роздає в Доростолі хліб раненим косакам, дітям, жінкам. Він цар — кормилець, спаситель, він судить, карає, наказує, жаліє, він — тато. "Царю Святославе, є в нас два виходи — просити у греків миру, або в темну ніч зняти ворожу сторожу і вийти з Доростоля, і перейти Дунай, а там — вільний шлях до Києва", — сказав атіман Діжа. 229. І відповів цар Святослав: "Україна (Русь) ні від кого миру не просила, і ні від кого не тікала. Чи приємне життя в тих, які врятувалися втечею? Нас зненавидять народи, які досі зі страхом і покорою вимовляли ім'я Україна (Русь), коли ми не переможемо греків (ромеїв), або коли ми не впадемо чесно на полі брані, здійснюючи справи вічні". "Хіба ми дорожчі за славу Вітчизни нашої? Втечемо — пропаде слава України (Руси). Діти і внуки наші, не маючи славних батьків, утратять віру в себе, житимуть в рабстві — їхня віра в те, що їхні батьки втечею життя рятували, їх триматиме в покорі, в приниженні. Ні, ми помічники (внуки) Дажбожі! Мову мечів наших чула Персія, Хозарія, Болгарія, Візантія. Ми ті люди, які входять в життя людства безсмертними! Завтра ранком починаємо бій! Останній бій! Відчинимо всі врата Доростоля, здійснимо подвиги безсмертні — славу дітям нашим подаруємо! Скажи мені, волхве Богомире, що ти віщуєш?" Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №108
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |