Четвер
18-09-20
18:35

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 166




231. "Собак годують м’ясом звірячим і рибою. Ріки там бувають повні риби і особливо тоді, коли нечувані маси осетрів та іншої великої риби йдуть з моря на солодку воду. І тому деякі ріки звуться золотими, особливо Прип’ять. І дійсно вона в однім місці, коло Мозиря, коли прибуває свіжа вода з джерел, на початку березня, щороку наповнюється таким множеством риб, що як кинути спис, то він стирчить і тримається просто -така там густота риб. Сам би я не повірив у це, якби не бачив часто, як там черпали без перерви рибу і наловлювали часом на один день тисячу маж приїзджим купцям, що приходять туди у час весняного повороту сонця” (М. Грушевський, "І. У.-Р.”, т. 6, 4, 5).
Михайло Грушевський пише, що інші мемуаристи, побувавши в Україні (Русі), повторяють те, що написав Михайло Литвин. "Чуда кажуть про незвичайну видатність грунту — так що оброблений якнайлихіше, він дає неймовірні врожаї, вертає посів по сто разів. Сіяти там щороку не треба — на Подолі досить одного року зорати й посіяти — уродить і на другий.
Коли лишити плуг на полі, то він за два-три дні так заросте, що трудно його знайти. Трава на пасовищах така висока, що волів ледве видно в ній, як пасуться: часом навіть і рогів з трави не видно. Грунт такий родючий і тяжкий, що треба запрягати волів по кілька пар”.
232. "Бджіл така сила, що вони роблять стільники не тільки по дуплах, але й ямах. Риби така маса місцями, що вона сама гине від тісноти по озерах і затоках, коли вода почне вибувати. Я сам бачив, оповідає Боплян, як на устю Орелі, закинувши невід, витягнули ми більш, як дві тисячі штук риби, і найменші з них були довгі на стопу” (стор. 5).
Південь... "до самого Чорного моря був зеленою, дівичою пустинею. Ніколи плуг не проходив через незмірні хвилі диких рослин. Тільки коні, що ховалися в них, як у лісі, витоптували їх. Нічого кращого не могло бути в природі: вся поверхня виглядала, як зелено-золотий океан, скроплений мільйонами різних квіток”.
"Крізь тонкі високі стебла трави переглядали блакитні, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував вгору з своїм гострокінчастим вершком, біла кашка крутими шапками виглядала на поверхні. Занесений бо-зна звідки (з Трипілля, -Л. С.) колос пшениці достигав в гущавині” (М. Грушевський, "І. У.-Р.”, т. 7, стор. 51).
233. Житель України (Руси), живучи на землі, текучій медами і молоками, не мав потреби бути хижаком, щоб прогодувати дітей своїх. І в нього немає хижацьких інстинктів тому, що вони йому не потрібні. Він людина мирна, добродушна, довірлива, гостинна, любить красу, пісню, дотепний жарт. Він більше, як сто літ вирощував татарам пшеницю і просо, він мав хліб і до хліба, і тепер має. Піп — найдостойніша людина села, піп служив ханові і православний християнин, дивлячись на попа, служив.
І тепер піп служить Литовському князеві і православний християнин, дивлячись на попа, служить. Чужа влада, якій піп служить, обдаровує його привілеями. Щоб не втратити привілеїв, піп навіює парахвіянам віру, що грецька церква — рідна мати, і хто її любить, того й Христос любить.
(Піп (майстер моралі) вважає себе єдиним добродієм народу і його надійним представником. Він, принижуючи ідею національної чести, гордости, вольовости, духовної окремішности, проповідує народові ідею вселюдської моралі стада Христового, ідею смиренного заробітчанства, примирення з рабськими обставинами життя і обожнення чужих святощів (візантійських, синайських)).
(Якщо б у селі замість попа був богомолець рідної віри України (Руси), була б доля народу світліша? Так. Богомолець Рідної Віри учив би народ рідного, він би звеличував все рідне, щоб підняти свій престиж в народі. Бо ж чим більше народ любить рідне, тим більше він поважає учителів рідного. Народ, маючи високу національну мораль, глибоку віру в рідні святощі, самочинно себе об’єднує, щоб вигнати вторжників з рідної землі).
(Об’єднати народ і повести його боронити національну честь тоді, коли він про неї нічого не знає, не можна. Тішити народ, що чужа церква вже ввійшла в його кров і плоть, і стала рідною національною справою, можуть відважитися тільки деморалізатори народу).
234. 1367. Горіла, як тріска, дерев’яна Москва — Кремль, Посад, Загородь, Заріччя. На місце дерев’яного Кремля москвини ставлять кам’яний. "Каменньій кремль в МосквЬ” був поставлений "по совьту великого отца свого Альксея чудотворца” (митрополита). Князь Димитрій Іванович (Донськой) зганяє "крестян”, тобто рабів — вони возять каміння на будову Кремля. Митрополит Алексій сказав своєму вихованцеві (сімнадцятилітньому) князеві Димитрію, що Москві потрібні раби, хутра, "дєнгі”, хліб, залізо.
Отримавши благословення від митрополита Алексія, сімнадцятилітній князь Димитрій (Донськой) іде грабувати Твер. Тверці побили грабіжників: грабіжницький похід Донського потерпів поразку. Твер не кориться Москві? Митрополит Алексій запросив до Москви на сповідь Тверського князя Михайла Александровича. І він прибув, і на Красній площі був схоплений: постановлено князя, прибулого з Твері, і його бояр тримати в Москві "под караулом”, "держаша іх во істомленіі велице,... князь гневашася же і жаловашеся наіпаче на митрополіта” (Татіщев, т. 5, стор. 119), який "церковною хитрістю заманив у Москву на знущання”. Прибулі в Москву сини ханські (Карач, Андор і Тютекаш) заборонили москвинам умертвляти тверців і тверці пішли "восвоясі”.
235. 1368 рік. Князь Ольґерд, маючи військо, складене з українців і литовців, оточив Москву: на ріці Тростні розбив Московське військо. Увійшовши у Москву, він узяв награбоване. Та не схотів на бідній землі залоги тримати — земля, яка не може прогодувати своїх людей, нікому не потрібна, і в цьому й сила москвинів. Їхня земля їх не може прогодувати: учить їх брати зброю і йти чужі землі грабувати, учить їх спритности, відваги, підступности, обману, віроломства. Є два виходи — москвини мають іти в багатий Новгород, у хлібородну Рязань на заробітки, покинувши Москву, щоб вона стала пусткою, або вони, москвини, мають покликати молодь до війська і йти за здобиччю, і людей багатих, і землі багаті підкоряти Москві, і "Церков содєйствовала усіленію Московского княжества...; охранять богатства церкві і обезпечівать єйо прівілегіі могла только сільная велікокняжеская власть. С помощью мітрополіта Іван добілся ізгнанія із Пскова тверскіх князєй” ("История СССР”, стор. 155). Усі злочини, здійснені князями Московії, митрополити освячували, щоб "охоронити церковні багатства” і привілеї митрополичого престолу.
236. У Московитії єреї, щоб багатіти і мати привілегії, плекають культ государя Московського. В Україні (Русі) єреї, боючись національного пробудження, яке може ослабити єрейські впливи на народ, проголошують біля амвонів прокляття, спрямоване проти народних мудреців, які співають пісні, оповідають предківські звичаї.
"Слово Христолюбця” (рукопис 14 століття) виступає прямо проти "пісень мірських”, значить пісні тії не тільки були, а й було їх дуже багато, вони були сильно розповсюджені і так загально люблені, щоб треба було виступати проти них цілою силою всіляких фанатичних погроз” (Б. Лепкий, кн. 1, стор. 39). Погрози у церквах супроводжувалися словами "тріклятоє язичество, биваєт на укорізну Божіім празнікам і на досажденіє Божієм церквам і самому Спасу нашему”.
(Народні пісні — душа народу, його радощі і вболівання, його священні прагнення відстоювати на рідній землі свою окремішність, своє хотіння мати щось рідне, справді рідне, а не привезене з чужини. Я вже казав, що слово "язик” значить "нація”, язичеський — національний. Попи постійно боряться з проявами української національної свідомости. Вони вважають, що українські народні пісні, обряди, звичаї, свята шкодять "Божіім празнікам”, "Божіім церквам” і "самому Спасу”. Бо люди, захоплюючись рідною духовністю, байдужіють до "Іоана Крєстітєля”, "Покрови”, "Сіона”, "Йорданя”, "церковних ікон”. І попи через таке "трикляте язичество” не можуть збагачуватися і примушені слухати образливі прислів’я. "Тікайте, кури, піп іде”, "піп скільки ступить, стільки злупить”, "кому мрець, а попові гроші в гаманець”, "шкода не велика, що помер владика”, "доспівався піп до пустої церкви”, "у церкві обновився хрест, а на попові — ряса”).
237. Князь Ольґерд пише Константинопольському патріярхові, що митрополит Алексій, який живе у Москві, заманив на сповідь Тверського князя Михайла, залякує і наказує йому підкоритися Москві. Москвини у князя Івана (у зятя Ольґердового) схопили матір і жінку (доньку Ольґердову).
Князь Ольґерд, бачачи, що київські попи заприязнені з московськими попами, бо ж мають спільного митрополита Алексія, пише Константинопольському патріярхові, що "Московський митрополит благословляє князя Московського на велике пролиття крови. Дай нам другого митрополита на Київ, щоб він очолив православія Смоленська, Твері, Носилі, Нижнього Новгорода”.
Не зацікавлений Константинопольський патріярх піднімати престиж Києва. І тому він на домагання князя Ольґерда призначає свого апокрисіяра (посла) Кипріяна митрополитом, але не Київським, а Литовським, Кипріян від єпископів довідався, що митрополит Алексій жорстока людина. І написав патріярху, що "Алексій є така людина, яку ненавидять всі князі, крім Московського” (Е. Голубинський, т. 2, стор. 214).
238. 1378 рік. Архимандрит Спаського (придворного) монастиря Мисаїл у Москві відомий як Митяй, улюблений піп князя Димитрія (Донського). Митяй з щойно померлого митрополита Алексія зняв ризи, панагію, і сам одягнувся. Тримаючи в руках жезл і печать, він сам себе проголосив митрополитом Київським і всея Руси. Знову питання — чому "Київський”? "Я — митрополит Київський, живу в Москві, мені підлеглий Київ і побожні християни всея Руси”.
(Москва знає, що вона історії не має, виросла, як головний пункт по збору данини для Орди. Щоб свій престиж підняти, вона хоче історію Києва собі приписати, Київ — мати городів України (Руси), "головний град святої Русі”. Москва звеличує себе тим, що митрополит, який зве себе "Київським і всея Руси” живе в Москві. Чому? "Да патаму, што Києв переєхал в Маскву, тєпер Масква — всея Русі ґалава”).
239. У Суздалі живе єпископ Деонисій, киянин по походженню, а по вірі грецько-православний. Він служить православію так чесно й віддано, що й про батьківську землю забув. Він гордиться, що у Константинополі його пошановано за те, що він за хутра і золото у патріярших купців купив — терновий вінець Ісуса Христа, кров з ребра Ісуса Христа, частину бича, яким жиди били Христа, хитон Христовий, аромати принесені Христові Марфою і Марією, кусень камінюки з ясел, в яких лежав Ісусик, жмут волосся з бороди Христової, частина ризи Діви Марії, частина нешитої ризи Христової. Візантія мала на своїх церковних складах досить таких святощів і ними успішно торгувала з єпископами України (Руси) і Ростово-Суздальської Московитії.
Суздальський єпископ Деонисій, "посідаючи великі святощі”, був гордим. Він новому митрополиту Митяю сказав: "Я єпископ, а ти поп! Як можеш мене благословити!?” Митяй (читаємо про це в літописах) відповів: "Я руками сам здеру ризи з єпископа Деонисія!”
Деонисій, почувши, що ризи з нього будуть зідрані, поклав на вози хутра та інші дари для патріярха і хотів вирушити до Константинополя. Та був московськими агентами схоплений, зв’язаний і в Москву привезений, де його поставили "под караул”. Деонисій почав цілувати хреста, клястися, що не буде їхати до Константинополя і клятву скріплює тим, що залишає замість себе "под караулом Троїцького ігумена Сергія”. Лишивши "под караулом ігумена Сергія”, Деонисій таємно зник у напрямку Константинополя.
240. Митрополит Кипріян, почувши, що митрополит Алексій помер, приїхав з Києва в Москву. Чому? Рік тому помер князь Ольґерд, його сини Андрій, Димитрій, Константин, Володимир, Федір, Корибут, Скиригайло, Агайло, Свидригайло, Минигайло, Лугвень не стараються збагачувати престол митрополичий, дарів не дають, обмежують права архиєрейські.
(У Москві небажаного гостя — митрополита Кипріяна москвини зв’язали і він був "посаджений у в’язницю і потім зі всіми можливими безчестями випроваджений геть” (Е. Голубинський, т. 2, стор. 232)).
Патріярх Макарій написав листа до Московського князя Димитрія (Донського), питаючи: "На яких підставах Москва не прийняла Кипріяна? І чому митрополичий престол доручений Митяю?” Вона (Візантія), ведучи антиукраїнську політику корисну для Москви, очевидно, була здивована, що москвини відважилися не прийняти її посла (митрополита).
Князь Димитрій (Донськой) з боярами проводжає митрополита Митяя до ріки Ока, звідси він попливе Волгою до Орди. У ханській столиці Царицині отримає благословення, і поїде в Константинополь. Караван, який їде з Митяєм, очолює боярин (вихрещений татарин) Кочевін. З Митяєм їдуть архимандрити Іоан і Пімен, протопоп Александер, шість митрополичих бояр, два перекладачі і слуги-монахи.


[10-10-17][Все для туристів]
сос (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Корисності для тих, хто їде до Кенії (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
На рибалку ставай! (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Великобританія: вчора і сьогодні (0)