| Середа 24-05-08 22:01 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 174330. 1519 рік. Папа Лев 10-й особливий папа. Він став кардиналом, маючи
14 років. У справах Христових мало розбирається, але, як фінансист,
талановитий. Він послав у Швейцарію монаха Бернардіна Самсона. Самсон
збагачував папську скарбницю, продаючи індульгенції: за гроші відпускав
гріхи минулі, сучасні і майбутні, даючи посвідки. Гріхи (навіть коли ти
убив жінку свою і з іншою одружився) відпускаються, як заплатиш гроші.
Він продав індульгенцій на 18000 дукатів. Продаж особливо успішний тому,
що видатків немає, а прибутки першорядні.
(Щоб ніхто не відважився осуджувати продаж індульгенцій, видавши книжечку, в 1515 році Лятеранський собор видав католицький "канон”: жодний друкар не має права видати книжки без дозволу католицької влади; за порушення "канону” — відлучення від церкви і кара). Тарас Шевченко продаж індульгенцій осудив, пишучи: "Хто без святої булли вмер — у пекло просто, хто заплатить за буллу вдвоє, ріж хоч брата, окроме папи і ченця, і в рай іди. Кінець-кінцем! У злодія вже злодій краде, та ще й у церкві. Гади, гади! Чи напилися ви, чи ні, людської крови?” 331. Папський посол Ніколай Шонберґ у березні (1519 року) оголошує пляни папські: "Папа хоче князя Московитії і всіх людей Московитії приєднати в єдність з Римською церквою, не применшуючи і не перемінюючи законів і звичаїв Московитії, та хоче її підкріплювати. А коли Москва вижене з Константинополя турків, то матиме свого патріярха і імператора”. Папа хоче, щоб князь Московський "за свою вітчизну Константинопольську стояв” ("Справи Прусії”, ч. 1, листи 164— 167). Папа римський вважає, що коли будуть турки вигнані з Константинополя, то весь світ грецької церкви буде підлеглий Римові. Він (папа) оголошує, що "Візантія — законна спадщина князя Московського”. Якщо Москва вижене турків з Константинополя, то вона (Москва) отримає від папи патріярха-юніята, і папа дасть князеві Московитії корону імператора. Папа звертає велику увагу на Москву тому, що в ній бачить силу, яка успадкувала скарби, політику, досвід і амбіцію Татаро-Монгольської орди. 332. Посол папи Лева 10-го говорив князеві Василію Московському, що "Константинополь є законне наслідство Московського князя, сина грецької царівни” (Карамзін, т. 7, стор. 61). Царівна Софія (Зоя) померла в 1503 році, як бачимо, далі живе в політиці пап римських. Третій Рим (Москва — велике дерев’яне селище, мало подібне на місто, нагадує ординський сарай; різниця та, що в орді стояли шатра, а в Москві — дерев’яні "ізби”. Карамзін пише, що вся Москва була дерев’яною (крім церков). Вулиці вузькі, весною стоїть така калюжа, що по вулиці може їхати тільки боярин, який має віз на високих колесах. Узимку на льоду (на ріці Москва) продається м’ясо, хліб, сіно, лежать купи дров, купці — татари, як люди багатші, крам продають у "шалашах”. 333. Татари дають московській мові татарську вимову — самавар, ґалоднай, ґлух, праматать; такі татарські вимови стають у Москві модними; "й потому скореє может объединить й татар, й русских. Таким же путем вместо "приятель” распространилось повсюду слово "знаком” (легше вимовляється татарами, — Л. С), вместо "єсть”, "кушать” — "ашать” или "шамать” й т. д. "Носильщик” на среднеазиатском железнодорожном жаргоне назьівается "тащишка” й пр. (Н. К. Дмитриев, "Строй тюрских язьіков”, Москва, 1962, Академия наук СССР, стор. 466). У Москві сто тисяч жителів — половина з них військовики, купці, ремісники і робітники, які при допомозі закордонних архітектів ставлять нові доми. Князь строго забороняє спілкуватися з чужинцями, щоб не ширилося "вольнодумство”; біля чужинців стоять "караули” (сторожі). Боятися "вольнодумства” вважається рабською прикметою, і таке "Рабство, не сумісне з душевним благородством, було (за словами Герберштейна) загальним у Московитії” (Карамзін, т. 7, стор. 130). Карамзін вважає, що це не рабство, а "необмежена відданість москвитян своєму князеві”. (Я вважаю, що "рабство”, дисципліноване, цілеспрямоване, стимульоване вірою — корюсь государю, особистого "я” зрікаюся, щоб бути корисним гвинтиком в машині державної Московитії, для держави корисне, його шукають всі архітекти великих імперій. "Рабство”, яке не має мети, а коли має, то не вміє в ім’я мети дисципліновуватися, цілеспрямовуватися, мріє про волю вольную (без царя, князя, гетмана, президента і без наказодавців і виконавців, без самозречення в ім’я благ Вітчизни) — найпотворніше). 334. Карамзін пише, що стиль життя у Москві простий — москвини до обіду товпляться на ринках, а день закінчують у кабачках (шинках), де обмірковують справи нової добичі. Чому москвини мають смоленцям платити за дьоготь і смолу? Треба просити "батюшку-государя” нехай зробить "возз’єднання Смоленська і Москви”. І смоленці, ставши москвинськими рабами, смолу і дьоготь даватимуть, як данину. (Мало тверців, рязанців, новгородців, пермянів перемогти, поневолити, треба примусити їх, щоб вони працювали на москвинів. Татари не тільки перемагали, татари рабів примушували працювати на татар. Є знаменне те, що такі поняття експлуатації особливо натхненно проповідуватиме й правнук татаро-казанського мурзи Ульянов (Лєнін), кажучи: "Побудувати комуністичне суспільство руками комуністів, це -дитяча, цілком дитяча ідея”, "Управляти господарством ми можемо тоді, коли комуністи зуміють побудувати це господарство чужими руками”, "мало буржуазію перемогти, доконати, треба її змусити на нас працювати” (В. Ленін, "Вибрані твори”, т. 2, Київ, 1947, стор. 734, 735). 335. Хан Менґлі-Герей, запросивши київських майстрів, ставить двірець у Бахчисараї. Київ, як і завжди, незнищимий. Інші міста, які зазнавали такі, як Київ руїни, щезали, а Київ швидко з руїн уставав. Київ квітнув, як квіти на попелищі після осіннього весняного дощу. У Києві виготовляють вогнепальну зброю, селітру, порох. У запорозьких косаків появилася вогнепальна зброя. Москвинські купці, які привезли до Києва соболеві хутра, оповідають про Москву: у Москві заборонено без дозволу вночі йти вулицею. На розі вулиць стоять "караули”. Хто від князя має дозвіл вночі йти вулицею, повинен перед собою нести ліхтаря. Москва має закони військової казарми, усюди строга дисципліна. І віра: "свой вертеп лучше Синайской горы”, і тому: "что грешно, то й потешно”. "Есть купножітіє монахов с монашкамі”, "попи живуть с наложніцамі”. Доми огороджені високим забором. Ні вдень, ні вночі не можна жінки на вулиці побачити, сидять у домах: виходять тільки у супроводі чоловіків. Усе, як у Орді, строге, жорстоке, горде, спрагле нові й нові землі "соєдінять”. 336. У Києві на вулицях цілу ніч горять ліхтарі. Кияни вночі ходять по вулицях, не потребуючи жодного дозволу. У вишневих садах вночі співи молоді, сміх, рокіт бандури, голос сопілки. І взимку в Києві весело, бо на зимування прибувають запорожці. Запорожці мають свою вулицю — свій косацький курінь. І в Києві їхня вулиця зветься Куренівка. На Куренівці косаки продають рибу, яку вони ловлять у Дніпрі, і різну впольовану звірину. З Запоріжжям київські косаки мають жвавий зв’язок — часами запорожці приганяють стадо овець, відібране у кримських татар. Кияни охоче в косаків купляють скотину, бо косаки не люблять торгуватися: "Оцінюй, чоловіче, сам мій крам! Там клади гроші, а там налигуй скотину. Роби так, щоб не був скривджений косак”. 337. 1525 рік. У лютому місяці Московський митрополит Даниїл покарав у Москві зайду (грека-митрополита Максима, прибулого "з Афону для перекладу грецьких церковних книг”). Грек-митрополит Максим, будучи патріотом грецьким, дивився на православіє так, як і всі його попередники (митрополити-греки): православіє, як творіння грецьке, має служити грецьким інтересам: так було в Києві від 988 року. І думав він, що й у Москві має так бути. Помилився. Він, від 1518 року починаючи, у Москві займався перекладами, його переклади були проголошені фальшивими (на користь греків). І його, як фальшивого перекладача, замурували у Волоцькому монастирі. У князя Василія Івановича Московського є жінка Соломія. Він з нею одружився 4-го вересня (1506 року), і цього ж року (27 жовтня) сів на престол. Соломія — горда і красива дочка хрещеного татаро-монгольського боярина Юрія Константиновича Сабурова. Соломія не дає князеві наслідників. Митрополит Даниїл полагодив родинні клопоти князя Московського при допомозі "Євангелії”: "Неплодною смоковніцу посекают, на ея месце садят іную”. Княгиню Соломію, як "неплодную смоковніцу”, узяли "под караул”. І посадили її в "кібітку качевую” (слова ці татарські значать — "критий віз подорожній”). І привезли її у Суздаль у Покровський монастир. Є закон: коли дівицю стрижуть у монашки, вона повинна молитися, а Соломія — кричала. Іван Шіґон, який її проваджав від імени князя з Москви до Суздаля, почав її бити, у келії її знасилував і опікувався, щоб вона не втекла до Москви. 338. Через шість тижнів (після відправлення Соломії в Суздаль) у Москві в 1526 році князь Василій Іванович, щоб молодшим виглядати, поголив бороду, і митрополит його повінчав з молоденькою дівицею Єленою (з роду вихрещених татар Глинських). (Пройшов рік, у Москві стало відомо, що в Суздалі у монастирі Покровському княгиня Соломія, яку проголосив митрополит "неплодною смоковніцею”, стала "плодная”: вона народила сина і назвала його Ґріґорієм). Молода княгиня Єлена після трьохрічного подружнього життя злякалася — митрополит може й її проголосити "неплодною смоковніцею”. Княгиня Єлена 25 серпня (1530 року) народила сина і дала йому ім’я Іван. Возрадувався князь Василій Іванович, та радість була коротка: завжди понурий і хоробливий він помер 25 вересня 1533 року. Біля княгині Єлени, як завжди, "Улюбленець Єлени, князь Іван Тєлєп’єв”. Князь Іван Тєлєп’єв любить трьохлітнього царевича Івана, як сина рідного. 339. "З смутком бачачи нескромну слабість Єлени до князя Івана Тєлєп’єва, який володів серцем її і хотів управляти Думою і Державою, Михаїл Глинський, як пишуть, сміло і твердо говорив племінниці Єлені про сором розпусти завжди мерзотний” (Карамзін, т. 8, стор. 7). Єленині прислуги (жінки) оправдували її: не хотіла бути ув’язненою в монастирі, рятувала молодість свою. Можна ганити її і її коханця князя Івана Тєлєп’єва, їхню любов осуджуючи, але вони подарили Москві великого сина: царевич Іван виросте і стане Ґрозним. Утілить він в собі владолюбство чингісханське, відізветься в його серці кров великих монголів, і їхня агресивна мудрість. Єлена (мати царя Івана Ґрозного) красива, горда і по-варварському жорстока. Вона, як пише Карамзін, "считала жестокость твердістю”. Вона любила мучити підлеглих і навіть її (Єленин) дядько Михайло Глинський був "замучений Еленою”. І свій ханський характер вона передала й своєму синові (Іванові Ґрозному). Іван Тєлєп’єв (його вважають батьком Івана Ґрозного) також мав характер садиста, розкошував він, бачачи смертні муки дорослих і дітей. Ним катовані "деякі померли у муках, інші в в’язницях. А дітей боярських (тридцять осіб) повісив, як зрадників на дорозі Новгородській, на великій відстані один від одного” (Карамзін, т. 8, стор. 10).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |