Вівторок
18-08-14
10:48

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 248




ДЕНЬ 41

1. Рокіт. "...Стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива". В будинку, з якого видно чарівне привілля (безкрає небо, повноводна ріка, широкополі степи, гаї), сухо і тепло. Спокійно горить вогонь. Пахне живицею. На волошковому сіні в білих льолях біля Матері Лель сидять сумні діти. В материних руках золотяться (вітрами виколихані) три пшеничні колоски — символи життя і благотворної снаги. В її узголів'ї палають маки, пахне любисток, скромний чебрець, безсмертник, полин. На лаві лежить веретено, мичка, днище.
І скорботно говорить тато Орь: "Чадо моє, діти мої, мої соколята! Не приторкайтеся пальчиками уст Мами. Вона стала святою. Вона амріта. І там буде Її света домовина. Життя — вірабгава!" Загорілося небо, вдарив грім, похитнулися роздольні степи Орьові. Сльози падають з неба в Дунну Оря, перлинами котяться по стеблах трав.
2. Тужить небо й земля — померла мати Лель — померла високосердна трудівниця, чепурна Господиня — Родоначальниця чепурних племен білої раси — світлоока доня Дажбожа. І діти слово "мрі" слізьми змочили, оживили трепетними зворушеннями і роздумами. І зачарувалися — від тата Оря довідалися, що образ мами Лель живе в їхньому образі, що Її серце живе в їхньому серці, що Мама покорила смерть, дітям даривши життя.
Слово "мрі" створили наші предки двадцять тисяч літ тому. Є дані твердити, що в ці часи вони вже вимовляли слова "мама", "огні", "світ", "брат", "мрі", "піті", "пека", "тапа". Слова "мрі" і "мрія" мали один корінь народження. В санскриті ("Магабгарата") слово "мріті" означає "очищення", "блідість", "мління", "мріяння". І звідси походить "мріш" (забування, хід в недійсний світ).
3. Від українського (санскритського) слова "мрі" постає словник: мерти, мертв'як, мрець, мертвеччина, мертвити, мертвотний, мертвіти, мертвець. Литовці кажуть "мірті", латини -"морс", "моріор", німці — "морд", "морден", англійці — "мордер". У "Рик Ведах" — "мараті", "мамруг", "мрітаг". В "Магабгараті" — "мартум", в "Атарваведах" — "маряті", о яка подивугідна схожість дожила до наших днів, незважаючи на п'ятнадцятитисячну давність, предки Мами Лель і Тата Орь вперше над берегами Дунну Оря вимовили слово "мрі", як ховали тата Яма і маму Ямі. І живе це слово досі між народами Індо-Европейської раси.
У санскриті слово "яма" означає наше "діра", "яма". Від "яма" походить "Ямата" (буття "Бога Смерти"). "Ямантака" (в "Магабгараті") означає "Бог Смерти". "Ямаврата" (поховальна обслуга покійника). "Ямасат" (переправа до "Бога Смерти"). "Ямуна" (назва озера в Індії, що знаходиться в ямі в Зималаях (Гималаях) і славиться чистою водою). Наші далекі предки вірили, що Мама Лель і Тато Орь мали Родоначальників, які звалися — Тато Яма і Мама Ямі. Тато Яма був тією (в уяві наших предків) Перволюдиною, якою в уяві старих жидів був Адам. А Ямі? Це ж від неї старі семіти в Аккадо-Халдеї, маючи стикання з українцями (сумеріянами) в Сумерії, створили оповідь про "Єву" (Ямі).
4. Сьогодні ми кажемо "мерти", у "Рик Ведах" читаємо "мріта". "Мріта" в сполуці з іншими словами творить такі відомі санскритські поняття -"мріта дара" (мертва жінка, дара — жінка), "мріта дега" (мертва душа, людина). Слово "дега" означає "дихання" (дух). Ми кажемо "мертв'як", у "Магабгараті" (як не дивуватися?!) читаємо — "мрітака", "мріті да" (смерть дана).
Слово "мара" дуже живуче. Ідучи селом, я чув — наш хлібодар, вертаючись напідпитку вночі до хати, оповідав, що його в дорозі переслідувала мара, і він їй казав: "Іди геть, мара!" Варто знову згадати, що Кутама Будда дві тисячі п'ятсот літ тому (його діди були скитами, які примандрували в Індію з Оріяни (Праукраїни) біля Гималаїв у місті Капілавасту казав (передаю в оригіналі його слова): "Іті, Мара!" (Іди геть, мара!).
Слово "мара" (і про це часто згадую) означає "знищення", "спокуса", "смерть". І звідси походять (санскрит) слова "маранія" (вмирання), "марука" (час смерти), "марака" (вбивець, вбивання). "Марія" — приналежний до "Бога Мріті" — співпокровитель світу покійників.
5. Проводжаючи людину в останню дорогу, ми часто ставимо собі питання: чому в нас є слова "гріб", "погребіння", "домовина", "могила" — де таїни їхнього народження і первозначення? "Мати мов" і тут приходить нам на допомогу. В "Магабгараті" слово "магіяс" означає "старшина роду", "могутній", "магалака" — дід, начальник роду, "магела" (старша пані, ясно(вель)можна). І звідси походить слово "могила", "могилки" (місце поховання "магіясів", "магалаків", "магел", тобто, могутніх володарів, старшин роду, місце родової слави і чести, Святість Родової Гордости).
Читаючи "Рик Веди", бачу, що наші предки вживали слово "гріб" в значенні "житло", "гріб", "погріб", "землянка". Одночасно й слово "дам" у них означало "житло", "дім", а слова "дам таті" — дому тато, господар дому. Чому "дам"? Тому, що "дам" (дім) там, де дим. Дим там, де живе родина, мати.
6. Були часи, що ми казали: "Скільки Ваше селище має димарів?" І слово "дама" виникло в часи раннього матріархату (материнського старшинства) від "дам" і "ма". Французи кажуть "даме", латини — "доміна". Зхристиянізована (вірніше — зайдами греко-латинізована) українська інтеліµенція навчена без упередження вірити, що "дама" — оригінальна латина, або кельтизм чи грецьке "темелія". Прошу її навчитися читати "Веди" по-санскритському — які б самобутні діяманти знань зацвіли у Храмі Вкраїнської Науки — якою райдужною величчю збагатилася б духовна мисль Українця?!
7. Від українського "дам" походить латинське "домус", "дом", (Део оптімо максімо!), "домус" (дім) і звідси — "кінґдом", "крістендом", "англо-саксондом". Італійці кажуть — "дуомо катедрал", і звідси терміни — астродоме, макродоме, ортодоме, доместик, доміненсія, домінант, домінія, домінус.
Тато Орь (у трипільському домі сухо і таємничо) біля берега Дніпрового спорудив для дружини Лель і для себе іншосвітню хату (домовину). І сини і дочки, виконуючи отчий заповіт, поховали покійного Тата Оря біля Мами Лель. І поклали біля Нього стрілу, тятиву, саку (сакиру), і "ру" (рус).
8. "Ру" — знаряддя борні, змагу. Тато Орь умів з оленячого рогу робити "ру" (плуг), який був зручний і міцний, і при допомозі "ру" здійснював магічне "ру" (орання) землі. Він був Орь (Орус) і олень став його священним символом.
Діти Мами Лель і Тата Оря (світлі внуки Дажбожі) створили звичай проводжати того чи іншого покійника в останню дорогу на четвертий день після смерти — проводжати у світ домовини Мами Лель і Тата Орь. Вони рекли: "Вірабгава Сварґаті!", що значить "героїчний відходить до неба". "Бгава" (санскрит) — дія, чин, буття, а "бгават" — величність. "Віра" — людина, натхнення; "вірана" — натхненна.
9. Слово "герой", як вже знаємо, грецьке, чуже воно для нас, і означає в точному перекладі "надлюдський", "повносилий", "святий", "владика". І греки вірили, що герої родяться від кохання дівчини з тим чи іншим "тео" (богом). Богознавець Гесіод вважав, що герой півбог. Знатні грецькі родини були певні, що їхні роди починаються божественно і тому вони вважали богів Ахила і Геракла своїми родоначальниками, а героїв "синами Божими". Християни культ грецьких героїв легко перетворили, ширячи православіє, в культ грецьких святих.
Предки наші вірили, що вірабгава, померши, пізнає "Сварґа двара" (Небесний Шлях), де його родинно стрічає "Сварґа Тата" (Небесний Тато) і посилає у "Сварґа око" (у чарівну країну Небесних Жителів) тому, що він мав достойне "Сваргін" (Вмирання). Бачимо врочистий славень післясмертному життю.
10. Предки наші вірили, що зорі і сонце — живі сили, тільки душі достойних (тих, що ніколи не були рабами) достойні переселитися до Небесних Світил, де немає ні хвороб, ні зітхань, ні гріхів, ні смерти. Вони померлих бачили у сні. І здавалося їм, що то з далеких мерехтливих Небесних Світил навідуються Предки в гості, і: або нарікають, що потомки їх забувають, або висловлюють благодарність. Не було ще тоді хотіння відділити сон від дійсности.
Щоб нам було легше збагнути рідні обряди поховальні, ознайомимося з чужими. Ознайомлюючись, проявімо почуття зрозуміння і великодушности. У світі існує декілька способів поховання: палення, поховання у воді, бальзамування, погребіння в землі, споживання тваринами, підвішення в шкіряному мішку на дереві, заривання в снігу, висушування, поховання в хаті, залишення в шатрі.
11. У австралійців і індіян (Америки), а також у чукчів, були звичаї допомагати умираючому померти. Вмирання страшніше, як смерть. Померлий на них діяв бентежно. Вони його ретельно зв'язували і закопували глибоко, щоб він не міг воскреснути і не шкодив живим — воскресіння з мертвих — явище жахливе.
У кочових племен був поширений звичай покійника лишати в наметі (юрті) і якнайдальше відходити. В Єгипті тіло перетворювали в мумію, в Австралії — висушували, в Америці — зашивали у шкіряному мішку і вішали на дереві. В Монголії виносили покійника в степ, щоб він був негайно спожитий собаками: монголи вірили, що людина таким ладом обезсмертнюється (переходить у тіло доброї животини і особливо тієї, яка призвичаєна до людей).
12. Визнавці парсизму (Парса — провінція в Персії) будували поховальні вежі, куди виносили покійника: чорні птахи, які гніздилися на вежі, негайно споживали його. Ті, що приглядалися цій поховальній церемонії, молилися тоді, коли птахи починали кружлятися над вежею — це означало, що тіло небіжчика "піднеслося в небесні простори". (Слово "церемонія" походить від етруського слова "цайре" (назва містечка етруського, в якому були "церемонії" — правила поведінки між мешканцями городища).
Вікінґи (від "вікін" — малий морський залив) — пірати клали покійника в човен і лишали в морі. Обрядове споживання небіжчика (ритуальний канібалізм) вважалося виявом "обожнюючої любови": тіло померлого втілювалося в тіло живих, відбувалася свята євхаристія (вдячність). І пиття "крови Божої" і споживання "тіла Божого" — обряд дуже давній, народжений він глибокими почуваннями первісного життя.
13. В Африці є племена, які мають звичай лишати своє улюблене селище і померлого в ньому володаря, і вирушати в невідому дорогу: там, де помер вождь, не можна жити, радіючи. Інки (плем'я, яке жило в Перу) і єгиптяни покійника ховали в найкращому одінні. Єгиптяни мають написану (гієрогліфами) "Книгу Мертвих" (збірка поховальних пісень і примовок). Жерці клали біля покійника згорток папірусу (вислови з "Книги Мертвих"). Покійник, маючи таку записку, "знав", як треба поводитися на тому світі.
Тому, що українці, які роковані визнавати греко-римо-юдейську релігію, своїх покійників відправляють на "лоно Авраама", треба згадати про юдейські обряди поховання. Старі гибреї (євреї) відправляли покійника до Шеола. Слово "шеол" (чи "шеел"?) означає "Бог Смерти", "підземелля". На Близькому Сході було повір'я, що світ "складається з трьох частин": небо, земля, дно (дно — пекло, шеол, тьма).
14. Оповідання про Шеола гибреї позичили від аккадів (аккади-семіти Північної Месопотамії). Шеол — це Гад (по-грецькому "Гадес"), тобто "ворота пекельні" (Маттей, 16, в. 18). І від імени грецького "бога-ідола" Аідаса (володаря мертвих) походить слово "ад", "гад", "аід". Слово "Аідас" означає "невідоме". Греки звали "царство мертвих" також словами "тартар" і "ереб", а латини казали -"Орк", мітичне оповідання про "ад" було перенесене до греко-православного "ада" (пекла), яке наївних і досі жахає.
Авраам був пастухом — кочовиком, жив бідно, бо не мав своїх пасовищ. Вертаючись з милою сестрою Сарою (яка також була й його дружиною) із Єгипту, він прикочував до країни Ханаан ("ханаан" — долина), яка тоді була окупована кінними військами гіттітів (українців). Гибреї звуть гіттітів "хети". Занедужала Сара в Ханаані й померла. "Біблія" пише, що Авраам і Сара були (1 кн. Мойсея, гл. 23) поховані "в Махпелавій печері".
15. Авраам, прийшовши до землі хетів (українців-гіттітів), сказав: "Пересельник і чужинець я у Вас! Дайте ж мені в насліддя гробовище між Вами, щоб мені поховати мерця мого від мене?" Українці (гіттіти) проявили людяну доброзичливість, і Авраам купив у них печеру Махпелаву, заплативши "чотириста секлів срібла ходячого в купців", "І після поховав Авраам Сару, жену свою в печері Махпелавого поля, напроти Мамрійщини, це Геброн у Ханаан землі" (1 кн. Мойсея, гл. 23).
В "Біблії" зазначено, що й Ісаак, Ребека й Лія (1 кн. Мойсея, гл. 49, в. 30-32), а також Яків (1 кн. Мойсея, гл. 50, в. 13) були поховані на "лоні Авраама". І між гибреями виникли переконання, що вони, як гідні потомки, мають бути (хоч символічно) поховані біля своїх предків. Вони вірять, що там, де лоно Авраама "перебувають душі праведних".
16. Християнська теософія зазначує, що "праведні душі" ті, які "праведно вірять в одного Господа Бога". А якщо так, то тоді Авраам, Сара, Ребека, Ісаак, Іаков не були "праведними душами" тому, що вони вірили багатьом ідолам-богам? "Не знав же Яков, що Рахеля покрала боги" (1 кн. Мойсея, гл. 31, в. 32), тікаючи від рідного батька Лабана (Білого).
Лабан, догнавши зятя Іакова і свою доню Рахелю (Вівцебогиню), докірливо рік: "Пощо ж украв єси боги мої?" (1 кн. Мойсея, гл. 31, в. 30). І тут же в "Біблії" докладно оповідається, що "обшарив Лабан" усі шатра доні Рахелі, "та й не знайшов" "богів", бо "Рахеля ж узяла ідоли, та й підложила під верблюже сідло та й сіла на них" і тоді каже батькові своєму: "Не гнівайся, Панотченьку, що не можу встати перед тобою, бо звичайне женське в мене. Шукав же він та й не знайшов ідолів" (1 кн. Мойсея, гл. 31, в. 34-35).
17. Мудро живуть гибреї, що в найтяжчі лихоліття, втрачаючи все — вівці, рухоме й нерухоме майно, синів своїх, берегли, як святість святости, як чудотворне джерело життя, беззастережну вірність духовну родоначальникам своїм. Були вони ідолопоклонниками і пристрасно сварилися за ідолів-богів: які ж рідні ті наївні сварки, ті їхні життєві турботи для вірних синів Ізраеля. Вони гордяться їхніми сварками, вони вірять, що "лоно Авраама", що та мітична чи півмітична Магпелава печера — коріння їхнього благоговіння, там "перебувають душі праведних". Я шаную кожний народ, який має культ предків.
Слово "похорон" нагадує мені своїм закінченням слова "електрон", "барон", "неврон", "Харон". У грецькій мітології Харон син Ереби і Нікти (Тьми), який перевозив душі мертвих людей через річку Ахерон (Ахеронт) у замогильний світ. Він — "герой мертвих". ПОХОВАННЯ, слово краще, як "похорон"?
18. У перші три століття християни не мали поховальних обрядів. Найдостойніші праведники віри Христової були поховані без кадила, кропила, пісень, молитв. Померлих ховали вночі і поспішно, щоб ніхто не бачив і не чув. Видатним мученикам (ім'я яких було широко відоме) вони робили труну. Святого Купріяна несли вулицею зі свічками в руках.
Деонісій Олександрійський пише, що перші християни "обнімали померлого", "обмивали" і над його тілом співали "Псальми". І за юдейським звичаєм ховали без дарів земних, без зброї і знаряддя праці (5 кн. Мойсея, гл. 26, в. 14). Римляни, знаючи це, звали християн "юдейською сектою". В гибреїв був обряд іти за померлим, деручи на собі одяг. Знаємо, що цар Давид дав наказ: "Пороздирайте одежу на собі й ідіте, голосячи перед Абениром" (2 кн. Самуїлова, гл. З, в. 31).
19. Умирає українець-християнин. Є обряд: коли він піп, йому кладуть у руки хрест, дякові — кадило, мирянинові — хрест, або іконку. В одинадцятому столітті був в Україні грецькими попами (грецьке слово "піп" означає "отець") впроваджений обряд: в домовину покійникові піп клав записочку, що "гріхи відпускаються". Обряд цей позичений у жерців Єгипту,
Люди (переважно ті, що не вміли читати) дивилися на "записку", як на магічну таїну. Вони були готові найбільші дари дати, щоб тільки піп вручив такий важливий документ покійникові, це ж його хоч трохи боронитиме від "аду" (пекла). В записці переважно були слова святого Іакова.
Перед тим, як покійника-українця (правовірного християнина) відправити на "Господу Богові вгодне лоно Авраама", священик-українець "облачається в епітрахиль". Слово "епітрахиль" між українцями-християнами звучить, як "тайна пресвятая"; грецьке "епітрахеліон" ("епі" — на, а "трахелос" — шийник) означає -"нашийник". Облачившись у нашийник, священик-українець заходжується обкаджувати "тіло мертвого", потім він бере свячену воду й кропить покійника, домовину і всю хату. Яке походження і значення цього чужовір'я?
20. Стародавні дорії (греки) обкаджували мерця і те місце, де він лежав і самі себе, щоб відігнатися від злих духів, щоб уникнути хвороб: в спекотній Греції мертве тіло протягом дня розкладалося і, справді, тільки при допомозі наркотичного ладану можна було до нього підійти. Ті, що торкалися, прощаючись, тіла небіжчика, перескакували через дим, щоб освіжитися. Грецьке обкаджування мерця впроваджене в поховальний обряд грецького православія і поширене й на інші церковні "треби".
Українець — син, поховавши тата за грецьким обрядом, вертається з кладовища до хати і заспокоює душу, читає в "Кобзарі", що треба "кропилом хату замітати", "з кадильниць люльки палити", і появляється в нього на душі ніяковіння, яке переходить в охлялість, коли душа вбога духом, або в безпорадний бунт проти "попівських тортур" (Іван Франко). І попи ніяковіють (їхнє становище теж незручне), починають дихати на стадо своє ладаном недовір'я і визубрено ректи: "Всяка влада від Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назовуться". Горе, що "блаженними миротворцями" довгі століття були в Україні монгольські хани, царі москвинські, королі польські.
21. Коли покійник (українець-християнин) лежить у домовині, священик-українець бере "Требник" і рече: "На лоні Авраамовім, в оселях спочинку... — нехай оселить тебе Христос". Чую я, що українці-християни не дуже захоплені, що їхній ближній відправляється "на лоно Авраамове", але миротворно мовчать, "мовчать, щоб мати повагу" в парафії. І для таких варто "Псальму" прочитати: "Чоловік, що має повагу, а розуму не має, рівняється скотині, що на заріз" (Псальми 49, в. 20). Бачите, людина, створена "на образ Божий", у "Псальмах" порівнюється зі "скотиною, що на заріз". Принизливо? Паршива скотина некошерна, вона непридатна навіть "на заріз". Справді, там, де немає поваги (священної поваги) до рідних предків, а є мовчазне поклоніння обрядове й традиційне до чужих, є велика релігійність без почуттів людської гідности.
І далі священик-українець біля українця-покійника рече, тримаючи "Требник": "Зведи очі твої, Сіоне", "Радій нині і веселися, Сіоне" ("Требник", УПЦ, 1954, Ню Йорк). Від слова "сіон" походять слова "сіонізм", "сіоністи". Слова "радій і веселися, Сіоне" особливо дорогі для жидів — гідних синів Ізраеля. В Єрусалимі є горб, який зветься Сіоном.
22. Дослідники-бібліологи вважають, що "старі гибреї звали Сіоном шатро царя Давида", інші (такі, як славний Дж. Сімонс) твердять, що "військова споруда в Єрусалимі звалася Сіон". І так воно й є. "Давид же зайняв приступом замок Сіон, це Давидове місто" (2 кн. Самуїлова, гл. 5, в. 7).
Слова "за упокій душі спочилого раба Твого" мають гарну тужливу мелодію. У греко-православії прийнята врочиста гимнологія святого Івана Дамаскина. У "стихарах самоголосних" звучить безнадія: "Все суєта людська, що не лишається по смерти: не лишається багатство, минає й слава, бо приходить смерть і все це у ніщо обертає", тут христологи проголошують смерть всесильною і ми не можемо з цим погодитися. Де ж послідовність: коли Христос воскрес із мертвих, значить смерть не всесильна!? А коли так — то що варті слова "Требника", що смерть навіть славу "у ніщо обертає"?
23. Віруючі Індії і многолюдних країн буддизму вірять, що "В день смерти Сина Божого Крішни мертві виходили з могил", "В день смерти Будди відбувалося воскресіння мертвих". В Другому посланії св. апостола Павла до Тимотея читаємо, що Ісус Христос зруйнував смерть. Смерть — руїна, хіба є потреба руйнувати руїну? "Поставлений я проповідником і апостолом і учителем поган", — заявляє апостол Павло. Я кажу: не всі погани — погани.


[09-10-22][Все для туристов]
Библиотеки нашего региона - Казна знаний! (0)

[09-07-30][Відпочинок і поради]
Ділові тури - уміння суміщати приємне з корисним (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
П'ята пора року (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Устриць є краще взимку. Кухня Марокко (0)