Неділя
18-12-16
03:27

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 213




ДЕНЬ 30

1. Хто керує світом? Світом керує (і так було, і так є, і так завжди буде) велика тримогутність: Розум, Сила, Золото. І той (і тільки той), хто володіє цією тримогутністю (однією, або двома її "іпостасями”), пише закони життя, утверджує норми моралі, релігії, політики, економіки, науки, краси, техніки.
Переконують рабовласники рабів своїх, що велика тримогутність мала, а мощі християнських святих сила, а обеліски москвинських комуністів — священність. Вони (раби невільничої волі), в цю пропаганду повіривши, живуть справами малими — малі справи тримають їх у колі малого життя, і тому вони не загрожують тим, які їх поневолюють.
Живімо сьогодні, живімо завтра, живімо у серцях прийдешніх поколінь так, щоб ми всюди і завжди самі розпоряджалися своїм розумом, щоб наша сила подвоювала силу нашу і належала нам, щоб наше золото подвоювало багатство наше і лежало у скарбницях наших.
2. Шлунок і розум потребують поживи. Розум так, як і шлунок, потребує щоденної поживи. Коли ми маємо здібність самі для шлунку свого здобувати харч, то хто сказав, що ми для свого розуму самі не можемо здобувати харч — хто сказав, що наш розум не може бути самовистачаючим? Хто сказав, що ми без чужого розуму нерозумні, без чужої совісти несовісні, без чужої святости несвяті, без чужої сили несильні? Розум, совість, святощі чужі — чужі! Хто сказав, що наш розум зобов’язаний підпорядковуватися чужому розумові? Хто сказав, що добра мати-природа нам дала менше людських талантів, ніж іншим народам?
3. Хто піднімається найвище? Людина хоче (велич світу в ній утверджена!) покоряти вершини науки, таїни життя. Вона, жертвуючи життям, покоряє гори, морські глибини, космічні простори. Їй хочеться піднятися до вершин розуму, сили, багатства.
Найвище піднімається той, хто в горі і в щасті спромігся піднятися вище свого серця, вище свого сірого дня, вище своїх недосконалих пристрастей, вище заздрости, ідеалів сліпого чревоугодництва.
Вище свого серця можуть піднятися тільки ті люди, які мають серце, котре їм вірно служить. Той, хто служить серцеві примхливому і неврівноваженому, його нещасний раб, і може й проявлена мудрість у народному прислів'ї — "дай серцю волю — заведе в неволю".
4. Де родиться рунвіст? Там, де розум (натхненний розум) керує серцем, там, де полум'яніє хотіння мати силу свою, розум свій, віру свою — родиться РУНВІСТ — нова українська людина, людина, яка має достойну відвагу, має благородство вірити у свій розум і вільно вдосконалювати його, вірити у силу свою і вільно множити її, вірити у золото своє і обачно ним володіти, вірити без вагань, без упереджень, вірити одержимо — тільки з вогню світлої одержимости твориться суть повнотного людського життя. Ворог одержимости — вагання, чому?
5. Вагання — гублення сил, поразка. Коли маєш світлу мету, не вагайся. Не маєш вагання — значить ти вже пройшов півдороги до мети. Хто вагається, той стоїть на місці. Життя не стоїть на місці; в основі його свідомої і несвідомої суті немає зерен вагання.
Вагання — це не тільки гублення сил, а й множення невіри у себе. Вагався чоловік перескочити рівчак, і тому йшов по дні його болота, і потонув. Скакаючи, міг би перескочити і міг би упасти: упасти, прямуючи до мети, прикмета достойної людини. Вона впала, до мети ідучи, а не тому, що вагалася.
Немає людини, яка б не падала — одні падають, перемагаючи небезпеки, а другі — тікаючи від них. Одні падають, поклоняючись чужій вірі, другі падають, поклоняючись РУНВірі. РУНВіра — прапор Рідної Духовости, і той, хто впав, обороняючи Його славу, священний воїн народу.
6. Хто дискримінує наші духовні почування? Ми священні воїни України. Так довго, як довго в Україні перебуватиме хоч один солдат червоної чи білої Московитії чи інших чужих ворожих сил, ми будемо ворогами будь-якого миру — духовного, культурного, економічного, мілітарного.
Коли по землі нашої Вітчизни ходять чоботи солдата, який виконує чужі накази ("братнього" чи не братнього народу), значить ми в концтаборі. І тому до нас жодні деклярації миру не відносяться: така наша віра, і той, хто її переслідує, той прагне відібрати у нас честь людську, дискримінує наші духовні почування, і тоді ми стаємо мучениками Священної Совісти.
7. Віра там, де мученики. Немає готових іти на муки, немає мучеників, значить немає віри, є тільки замилування до віри, релігійне аматорство, духовна розвага для розваги. Немає палкої віри немає натхненного життя.
Ми священні воїни України, і наша борня за волю і наша оборона здобутої волі — обряд священний. Недрузі й друзі, любіть нас такими, якими ми є, ненавидьте нас такими, якими ми є — а коли хтось з вас відважиться наші душі на свою манеру оформляти, наш розум своєму розумові підпорядковувати, ми будемо битися! Хто нас посадить за ґрати, хай не радується: ми готові прийняти муки і тому їх не боїмося! Ми з мук викрешемо вогонь такий сильний, що майстри екзекуцій будуть осліплені, спопеляться ідоли насильства, з крови мук наших виростуть квіти людства — діти наші духом горделиві, діти (кожні діти) гордяться тільки тими родичами, які вміли, обороняючи "я" своє, без вагань гинути в нерівному і рівному бою, гинути, не зрадивши відважних, не зрадивши чести дітей і внуків своїх.
8. Хто зраджує відважних? Ляклива людина зла. Зло загнізджується в її душі лякливій, ошпарює і паралізує її благородні чуття. Боягуз гне спину перед катом, гне тому, щоб покірністю рабською здобути прощення во гріхах рабських, гне тому, що батога боїться: хто не боїться катування, той роззброює катів.
Боязливий у найкритичнішу хвилину зраджує відважних тому, що боїться йти з ними дорогою небезпек і відваг. Боязливий оправдує (інколи вперто й з успіхом) свою лякливу вдачу — свою зраду, кажучи: "Я прощаю тим, які повісили мою неньку стареньку біля вікон на старій груші тому, що вона не зрадила місця мого сховку, це було давно, вже забулося, я маю душу добру, не хочу бути месником, і тому на початку бою я сховався під кущем, я проти війни — ось чому не воював за Україну, я чесний".
9. Рік волі дорожчий за десять років каторги. Чесний, який боїться відваги, чесний, який зраджує своє переконання, свою любов, чесний, що боїться чесного бою і тому зраджує побратимів, вважається чесним злодієм. Він чесно встромляє шию у ярмо, він чесно зраджує Вітчизну, народ, він не має відваги не зрадити, він боїться умерти левом і тому живе паршивою вівцею, і погоджується, щоб його стригли: він людина овечого переконання — краще жива вівця, ніж мертвий лев: о, не захоплюйтеся угодовською мораллю низьких душею людей, вона нікому не давала життєвих перемог. Краще смерть достойна, ніж життя, яке принижує гідність людську: рік волі дорожчий за десять років каторги, чому?
10. Розкіш і поняття про неї. Розкіш там, де воля — тілесна і духовна дисциплінована воля. Ніколи не живімо для розкошів, хай розкіш живе для нас, ми її володарі. Розкіш волі — право жити на волі, розуміючи волю по-рідному і право вмерти на волі, розуміючи смерть по-рідному. Жити, керуючись позиченими поняттями життя, значить бути на становищі півлюдини: щоб людина не здібна була відчути цього становища, її запаморочують орденами "Знак пошани", "Трудового червоного прапору": там, де панує деспотизм вишуканого рабовласництва, раб не має права звати себе рабом — неволя названа волею.
Не живімо, щоб розкошувати, розкошуймо (найкраща розкіш — духовна розкіш!), щоб жити! Велике розкішне слово не родиться там, де людина стає рабом матеріяльної розкоші.
Є розкіш п'яна і є розкіш твереза — вони між собою вічно ворогують. Духовний бідолаха, попавши у розкіш, стає блазнем — він у розкошах черствіє, жорстокіє і тане, як віск на сонці.
Жити у розкошах, не цікавлячись долею народу свого, значить жити законами продажньої совісти: продажня совість — хиренний дипльом освічених професійних блазнів, вони по-рабському всезнаючі, по-рабському горді й самолюбні. Духовні раби, звучи рабство волею, при кожній нагоді співають пісні про правду, і цим її принижують, чому?
11. Мати неправдою рятує правду, о святая! Хто багато співає пісень про правду, той: або раб правди чужої, або він прагне піснею про правду приховати свої злочини. Правда подібна на зерно — є зерно повне, є порожнє, є їстівне, є отруйне.
Отже, справа не у слові "правда", а в тому, яка суть його зерна.
Найкраще розуміє і цінує правду не той, хто її оспівує, а той, хто її творить, хто її в бою обороняє, втрачає і шукає її вдень і вночі, шукає, ідучи праведними і неправедними дорогами: неправедними? Так: мати обороняє свого сина — свою кровну правду, кажучи неправду зайдам-катам, які на неї спрямували горло рушниці, питаючи, де син? Мати неправдою рятує сина, о, святая!
12. Овеча отара, собака і вовк. Вівці нарікали, що собака не шанує демократії. Він, вживаючи силу, він, свого здоров'я не шкодуючи, ретельно береже овечу отару. Інколи, будучи змучений біганиною, гризне ту вівцю, яка, порушуючи єдність отари, сама забреде в ліс.
Вовк, побачивши, що між вівцями і собакою немає "рівноправія", ласкаво заговорив: "Овечки мої, сестрички кучеряві, хочу жити з вами в згоді, любити вас, але проклятущий собака — диктатор мене до вас не допускає, і ні мені, ні вам звіту жодного не дає, бачите, боїться суперника, правди боїться і моєї сили, і моїх талантів".
Збунтувалося овече стадо і прогнало собаку, і на овечому вічі проголосило вовка президентом і гостро осудило свавілля, неморальні диктаторські замашки собаки. Вовк, ставши президентом, з'їв вівцю і влесливо сказав: "Овечки мої, сестрички кучеряві, коли б я вас не любив, хіба б їв, хіба ви їсте ту травицю, до якої не маєте любови? З великої любови я їстиму щодня одну. Ви ж вільні, пасіться, де хочете і коли хочете, люблю вас бачити здоровими і ситими, ніколи не гавкну на вас і не вкушу за хвоста, а коли їстиму щодня одну, то ваша плата за волю!" І барани крикнули: "Ура!" Вовк їм моргнув, що вони з'їдені не будуть, він шанує старих мудреців, їстиме тільки самчиків однолітків. І зажурилася отара: почала співати пісень про волю, хвалити собаку-вовкодава, та не було вже його між живими, — помер він із журби за своєю улюбленою отарою.
13. Воля, і пісні про волю. Одні тішаться волею, а другі — піснями про волю, сентиментальним і бездіяльним залицянням до неї. Не маємо волі, то хоч дозвольте нам молитися до неї, оспівувати її, вірш їй присвячувати. І по-рабському (неорганізовано, нецентралізовано) бунтуватися і вмирати за неї.
Невільники співають пісні про волю, мирні, всепрощаючі, красиві. Від пісні про волю до волі так далеко, як від квітки до зерна. Є на світі пісенна ялова воля: де вона найкраще росте?
14. Плекаймо любов і ненависть. Два почуття, які роблять людину здібною жити достойно, це — любов і ненависть. Любов стає нещастям, коли вона не роджена ненавистю. Є приклад майстерного рабовласництва: москвини не забороняють українцям любити Україну, вони їхню любов до України спотворили і вона стала їхнім нещастям. Мовляв, "любіть її вишневу, шароварну, солов'їну, ми "тоже" її любимо, любіть її, як пухкі полтавські галушки, як шинок, гарну молодичку, але коли ваша любов до Неї викликатиме у вас ненависть до її катів (жандармів Московитії), ми, москвини, будемо вас катувати, ми маємо кодекс релігійний, перед яким Ви благоговієте -"любіть ворогів своїх". І жерці (єреї) Христа усердно і молитовно речуть вам, що "наша влада Богом дана".
15. Скалічена любов до України. Українець (той, хто закоханий у чужовір'я) має скалічену любов до України, він її любить, він щиро оспівує її луки, сади, лани широкополі, ріки, доріжки і моріжки, її солов'їв, і любов свою освячує рясними сльозами, але коли йому сказати: "А як же справа з ненавистю до тих, які її (безталанну Україну) плюндрують?", він статечно відповість: "Це, знаєте, партійна справа, а я говорю не про ненависть, а про любов до неньки України, я взагалі проти будь-якої ненависти, я всіх людей люблю, москвини — добрі люди, між нашими є гірші".
Народ, який багатий любов'ю до Вітчизни і бідний ненавистю до її жорстоких ворогів, це безхребетна юрба чревоугодників, театральних гопашників, улесливих пристосуванців. Любити Україну і Її катів, це значить — бути українцем із витрясеною душею — півлюдиною. Але ж християнізм учить тільки любови?


[11-01-16][Все для туристів]
Львів — місто (0)

[09-09-18][Відпочинок за кордоном.]
10 невідомих місць Парижа, де треба побувати (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Витончена кухня В'єтнаму (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Марді Гра (0)