| Середа 24-05-08 10:42 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 6611. Буддист Ананда, побачивши на моєму вбранні трисуття, сказав: «О
трисула — свята емблема великої Скитії, знак оріянський. Ми, буддисти,
шануємо тризуб так, як християни хрест. Трисула в оріянських духовних
поняттях значить триєдиність — три першооснови світу (творіння світу,
світ і нірвана)».
«Хто ви є?» — спитав мене буддист (паломник з Японії) доктор Кіічі Уєда — професор Токіо університету. Він обідає зі мною в ресторані Кларк в Бенаресі. Ми обмінялися візитками. Я відповів: «Я сакия, або, як тепер кажуть, українець, турист з Канади. Ці книжки я купив у Індії. Ось Крисмас Гумпрейс у книзі "Мудрість Буддизму" виданій в 1960 році пише, Будда "Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племени, що належала до касти кшатриїв". Слово санскритське «кша», з якого походить слово «кшатрия», ми, українці, вимовляємо, як «кіш»; у нас той, хто очолює кіш, зветься кошовим». 12. Чарівний життєпис Будди. І людство вічно буде душею красивішати, вивчаючи життя Будди. Володар Суддгодан, маючи 50 років, став татом. І утішився. У багатій і квітучій Сакиї, чарівній піснями і танцями, над побережжям тихого-тихого Ґанґесу народився принц. Аніл де Сілва-Віджіл у книзі «Життя Будди», виданій в 1955 році, пише, що «Королева Мая, дружина короля Суддгодана, який був скитської національности, спородила сина». Мая, відчуваючи, що має родити дитину, сказала своєму чоловікові, що піде до палацу свого тата в Калинів. І там родитиме. Чоловік Суддгодан погодився. Та в дорозі (у квітучому селянському гаю біля Лумбини), що є на території сьогоднішнього Непалю, Мая спородила сина. 13. Буддисти уквітчують свого великого Учителя Будду в чарівні священні оповідання. Вони вірять, що Будда народився непорочно. «Священне дитя вийшло з лона Маї через бік». «Будда народив сам себе в Оленячому гаю біля Бенаресу», — сказав буддист (паломник з Китаю), місце народження Будди оглядаючи, — Маїн тато (володар держави Калинів) привіз її до Кашлавасту з святим дитям». 14. Священні оповідання про Будду говорять, що Він (Будда) перед своїм народженням жив на Небі. Щоб звільнити людей від страждань, смерти, клопотів, заздростей, вад, Він втілився, придбавши тіло людини. Він (Будда), з Неба оглянувши вселенну, вибрав непорочну діву Маю. Він з Неба спустився на Землю у вигляді веселки (сонячного спектру). Читаючи священні оповідання про Будду, знаємо, що «Євангелії» пишуть, що «Ягве-Господь Бог Ізраеля», «Отець небесний» вибрав ніжну милу доню Марію, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину). Греки спотворили правдиве ім'я Міріям (Гірка), вимовивши його як Марія. 15. Буддисти, обожнюючи Буддину маму, звуть її ім'ям Магамая, що значить (з мовного погляду) «Могутнє маїння», «Велика Мрія», та з погляду буддистської віри — Велика Мати. Рис-Дейвидс у книзі «Буддизм» пише, що «Будда не родився так, як родяться звичайні люди. У Будди не було земного отця. Будда з власного бажання сам зійшов зі свого Небесного Престолу в лоно матері». «Зразу після народження Він проявив знак свого високого духа і своєї могутньої святої величности. Земля і Небо з'єдналися під час Його народження, щоб віддати Йому хвалу». «Квітучі дерева добровільно схилилися над Його матір'ю, ангели і архангели були присутні й принесли Йому свою допомогу. Його мати була найкращою і найнепорочнішою з жінок. І опікун-отець Його був з царського роду, він був багатим і могутнім царем». 16. Почувши про народження принца Сакиї, прибув з Гімалайських гір славний мудрець — святий чоловік Асіта. Він побачив на тілі новонародженого риси величности. І сказав «Я сміюся з радости, що Спаситель світу народився, явився на Землю. І плачу, що вже не маю часу жити довго, щоб побачити здійснені ним подвиги». І прибули духовники (браміни), які помітили, що новонароджений принц Сакиї має 32 знаки величности на тілі своєму, має гарну досконалу будову всіх частин тіла свого». Святий чоловік Асіта сказав: «Така прекрасна дитина ще ніколи в світі не була народжена». 17. Під час народження Будди на Небі появилася зоря. І цю зорю перші побачили Боги. Три Боги, ідучи за рухом зорі, прийшли з дарами до новонародженого Спасителя. Сім святих, що також прибули, сказали: «Народилася Велика Людина». Цар Суддгодан, звеличуючи народження сина, роздавав бідним людям щедрі дари. Історик Бравн у книзі «Пишний Похід Індії» пише, що «Тоді, коли народився Гаутама Будда (в 563 році до «нашої ери»), оріяни в Індії жили у глиняних ліплених хатах. Хати були з плетеного хворосту». 18. Новонародженому принцеві дали ім'я Суддгартга чи Сиддгарга. Слово «судд», як вже знаємо, означає «суджений», «судьбовий». Слово «гатга» (гатха) значить «натхненний», «успішний», «переможний». Долею (судьбою) натхненний. Ґаутама (Гаутама), (так, як у Заратустри — Спітама), родинне прізвище Будди. Вдумливі дослідники Буддиного життєпису вважають, що далекі предки Будди мали стада темних корів. Тато Буддин і дід Буддин були воєначальниками (кшатриями), і такими вони прибули з Оріяни (Праукраїни). Санскритське слово «тама», як я вже говорив, значить «темно», «темний». І спочатку рід Буддин мав прізвище Кутама, що значить «Ті, котрі мають темних корів». 19. Буддин тато Суддгодан мріяв, що його син виросте і стане могутнім володарем багатої Сакиї. Щоб син призвичаювався до володарського життя, Він оточив його свободолюбною молоддю, чарівними дівчатами. Збудував для нього три палаци — Зимовий палац, Літній і Осінній. Все, що могло зажурити молодого принца і створити на його душі неприємний настрій, було забрано з палаців. Будду оточували талановиті вчителі. Він студіював санскритську граматику, астрономію, літературу, математику і особливо священні книги «Веди». 20. Будда знав обов'язки ведійських (оріянських) Богів Сварга, Дабгу (Дажбога), Дива, Варуна (Перуна), Ваю (Віяння, Вітер), Морени (Бога тьми, смерти), Мокші (Богині заспокоєння, плачу), тобто Макоші, Агні (Огню). Усі ці Боги Ведійські були Богами дохристиянської України (Руси), і Вони знані нам не тільки своїми іменами, а й обов'язками. Оріяна (Праукраїна) — свята Вітчизна Ведійських (оріянських) Богів. Юний Будда дивував свого учителя Вишмамитру великим знанням «Вед» і вмінням ясно висловлювати думку. В оріян було устійнене переконання (і воно, переживши тисячоліття, залишилося сучасним), що тільки та людина, яка вміє ясно висловлювати думку усно або писемно, може здійснювати ясні правильні справи. В оповіді «Закони Правильного Життя» я визначив десять основ Правильного Думання, Правильного Хотіння і Правильного Виконання, без втілення в життя цих основ людина не може бути творцем життєвих успіхів. 21. Будда, як син царя — воєначальника (Кшатриї), любив військові звичаї. Він улаштовував військові забави. І легко в бою перемагав своїх суперників. Коли Йому виповнилось п'ятнадцять років, Він поруч з іншою аристократичною молоддю Сакиї був обрядово переведений у стан косаків. Що це значить? У скитів (саків), так як і в гіттітів, був звичай, що цар і всі воєначальники та їхні діти (юнаки) переважно носять косу (чуб). Голова поголена, а на тім'ї — коса, або, як українці кажуть, чуб, а дехто глумливо — оселедець. Юний Будда, отримуючи бойову зброю, став носити військове звання «косак», що значить — той, хто удостоєний правом носити косу. Звичайні хлібороби Сакиї не були косаками. Коса — символ приналежности до касти воєначальників (кшатриїв). Святослав Завойовник мав на голові косу, і таким правом користувалися також воєводи. З скитського (санскритського) слова «коса» чи «косака» постало (через мовну невпорядкованість) слово «козака», а потім — козак. Літера «з», яка замінила літеру «с» створила слово «козак» загадковим: це дало привід етимологам доводити, що слово «козак» неукраїнське. 22. Звичай носити косу виник в Оріяні (Україні) більше, як чотири тисячі років тому. Гіттіти (оріянське плем'я) (і про це я вже говорив), перейшовши Босфор (коров'ячу стежку), заснували на території сучасної Туреччини Гіттію. На єгипетських монументах можна й сьогодні бачити зображення гіттітів, яких єгиптяни взяли в полон. Стоять два воїни гіттіти, а один з них гіттітський воєначальник з чубом (косою) на голові. Варто взяти в руки книгу професора Оксфордського університету О. Р. Ґюрні «Гіттіти», видану в США в 1964 році, і в ній (між сторінками 28—29) оглянути щойно мною згаданий монумент. Є загальне твердження істориків, що в оріян (трипільців-українців) 3700 років тому єгипетські фараони запозичили коня і колесницю (перед цим єгиптяни ні коня, ні колесниці не бачили. І вони (фараони) запозичили в оріян звичай носити косу. 23. Косака (або, як ми тепер кажемо, козак) Будда, маючи шістнадцять років, одружився з принцесою Ясодгарою. Українці, ставши жебраками грецької ортодоксії, принизили самі себе, називаючи своїх чарівних дочок грецькими іменами Параска, Палажка, Горпина, Феська. Ім'я жіноче Ясодгара скитське (староукраїнське), ім'я миле, рідне. Слово «Яса» значить «ясна», «ясочка». Слово «дгара» значить «горіння». У санскриті є пояснення, що ім'я Ясодгара значить Ясногорюча, Ясно-опромінююча. Пригадаймо, що у п'єсі «Назар Стодоля», косак Стодоля до своєї коханої каже: «Моя ти ясочка». 24. Будда живе щасливо. Та одного погідного ранку Він зі своїм слугою Чанною пішов на ярмарок, не спитавши у тата дозволу. На ярмарку Він побачив нещасну людину. І з нею почав вести розмову. І на другий день Будда не пішов на забавне полювання в гаю. Він знову з слугою Чанною пішов на ярмарок і стрів жебрака в старому подертому одінні. Біля жебрака лежала торбина з харчами, які йому тут на ярмарку подарили люди. Обличчя жебрака було спокійне. Безтурботне. З очей випромінювалося щастя. Він живе в горах, а на ярмарок навідується, щоб свою торбину наповнити харчами. Будда сказав своєму слузі Чаннові: «Колись і я стану одним з таких жебраків. Віддам спогляданню життя моє. І може й я таким чином навчуся правди. Довідаюся, звідки походить страждання і як люди повинні з ним боротися. Коли цього не знатиму, я направду буду нещасною людиною». 25. Будда одного разу стрів на вулиці дуже стару людину і спитав слугу Чанну: «Чому та людина така нещасна?» Слуга Чанна відповів: «О мій мудросердний принце! Ця людина стара. Вона переживає шлях старіння. І це нічого не є. Це звичайний шлях кожної людини, незалежно від того — жебрак вона чи цар. Будда задуманий вернувся до палацу. Він бачив, що Його чарівна Ясочка (Ясодгара) влаштувала гомінке свято радости: грає музика, танцюють дівчата, чути сміх, жарти. Будда сам сидить у кімнаті задумано. Він думає про все, що бачив на ярмарку. Він приходить до переконання, що життя людське має якусь хибу: люди хоріють, гніваються, старіють, умирають. Він бачить, що люди у Його багатій і щасливій Сакиї не всі багаті, не всі щасливі. У Його палацах розкіш, золото, перли, діяманти, вибагливі харчі, музика, напої, квіти, щаслива безжурна молодь. А за палацом — життя людське, обтяжене терпінням, щоденною борнею за хліб. Де є щастя? Що таке щастя? Є щастя? 26. Будда думає: коли все походить від бога, то чому є бідні й багаті? Бідність — нещастя. Нещастя дане людині Богом? Багатство — щастя. Багатство дане людині Богом? Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №66
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |