| Середа 24-05-08 20:12 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 194616. 1686 рік. Турецький султан Могамет 4 призначив свого громадянина
архиєрея Деонисія константинопольським патріярхом. Патріярх Деонисій
служить мусульманинові. Скарби, які на протязі віків архиєреї
перетранспортовували з Києва до Константинополя, турки забрали; патріярх
збіднів...
У Московському державному православії є думка, що "дєнґа не Бог, но полбога єсть”; "дєнєжка откриваєт нєбєса”; "церковніки цєнят золотого тєльца”. І повезли москвини до патріярха Деонисія 4-го "золотого тєльца”... Патріярх Деонисій побачив 120 коштовних, на вагу золота, сріблистих соболів і золоті червонці. "Що хоче від мене Москва за такі коштовності?” — спитав патріярх. "Дай нам записку, що Київ, "мать городовь рускихь” і всіх побожних православних Київської митрополії віддаєш Московському патріярхові”. (Візантія охрестила Україну (Русь) і підпорядкувала її своїм законам, думаючи її звізантиїзувати-огречити, затерти на Русі сліди Русі; освічені люди мали б у Києві говорити по-грецькому, а раби православні зіпсутим грецьким діялектом, церковно-слов’янська мова утратила б значення; Русь стала б частиною території Візантійської імперії. Пляни патріярха і імператора Візантії перекреслили дві події: хан Батий у 1240 році взяв Київ, а султан Могамет 2 в 1454 році взяв Константинополь. 617. (Батий мав татарську віру: національні віри майже ніколи не були призначені на експорт. Коли б Батий був католиком чи мусульманином, він би вогнем і мечем навернув би Україну (Русь) на ту чи іншу віру. Він ставився відразливо до хліборобського життя, не мав на меті українців отатарювати. Орда, як знаємо, почала падати тоді, як поділилася на татар-християн і татар-мусульман. Татари-мусульмани побраталися з турками, а татари-християни побраталися з москалями (рускімі). Патріярх Деонисій, як бачимо по документах, продав побожних православних України (Руси) в Московське рабство і видав московському послові Нікітічу Алєксєєву патріяршу розписку, що "прийнято від господіна Нікітіча Алєксєєва три сорока соболєй і двісті червних: податель же благих Господь да будєт мздодавєц Вашєму державнєйшому царствію”. (Записка продажу православних українців зберігається в архівах Московської патріярхії). 618. 1686 рік. Москва і Польща обговорюють справи продажу Києва. "Ми не можемо звати себе Руссю, не маючи у своїх руках Києва. Москва не Русь. Приєднавши Київ до Москви, ми скажемо, що Русь змінила помешкання. Москва стане Руссю, а Київ її провінцією. Купімо Київ”, — москвини думають правильно: усе — для Москви. Москва заплатила Польщі за Київ 146.000 рублів. На Дніпровій кручі сидить сліпий бандурист, біля нього — поводир. Кияни знають, що мандрівні монахи бандуристові випекли очі, назвали "неофітом”. Не вбили — люди врятували. З очей течуть сльози, сліпець тремтливим голосом співає, ридає: "Єреї-боввани, клянуть вас, кияни! Ви Київ хрестили мечами, бичами... об’їдались медом, сиром, калачами. Щоб ви пощезали, навіки пропали. Чуєте, кияни! Ляхи-варшав’яни москалям-татарам Київ продали! А попам байдуже — люблять церкву дуже, рідною зовуть, киян в церкву звуть, вчать Москві служити, ікони любити, у покорі жити, во віки і віки, щоб були кияни духовні каліки. Кияни, кияни! Залікуйте рани і куйте мечі та вдень і вночі! Пишіте мечами віру і молитву, з лютими катами починайте битву! Починайте всі на святій Русі!” 619. 1687 рік. 22 липня московський воєвода Василій Ґоліцин дав наказ поставити "под караул” гетмана Івана Самойловича за "ізмєну. У кайдани закували..., ребра поламали, привезли в Москву. Без слідства й суду (у Москві порядок ханський) біля Кремля катували. На стегнах розпеченими щипцями м’ясо виривали — і на досмертну каторгу в Сибір заслали. За що карають? Воєвода Ґоліцин потерпів поразку, ідучи війною проти Кримської орди. Щоб слави воєводської не затьмарити, він оголосив (не маючи жодних підстав) гетмана Самойловича "ізмєнніком”: виновником поразки. Гетман, оправдуючись казав, що то не він, а татари в степу суху траву підпалили; "врьош хохол!” — сказав Ґоліцин. Є закон: той, хто зрадив рідний народ, щоб багатіти, прислуговуючись чужинцям-загарбникам, щастя не матиме. І тепер силу цього закону пізнав гетман Самойлович. Його маєтки і скарби забрали москвини-загарбники. Полковник Григорій (син гетмана Самойловича) пробував боронити тата, був зв’язаний і закатований. Полковник Яків (син гетмана Самойловича) вивезений в Сибір: був на смерть закатований в 1689 році в Тобольську. Гетман Самойлович склав кості в Сибірі, проклинаючи "возз’єднання двох братніх народів”. (У літописі читаємо, що "полковникові Григорію (синові гетмана Самойловича) в Сівському тричі довелося рубати голову, бо не було доброго ката”). 620. 24 липня (два дні після арешту гетмана Самойловича) біля річки Коломак був Іван Мазепа вибраний гетманом. Хто він? Біля Білої Церкви є село Мазепинці: тут родився Іван 20 березня 1632 року. Мазепинці Іван отримав у спадщину від батька Степана; знав Іван, що брат його діда Федір Мазепа був в 1597 році на смерть поляками закатований у Варшаві. Іван був вихований у Києві, "учився у Могилянській колегії”, вивчав латину, риторику, рідна мова у "Києво-Могилянській академії” була попами заборонена, названа холопською, противною для Ісуса Христа. Київський римо-католицький єпископ Лєщинський, бачачи, що Іван має добрі вроджені манери, зробив його слугою короля Яна Казиміра. Король послав Івана в Голяндію учитися артилерійської справи. Іван учився в Голяндії три роки. Побував у Франції і Німеччині. У 1659 році він повернувся до Варшави. Він був красивим, розумним, мав поетичну вдачу, вчив польських шляхтичів "бонтону”, законів етики. Король посилав Івана, як мудрого дипломата, з листами до гетмана Юрія Хмельницького. Польський шляхтич Ян Пасек злився, що найкращі шляхтянки уважно ставляться до Івана Мазепи, улюбленця королевого. Іван не знав, що є закон: ніхто, чужому королеві прислуговуючись, не вмирав у славі. Король підтримав Яна Пасека. Іван з Варшави повернувся в село Мазепинці. Гетман Петро Дорошенко зробив Івана сотником. У білоцерківського полковника Семена Половця була донька Анна, з нею Іван одружився. 621. Гетман Петро Дорошенко зробив Івана послом. Іван їхав у Туреччину, маючи відділ косаків і відділ татар. Запорожці зустріли: татар порубали, косаків відіслали до гетмана Дорошенка. Іван пішов до гетмана Самойловича. Москва устійнює порядок: гетман Іван Мазепа і полковники та єпископи і попи звільнені від податків. Звичайні косаки, селяни, ремісники обікладені подвійним податком. Люди тяжко працюючи, годують полковників, старшин, наглядачів, попів, єпископів, московських воєводів і солдат. Косаки бачать: рідні полковники з воєводами-москалями і попами у розкошах купаються, тяжко працюючі люди ("чернь”) юшки не мають, не мають чим тіла прикрити. Попи речуть — "терпіте, раби Божія, на тому світі нагороду матимете”. Москвини порють спини батогами: продовжують утверджувати "возз’єднання двох братніх народів”. Повсталі селяни і косаки схопили Прилуцького полковника Лазаря Горленка. Сказали, що він рідних людей гнобить і зайдам-москалям догоджає, зв’язали слугу московського і вкинули у піч, щоб він згорів. У Переяславі переяславці побили полковника Левка Полуботка. У Ніжені ніженці назвали полковника Ярему "московським рабом”; він утік, рятуючи життя. 622. 1689 рік. Серпень. Гетман Іван Мазепа їде з старшинами, радниками (усіх разом 300 осіб) до Москви за "ярликом”. Має відбутися стріча з ханом-царем Московії. Петро 1 сів на престол, прогнавши сестру Софію. Гетман Мазепа став по стороні Петра. Гетман Мазепа і його старшини побачили, що в Московії "крестяни” поставлені в становище скотини: їх можна купляти і продавати. "Крестяни”-раби гнуться до землі, побачивши боярина. Старі раби-діди стають навколішки, як проходить купець, воєвода, боярин: є щось зовсім чуже слов’янській вдачі. Україна (Русь) підлегла Московській патріярхії зобов’язана мати ті рабські закони, які має Москва. Чому? Коли б українські селяни жили, як вільні люди, про їхнє життя довідалися б москвинські селяни: "вольность хохлацька” деморалізувала б "строй жизні московской”; появилися б заворушення, бунти, упав би трон государя Московитії. "Возз’єднання двох братніх народів” має в Україні (Русі) запровадити кріпаччину; це економічно зміцнить Москву і паралізує в Українському народі дух вольности, козакування. ("Злившись навіки з єдинокровною Росією, Малоросія відкрила свої двері цивілізації, освіті, мистецтву, науці. Разом з Росією її чекає тепер велике майбутнє” (В. Г. Бєлінський). Якщо Малоросія єдинокровна з Московитією (Росією), то тоді малороси — це півазіяти. А що ж сталося з українцями (русичами) — богатирями Слов’янського світу? 623. Гетман Іван Мазепа їхав з Москви до Батурина, боязко оглядаючись. Він довідався, як москалі (рускіє) катували гетмана І. Самойловича, і журився. І думав: українець поприятелював з москвином, принизив Україну, свій рід і сам себе запріг у ганебне ярмо неволі. Чи ж можна ждати від москвина милосердя: москвини свого боярина Шакловитого зарубали сокирою і катували його родину. У Москві кожний живе в страхові: ніхто нікому не вірить, уста й душі замкнуті, й такий гнітючий стиль життя Москва хоче накинути й Україні, щоб і на українця дивилася Европа так, як і на москвитянина. У Батурині гетмана І. Мазепу вдень і вночі охороняє Московське військо: шпигуни слідкують за кожним його кроком. З Москви прийшов таємний наказ: обережно, але наполегливо гетман зобов’язаний українському життю давати московські порядки такі мудрі, які були в могутній Орді: раби служать дворянам, а дворяни цареві. Генеральний писар Василь Кочубей у присутності писаря Петра Іваненка прочитав гетманові Мазепі директиву, прислану з Московії. Мазепа відповів, що він сидітиме в Батурині, помагатиме попам дарами, ставитиме церкви, сперечатися з полковниками не буде. Гетман (після того, як повернувся з Московії) став мовчазним і самітнім. Стогін закатованих Москвою гетмана П. Дорошенка, гетмана Д. Многогрішного, гетмана І. Самойловича чув він у душі своїй. 624. 1692 рік. Писар Петро Іваненко, таїни канцелярії гетмана Мазепи знаючи, утік з Батурина. Куди? Кому виявити таїну? Українець деморалізований православієм — українець не вірить українцеві. Писар Іваненко 26 травня з декількома запорожцями прибув у Крим до хана. Сказав ханові, що Москва хоче українців поробити темними рабами, підкупила патріярха візантійського Іоакима. І він два роки тому заборонив в Україні (Русі) всяке (навіть церковне) українське письменство мати; тільки стару болгарську мову киянам дозволяє в церквах чути. 22 червня Петро Іваненко (відомий як Петрик) видав Третій Універсал до рідного народу, пишучи: "Годі дивуватися, що нашим ворогом є король Польщі. Колись ми йому підлягали, але з Божою допомогою, при Богдані Хмельницькому, визволилися з його підданства. І Польща й досі не може прочуняти. Не диво також, що ворогує з нами хан Криму, ми чинили шкоди Кримській державі й досі чинимо. Але дивні за те вчинки московських царів: не шаблями ж вони нас завоювали, наші ж прадіди ради віри християнської піддалися їм по вольній волі. Московські царі захистилися нашими українськими грудьми перед усіми своїми ворогами, так що відкіль би вороги не прийшли, то платитимуть спершу наші міста і села, наших людей братимуть у полон, а Москва сидітиме за нашими плечима, як за муром. Але цього Московщині мало. Московщина всіх українців хоче повернути у своїх невільників і холопів. Вона забрала у неволю гетмана Многогрішного, забрала у неволю гетмана Самойловича, що обороняли нас, а тепер і нас хоче повернути у досмертну неволю!” "Гетманові Мазепі сказала Москва роздавати маєтності старшині війська Запорозького, а старшина нашою братією поділилася між собою, позаписувала її собі й дітям своїм у довічну кріпаччину, і тільки ще того не робить, що не запрягають їх до плуга. Москва підтримує старшину у всьому, бо знає, що коли наші люди зведуться нінащо і помужичаться, то москалі тоді заволодіють Дніпром, Самарою і скрізь поставлять фортеці, що не можна буде українцям і ворухнутися”. "Я покинув батька, матір, жінку, родину та чимало добра, і тепер закликаю вас до боротьби за цілість нашої Батьківщини і волі. Не на те ми розпочинали діло, щоб руйнувати власну Батьківщину. Погані ті птахи, що власне гніздо каляють, поганий той господар, що власності руйнує. Ми йдемо по Україні, щоб визволити братів наших і себе від грабежу Москви та її послушників”. "Самі ви, розумні голови, поміркуйте: чи краще страждати в неволі, бути наймитом чи паном своєї землі? А хай це вам, панове, буде відомо, що сам гетман Мазепа, за порадою всіх полковників, послав до мене потайки чоловіка сповістити, що як тільки ми при допомозі хана Кримського дійдемо до ріки Самари, то всі вони відсахнуться від Москви і вкупі з нами стануть воювати проти гнобителів-москвинів. Отже, панове, коли ви тепер не станете до своєї вольности, то знайте, що загубите її назавжди і будете довічними москвинськими невільниками, і ніхто вже потім не заступиться за вас!” 625. Гетман Іван Мазепа в думці згідний з універсалом писаря Петра Іваненка. Та він знає — полковники його живуть у великих розкошах, біля них сидять попи, монахи, "довєрочниє” московські люди, у Києві сидить митрополит — слуга Московського патріярха, на церковних і старшинських маєтках працює "чернь”, для якої піп — заступник Бога. Усі мислі на сповідях контролюються попами, монахи постійно сновигають між Києвом і Москвою. Залізо, гроші, тортури, "Божий промисел”, пекло, рай тепер поставлені на службу Москві. Гетман Мазепа, усе це знаючи, пише листа до Запорозького кошового Гусака, щоб запорожці не підтримували Універсалу Петра Іваненка. Петро Іваненко, маючи допомогу Кримського хана, спинився на Кам’яному Затоні. І послав послів на Запорозьку Січ. Запорожці зустріли послів з хлібом і сіллю, їм припали до серця слова Універсалу. Кошовий Гусак — ні проти, ні за. 500 запорожців, покинувши кошового Гусака, пішли до Петра Іваненка. І вони на Кам’яному Затоні проголосили Петра Іваненка (Петрика) гетманом України (Руси). І гетман Іваненко, підійшовши під Полтаву, послав послів, щоб полтавці і косаки до нього приєдналися. Гетман Мазепа об’єднав полки і йде проти гетмана Петра Іваненка. Моральна державна основа по стороні гетмана Іваненка. Він жодній чужій силі не служить, присяги ханові, королеві, цареві, султанові не складав. Хан Кримський, знаючи, що Москва хоче знищити його ханство, хоче, щоб держава Українського народу була в союзі з Кримом: такий союз може бути тепер міцним, бо він взаємно вигідний. Хан, побачивши, що гетман Мазепа свої війська виставив проти гетмана Іваненка, забрав своє військо до Криму. З групою вірних запорожців пішов гетман Іваненко на південні степи України. 626. 1693 рік. Гетман Іваненко знову видав універсал, пишучи: "Не спокушайтеся, брати запорожці, що московські царі присилають вам червонці. Не туліться до Москви, як риба-судак до невода, що її ще не затягли неводом, а вона сама приляже до нитки та й тягне її рибалка туди, куди попереду вже затягнув другу рибу”. "Так, ви по добрій волі притулилися до Москви, а вона робить з вами те саме, що попереду зробила з тими, що вже вперше прибрала у свої руки”. (Який пророчий, світлий, практичний, переконливий склад мислі і яка благородна сила духовного осіяння у тебе, гетмане Іваненко! Усе, усе так сталося, як ти пророкував). Заворушилися попи: хочуть убити пророка-гетмана Іваненка. Москва, боючись пророкувань гетмана Іваненка, іде з гетманом Мазепою громити Крим. Знищивши Кримське ханство, вона позбавить Україну (Русь) союзника і матиме повну волю перетворити українців у стадо побожних православних рабів, підлеглих Москві. 627. Гетман Мазепа підійшов до Криму, громить Кримські фортеці. І він проголосив, що дасть 1000 карбованців тому, хто уб’є гетмана Іваненка. Піп Афанасій у селі Кишенки проголосив, що Яким Вечорка життя віддав за рідну церкву, за святу апостольську православну віру. Що ж накоїв побожний православний раб Яким Вечорка. Він, прикинувшись вірним запорожцем, підійшов до гетмана Іваненка і встромив йому ніж у серце: упав пророк Іваненко. Побожний православний братовбивець тікав до попа Афанасія, запорожці спіймали і голову йому відтяли. Історик О. Оглоблин пише, що таємно по стороні гетмана Петра Іваненка стояв гетман Мазепа. І хотів "скласти умову з Кримом і за Кримською допомогою вибитися з-під Московської зверхности, вийти з протитурецької коаліції, добитися кращих умов для української торгівлі на Чорноморщині і творити самостійну Українську Державу”. Але коли гетман Мазепа побачив, що по церквах попи, підлеглі Московській патріярхії, підняли шалену пропаганду проти антихриста, безбожника гетмана Іваненка, він (Мазепа) примушений був залишитися підлеглим Москві. Дух православного Якима Вечорки демонстрував торжество побожного раба, занепад основ національної моралі. 628. 1696 рік. Усім, хто ганьбить гетмана Івана Мазепу, кажу: він був вихований попами. Він був тероризований попами. Він їх боявся, він їх золотом обсипав, він їм каплиці будував, митри, ризи дарував і в душі він ненавидів їх. Він понад все любив "ту чаєчку-небогу, що вивела чаєняток при битій дорозі”; він грав на кобзі, пісні складав і плакав. Він, наражуючи себе на муки, видав Універсал, пишучи до старшин і землевласників, щоб вони вище усталених законів не брали з народу данини і кріпацтво злагіднювали. Він відбирав маєтки у тих поміщиків, які по конюшнях пороли спини кріпакам і казали, що духовенство благословляє наносити до "девяти, двадцяти і сорока ран”: б’єш тіло -спасаєш душу. Шереметєв, почувши, що гетман Мазепа стає в обороні "хрещеного скота”, здобуває "любов в народі”, дав наказ попові Лаврентію, щоб він увійшов у довір’я гетмана і про все почуте записував. (У доносі, писаному в 1699 році попом Лаврентієм, зазначено, що "Мазепа церкви будує, а до царя православного прихильности немає”). Є такі оборонці народу, які ганять гетмана Мазепу, що він мав "у 48 містах, містечках, селах і хуторах 24.816 посполитих дворів з 155.622 підданими”. Він не мав права не мати. Він би був замордований, коли б пішов у народ і людям роздав свої маєтки. (Всі полковники, єпископи, попи мали, як приватну власність, села, поля, де працювали їхні піддані; в часи гетмана Мазепи такі порядки вважалися справедливими і церквою освяченими). 629. 1702 рік. Померла Анна, жена гетмана Івана Мазепи. Генеральний писар Кочубей, його жена і донька Мотря співчувають гетманові. Кочубей єдиний татарин-вихрест, який відіграє в Батурині визначну роль. Зов крови — справа, яку не можна завжди нехтувати. Гетман тим полковникам, які кажуть, що треба знищити Кримських татар, відповідає: "Залишіть їх у спокою! Вони незабаром стануть нам у пригоді”. Кочубей ненавидить Кримських татар, бо вони мусульмани. Кочубей любить Московських татар, бо вони православні, мають становище бояр, воєвод, визначних купців, вони у Москві найвпливовіші люди; цар Петро І — півтатарин. Москва і Польща гноблять Україну (Русь), поділивши її на Правобережну і Лівобережну. Українці хочуть об’єднатися, щоб вигнати з своєї Вітчизни вторжників (москвинів і поляків). Полковники Самусь і Палій розгромили поляків-вторжників під Бердичевим. 630. Поет Данило Братковський, виконуючи розпорядження Самуся і Палія, прибув на Волинь. У селах читав вірші селянам: говорив, що тільки вільні люди шляхетні. Москалі і поляки поробили українців невільниками: щоб українці, живучи в неволі, притупили свій розум і охлопили свої почування, смаки і манери. У поляків і москвинів є домовленість: ловити українців, здібних правильно думати, і відрубувати їм голови. Сіра маса людей, залишившись без провідного мозку, буде смиренна, як стадо овече. Поляки схопили поета Братковського. Забрали у нього вірші, листи, заклики. І в Луцьку поставили гордого поета "під воєнний суд”. Залізні голки під нігті забивали, зуби кліщами виймали, поодрубували пальці на правій руці, щоб не міг слова написати. Він лежав зв’язаний, цілував рідну землю; від плачу й мук трепетно здригався. І казав, що коли б він був в Україні одним українцем, то й тоді б боровся, щоб Україна була вільна від польського і московського гніту. Боротися за волю, значить боротися за право бути людиною. 16 листопада ляхи поклали голову поета Данила Братковського під сокиру. У літописі читаємо, що поляк-кат сім разів рубав голову, "заки відрубав її”.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |