| Середа 24-05-08 10:16 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 11341. І прибув воєвода Блуд до Києва, і сказав: "Мій царю Володимире,
здійснилася мрія твоя, приведу до тебе Ярополка". Воєвода Блуд був
здивований: стоять на колінах єреї Архандоніс, Григорій, Агати —
моляться: "усяка влада від Бога".
Цар Ярополк щиро вірив своєму опікунові-христовірові Блудові, і прибув до Києва, лиха не передбачаючи. І на очах Блуда два варяги мечами убили царя Ярополка. І Блуд покликав єреїв, щоб вони упокоєного раба Саваотового відправили в лоно Авраама: був цар Ярополк похований біля могили своєї бабуні Ольги. 42. 980 рік. Двадцятитрьохлітній Володимир — єдиний цар України (Руси). На вулицях Києва юрбами ходять варяги — поводяться, як завойовники, їм здається, що Київ їхній. Жодних обов'язків не маючи, вони обпиваються медами і шукають дівиць. Киянки тікають від чужинців — на вулицях бійки між косаками і варягами. Єрей Архандоніс сказав: "Царю Володимире, ти вигнав з Царського Двірця єрея Григорія і єрея Агапія, не полюбив їх. Варяга Іоана і сина його ти вбив, бо вони, будучи християнами, в часи царя Ярополка зневажали віру київську. Коли монах Стефаніус сказав, що українці (русичі) пожертвували для ідолів двох християн, ти й Стефаніуса убив, сказавши: "Не забороняю Христові в Києві бути, але й не дозволю Христові Богів України (Руси) зневажати!" Не виганяй мене, не буду тобі говорити про Христа, даватиму тобі поради такі, які давав Мардохей цареві Персії. Пощо мають варяги чіпати гордих дівиць київських? Бійки щовечора відбуваються. Догоди киянам і догоди варягам, будь мудрим царем Соломоном, якого любив Саваот. У "Святому Письмі" пишеться, що Соломон "мав сімсот справжніх жінок і три сотні наложниць"". 43. Кияни знають — прибула з Полоцька княжна Рогніда, жена царя Володимира. Грекиня Юліяна (дружина вбитого царя Ярополка) розділяє постіль з царем Володимиром. Їй хочеться, щоб її син був проголошений сином царя Володимира. Юліяні сказали, що її син (син царя Ярополка) лишається в Києві. Вона, бачучи, що Рогніда стала царицею, поїхала до Херсонесу. Гнівається, що її прохання незадоволене — не грецьке ім'я Нікіфор дане її синові. Він ростиме з варварським ім'ям Святополк. ("Варварське" значить "чуже"). Варяги, побачивши, що цар Володимир у Священному Гаю стрічається з волхвами, втихомирилися — волхви, кияни, цар Володимир — об'єднані: з цією силою боротися тяжко. Маючи на увазі пораду єрея Архандоніса, цар Володимир поставив новий град Берестове, у якому тепер живе 200 дівиць, куплених у Греції: усі вони християнки. У Вишгороді — 300 дівиць, у Білгороді — 300 дівиць, у Родні — 300 дівиць. Дівиці — чужинки (грекині, болгарки, німкені), їх відвідують варязькі воєначальники і воїни. 44. Варязькі воєначальники помогли цареві Володимирові вирішити клопітну "варязьку справу": частина варягів лишилася в Києві, а частина, отримавши платню, пішла на південь. Варягам стало відомо, що імператор Візантії Базилій хоче їх прийняти до складу своєї охорони. Цар Володимир стрінувся з київськими умільцями, передав їм срібні й золоті гривені, щоб вони обновили образи Богів України (Руси). Волхви вважали, що Дажбог — безособовий Бог. Його образ — Сонце, а Його царство — Світ, а Його Святиня — Україна (Русь), а українці (русичі) — внуки Дажбожі. Внуки Дажбожі живуть у Дажбожій Святині. І київські умільці не малювали на дошці і не творили з золота, срібла чи дерева образ Дажбога: уособлювалися тільки сили Дажбожі. 45. Сьогодні історики, збагатившись доказами, відкинули ось таке фальшиве писання монахів: "Земля наша велика і багата, а наряда (правління, порядку, повеління) в ній немає, прийдіте і пануйте над нами". І скандинавці (нормани-варяги), почувши таке поклінне благання, прийшли в Україну (Русь) та й стали панувати над українцями (русичами): і рабам (українцям-русичам), і прибулим панам (норманам) стало жити "весело вольготно на Русі". Монахами-християнами була ця байка написана, щоб киянам навіяти думку, що вони є "сини Яфетові, смиренні хлібороби", і тому "от Саваота" їм призначено "наряди" отримувати від панів-чужинців, "акі є синами Хама", а віру отримувати від єреїв-греків, "акі є синами Сема". 46. Ще лишається відкинути ось таке фальшиве писання монахів: "І нача княжіті Володимер в Києві.., постави кумири... вне двора теремного..., і жряху ім, наричюще я боги.., і жряху бєсом, і оскверняху землю требами своїми. І осквернися кровмі земля Руська" (ПСРЛ, 1, 122-23). Слова ці написані сто літ після хрещення України (Руси) — в цей час греки-єреї проголосили Богів України (Руси) "бєсами", і киянам було заборонено згадувати імена київських Богів. Охрещений киянин, який вимовляв слово "Дажбог", був у церкві Христовій проголошений грішником. І митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що "з прийняттям християнства дохристиянські боги були зараховані до бісів", і "так завжди твердить Первісний літопис" ("Дохристиянські вірування Українського Народу", стор. 139). Греки-єреї вважали, що в постатях Богів України (Руси) втілені предки (кімери): греки звали давніх українців (русичів) кімерами (кімерійцями). Кімерійці (скити) ставили постаті своїх предків (кімерів); ці кам'яні статуї звуться тепер "скитськими бабами". Слово "кумир" навмисне створене з слова "кімер", "ґомер". 47. Слово "терем" (грецьке) значить "двірець" в часи царя Володимира киянам було невідоме. Литовці кажуть "бейсу" в значенні "потворність", "бридкість", "чортівство"; варяги в Києві литовське слово "бєйсу" вимовляли як "бєс". Слово "жряху" кияни вживали в значенні "хвалити", "благодарити". (Слово "жрець" значить "жертовний", "сповнений самопожертви"). "Жряху ім" значить "благодарити їм", "жряху бєсом" значить "благодарити по-чортячому, по-бридкому". Слово "треби" значить "священнослужіння", і звідси походить і слово "Требник" (книжка богослужінь). "Оскверняху землю требами" значить "осквернюючи землю священнослужіннями". "Оскверняху кров'ю земля Руська" — іде мова про криваве жертвоприношення. Ми, українці-русичі, були б людьми низької душі, коли б щиро поставилися до фальшивих писань монаха-християнина, який зве Богів України (Руси) "бєсами", а обряд священнослужіння зве "бєсовством". Цар Володимир, здійснюючи священнослужіння, щиро благоговів, щиро вірив у святість обряду батьків своїх, і "бєсом"-монахом є той, хто зневажає щире священнослужіння: великодушне воно чи ні — справа умовна, відносна. 48. У "Біблії" читаємо: "І покликав Господь Мойсея й рече: промов до синів Ізраелевих і заповідай їм... І заколеш ти бичка перед Господом, і принесуть сини Аронові, священики, кров, і покроплять кров'ю жертовника з усіх боків. І покладуть сини Аронові, священики, голову й жир на дровах, над вогнем, що на жертовнику. Тельбухи ж і ноги пополоще в воді, і пустить священик се все димом: се всепалення, жертва, любі Господові пахощі. І принесе священик до жертовника, і зверне голову їй, та й пустить із димом на жертовнику, а кров її нехай вицідить по стіні жертовника. І вмочить священик пучку свою в кров і бризне сім раз перед Господом. І положить священик крови... перед Господом... це жертва, пахощі любі Господові" (4 кн. Мойсея, гл. 1-4). І читаємо ми у "Біблії", як Галаадій Ефтай (улюбленець Бога Саваота — Отця Христового) свою доньку заколов — приніс у жертву Саваотові (Кн. Суддів, гл. 11). І читаємо ми, що греки й сьогодні гордяться, що їхній цар Аґамемнон під час війни з троянцями свою доньку Іфіґінію приніс у жертву Богам Греції (Еврипід, "Іфіґінія"), про криваві жертовники оповідаю в "Дай мені ще два місяці пожити". Справді, жахливе криваве жертвоприношення! Ісус сам себе приніс в жертву Богові Саваотові, і сказав приятелям своїм: "Їжте, се єсть тіло моє". 49. У "Влес-книзі" (дохристиянському літописі України-Руси) читаємо: "Боги Русі не беруть жертви людські ані животини, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко і сур'ю питну на травах настояну, і мед, ніколи живу птицю ані рибу. І це варяги богам дають жертву іншу і страшну чоловічну. А ми того не маємо діяти, бо єсми Дажбогові внуки і не ходимо стопами чужими". "Коли греки приписують нам чоловічеські жертви — це лож, немає цього у нас і в обичаях" ("Влес-Книга") Що єреї-греки приписали (при допомозі монахів) нам, українцям-русичам, ми знаємо. Знаємо: так, як вчора монахи-християни зневажали світлі обряди України (Руси), так і большевики-комісари зневажали визвольні змагання України (Руси). 50. 981 рік. Цар Володимир вигнав поляків з градів Червень, Белз, Перемишль, і сказав їм, щоб вони шанували межі України (Руси). Вернувшись до Києва, він пішов до Священного Гаю. Його воїни з нареченими своїми поклали квіти біля статуї-образу Бога Пар'яни: образ був створений з золота і срібла, і був для киян милий тому, що виглядав так, як виглядає достойний воїн України (Руси). (Чому монахи-християни неправильно передавали імена Богів України (Руси)? Дізнаємося після 988 року). Віщий Чара, отримавши від царя Володимира дари, спорудив могутню дубову стіну у Священному Гаю: і покрив її дошками так, що вона зі всіх сторін була охоронена від вітру і дощу. І на стовпі прибив дошку, на якій викарбував слова: "Спинися! Тут стоять святощі України (Руси), з чистою душею поклонися". Чи в Києві були храми-святині? Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що "в Києві були дохристиянські храми" і в них "бували священні військові предмети: прапори, щити, списи". Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №113
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |