Субота
18-11-17
15:10

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 210




125. Іван Гус зазначив, що для чехів чеська мова дорожча, як латинська. Чех повинен мати право на чеській мові молитися. Папа Римський, який був перш за все (всюди і завжди) оборонцем латинського народу і його мови, проголосив Івана Гуса єретиком. І "коли Рим сказав — то все скінчено” ("Рома локута — кауза фініта”).
Папа Римський прив’язав виснаженого тортурами чеха Івана Гуса до стовпа в містечку Констанца, обіклав змучене тіло хмизом і спалив. І наказав єретичні книги Івана Гуса вкинути у вогонь.
Папа Римський вважав, що віра Христова не матиме для його народу жодної вартости, коли при її допомозі не можна буде домінувати над душами покорених народів. Він безпощадний з тими, які прагнуть свій народ звільнити з духовного римського рабства і мати своє (собі корисне) інтерпретування християнізму.
Іван Гус згорів, але Його правильні мислі буйним садом розквітли в душі його доброго волелюбного народу. Народ пробудився.
126. Німець Мартин Лютер (1483— 1546), очевидно, перебуваючи під впливом тверджень Викліфа і Гуса, проголосив, що кожний має право трактувати "Біблію” по-своєму. Він осудив духовний деспотизм римо-католицизму. Він започаткував німецьке розуміння християнізму. Він виразно сказав німцям, що папа Римський не має права диктувати німцям, як вони повинні розуміти Христа.
Сини Німецького Народу відчули (може не так розумом, як інстинктом національного самозбереження), що вони тільки тоді будуть народом з почуттями національної гідности, коли християнізм повністю підпорядкують державним інтересам Німецького Народу. Мартин Лютер вирятував німців з римо-католицької духовної кріпаччини. І німці швидко оздоровили свою душу.
127. У Франції король Люїс 14 в 1682 році на Великому Соборі 34 Єпископів, які його (як палкого короля Франції) повністю підтримали, одобрив усім французам відомий ЗАКОН: "Ані святий Петро, ані його наслідники (тобто, папи римські, — примітка Л. С.) не мають жодної влади над королем Франції і держава є зовсім незалежна від церкви”, чіткіше кажучи — від інтриг Ватикану.
Великий Собор 34 єпископів (французів) проголосив короля Франції Люїса 14 найвищим авторитетом Франції. І таким способом християнізм разом з Ісусом підпорядкувався національним інтересам Французького Народу. І таке розуміння (як зазначують історики) спонтанно перетворило Францію у могутню державу.
Люїс 14, щоб оборонити французьких письменників — мислителів народу від рогаток католицької цензури, взяв їх під свою особисту оборону, і тому в його епоху розквітла література Франції, якою й тепер пишаються французи.
128. Москвини, взоруючись на англійців, німців, французів, римлян, в 1722 році створили "Святєйший Православний Синод”, на чолі якого став Петро Перший. У 1722 році "Святєйший Православний Синод” видав наказ, що попи (пропагатори імперської політики Петра Першого) зобов’язані доносити поліції важливі таїни, отримані від православних християн під час святої сповіді. Москвини віру Христову беззастережно підпорядкували інтересам творення могутньої Москвинської імперії: "Бог на небі, а цар на землі”, "хто проти царя, той проти Бога”.
129. Українці — народ винятково добродушний, народ гостинний, розспіваний, гарний і легковірний, і не тому він має такі властивості характеру, що він зліплений з тієї глини, з якої ліпляться "ангели”, а тому, що він почав свою історію на щедротній і багатій частині Земної плянети.
Щороку Велика Мати — всеплодюча Земля дає йому вдосталь меду, молока, м’яса, хліба, олії, овочів. І краса то яка навколо божественна! І небо розспіване, і жити у такому раю подвійно хочеться, світ — храм Божий!
І кожного чужоземця хочеться зустріти, як брата, і не мати ні лукавства, ні жорстокости. І гостити його хочеться не тому, що так годиться, що так треба, а тому, що так хоче широка і привольна душа світлооких внуків Дажбожих. І свята віра каже: все, що живе, жити хоче: птахи, звірі, дерева — душу мають, і всі вони ведуть свою розмову з Дажбогом — творять радість, живу красу живого Дажбожого Храму!
І ось цей народ шамани Візантії охристили, спотворили його світлу душу і стоптали її в багні візантійських канонів. І тоді "...всі землі Руської держави були однією митрополією "руською” під рукою Константинопольського патріярха, що звичайно не питаючись ані князів, ані єпископів руських, присилав на Русь своїх кандидатів на митрополитів, греків” (М. Аркас).
130. І не питаючись "ані князів, ані єпископів руських”, Константинопольський патріярх митрополію "руську” продав за законами "гречеського благочестя” "государству Московському” "під покров Пречистої Богородиці Марії — продав в 1686 році” за "три сорока соболєй і двєсті червних” ("Українська церква між Сходом і Заходом”, Гр. Лужницький, 1954 р.).
131. Ідучи в народ з наукою РУНВіри, Ви, мої улюблені Побратими і Посестри, будете наражені на питання: "А лавра Київська? А монахи наші — благі посники, печерники, христолюбці, вони ж за спасіння душ наших молилися! А їх РУНВіра не звеличує?!”
Золота Київська лавра. Скільки духовної гнилі освячено під її церковним золотом — воно блищить, скроплене сльозами душі народної. Огірчений піп Агапій Гончаренко (біла ворона в православії) у своїх спогадах пише, що благі монахи Київської лаври подарили москвинському цареві Миколі п’ять мільйонів золотих рублів "на воєнні справи імперії”.
Спогади Агапія Гончаренка видав у Львові вірний друг Івана Франка М. Павлик. П’ять мільйонів золотих рублів вижебрали "на Боже” українці — монахи Київської лаври — вижебрали у побожних українських селян і побожно дали катові України — імператорові Московитії. Пожертвували, щоб здравствувала "Москва — тюрма, ключ від якої зберігається в імператора” (А. де Кюстін, "Россєя в 1839 році”)
В 1917 році чотири мільйони українців було в московській царській армії. Вони зі зброєю в руках охороняли мотузку на шиї матері-України, щоб вона була греко-православною, о, золота Київська лавро, безпросвітньо темні твої богомольці!
(Щоб могла між українцями утриматися грецька ортодоксія, треба українців обманювати, кажучи їм, що "православіє, то рідна українська національна справа”. І треба їм біля кивотів ректи, що, наприклад, монахи Київських монастирів — це просвітителі народу, оборонці державної України (Руси), учителі моралі, проповідники національної свідомости. Так, обманюючи українців, можна їх тримати у безпросвітній темряві рабської побожности; вони (побожні раби) не знатимуть, що їх "Розп’ятієм добито?!” (Тарас Шевченко). Вони спатимуть у рабській побожності навіть тоді, коли їм їхній син скаже: "Німії підлії раби заснули, мов свиня в калюжі в своїй неволі” (Тарас Шевченко)).
("Де ж наймичка? На прощу у Київ пішла Ганна”. "Піду помолюся усім святим у Києві, та й знову вернуся в вашу хату, як приймете. Поки маю силу, трудитимусь...” "Прийшла в Київ — не спочила, у міщанки стала, найнялася носить воду, бо грошей не стало на молебствіє Варварі”. Чесна, працьовита, по-рабському побожна, многострадна, українська жінка-наймичка. Вона прийшла в Київ — не спочила, біль у кістках щемить, відрами воду носить, заробила гроші і віддала монахам Києво-печерської лаври...)
(Монахи Києво-печерської лаври — обвішані хрестами, лицеміри, які стоять молитовно перед церковними золотими ідолами (іконами) навколішки, ходять з кружками -гроші "на Боже збирають”. І їм українська жінка (Ганна-наймичка) дає "на молебствіє Варварі”).
("Ображаєте рідну церкву, православних монахів, архимандритів, ієродияконів! Рідну Українську Національну Віру в Дажбога Лев Силенко відроджує, звіть його лжепророком, примітивом, шарлатаном, неуком! Усе, що він пише, то видумки, обман!” Не Він пише! Пише Агапій Гончаренко (монах Києво-печерської лаври і працівник канцелярії Київського митрополита Філарета) у книзі "Споминки” (Едмонтон, 1965 р., видавництво "Славута”), що київські монахи "...їли ввечері, що називається "чай пити”, поросята і карасята всякого манеру, надзівані і начинені риби, і гасили тлусті їди всякими пуншами: слив’янками, орабиновками, малиновками — всіх назвиськів не перекажеш! В шкапах, де одежа, там робили ліжка, і часто я бачив там зачинених жінок, що монахи держали по тижнях в своїх келіях для похоті”, "що це за святощі, на що і за що добрий працьовитий люд в мирі дає тим монахам гроші на п’янство і блудодійство?!”, "Петро Великий, скасувавши жінський монастир, через улицю од Лаври, плакав, подивившись на незчисленну лічбу дитячих головок в підвалах, що монахи з монашками рождали байстрюків дітей і вбивали їх” (стор. 5)).
(Кривавий кат України (Руси) -монарх Московитії Александр у Київ приїхав, оглянув "возз’єднання України і Московитії”, і тоді "Із царського кабінету дали брилянтовий орден св. Андрея Первозванного з брилянтовою звіздою митрополиту Филарету і митру казначею Лаври, отцю Ігнатію. Де свята правда і милость?!” Монарх-кат діямантами оздобив митрополита-ката душі побожних православних українців. За що? За п’ять міліонів рублів (срібла і золота), які були Київськими монастирями дані в Кримську війну цареві Миколаєві, "на трату генералам в війну”, — пише (на стор. 6) Агапій Гончаренко. За розголошення цієї правди він (А. Гончаренко) був у Константинополі арештований московським консулом Черняєвим і мав бути в кайданах привезений на кораблі "Олег” в Московитію, та він утік, і 112 років тому прибув до Америки, рятуючи своє життя. Він у "Споминках” (стор. 6) пише: "В Атенах... я молився Богові в храмі Юпітера Олимпійського, в другий в храмі Мінерви, в третій в храмі Партенон. Так чимало було для мене чому учитися, що я часу не мав ні на які другі перебенді”.
Праведний блудний сину Агапіє Гончаренко, коли у Греції молився (учився) у храмах дохристиянської Греції, не появилася в тебе думка: чому в християнській Греції дохристиянські храми, вівтарі, письмена, статуї богів збережені, тобто збережена грецька дохристиянська національна культура? А чому в Україні (Русі) українська дохристиянська національна культура безпощадно знищена?
Ні, в тебе такої думки не було, бо ти був звичайним збунтованим рабом, який все життя шукав у греко-православії святої правди, і вмер, її не знайшовши.
Ти, о, блудний сину, не знав священних законів духовної волі. Ти не знав, що хрестителі України (Руси) наказували нищити всі письмена (скарби духовної волі, національної незалежности, пам’ятники рідної культури). І потім окрадених киян робити побожними рабами православія грецької церкви. Не тільки в Україні (Русі) хрестителями були довершені такі злочини).
(Еспанський єпископ Ланда під час хрещення Мехіки (Юкатану) видав наказ нищити всі письмена мехіканські, нищити велику їхню національну культуру, і охрещених мехіканів робити побожними рабами латинської церкви. Мехікани були щасливіші, як українці: деякі мехіканські дохристиянські письмена чудом урятувалися, і вони сьогодні у європейських і американських музеях мають велику цінність, і славлять високу самобутню (дохристиянську) культуру Мехіки).
132. Ви будете наражені на питання: "Не говоріть мені про РУНВіру, це було давно, більше, як тисячу літ тому. І про це не варто згадувати”.
Виходить — не говоріть нам про Українську Державу, це було давно, і про це не варто згадувати? У Батурині москвинські банди Петра Першого українських немовлят, батьки яких полягли під оборонними мурами, з колисок брали за ноги, розбивали їхні голови об мур і кидали у вогонь — "возз’єднували Україну з Россєєю”. Це було давно, і про це не варто згадувати?
В 988 році мечем і вогнем були діти, матері, юнаки і цнотливі юнки загнані у хвилі Дніпра. Шамани розпусної Візантії, вимахуючи підстриженими кінськими хвостами (кропилами), кропили Україну (Русь) -відвертали українців (русичів) від їхньої батьківської рідної віри і навертали їх на грецьку ортодоксію. Це було давно, і про це не варто згадувати?
"Грязь Москви”, "варшавське сміття”, яке дбає про спасіння "своєї душоньки” темної і обивательської, має коротку пам’ять тому, що воно без національної моралі. Ми, рунвісти, люди великої Душі народної, ми кажемо: "Нічого нами не забуто! Ми не зітремо з пам’яті своєї страждання народу нашого, ми ніколи і ніде не простимо давнім, сучасним і майбутнім катам України!”
133. Ви будете наражені на питання: "РУНВіра, це добра справа, але її треба ширити в Україні, а не на еміграції”. Хіба українці на еміграції не здібні жити для доброї справи? Хіба українці на еміграції вважаються тільки юрбою, яка живе справами шлунку, справами асиміляції? Хіба вона не здібна готуватися духовно і тілесно до творення Української Духовної Революції, яка має мету створення могутньої Української Держави?
134. Ви будете наражені на питання: "Ідіть геть від мене з РУНВірою! Віра — справа приватна, ніхто нікому не має права вказувати, як і в що він має вірити!”
Я був здивований, почувши щось подібне від жида, який мені пояснив, що він між чужинцями ширить філософію, що "релігія — справа приватна”, але сам він вірний визнавець віри Мойсеєвої і гордиться, що батько його виховав у дусі юдаїзму.
Віра, правдива Віра, тобто, РУНВіра— душа народу, духовне й тілесне обличчя народу. Достойний син відчуває її в крові. Він, обожнюючи її, сам себе збагачує духовістю і величчю рідних предків.
Деморалізована людина (учень філософії нігілізму) на віру дивиться, як на гріш, ковбасу, горілку, і тому він каже, що справа віри — справа приватна. Бути українцем, і не мати РУНВіри, і належати до інтернаціональної секти (до секти людей, які загубили зв’язок між собою і предками своїми) і казати, що віра — приватна справа, значить не соромитися проповідувати ницість душі своєї.
135. Ви будете наражені на питання: "Я, українець, вірю в "Біблію”, а ви ні? Ви безбожники? Мені не потрібна ваша Рідна Українська Національна Віра, я не визнаю Дажбога”.
Добре, біблійнику, вір у "Біблію”, але вір по-мудрому, а не по-глупому. Вір, що біблійний "Господь Саваот — Бог Ізраеля” (Єремія, гл. 16, в. 9). Коли "Саваот — Бог Ізраеля”, значить він для тебе чужий, бо ж ти не ізраелець, а українець.
Хочеш бути достойною людиною, то "нехай не буде в тебе чужого Бога, і щоб ти не поклонявся перед чужоземним Богом” ("Псальми”, 81, 9), а служив рідному Дажбогові, Дажбог — Всюдисущий і Єдиносущий Господь України (Руси).
Коли князь твій, або княгиня твоя, або "коли брат твій.., або син твій, чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайком, говорячи:
"Нумо, будем служити Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе чи далеко від тебе.., то не приставай на волю його і не слухай його” (5 кн. Мойсея, гл. 13, в. 6—10). Від наруги обороняючи Дажбога (Рідну Предківську Духовність), ти отого князя, оту княгиню, отого рідного брата чи "пророка, або сновидця” (5 кн. Мойсея, гл. 13) "мусиш вбити” і "рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду” і ось ти "цим робом викоріниш зло між вас”.


[10-03-13][Все для туристов]
на Шпицах (0)

[09-09-19][Відпочинок за кордоном.]
Місто музей Хива (0)
[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Легенда Гуцульщина (0)
[09-08-22][Відпочинок за кордоном.]
Чорногорія: морська і гірська (0)