| Четвер 24-05-09 00:54 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 6961. Будда учив, що «любити треба бездіяльно». Чому? Бо активне хотіння
любити спричинює страждання. Людина не повинна робити те, що їй несе
страждання.
Буддина філософія любови мені нагадує сад, який має чарівну квітучість, але не дає плодів. Я вчу: хотіння не треба гамувати чи занедбувати, хотіння треба ошляхетнювати. Бездіяльна любов (любов без хотіння) подібна на бездіяльну мудрість. Любов повинна не тільки квітнути, а й давати плоди. З шляхетної любови родяться шляхетні плоди. 62. Є між людьми поширена думка, що зло не люблене людьми. Ні, так не є. Зло існує тому, що в людей існує любов до зла. З злих плодів любови родиться зло. І тому — є добра радість і є зла радість. Є люди, які люблять будувати, і, будуючи, вони відчувають творчу радість. Вони люди творчої радости — люди творчого інстинкту. Є люди, які люблять руйнувати, і вони, руйнуючи, відчувають радість, їм на душі приємно, що вони руйнують те, що хтось будував, вони люди руїнницького інстинкту. Є дух творіння і є дух руїни. Та треба не забувати, що дух руїни також творчий, він творить руїну: є талановиті творці руїн. 63. Щоб краще збагнути многосторонність життєвої мудрости, зверну увагу на односторонність Марксових міркувань. Маркс учить, що «історія всіх суспільств — це історія боротьби клясів». Якщо справді так, як пише Маркс, значить хід історії людства був би стриманий, коли б не було клясової боротьби. Комунізм — безклясове суспільство, в безклясовому суспільстві немає клясової боротьби, тобто немає історії суспільства, суспільство без історії — кладовище або концентраційний табір, в якому сидять поруч з антимарксистами і марксисти, тероризовані марксистами, маю на увазі тюрму народів — СССР. 64. Маркс учить, що між паном (гнобителем) і його слугою (гнобленим) немає любови, «є вічний антагонізм один до одного». Слуга мріє ограбити пана і таке грабування на думку Маркса є вищою формою справедливости: слуга грабує награблене і втверджує «диктатуру пролетаріяту». «Диктатура пролетаріяту» — хитрий обман пролетаріяту. Чому? Тому, що Маркс учить, що гнобителі становлять тільки незначну меншість суспільства. «Дев'ять десятих — це гноблені, пролетарі», пише Маркс в «Комуністичному маніфесті». Пролетарі, щоб звільнитися від експлуататорів, повинні, на думку Маркса, створити «диктатуру пролетаріяту». Якщо «диктатура пролетаріяту» є диктатурою народу (бо ж пролетарі становлять 90 відсотків суспільства), то виходить, що народ прагне диктатури? Народ-диктатор? Кого він (народ-диктатор) має тримати в пазурях диктатури? Сам себе чи десять відсотків суспільства? 65. Ні, термін «диктатура пролетаріяту» вигідний тільки для тих, хто прагне свою особисту (або групову) диктатуру для обману пролетаріяту називати «диктатурою пролетаріяту». Диктатура — це влада (влада однієї особи або групи людей) оперта на насильстві. Немає насильства — немає диктатури. Брежнєв каже, що «СССР — країна Маркса». Якщо в СССР концентраційні табори наповнені політичними в'язнями тому, що «СССР — країна Маркса», значить марксизм по-москвинському реалізований стає фашизмом. 66. Істина так, як і краса, пізнається при допомозі порівняння. І я тут згадую науку Маркса, щоб була краще пізнана наука Будди. Аніла де Силва-Віґер у книзі «Життя Будди», виданій в Лондоні в 1955 році, пише: «Коли слуга Чанна почув, що Будда сідлає коня, він сказав: «Куди хочеш їхати, о, принце з широкими бровами, з очима ніжними, як лотос. Ти лев між королями». «Ти прекрасний, як місяць, і білий, як лілея в місячну ніч. Твоє обличчя, як свіжі пелюстки лотосу, як проміння сонця». «О найбільш величний між принцами, хіба не твоє тут царство багате, величне, квітуче? Хіба не твої тут сади подібні на палаци Бога Індри? Ти маєш красою опромінену дружину, а в палацах музика і танці. Бери, насолоджуйся життям, мій любий принце! Не від'їзджай, мій улюблений пане!» 67. Будда-пан відповів слузі Чанні: «Мій мозок освітлений не такими речами, Чанна. Подай мені мого коня Кантаку. І попону, оздоблену прикрасами. А ці дорогі перли передай татові моєму. Скажи йому, що я не бажаю нагород. Я від всього мого серця прагну робити добро для людей». «Я хочу дати світло тим, які живуть у темноті і помилках. І в ім'я цієї справи я тепер залишаю палац і мого любого тата. Попроси його, щоб він не плакав». 68. Українцям широко відома дохристиянська рідна пісня «Ой, див ладо, а ми просо сіяли». Мовники, не орієнтуючись у вірі батьків своїх, пишуть через риску «Див-Ладо». Вони не знають, що в цій пісні слово «ладо» значить «ладний», «любий». У буддистських катехизисах вважається, що Див — стародавній світлосяйний Бог оріянський (скитський). Я вже зазначував, що з слова «Див» старі греки створили слово «Део». Ім'я «Деонисій» значить «Бог Ніси», Ніса — назва виноградної гори. Латини з слова «Див» (слово «Див» санскритське) створили слово «Деус»; папа римський, виголошуючи молитву, каже: «Доміне Деус», що значить «Пан Бог». Італійці кажуть «Діо», іспанці — «Діос», французи -«Дьіо». Ім'я грецького Зевса було створено з слова «Див», літеру «д» замінено на літеру «з». Українець не кожний знає, що слово «теологія» виникло з слова «деологія»; Тео — Бог, дор — даний, Теодор-Богдан. Немає підстав пишатися, що ім'я Федір чи Хведір, створене з імени «Теодор», суто українське. 69. На світанні творення первомови білої людини наші предки (ми назвемо їх умовно мізинцями — творцями брильянтної Мізинської культури) вживали слово «дара» в значенні «дитина жіночого роду». Дара, стаючи дорослою, робилася дивовижною, тобто, осяйною, чарівною, привабною, світлою, як Див. Звідси й походять слова «діва», «дівиця», «дівчина», «день». Юна оріянка — світлокоса і світлоока — синонім дивотности, чарівности, погідного дня. 70. Ведійський (оріянський) бог Див (один з богів України (Руси) сказав Будді: «Святий принце, вже час іти. Вже час іти шукати Великого Закону. Трать все і йди в Життя шляхами пустельника». Є в цих словах містерійна велич внуків Дажбожих: весь Буддистський світ слово «Див» (Дев) вимовляє з почуттям поваги. Українця хитро запряжено в ярмо догм понурих — в ярмо ґойського християнізму грецько-латинської інтерпретації, і навчено вірити, що Див, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), це «лісовий божок». Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №69
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |