Неділя
18-12-16
03:07

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 67




26. Будда думає: коли все походить від бога, то чому є бідні й багаті? Бідність — нещастя. Нещастя дане людині Богом? Багатство — щастя. Багатство дане людині Богом?
І чим більше Будда думав над цими справами життя, тим більше почував себе нещасною людиною. Що є? Принц Будда, маючи золоті палаци, чарівну дружину, славу й здоров'я, почуває себе нещасною людиною? О чарівний Будда, світла й божественна в Тебе душа скитська, багата, як Оріяна (Праукраїна), і чиста, як її жайворонкове Небо.
27. Ясодгара (після десятирічного родинного життя) спородила сина. Цар Суддгодан утішився, побачивши внука. Він думав, що його син (Суддгартга), ставши батьком, змінить думку. Не говоритиме, що залишить палац і піде в люди.
Та принц Суддгартга Будда вирішив залишити палац і чарівне молоде оточення перед тим, як Його любов до сина не стане великою прив'язаністю. Він тихої місячної травневої ночі зайшов до кімнати, в якій солодко спала Його дружина Ясодгара. І ніжно вона пригорнула до себе сина.
Будда дивився мило на тих, яких Він щиро й вірно любить. Він почав вагатися у своїх намірах. Звичайні сили тягнули Його до сина і любої дружини, яка спала, маючи рум'янці на звабному ніжному лиці.
28. «Мій син Рагула», — подумав Будда. (Ім'я Рагула походить з санскритського коріня «раг» чи «руг», або, як тепер українці кажуть «ріг»). Рагула — Перешкоджувач (Ріг затримки).
Будда ступив крок і зупинився. Він не вірить сам собі — підійшовши попрощатися, знесилиться чуттям і продовжить своє перебування в палаці. Він у мислях цілує дружину і сина. І тихо залишає кімнату.
29. Будда, ідучи палацом, стрів розспівану юну красуню. Він зняв з себе перлини і дав їй. Красуня, подумавши, що чарівний принц жде від неї любови, стає перед ним на коліна.
Принц, не затримавшись, пішов. Він дав красуні перлини, щоб вона співом не порушувала в палаці нічного спокою. Він дав слузі Чаннові розпорядження приготувати коня.
Принц сідає на свого улюбленого коня Кантаку і разом зі слугою залишає палац. Місячна тиха ніч. «Видно, хоч голки збирай». Збруя на коні золота і щедро (за скитським звичаєм) оздоблена дорогоцінними перлинами. Корона на голові принца Сакиї сяє, як сонце. Він має на шиї, на руках і ногах золоті кільця, оздоблені діямантами. Він має володарське пурпурове одіння. Він їде в напрямку королівства Магатга.
30. Немає в світі такого буддиста, який би не чув слова Мара і не вживав його при злих обставинах. У священних книгах буддизму пишеться, що в дорозі стрів Будду злий дух (спокусник Мара).
Мара вмовляв Будду, щоб Він відрікся від своїх задумів. І Мара влесливо обіцяв, що зробить Будду «королем над королями». Будда відхилив усі привабливі обіцянки Мари, сказавши такі скитські (санскритські) слова: «Іті Мара».
Слово «іті» вживали скити (гіттіти) в щоденному житті. І в санскриті слово «іті» значить «іди», «йдуть». У санскриті (у «Ведах») слово «мара» значить «мрі» (смерть, епідемія, любовні страждання). І божество любовних страждань має ім'я Мара. З слова «мара» походять слова «Морена», «Марана». «Морена» значить «стомлена», «зморена», «закохана». Той, хто був охоплений божеством любовного страждання Марою, був також званий словом «Марія», що значить «приналежний до Мари».
31. У дорозі Будда вирішив спочити. Він, як вже знаємо, мав за старим оріянським (скитським) звичаєм ознаку воїна-аристократа — чуб на голові, тобто, косу (хохол). І подорожні люди, стрічаючи Його, кланялися Йому, як достойному лицареві (косакові). Жебраки і невільники не мали права мати на голові косу (своєрідну ознаку благородства, духовної волі і ратньої відваги).
Будда вийняв меча (і так, як пишуть книги буддистського катехизису) сам собі відрізав косу. Слуга Чанна, побачивши, що принц Будда утратив чуба і так став подібним на простих звичайних людей, мандруючих жебраків, гірко заплакав.
(Варто тут згадати, що государі Московитії — християнські архиізверги, підступним способом розгромивши храм волі — Запорозьку січ, були видали гістеричний «государственний указ». «Государственний указ» строго забороняв малоросам в Малоросії носити на головах хохли. Хохол на голові юнака — ознака лицарської самостійности, нескоримости Руси (України)).
Слово «хохол», наприклад, латвійці й тепер вимовляють, як «кекулс» в значенні «чуб» та й між монголоїдами, які живуть на північ і на схід від Москви, слово «хохол» значить «чуб» (коса).
Латини, греки не носили хохлів. Я щойно згадував, що носили косу на голові оріянські (гіттітські імператори), і в тому числі й Святослав Завойовник — внук Дажбожий. Володимир (син Святослава), зрадивши віру батька свого, одягнувся в грецькі ризи і почав носити довге волосся, як у грецького афонського монаха. Він (Володимир) був русичем в чужому пір'ї.
32. Будда сказав до свого вірного слуги: «Вірний слуга мій, тепер ти вертайся до мого палацу. І коня бери мого. Я сам ітиму в світ. У мене мета — хочу вивчити правду життя. Я більше не є твоїм принцом. Я не хочу бути володарем народу. Я хочу бути таким, як мої найбідніші земляки, щоб зрозуміти їхнє життя і показати їм правильний шлях спасіння, щастя, справедливости».
Слуга Чанна повернувся до палацу. Вірний кінь Кантака, зажурившись за своїм добрим господарем, відмовився їсти. І помер.
33. Будда, ідучи пішки по довгих і курних шляхах, стрів виснаженого жебрака, який був одягнений у старе порване вбрання. «Хочеш, обміняємося одягом?» — сказав Будда.
Будда віддав жебракові одяг принца, а сам одягнувся в одяг жебрака. Одяг жебрака був жовтого кольору: в ті часи був устійнений закон, що люди бездомні, забуті світом сироти, тобто люди найнижчої касти, носять одяг жовтого кольору.
Ідучи від грама до грама, Будда казав: «Так, як річки єднаються в морі, так бідні й багаті повинні єднатися в морі житейському. І повинні любити один одного, винуватцям своїм прощати. Усе, що живе, жити хоче, і людині не вільно в жодних живих істот життя відбирати».
34. Будда в дорозі стрів п'ять жебраків. І від них Він довідався, що від вдосконалення тіла вдосконалюється душа. Голод — тілесне вдосконалення. Будда сказав: «Коли при допомозі голоду можна пізнати мудрість життя, я вибираю цей шлях і йду з вами».
І Будда в джунглях Урувели з жебраками голодом умертвляв своє тіло. Він так довго й чесно голодував, що вже не мав сил ходити. Є в буддистських святинях статуя «Голодуючий Будда». Будда подібний був на скелета, обтягненого шкірою.
Переставши голодувати, Будда сказав, що не треба шукати правди життя в свідомому чи несвідомому чернечому тілесному самобичуванні, а в житті праведному. Святі ченці (жебраки), почувши таку «єресь», відсахнулися від Будди і пішли геть.
35. Будда сів в тіні могутнього старого дерева, щоб іти у царство глибоких помислів. І знову Мара (Сатана) підійшов до Нього. І сказав Йому, щоб Він віддав йому своє місце. Будда відмовився.
Мара, бачачи голодом стомленого Будду, почав погрожувати, що кине каміння і знищить Його страшними видіннями. Будда відповів, що Його місце є Його місцем. І Мара не може це місце зайняти тому, що він (Мара) не має наміру жертвувати своє життя для спасіння людей.
Мара покликав свідків своїх, щоб доказати, що він (Мара) має великі заслуги. І сказав Мара: «Ти ж свідків не маєш?! Ти сам. Кого можеш поставити у свідки?» Будда відповів Марі: «Мати-Земля — свідок мій». І, кажучи слова ці, Будда за старим українським звичаєм торкнувся рукою до матері-Землі, потім руку поклав на серце.
36. У літописах ми читаємо, що Святослав Завойовник (Завойовник Слави і Волі), коли присягався на віру батьків своїх, то рукою торкався землі і казав: «Мати-Земля є моїм свідком». Земля — святеє святих, бо в Ній спочивають кості Предків. І вважалося, що найтяжче заклинання є те, в якому чуються слова «Щоб тебе мати-Земля не прийняла».
І буддисти (жителі Бурми, Цейлону, Тібету, Бутану) обожнюють обряди Буддиного оріянського роду. Знають, що Будда, присягаючись, пучками руки своєї торкався до Землі. І, звеличуючи обряд Святослава Завойовника, я відродив між рідновірами складання присяги, торкаючись рукою до матері-Землі рідної. Українці-чужовіри, відійшовши від віри батьків своїх, прийняли обряди греко-латино-юдейські. І вони клянуться, рукою доторкаючись до греко-латино-юдейських портретів (ікон).
37. А. В. Вільямс у книзі «Історія Індії», виданій в Лондоні в 1906 році, пише, що «Будда був спокушений Марою, духовним дияволом». Не випадково й до «Євангелій» потрапило оповідання, що Сатана (духовний диявол) спокушував Ісуса. Біблійні словники пояснюють, що гебрейське слово «сатана» значить «ворог», «противник».
Ісус, будучи жидом, відповів Сатані, що покликається на «Отця Небесного». У звичаях семітів не було понять, що Земля-мати свята, жили вони на спалених сонцем пустинях, які їм постійно віщували нещастя, і вірили вони, що тільки на вершині гори Синай є святість і — в «Отця Небесного».
38. Будда в одязі жебрака, змучений довгою дорогою, прибув до міста Магадги. І почав Він на вулицях вести розмову з людьми звичайними. І слухали вони Його та своїм звичайним розумом не могли Його ні високо оцінити, ні ясно зрозуміти. І підійшов Бімбасара — цар Магадги.
Бімбасара був людиною талановитою, тактовною, з нахилом до філософського мислення. (Варто сказати, що хоч ім'я Бімбасара для нас, українців, сьогодні звучить як чуже, воно було рідним ім'ям на устах далеких Предків наших. Ім'я «Бімбасара», як говорить санскрит, складене з слів «бімба», що значить «булька», «бульба», «куля», і «сара», що значить «озорення», «осонячнення»).
39. Цар Бімбасара звернув увагу, що прибулий жебрак середніх років говорить вишуканою мовою, у словах відчувається почуття гідности, душевної краси. І має жебрак високоякісну будову речення, глибокі й свіжі мислі. Звичайні щирі й милі люди були неспроможні цих якостей в жебракові побачити. Та цар Бімбасара — мудрець Магадги зразу в жебракові відчув велику людину. І сказав: «Твої слова мудрі. Іди до мого палацу і ставай моїм головним радником».
У буддистських письменах зазначено, що цар Бімбасара мав чарівну чотирнадцятилітню донечку і, високо оцінюючи мудрість жебрака, хотів, щоб він став його зятем. Жило в ті часи поширене повір'я, що тільки з добірного насіння, посіяного в добру землю, виростають високоякісні плоди. І цар Бімбасара вважав, як батько, який свою донечку обожує, що його донечка повинна зачати нову людину, отримавши насіння з благородного древа.
40. І в наші часи ці погляди наука (маю на увазі генетику) визнала правильними, але застосовує їх тільки під час плекання расових псів, овець, коней, корів. Щоб не оправдувалася теорія дарвінізму, партійно-політична соціологія, цензуруючи генеалогію, осуджує плекання кращої людини чи кращої родини. Усі люди рівні й однакові (пігмей повинен одружуватися з голівудською зіркою чи з донькою англійського лорда) — говорять пропагандисти інтернаціонального (християнсько-кремлівського) синедріону, та самі про своїх дітей думають так, як цар-філософ Бімбасара.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №67




[10-01-13][All for the tourists of]
safety is during ekstrimu (0)

[09-08-22][Відпочинок і поради]
Вінчальне плаття, не заховане в скриню... (0)
[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Ой коби ми цімборочки (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Незабутня кухня Італії (0)