| Четвер 24-05-09 01:17 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 160155. Кирило (митрополит Київський і всея Руси) на основі законів
грецької церкви був зобов’язаний жити у Києві і Києву підпорядковувати
православних України (Руси) і її північних колоній — Володимир на
Клязьмі, Москву, Суздаль, Твер, Псков, Новгород, Коломну, Рязань.
Щоб свій неморальний поступок обожнити, він (митрополит Кирило) у церквах урочисто проголосив: "Богородиця явилася і сказала мені їхати у Володимир на Клязьмі”. Богородиця, як бачимо, у понятті митрополита Кирила, наївна дівиця, від імени якої він може говорити все те, що йому вигідне. Та Кирилові слова про те, що йому "Богородиця явилася”, стали літописною святістю для єреїв грецької віри в Україні (Русі) і для побожних православних християн. Михайло Грушевський пише, що митрополити, виконуючи розпорядження патріярхів, перекочовували у Московитію тому, що там їм були запевнені "постійні й певні джерела доходів”. І пояснює, що у Києві "митрополитам бракувало не вірних, а державної влади, на котру вони опиралися, від котрої живилися, тому переходили вони туди, де ся державна влада була в данім часі найсильніша”, ("І. У.-Р.”,т. З, стор. 191). Ні, державної влади Ростово-Суздальські князі — татарські прислужники не мали. Були вони звичайними збирачами данини і, щоб успішніше її збирати, від ханів мали дозвіл мати військові загони. У Києві жили воєводи — старости, які данину для хана збирали, і вони також мали військо, вважали себе підлеглими баскакові чи ханові. Митрополити були великими землевласниками і рабовласниками, вони мали ярлики — право судити і карати тих, які зневажливо ставляться до порядків грецької церкви. Переселялися вони з Києва на північ тому, що константинопольські патріярхи, підкуплені князями Ростово-Суздальськими, їм такий давали наказ. Ростово-Суздальські князі хотіли в себе мати митрополита Київського і всея Руси, щоб свій княжий авторитет підняти в Орді. Орда високо цінувала єреїв грецької ортодоксії, бачила в них надійних помічників. Знала, що вони успішно деморалізують покорених, привчають їх служити Орді, коритися татарським порядкам, звикати до рабського способу життя і шанувати розпорядження, голошені єреями. 156. Московитія не має зв’язків з Києвом. Київ живе своїм життям, порядок у місті тримає воєвода — киянин, підлеглий ханові. Князі Ростово-Суздальщини не мають жодних впливів на Україну (Русь). Київ перебуває під "опікою” царя України (Руси) Данила (Галицького). Є жвава торгівля між Лівобережжям і Правобережжям. Україна (Русь) годує Орду, "робить хліб”. Вона покрита тисячами незалежних селищ. Селища на сільській площі (віча древні, відновивши) вибирають старосту. Староста збирає данину — просо, пшеницю, шкуру, овець та різну скотину. Товариші женуть товар в орду. (Татарське слово "товар” значить "скот”; ті юнаки, які гнали в орду товар, звалися товаришами). У селищах татар немає. "Зрештою татар ніде не бачимо. Карпіні, переїхавши цілу правобічну Україну, ніде не стрів ані татарських залог, ані татарських агентів, і виразно каже, що перша татарська застава, яку він стрів, була на сім день дороги від Києва” на схід (М. Грушевський, "І. У.-Р.”, т. З, стор. 182). 157. Україна (Русь) — море громад хліборобських, очолених виборними старостами, громади необ’єднані, самостійні. Великий князь Данило Галицький з військом ішов на ці громади (особливо на Київщині і Переяславщині) і "брав у них данину”. Громади (як деякі історики вважають) воліли бути "татарськими людьми”. Уважно розглянемо справу життя громад. Вони платять данину татарам, прийшов до них рідний князь і бере в них данину. Їм доводиться двічі данину давати — татарам і рідному князеві. У них створюється думка: "татарин нас грабує, ми йому прощаємо, бо ми його раби. Коли грабує рідний князь, ми будемо бити його”. Щоб була єдність між народом і рідним князем, князь повинен народ звільнити з татарської неволі і тоді брати у нього данину. Куремса (баскак), почувши, що військовики збирають з громад данину не для татар, а для Великого князя Данила, почав їх громити, а також ті громади, які прихильність до Великого князя проявляли. 158. У Ростово-Суздальщині справа інакша: її князі панують над ослав’янщеними (угрофінськими) племенами, їх безпощадно гноблять. Збирають подвійну данину — собі і ханові. Данина зручна: хутра, скот, срібло, золото, юнаки і юнки. Князь Олександр Нєвський повідомив хана Сартака, що його брат (князь Андрій) не покаявся: "тамги хану платит не сполна”. (Монгольське "тамги” значить "скарби”). Хан Сартак передав права Великого князя Нєвському: тепер йому будуть підлеглі князі колишніх північних колоній України (Руси), які живуть у Володимирі на Клязьмі, Ростові, Москві, Твері, Суздалі. Кирило, зрадивши Київ, затримав (з прибуткових і церковно-політичних мотивів) титул "митрополит Київський”. Живе він у Володимирі на Клязьмі, і з міста вийшов "со крестами і всем священним собором” стрічати головного монгольського улюбленця — Великого князя Нєвського, співаючи "іспалаєті деспота” (хвала деспотові). Цар України (Руси) Данило Галицький одружив свого сина Романа з австрійською принцесою Гертрудою. Роман прагне сісти на престол царя Австрії. Прагнення не увінчалося успіхом. Роман і Гертруда розійшлися. Роман одружився з дочкою князя Гліба Волковиського. 159. 1256 рік. Князь Олександр Нєвський, ставши з волі ханської Великим князем, зібрав суздальців, озброїв їх і пішов грабувати Новгород. Ограбувавши чудів (естонців), литовців, карелів і новгородців, він знову їде з дарами в Орду до хана: три тижні пирує. І з Орди повертається на Суздальщину "со многімі честьмі”. Князь Андрій (син князя Олександра Нєвського) вигнаний новгородцями з Новгорода. Новгородці проголосили незалежність Новгородського князівства. Олександр Нєвський, маючи підтримку Орди, вторгається в Новгород. І жорстоко карає тих, хто бунтується проти Орди. "Олександер Нєвський... виколював очі і відрізував носи тим новгородцям, які закликали народ не служити завойовникам. За це він здобув велику милість у хана” (Костомаров, кн. 5, т. 12, стор. 44). 160. 1257 рік. Папа Олександр 4-й прислав погрозливого листа Великому князеві Данилові Галицькому. Грозить: від папи корону взяв, а себе папі досі не підпорядкував. І застрашує: коли Великий князь Данило не проголосить підлеглість римській церкві, буде римською церквою проклятий! Хто підлеглий папі, той збагачує його прибутками. (У 1245 році на Ліонському соборі папа Іннокентій устійнив канон: ксьонзи, які впродовж року не живуть шість місяців у своїй парахвії, зобов’язані половину парахвіяльних прибутків посилати папі). Папа посилає листи до єпископів Оломенецького і Вроцлавського, щоб вони змусили Великого князя Данила підкоритися римській церкві. І їй платити датки. Великий князь мовчить. Папа знову пише: коли Данило не підкориться римській церкві, то він (папа) покличе католицьких королів. І вони силою мечів приневолять підкоритися. Папа пише, що "клятва церковна і булат світський готові покарати невдячного”. Папі римському і патріярхові Константинопольському потрібне побожне стадо людей України (Руси), щоб експлуатувати його душу, його розум, його м’язи і його землю. 161. Великий князь Данило Галицький побачив, що зв’язки з папою ослабили його вітчизну і владу. Попи грецької церкви в Україні (Русі), виконуючи накази грека (митрополита Київського) Кирила, який сидить у Володимирі на Клязьмі, стоять по стороні князів Ростово-Суздальських, бачать у своєму рідному Великому князеві Данилові Галицькому лютого ворога. У Орді устійнено: Константинопольський патріярх — приятель Орди. І князі Московитії Ростово-Суздальської — приятелі Орди. Римський папа і його спільник Великий князь Данило Галицький — вороги Орди. Данило Галицький бачить: попи православія грецької церкви, які оточують його, вороги його. Вони підлеглі грекові (митрополитові всея Руси) Кирилові. Кирило підтримує (з наказу Візантії) князів Ростово-Суздальської Московитії. Орда підтримує митрополита Кирила. У таких обставинах Данило Галицький не може об’єднати народ, щоб Вітчизну звільнити з Татаро-Монгольського ярма. Він, рятуючи свій престол, уневажнює свої зв’язки з римським папою, "та це зірвання не охоронило... короля Данила. У 1260 році наступник Куремси Бурундай іде походом на Галицьку державу, домагається знищення всіх її кріпостей. Король Данило тікає на Угорщину, а брат його, князь Василько, за татарським наказом розвалює оборонні мури Львова, Володимира, Луцька та інших міст, які Данило, сподіваючись допомоги (від папи, — Л. С.), велів укріпити, щоб таким чином з допомогою католицького Заходу здержати на своїх землях татар, а згодом знищити їх” (Др. Григор Лужницький, "У. Ц. м. С. і 3., стор. 131). Ті, які славлять корону, отриману від папи, зневажають царя Данила. Або історії не знають. Або католицизм люблять більше, як рідну маму. Або нагадують людину, яка сміється тоді, коли треба плакати. 162. Князі Московитії, дякуючи орді, виростуть у могутню силу. Князі України (Руси), орієнтуючись на Західну Европу, упадуть. І привалять залишки свого державного життя. Князі Московитії уже починають зріднюватися (кровно змішуватися) з ханами Орди. Наприклад, князь Гліб Васильович у Орді одружується з ханською донькою. Він з нею буває у Каракорумі. Складає доземний поклін Чингіс Ханові. "Він надіявся цим шлюбним союзом зробити деякі вигоди своїй гнобленій вітчизні” (Карамзін, т. 4, стор. 48). Він, "Князь Гліб Васильович одружився в Орді,... прибув від хана з великою честю” (Татіщев, т. 5, стор. 42). Він, повернувшись на Ростово-Суздальщину, півтатарином, звеличує православіє. Кирило (єпископ Ростовський) здійснює хрещення ханської доньки. І дає їй ім’я Фєодора: хрещення приймають усі її слуги (татари). Ханська донька входить в історію Московитії, як московська княжна Фєодора. У шатрі хана Берке вирішено, що треба зробити "перепис крестян”. (Монголи уживають слово "крестянін” у значенні "раб”, не тому, що єреї звуть парахвіян "рабами Божими”, а тому, що в монгольському понятті віра християнська рабська). (Хан Берке — родовитий монгол, освічений, тримає біля себе китайських мудреців. Його лице смагляво-жовтавого кольору, борода рідка. Він пишно одягнений; на ногах башмаки з червоної шагреневої шкіри. Одяг шовковий, по-китайському пошитий. Кушак оздоблений золотом і діямантами. У шатрі високі шовкові подушки, м’які сидіння). 163. Перепис населення очолюють баскаки. Вони видали наказ — того, хто не буде записаний, жде кара — смерть на місці. Обов’язки писарів, що ведуть перепис, виконують раби: татари неписьменні і вважають, що мечеві всі коряться однаково — грамотні й неграмотні. У селищах України (Руси) люди до перепису поставилися вороже. Не маючи сил боронити себе, вони почали з горя сміятися. Є в душі українській ніким незборима сила людяности. У нелюдяних обставинах українці залишилися людяними, їх рятує сміх: дарунок, яким мати природа обділила своїх улюбленців. Озброєні татари на площу зганяють селян. Кожний чоловік вище десяти літ повинен сказати своє ім’я. І повідомити, як його в селі називають (прізвище). Жінки від перепису звільнені. На питання "як називають”, переважно були дані жартівливі, глумливі відповіді: Шилихвіст, Нетудихата, Неживий, Паливода, Тригубенко, Пустомеля, Безп’ятенко, Безштанько. І були прізвища, пов’язані з професіями — Коваль, Швець, Косар, Ціпов’яз, Ситник. За Порогами, де вже формувалися перші косацькі загони, прізвища творилися природньо. Наприклад, Шелестун, Будило, Сила, Орел, Розум, Вернигора, Манило, Іскра, Мирний, Смілий, Сердечний, Дудар, Дорош, Золотаренко, Силенко, Дубенко, Роєнко, Світенко. (Треба, щоб українці відкинули принизливі, глумливі прізвища, отримані в неволі. І взяли собі прізвища, відповідні благородній вдачі українського народу). Перепис татари роблять, щоб успішніше експлуатувати рабів. І робити нагляд над ними. (У часи гноблення розуму нашого, в Західній Европі, в Парижі, Роберт де Сорбон започатковує Дім Сорбона, який перетвориться у Сорбонський університет. (Покорена, але не знищена сила України (Руси), стримує Орду від походів на Захід. І тому Польща, Мадярщина, Німеччина мають можливість вільно жити, розвиватися, могутніти. І вони (Польща й Мадярщина) й будуть робити напади на Україну (Русь), ослаблену татаро-монгольською неволею). 164. Хан Берке приймає мусульманську віру. Оголошує в Орді боротьбу з татаро-монгольською рідною вірою. Ставши мусульманином, він вірить, що скріпить силу Орди. І поєднається з могутніми мусульманськими державами. Ставши мусульманином, він не проявляє ворожости до грецької церкви, яка в Україні (Русі) молиться за його здоров’я і за славу його війська. У Орді появилися свари: почалася деморалізація татаро-монгольської єдности. Появилися татари-християни, татари-мусульмани і татари віри татарської. Заснована невеличка орда Саїном (сином хана Батия) на Волзі (на схід від Москви), швидко залюднюється татарами. (Селище Саїн увійде в історію під назвою — Казань). ("Ти став мусульманином. А я стану греко-ортодоксом”, — сказав ханові хан Юхід (двоюрідний брат Батия). Чужі релігії започаткують падіння Орди).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |