| Середа 24-05-08 13:05 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 11230. 979 рік. "Царю Ярополкові минає двадцять літ, — сказав єрей
Архандоніс: він три місяці був у Константинополі, бачився з Феофанією, з
її синами (імператорами Базилієм і Константином). І тепер на Подолі в
киріконі Іллії з братами-монахами ділиться радістю: Константинополь
виявив наміри Риму. Ні, не латинянка, а гречанка стане царицею України
(Руси).
До Києва (без розголосу) прибула красна дівиця Юліяна — родичка Феофанії. Юліяну завели до Царського Двірця єреї Архандоніс, Агапій, Григорій. І вони їй сказали, як і про що вона має говорити з царем Ярополком. Цар Ярополк смаглявий, як і його мати-мадярка Ілдико (Преслава). І стрункий, гарний, легковірний — без упереджень щовечора стає на коліна перед ідолом Саваотом, б'є доземні поклони. 31. І сказала Юліяна: "Царю Ярополче, ти не справжній цар. У Константинополі брати Базилій і Константин — царі, та справжнім царем є Базилій тому, що він старший. Непокоюся я, Володимир — старший син Святослава". У Києві тривога — затемнилося сонце, зоряним дощем іскриться небо. "Що це значить?" — питали кияни самі себе. Волхви (вони користуються пошаною і довір'ям) говорили, що у древні часи на короткий час гаснув день. І той, хто дивився на страждаюче сонце, сліпнув. Коли вдень на небі появляються зорі, або земля тоне у сутінках, треба сидіти в хаті. Греки-єреї говорили, що Христос дає пересторогу: коли кияни не навернуться на правдиву грецьку віру, то небо стане каменем, зорі впадуть на землю, сонце погасне, крилаті люті змії вповзуть до хат і пожеруть людей. І так вже й було в Єгипті. Саваот карав єгиптян болячками, видушував їхню скотину, насилав сарану на їхні поля, тільки юдеїв обласкав Саваот, бо дуже любив їхніх прародителів (Авраама і Сару). 32. Цар Ярополк побачив, що його жена (грекиня Юліяна) познімала з стін мечі царів Олега, Ігоря, Святослава і замість мечів повісила ікони патріярха Антонія, Варвари, Николая, імператора Константина. У Царському Двірцеві чути голосні грецькі розмови. Пахне ладаном, смаженою гав'ядиною, сиром і вином. Косак Крикуша обгорнув старою шкірою мечі царів Олега, Ігоря, Святослава. І сказав: "Пощо нести їх на голуб'ятник, піду й віддам волхвам. Вони рцуть, що мечі, якими славилася Україна (Русь), святі, і той, хто осквернює їх, бере гріх на душу свою". 33. Єреї Агапій, Архандоніс і Григорій, бачучи, що цар Ярополк погодився, щоб мечі його дідів і отців були винесені з Царського Двірця, тішилися. Радувалися — в Царському Двірцеві України (Руси) — правдива віра утверджується — дух града Кия візантійському Саваотові підкоряється. Єрей Григорій сказав: "Благословення Христове освітлює душу твою, царю Ярополче, десниця патріярха Николая хоронить престол твій. Ти цар з ласки Христової. Для християн будь отцем, а для нехристиян — будь деспотом, нехристияни бєсовські душі мають". "Чую, маючи підтримку воєводів Блуда і Вовчого Хвоста, ви, єреї, "добру" пораду даєте юному цареві України (Руси), — сказав Віщий Радогост, тихо й несподівано появившись у Царському Двірцеві. — Спасибі, царе Ярополче за мечі, ми їх будемо берегти у Священному Гаю. А вам, єреї, або, як в нас у Києві кажуть, жерці, скажу мовою грецькою: "Ваш мудрець Аристотель учив Олександра Македонського, щоб він для греків був милосердним вождем, а для чужинців — жорстоким деспотом — бачите, я також ознайомлений з писанням Плутарха. Ви науку ідолопоклонного Аристотеля поєднали з наукою Христовою?"" 34. "І Олександр був жорстоким деспотом. Це ж він біля града Тир на хрестах розп'яв дві тисячі полонених. Уявіть нестерпні болі — полонені живцем до дерева прицвяховані: поступово стікає кров з серця, гасне сонце в очах. Греки-воїни Олександрові байдужі до страждання умираючих, перемога п'янить розум.34. "І Олександр був жорстоким деспотом. Це ж він біля града Тир на хрестах розп'яв дві тисячі полонених. Уявіть нестерпні болі — полонені живцем до дерева прицвяховані: поступово стікає кров з серця, гасне сонце в очах. Греки-воїни Олександрові байдужі до страждання умираючих, перемога п'янить розум. Олександр узяв біля граду Гази в полон царевича Бетіса, зв'язав нещасного. І греки прив'язали Бетіса коневі до хвоста, і волокли його по вулицях Гази, били патиками по ранах, плювали йому в обличчя, зганяли персіян, щоб вони дивилися на свого царевича Бетіса. У вас, гречинів, є звичай: вторгнувшись на чужу землю, заплямовувати святощі покореного народу, прив'язувати їх коневі до хвоста. Вторгнувшись в Юдею, ви осквернили святощі народу юдейського, почали юдеїв бити бичами — заставляли поклонятися ідолам Греції триста літ перед Христом!" 35. "Ні, ні, єреї Саваотові, творці віри грецько-ортодоксної, я не кажу, що ви жорстокі тільки з покореними чужинцями. Ви є деспотами й по відношенню до себе. Знаєте, ваш славний вождь Кінадон організував повстання, щоб повалити уряд. І яке милосердя — атенський уряд не карає заполоненого вождя Кінадона, а з почестями посилає його на почесне завдання. І тоді, коли вождь Кінадон їхав по безлюдній дорозі, ті ж греки, які його (Кінадона) послали на почесне завдання, вискочили з засідки, вбили його ножами і вкинули у шкіряний міх. На світі багато убивств, зроблених гарячим жорстоким серцем, та тут я вам, єреї, оповів про убивства, чинені артистами деспотизму. І жертвою цього артистичного деспотизму став і твій тато, царю Ярополче. Я ще і ще раз складаю низький поклін за святі мечі". 36. До Києва прибули два розвідники — таємні посли царевича Володимира з Новгороду, Вони стрілися з воєводою Блудом і передали йому від царевича Володимира такі слова: "Будь моїм другом. Коли уб'ю брата мого Ярополка, то буду шанувати тебе як батька". І Блуд відповів послам: "Буду з тобою в любові й дружбі". Воєвода Блуд зрадив царя Ярополка не тому, що любив Володимира, а тому, що бачив — кияни не люблять царя Ярополка: цар Ярополк зневажливо ставиться до віри батька свого, не буває у Священному Гаю, обминає волхвів, байдуже ставиться до віковічних законів і звичаїв України (Руси). 37. Цар Ярополк, так як і його діди і батьки, звичаєм зобов'язаний одну десяту царського доходу давати на бездітних старих людей, на калік, сліпців, сиріт. І — одну соту царського доходу — на волхвів, які благочинно лікують людей, помагають людям порадами, охороняють Священний Гай, підтримують вогонь у Святині, доглядають Могили Предків, учать юнаків куриличного письма. (На вогні розігрітими вістрями волхви на берестових дощечках викурювали (випалювали) молитви, заповіти, увіковічнювали науку Предків. І письмена куриличним способом писані звалися курилицею, а ті письмена які були писані різами (карбами) звалися різаницею). 38. Воєвода Блуд просить у царя Ярополка нового дарунку — хоче мати ліси Деревлянії. І починає здобувати між киянами прихильність, кажучи, що цар Ярополк любить полювання, жену Юліяну і любить єреїв-жерців ідола Саваота, і байдуже ставиться до людей града Кия. (Бачимо знівечену душу юного царя України (Руси). Злії люди навчили його зневажливо ставитися до віри батьківської, вселили в його душу любов до грецької віри. І тепер, бачачи, що він не люблений киянами, хочуть убити його. Воєвода Блуд — християнин, хоче вбити царя Ярополка-християнина, щоб забезпечити за собою право далі бути київським воєводою). Воєвода Блуд, не отримавши лісів Деревлянії, каже: "Царю Ярополче, кияни вже послали послів до Володимира, і сказали йому: "Приходь до Києва, тобі передаємо Ярополка"". Справді, кияни послів до Володимира не посилали: та ця видумка перелякала Ярополка — він відчув, що єреї Христові з ним, а рідні люди бачать в ньому віровідступника. 39. Володимир з жорстоким варязьким військом прийшов з Варягії до Новгорода. І вигнав з Новгорода Ярополкових намісників. Намісники Ярополкові, прибувши до Києва, повідомили, що варяги стали володарями Новгорода, їм дає Володимир багаті дари, беручи дань з новгородців. Вторгнувшись в град Полоцьк, Володимир убив князя Рогволода і двох його синів. Непокірна Рогніда сказала: "Не роззую сина рабині і не піду за нього". Тарас Шевченко присвятив вірш нещасній Рогніді. "Прийшли, і город обступили кругом, і город запалили. Владимир князь перед народом убив старого Рогволода, потя народ, княжну поя, отиде в волості своя, отиде з шумом. І растлі ю, тую Рогніду молодую, і прожене ю, і княжна блукає по світу одна, нічого з ворогом не вдіє, так отакії то святії..." 40. Цар Ярополк, дізнавшись, що іде Володимир до Києва, тікає в град Родня. (Град Родня знаходиться на березі Дніпра, недалеко від Канева). Володимир увійшовши до Києва, послав варягів, щоб вони оточили Родню. ...Ідуть тижні. В оточеному граді Родня голод, безводдя, хвороби. Ні цар Ярополк, ні йому віддані воїни не хочуть здаватися: їм відома варязька жорстокість. І воєвода Блуд каже: "Царю Ярополче, твоя глупа впертість шкодить тобі і несе лихо всім нам. Бачиш, яке сильне військо варязьке у брата Володимира, нам їх не перемогти. Послухай послів і заключи мир з братом Володимиром". У царя Ярополка був вірний слуга Варянка, який сказав: "Царю Ярополче, не йди до брата Володимира. Він здичів, у Варягії перебуваючи. Уб'є тебе". Та поради воєводи Блуда були переконливіші, і цар Ярополк сказав: "Піди, воєводе Блуде, до Володимира, і скажи йому, що я мирюся. Що брат Володимир дасть мені, те й візьму без докорів". Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №112
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |