| Середа 24-05-08 23:01 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 276Хто в дитячі роки не збагатив себе добрими звичками (точністю,
охайністю, послідовністю, стриманістю, наполегливістю, ощадністю,
щедрістю), той у старі роки стане жертвою поганих звичок. І тому треба
знати: добрий не той батько, який дітям придбав маєтки і гроші, а той,
який умів своїх дітей виховати для себе, для Вітчизни своєї, збагативши
їх добрими навиками — найвеличнішими скарбами життя.
Тато зобов'язаний сина учити мудрости життя: оповідати, як він (син) має ставитися до нареченої, до творення своєї родини, до дітей. Тато зобов'язаний синові передавати кращі зразки свого досвіду: забобонна сором'язливість між сином і татом буває зовсім безкорисною. Мама зобов'язана доню учити мудрости життя: усе доні треба сказати, щоб облегшити її подружнє життя. Доня має бути приготовлена знати, що шлюб — це не райський сад любови, щастя, радощів, розкошів. Шлюб -довга нива, на якій є світлі і захмарені дні. Доня має знати, що щастя нікому даром не дається. Щастя родинне доня має з мужем своїм здобувати в тяжкій праці, у взаємопошані, терпінні, узгодженості. Родина повинна мати визначену годину в тижні для обміркування краси дому: усі повинні брати участь і нічия думка не повинна бути ображена. Це виховує почуття взаємоповаги і гідности. Дім — дзеркало душі родинної; чистота — добрий настрій, а добрий настрій — щастя і здоров'я. "Та знаєте — життя таке, що навіть години в тижні такої немає, щоб вся родина могла спільно про красу дому говорити". Ви є життя — життя таке, як ви. Не вмієте створити умовин для родинного життя свого, то не нарікайте, що діти ваші, як чужі: немає зріднености і згоди. Найбільшим ворогом сучасної родини є поспіх. Є в народі прислів'я: скорий поспіх — людям посміх. Обід вариться з поспіхом, споживається з поспіхом. Ідеться на працю з поспіхом, праця виконується з поспіхом. Людина, яка поспішає, постійно відчуває втому. Втома постає з двох причин: неправильне користування власними силами і нервова збудженість, напруженість, спричинена поспіхом. "Тепер такий темп життя: не поспішатимеш, відстанеш від життя". Швидкість і поспіх не те саме. Працю можна виконувати швидко, але з душевним спокоєм: без поспіху, напруження. Поспіх ніколи не був розумним: багато помилок постає там, де є квапливість. Є цікаве те, що темп життя творять ті люди, які інших підганяють, а самі зберігають душевну і тілесну рівновагу. Поспіх (і особливо з нервовим напруженням) не збільшує темп життя, а сповільнює: появляється неправильне серцебиття, стреси, неправильне травлення. Людина має право міняти обставини, робити на них вплив. Енергія людини вичерпується не працею, а порушенням ритму (узгодження) життя. Людина збудована міцно: може витримувати великі духовні і тілесні навантаження, коли є чергування між працею і відпочинком, між тілесною працею і духовною. І є правильний розподіл часу, вміння втілювати в життя Сім Законів Правильного Життя. 7. Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне Розуміння і Правильне Призначення. Санскритське слово "віра" значить "відвага", "натхнення", "подвиг", "людина", "провідник", "віра Індра" (відважний Індра), "віра Вішну" (відважний Вішна). У "Рик Ведах" слово "віра" значить "люди", "людство". У "Магабгаратах" — "віра" значить "муж", "чоловік". Найвизначніші боги і сини у "Ведах" мають ім'я Віра, що означає "героїчний", "натхненний", "володарський", "благородний", "досконалий", "добродушний". Ми сьогодні вживаємо слово "героїзм", у ведійському санскриті слово "віратва" значить "героїзм", а "віраврата" — "відважне" (вірне поводження), "вірая" — "з відважністю", "з вірою". У "Рик Ведах" слово "віра" означає "доблесть", "сила", "мужність", "справедливість", "наснага", а "вір'якрита" — "криття, роблення з відвагою, з впевненістю". Староіранське (авестійське) слово "вар" значить "вірити". Ми кажемо "віра", латинянин — "реліґіо", грек -"тріскія", ірляндець — "ірес", данець -"ґаддінст", литовець — "тікиба", богемець — "віра", поляк — "реліµія". Мати Лель і Тато Орь вважали, що вірити — значить проявляти відвагу, мужність, послідовність, певність, бадьорість, натхненність. Людина боязлива, байдужа, нестійка вважалася невіруючою. Знаємо, що з тих чи інших причин слово приймає нове значення. Наприклад, слово "краде" у часи Святослава Завойовника означало "розважається", "бавиться", "жартує" (підкрадається, підкрався). У санскриті слово "крід" значить "розважатися", "гратися", "веселитися". (У цьому треба й шукати обряд "викрадання дівчини"). Історія віри — історія Людства. Сумеріянська віра — історія Сумерії. Єгипетська віра — історія Єгипту. Українська віра (рідна) — історія України (Руси). Не можна відділити історію Індії від історії Індійської віри. Історія Японії — душа Японської національної віри (шінто). Якщо "віра" (за твердженням Маркса) є "опієм" значить історія Людства -опій, і в тому числі й марксизм. Атеїсти вважають, що у вірі "висловлене безсилля людини перед природою, невпевненість людини у завтрашній день", "безпорадність людини перед стихійними соціяльними силами", "віра отруює свідомість віруючих", "віра є одним з видів духовного гноблення народу", "релігія — служниця пануючого клясу", "страх створив богів". Я завжди кажу, що справа не в релігії, а в природі релігії, в її суті і призначенні. Первісна людина вважала Сонце Богом не зі страху. Людина обожнювала ту Силу, яка їй давала світло, тепло, радість, щастя, тобто — життя. Людина обожнювала Сонце, не страхаючись Сонця. Вислів "страх створив богів" безпорадний, безсилий. Людина не створила Сонця. Сонце хвилювало людину. І людині хотілося славити, любити, обожнювати Сонце, чудуватися сонячною величністю. Віра була тоді, коли ще клясів не було, не було держави, не було хотінь в людини експлуатувати людину. Без віри людина не могла б духовно розвиватися. Віра — сукупність людських спостережень, навиків, понять. У Вірі наснажувався многотисячолітній життєвий досвід, створений племенем. Члени племени, збагачені досвідом, знали, як їм ставитися до себе, до дітей своїх і дідів, до оточення і ворогів. Віра — світогляд людини: по вірі пізнається духовний рівень людини, спосіб її мислення, культура її почувань, шлях її життя. Віра — полум'я душі і розуму. Віра — хотіння служити тій силі, яка приємна душі й розумові. Віра чиста, світла, дорога та, яка природньо в душі й розумі самонароджується і вдосконалюється. Тільки така віра узгоджена (вгармонована) з чуттями розуму й душі, узгоджена з досвідами життя, з наукою і знаннями. Чим могутніша в народі рідна віра, тим могутніша в народі духовна сила. Чим культурніша в народі рідна віра, тим культурніший народ. Можна критикувати релігійні міти, світогляди і можна правильно їхню вартість оцінювати. Я кажу: якби люди не створили віри дванадцять тисяч літ тому, то мусіли б її створити сьогодні. У первісній вірі мати учила дітей, щоб вони самі себе шанували: мати дітей олюднювала. І сьогодні всі люди первісну самопошану поліпшують, обрядово уквітчують. Коли б шість тисяч літ тому в Оріяні (Україні-Русі) оріяни не створили колеса, люди мусіли б його створити сьогодні. Сьогодні ми колесо поліпшуємо: поліпшуємо те, що було створене багато тисяч літ тому. Є думка, що віра — це свідомість, і тому в кожної людини є віра. Є думка, що віра — властивість поводження природи людської, відображення буття людського. Є думка, що людина створила віру в Бога. Є думка, що Бог створив віру в Бога. Є думка, що віра — це засіб, при допомозі якого людина пізнає себе, ближніх, оточення, матеріяльні і духовні основи життя. Є думка, що віра — шлях морального удосконалення людини. Є думка, що віра — духовне обличчя вдачі людської, і тому справа віри — справа вічного прагнення людини покращувати себе, своє тілесне й духовне "я". Є думка, що віра — це забобонність, обмеженість людська, безпомічність, "фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому щоденному житті, відображення, в якому земні сили приймають форму неземних". Є думка, що півмільйона років тому люди жили так, як звірі: живилися корінням, ягодами, грибами, бруньками, не мали одежі, боялися вогню: у них не було ні віри, ні обрядів. Є думка, що віра — це пристрасть, і тому до неї не можна ставитися поважно. Ні: коли пристрасть світла, то й віра світла. (Очевидно, вірити пристрасно, що "той, хто не є християнином, є антихристом", значить мати віру затьмарену. Буддист чи індус не вважає себе ні християнином, ні антихристом. Є такі христологи, які приписують християнські гріхи нехристиянам, а нехристиянські чесности приписують християнам: така пристрасть несвітла). Є думка, що віра — це нездібність людини відділити себе від природи: первісна людина вважала, що сонце, місяць, зорі, ріки, джерела, дерева — живі, і тому смерти немає. Діди, які заснули, переселилися в інший світ до вираю, і там живуть. І тому дехто первісну віру висміює як дику, примітивну. Я вважаю, що у вірі первісної людини є великий поступ — перші самоосвідомлення людини, дії її інстинктів, набутих навиків, досвідів, шукань. Є віра родова, є віра племенна, є віра національна, є віра інтернаціональна. Є віра політеїстична, ґенотеїстична, монотеїстична. Є віра триіпостасна — "Отець, Син, Дух". Є віра чистого монотеїзму (є тільки один Бог, у мусульман — Аллах. В Українців Рідної Національної Віри — Дажбог). Є віра, що сучасній людині віра непотрібна — місце віри зайняла технологія, наука, мистецтво. Є думка, що сучасній людині віра більше потрібна, як первісній людині: сучасна людина володіє технікою, мистецтвом, наукою, і чує духовну втому, чує ослаблення душевної енергії і починає скучати за природою, яку технологія спотворила, засмітила, отруїла. Затруєна природа затруює людину. Людина, щоб себе рятувати, хоче повернутися до природи, хоче творити культ (обожнення) природи. Так є: хто не має віри, той повинен її створити, щоб мати правила життя натхненного. І віра має існувати не у вірі, а в поведінці людини, у її мисленнях і діях. У чесної людини є узгодженість між вірою і поведінкою. Нечесні люди поводяться не так, як вірять і вірять не так, як поводяться.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |