| Середа 24-05-08 13:49 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 172301. 1474 рік. Тоді, коли москвинське військо грабувало й убивало
жителів Пермії, у Москві стояло татарське військо, яке охороняло Москву
від несподіваних нападів, і перебувало на утриманні Москви. Татарський
баскак Карачак з синами своїми очолює державне правління Москви. У
Москві, як пише Карамзін (т. 6, стор. 58), живе "3200 татар торгівців”,
600 ханських знатних людей.
Татари навчили москвинів складати клятви ханові — "Царю Большой Орды”. (І цей звичай буде Москвою практикуватися у Переяславі під час підписання договору між гетманом Богданом і боярами царя Алєксєя). Жителі Москви (бояри, купці і сам князь Московський ("Грозний гасудар”) вийшли стрічати ханського посла-баскака. В’їзджає баскак у Москву з знатними татарськими родинами і з 3200 кіньми. (Чим знатніші татари, тим більше у них коней, особливо дійних кобил; немає кумису — немає радісного життя). 302. Князь, бояри, купці, уся Москва стала на коліна. Лежать розстелені хутра соболеві. Москвитянки тримають баняки з кобилячим молоком. Стоїть на соболях гордий ханський посол. Біля нього два татарина тримають "басму” (ікону, образ хана) — московитяни клянуться бути вірними ханськими підданими. Присяги (клятви) складаються біля басми (болвана). Болван (образ хана) завжди стоїть на площі. І тут свята відзначають москвитяни. (І місце це в Москві в історії відоме під назвою Болванка). (Посли татарські "звичайно привозили з собою басму (образ чи болван хана); князі Московські завжди виходили пішки з міста, кланялися їм, підносили куб з молоком кобилячим, і для слухання Царських грамот підстеляли хутра соболеві під ноги читачеві, ставали на коліна. На місці, де бувала ця зустріч, поставили ще за часів Івана церкву, яка й до нині зветься Спасом на Болванці” (Карамзін, т. 6, стор. 58). На Болванці москвини складали "присягу на вєрность Большой Орди”, це мало "прогрессівноє значеніє для дальнєйшего развітія Москви”. 303. 1475 рік. Софія (Зоя) Палеолог (жена князя Івана Московського) тримає в Кремлі в світлиці герб свого роду: зображення двоголового орла. Уже в 870 році цей герб красувався на жезлах деяких візантійських архистратигів. Палеологи, сівши на престол Візантії, проголосили свій родинний герб гербом Візантії. (У 1497 році князь Московитії почне протизаконно користуватися гербом Візантії. Візантійський принц Андрій (дійсний наслідник герба Візантії) у заповіті заборонив Москві користуватися його гербом, і передав право на престол Візантії цареві Кастиллії Фердинанду і його дружині Єлисаветі. "Присвоїмо собі герб Візантії і присвоїмо собі ім’я Русь, і потім прагнутимемо заволодіти цими землями. Маючи герб Візантії, ректимемо, що центр православія перейшов з Константинополя в Москву. Маючи ім’я Русь, почнемо вторгатися в Україну (Русь), і ректимемо, що "Русь воссоєдіняєтся, чтоб спасті і сохраніть сєбя”). Софія (Зоя) пише листа в Орду до ханші Ахматової — хоче в Москві поставити церкву на гарному місці, де живе татарська знать, і просить дозволу. Ханша Ахматова дозволила. Софія (Зоя) сказала: "Долго ли быть мнь рабынею Ханскою” (Карамзін, т. 6, 58). Москва, будучи рабинею ханською, багатіє і міцніє: для одних підлеглість Орді — зубожіння, для інших — збагачення. Москва, як я вже говорив, ставши головним пунктом по збору данини Орді, зробилася найбагатшою і найвпливовішою силою на півночі, її князі тепер спроваджують з Італії майстрів, щоб "зделать Москву красівою”. Майстер Аристотель ставить кам’яні церкви, виливає дзвони, пушки, він "хитр вельми” (Татіщєв, т. 6, стор. 46). 304. "Вєді ґасудар, добич хочем!” — кажуть бояри. Карамзін пише, що москвини, щоб "добич мати”, 1-го лютого знову зненацька вторгнулися у Новгород. Є закон — убий пастуха, а потім бери стадо. Найвизначніші новгородські діячі (мозок народу) схоплені й пов’язані: з Новгорода до Москви на катування везуть Марка, Памфилія, Василія Федоріва, Григорія Кипріяна, Івана Кузьмина, Акифа з сином Романом, Юрія Репехіва. З Новгорода у Москву перетранспортовуються бочки з вином, медом, скрині з дорогими тканинами. Новгородці віддавали все, що мали (серги, перстені, шкуру, сало, бурштин), щоб їм було подароване життя. Москвини скарби складали на вози; "навантажили 300 возів сріблом, золотом, дорогоцінними каміннями; безчисленну кількість шовкових тканин, сукна, хутра” (Карамзін, т. 6, стор. 83). 305. Пощо тяжко працювати? Життя грабіжницьке (коли воно освячене попами, єпископами, митрополитом, і очолене "батюшкою-ґасударьом”) розкішне, славне. І легке: підставляй ніж під шию мирному господареві, бери його жінку, доньок і маєтки. Усе, що він за все життя придбав, ти здобуваєш за одну годину. Такі підбадьорюючі слова ханські тепер на устах Московського ґасударя. "С намі Бог і Ґасудар! Кто протів нас, тот "злодей”, "разбойнік”, "бунтовщік”, враґ ґасударственной власті!” (Історики Московитії грабіжницьке вторгнення в чужі землі, звуть "укрєплєнієм Россійського централізованого ґасударства, успєхамі Россіі”. І від імени гноблених племен зазначують, що вони (гноблені) "прісоєдінілісь добровольно для развітія проізводітєльних сил края”). У Москві перебуває мурза Боч’юк (посол хана Ахмата). Він радить Московському цареві носити титул "Ґасудар всея Русі”: такий титул маючи, можна думати про вигнання литовців з України (Руси), і поставити її в підлеглість ханові Ахматові. 306. Україна (Русь) перебуває у тьмі релігійної ворожнечі. Турецький султан Магмет назначив свого слугу Рафаїла бути Константинопольським патріярхом. Рафаїл, виконуючи розпорядження мусульманина-султана, посилає до Києва монаха Спиридона, давши йому титул "Київського митрополита і всея Русі”. Спиридон кличе побожних православних України (Руси) коритися патріярхові Рафаїлові. Патріярх Рафаїл підлеглий мусульманинові, а кияни підлеглі Рафаїлові: у принизливе життя поставила тебе, Україно (Русе), грецька ортодоксія?! (Константинополь тоді, коли йому загрожували турки, і він потребував від Риму військової допомоги, віддав у Фльоренції Україну (Русь) Римові, отримавши військову допомогу. Тепер Константинополь у турецьких руках. Патріярх Рафаїл веде політику повернення України (Руси) під свій вплив, щоб патріярхія мала прибутки. 307. У Києві появляється митрополит Михаїл. Він, як пише Др. Григор Лужницький, "був прихильником фльорентійської юнії”. Він кличе українців (побожних рабів) єднатися з Римом. Він відважний — підтриманий окупантами України (Руси), католиками (литовцями і поляками). Чому починається боротьба за приєднання українців до тієї чи іншої чужої сили? Хто приєднав побожних рабів, той має право їх експлуатувати на їхній землі. Московський митрополит кличе українців, щоб вони підпорядкувалися Москві. Патріярх кличе українців, щоб вони підпорядкувалися Константинополю. Папа кличе українців, щоб вони підпорядкувалися Римові. Попи кличуть українців, щоб вони визнавали владу вторжників (владу Литви і Польщі). Поляки і литовці дають кращі посади тим українцям, які їм вірно служать. Коли між українцями появляється людина, яка справи відродження державного життя ставить вище чужорелігійних справ, то її оточують ворожі сили і вмертвляють. (У літописах зазначено, що тих, які світські справи ставили вище релігійних, уночі топили в Дніпрі). Віра Христова стала в Україні (Русі) справою національною, рідною, святою. Той, хто не кориться єреям, безбожник, грішник, має в собі сатану: щоб спасти душу, треба вбити грішне тіло (прив’язати камінь до шиї і вночі вкинути в Дніпро). 308. 1480 рік. Хрещення татар у Москві. (Вихрещені татари, які вміють розмовляти церковно-слов’янською мовою, стараються, щоб Москва (вперше в своїй історії) стала самостійною, незалежною від тієї чи іншої орди. Хан Мердоулат і хан Айдар з родинами, знатними мурзами і беями, і з дітьми хана Анчі-Ґирея, і з військовими загонами, вирішили поселитися у Москві, прийняти хрещення і стати братами Московського князя Івана Васильовича. Вихрещені татари звали князя Івана ханом, тобто государем вищим, як князь; "хан” значить цар. Москва тепер має хана, але тому, що москвини хана звали царем, а його столицю Царициним, вони й князя починають звати царем, або "ґасударьом”. 309. 1481 рік. Київ ослаблений майстрами релігійної ворожнечі. Киянин бачить у киянинові ворога. Занепала спонука тяжіння до кровно рідного. Занепало прагнення до національного самовизначення. Багато намножилося доробкевичів: попи готові служити будь-яким чужим панам, щоб зберегти прибуткові церковні маєтки, які вони передають синам, а сини — внукам. (Немає на світі нічого милішого, чистішого, святішого, як Дажбогом (Свідомістю Всесвіту), утверджений закон тяжіння людини до кровно рідного, до права бути вільним господарем на батьківській землі, і мати незалежну духовність, і вільно осмислювати себе і світ. Цей закон в Україні (Русі) знищений чужим світоглядом (грецькою ортодоксією). У Києві князь Михайло (брат князя Семена Олельковича) — намісник Литви, півукраїнець і півлитовець. Попи явно і неявно, отримуючи дарунки від Московського князя Івана, в Києві речуть киянам: "Та ж литовці — це колишні київські раби! Києву платили данину у формі в’язаних віників, маючи землю бідну. У Литві віра латинська, а в Москві віра грецька, Київ повинен єднатися з Москвою!” (Чому попи не рекли киянам, що Москва була рабинею Київською: платила Києву данину личаками і хутрами. І тепер Москва — рабиня хана татаро-монгольського). Московські шпигуни у Києві викриті: князь Михайло Олелькович, який, послухавши попів-агентів московських, пробував побожних православних України (Руси) підпорядкувати Москві, 30 серпня 1481 року покараний: голова відрубана йому і його приятелеві Іванові Гольшанському. 310. Москва, почувши, що її шпигуни в Києві покарані, підкуплює свого приятеля (кримського хана Менґлі-Ґерея), щоб він спалив Київ. Хан Менґлі-Ґерей 1-го вересня 1484 року напав на Київ. Палить доми. Він розгніваний, що косаки при допомозі вогняних вишок, що стоять у степах, повідомили киян про наближення орди. Кияни з скарбами поховалися у лісах, криївках. Хан узяв у полон воєводу Івана Ходкевича і щез. (Москва хоче використовувати всі можливі сили (особливо Кримських татар), щоб ослаблювати Київ. Тільки ослаблюючи Київ може могутніти Москва. "Дякував Менґлі-Ґерею за Київські погроми князь Іван” (Московський, — Л. С.) і в "1501 році Менґлі-Ґерей на прохання Івана (князя Московського, — Л. С.) вибрався походом на Київ” (Грушевський, т. 4, стор. 327, 332). Литовські намісники пригнали з селищ (з берегів Прип’яті) 20 тисяч українських теслярів, мулярів, ковалів, землекопів. Вони з киянами відбудували Київ. Поставили оборонні споруди. Населення Києва почало швидко збільшуватися. 311. 1487 рік. Тверь, ведучи постійну війну з Москвою, яку підтримувала Орда, ослабла, її знать (мозок Твері) ув’язнена і посічена. Тверь,як незалежна держава (князівство), погибла два роки тому. Тверці, возз’єднавшись з Москвинами, стали їхніми рабами, ім’я своє старе й славне утратили, їхні діти забудуть "хто вони, чиї сини, ким і чому закуті”. І назва града Твері (назва зненавиджена Москвою) зникне з мапи. (Тверці перестануть звати себе тверцями: їхньому містові Москва дала назву Калінін). ("В прошлом годе вьішла из повиновения Тверь. Тогда он осадил ее й кровью тверитян снова утвердил власть Москвы” (С. Бородин, "Дмитрий Донской”). Москва кров’ю тверитян утвердила у Твері власть Москви. Москва "сплотіла навєкі союз Твєрі і Москви”. Михаїл (князь Тверський) з родиною перебуває на вигнанні в Литві. Щоб зберегти самостійність своєї держави (князівства), він в 1483 році заключив умову взаємодопомоги з королем Казиміром 4-им, з Литвою. Він мав сорокатисячне Тверське військо. І міг би перед воротами Твері розгромити москвинських вторжників. 312. Та сталася зрада: тверські попи, перебуваючи під юрисдикцією митрополита Московського, несподівано відчинили ворота. Чому? Тверський єпископ — слуга Московського митрополита. І він попів, купців намовив зрадити рідного князя Михайла Тверського. І під час облоги Твері єпископ, попи і їхні однодумці явилися до князя Московського, "явились кь нему все тайные его доброжелатели Тверскіе” (Карамзін, т. 6, стор. 114). Тобто таємні доброчинці підкуплені Московським митрополитом. Князь Михайло Тверський щиро вірив у святі таїни православія, і ця віра принесла йому загибель. Він не думав, що єпископ Тверський підлеглий Московському митрополитові, є шпигуном князя Московського. Але, коли б він не був шпигуном, то митрополит не призначив би його бути єпископом у Твері. Так є, "Усілєнію вєлікокняжеской власті содєйствовала церков”, її політика. 313. 1488 рік. У Москві італійські майстри за працю отримують золото. Їхня майстерність і винахідливість робить Москву "красівим городом”. Карамзін пише, що італійський майстер Павло Дебосіс вилив у Москві "пушку веліку”, "Царь-пушку”. Щоб розбудовувати Москву, потрібні гроші: найлегше гроші здобувати грабіжництвом, тобто при допомозі "возз’єднання двох братніх народів”. Усяке возз’єднання "способствовало укрепленію Россійського государства”. І тому для Москви воно мало "огромноє прогрессівноє значеніє”. Коли здійсниться возз’єднання Новгорода і Москви, Москва матиме рабів, потрібних на будови нових вулиць московських, і матиме "жемчуги”, золото, скот. Військо князя Московського, вторгнувшись у Новгород, здійснювало "возз’єднання двох братніх народів”: стрільці ходили із закривавленими ножами від дому до дому — навіть немовлята в колисках лежали мертві з ранами на грудях. 314. 8 тисяч новгородців пов’язано (пов’язано молодих і здорових). І вигнано в Москву "на строітєльство”. Новгород став мертвим домом, "навіки був утихомирений Новгород. Остався труп: душа щезла; інші жителі, інші звичаї і вдача, властиві Самодержавію” (Карамзін, т. 6, стор. 89). Карамзін (найвизначніший історик Московитії) щедро обдарований царем Александром і царем Ніколаєм, ніби торжествує, що після возз’єднання Новгорода і Москви, з Новгорода "остався труп”. Ні, новгородці, які жили в лісах, в селищах, притаївшись, урятувалися. І вони так, як і тверці, навіки затаїли в серцях святу ненависть до тих, які порізали їхніх братів і сестер. І таким способом в 1489 році здійснене "возз’єднання В’ятки і Москви”. Заполонених молодих в’ятичів привезено в Москву. І їм, щоб запаморочити гордість в’ятичівську, показано біля Кремля "Цар-пушку”, яку щойно вилив італієць Павло Дебосіс. "Цар-пушка” була зроблена для того, щоб навівати рабам покору і демонструвати могутність Москви. 315. 1490 рік. Греки (сини Рала Палеолога) привезли в Москву знаменитого лікаря Леона, жида з Венеції. Лікар Леон лікував 32-охрічного княжича (сина князя Івана Московського). У "Ніконському літописі” написано, що за неуспішне лікування жида Леона катували, татаро-монгольські методи катування прості: ламали ребра, на вогні пекли п’яти. Князь Іван Московський жида Леона "казниль всенародно на БолвановЬ за Москвою рькою”, "Такую же участь имЬль вь 1485 году й другой врачь. НЬмець Антонь: онь бьіль зарЬзань ножемь подь Москворецкимь мостомь, кь ужасу всьхь иноземцевь, так, что й славньій Аристотель хотьль немедленно уехать изь Москви: Іоаннь разгневался й вельль заключить его вь доме” (Карамзін, т. 6, стор. 123, 124). Карамзін пише, що в "жестокомь дель народь видель одну справедливость”. Татіщев (т. 6, стор. 76) пише, що князь Іван Васильович Московський відсік лікареві Леонові голову, "отсекоша ему голову на Болвановке апреля в 22 день”. Я вже згадував, що в Москві Болванівкою називалася та площа, де стояла басма (образ, статуя хана), біля якої князь, бояри і знатні москвини складали клятву вірності ханові, це, "важнєйшеє в жизні Москви собитіє”, було святом. "Народниє масси єдінодушно на Болвановкє демонстріровалі прісягу на вєрность ханові” і на скріплення "двух братскіх народов” (татар і москвінов). Хто був "славний Аристотель”, який, побачивши, що в Москві то той, то той чужинець з наказу князя "зарЬзань ножемь”, хотів негайно втекти до Риму? Майстра Аристотеля привіз з Риму посол Московського князя (вихрещений татарин) Сємьон Толбузін. Аристотель у Москві ставив церкви, мости, палати, виливав дзвони, "пушкі”. Він, як пише Татіщев, поставив у Москві "церковь Успения”: такої ще "не бывало в Росії”.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |