| Середа 24-05-08 23:29 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 142231. Хто був Світовид? Світовид — син Дажбожий, якому доручено
пильнувати, щоб у світі Нав і Яв здійснювався Прав, тобто, щоб у світі
Неявному і Явному священноздійснювалися Правила Дажбожі. Хто була Мокша
(Макоша)? Макоша — мати Милосердя. Вона оплакує горе внуків Дажбожих,
сльозами своїми Вона звільняє душу від туги, пригнічення. Її душа —
сльози всемилосердя. Джерельні ріки — то чисті сльози матері Макоші. З
джерела воду пити — цілющими Макошиними сльозами душу оздоровлювати.
Мокша оплакує гріхи людські — слізьми обмиває душі тих, хто лишає земне
життя і переселюється у Царство Духа Предків.
(З слова "мок" (мокрий) виникло слово Мокша (Макоша). Не випадково кияни, побачивши джерельно-чисту річку, яка тече в лісах (на північ від Воронежа), дали їй назву -Мокша). Лада — уособлення дівочої краси, Лад — чоловічої. Ладний — значить чарівний, вибагливий, привабливий, має тіло і душу ладністю виласкавлені. Карна — мистецтво управління, володіння, впорядкування, керування. З слова "Карна" виникли слова "кермо", "карний", "керманич", "кермування". 232. Проф. Др. Л. Білецький (президент УВАН) не написав нічого величного про православіє грецької церкви в Україні (Русі). Він після глибоких досліджень визначив, що про віру "українського народу часто приходиться чути від української інтелігенції згірдливі вислови, що, мовляв, то нічого не варті "забобони". Іншими словами, таке означення давало до зрозуміння, що поганство українського народу — то є така собі дурниця, що не заслуговує на ніяку увагу, а народові тільки шкодить, затримуючи його цивілізаційний поступ, розвиток його світогляду, культури на задивлення на світ Божий". "Заглиблюючись у багатющу ділянку віри українського народу, студіюючи всі прояви його обрядових дій, вірувань, мітів і культів, мушу ствердити, що таке згірдливе твердження є збудоване на глибокому блуді й непорозумінні. Все те в світогляді українського народу, що можна означити, як первісне релігійне переживання, є один із найбагатіших скарбів народного творчого думання, є невичерпне джерело, з якого черпаємо всі ті духовні проблеми, що підносять духовність української нації, те істотне, що відрізняє український народ від інших як слов'янських, так і других народів, те, що творить українську національну історію, філософію, мистецтво, що спричинюється до пізнання його національного єства". "Найхарактеристичнішою рисою всіх цих релігійних переживань є те, що вони йдуть із самої душі народу й тому заховують у своїй основі найглибші переживання його рідної історії.., а це все вкупі змальовує нам і розкриває всю сутність його правдивої національної душі. Ні в одній ділянці української культури ми не наблизимось так безпосередньо до душі української нації, не відчуємо так тремтіння національного духа, як у цій первісній вірі українського народу" (Л. Біленький, "Історія Української Літератури", т. 1, стор. 23, 24). Рідна віра України (Руси) — це велична, горда, священна національна свідомість Українського народу, творена тисячоліттями, творена на волі, самобутньо. Щоб в народі пропала національна свідомість, треба дати йому свідомість православія грецької церкви, треба безперервно з душі народу викорінювати "тремтіння національного духа", закодованого в його Дажбожій вірі. 233. 1122 рік. Грек-митрополит Никита (1122-1126) у Святій Софії проклинає римських єреїв, що вони "уклонилися від древнього ученія церкви", "неправильно визнають непорочне зачатіє Богородиці Марії", "Католики неправильно ісповідують, кажучи Дух Святий походить від Отця і Сина", "Католики-лжеапостоли, які приходять в овечих одежах, щоб спокушати православних християн обіцянками". Коли у Києві появиться католик, вже всім ясно, що прийшов він, щоб "спокушати православних християн обіцянками". Київська молодь, чуючи, що єреї грецької віри зневажають всі віри на світі, крім грецької, не тільки не хочуть іти до церкви, а й відважуються казати, що в грецькій церкві є ідолослужіння. "Піддаємо анатемі всіх тих, хто зве поклоніння іконам ідолослужінням, і тому їм не поклоняється"; такі й подібні анатеми виголошує Никита. "Що грек каже, то нас не зобов'язує"; такі й подібні думки висловлюють кияни. 234. І Никита рече: "Святий Феодосій Печерський у "Слові о карах Божих" написав, що Христос на Русь зсилає кари, голод, пошесті, набіги поганців тому, що народ ще тримається віри батьків своїх, з пошаною згадує імена Богів Київських! Імена Богів Київських гнівають Христа!" Прийшла весна, молодь іде в діброви стрічати весну. Грає на сопілках, співає. "Цілий світ дохристиянської поезії, де забава, мистецтво, віра і життя зливалися в одну цілість, де Дажбожі внуки з співами на устах ішли зустрічати весну, де молодь збиралася між селами на весільні ігри..", — все це "полетіло з прокльонами монаха-аскета"" (Б. Лепкий, "Н. І. У. Л.", том 1, стор. 40, 41). Виконуючи розпорядження грека-митрополита Никити, воєвода Путята (внук того Путяти, що в часи царя Володимира хрещення робив вогнем і мечем), з градниками напав на розспівану молодь — біжать дівчата, гублять вінки, плачуть. Юнаки, обороняючись, пускають стріли — ранять Путятиних градників. Градники мечами ранять юнаків. "Істинним православним є той, хто церковні пісні співає, а не світські — про зорі, вітер, Дніпро, місяць, кохання та інші поганські нечистивості!" Кияни, обороняючи дітей, вийшли з дворів своїх з сокирами і мечами. І вторглися у двірець воєводи Путяти — порубали у Путятиній церкві грецьких "іконних божків". І підпалили Путятин двірець. (О, нелегко, нелегко було молодим киянам свою рідну національну свідомість відстоювати!) 235. І сталося не грецько-церковне чудо, а святе київське! Цар Володимир (Мономах) не покарав повсталих киян. Чому? Половці знову палять села, ловлять людей і продають у неволю у Фракію. Треба молодих людей кликати до війська: потрібне ополченіє. "Не до війська, а в монастирі має іти молодь! У молитвах і постах дні проводити треба, щоб приподобатися Цариці Небесній", — речуть монахи. І цар Володимир (Мономах) їм відповідає: "Не піст, не життя на самоті, не монашество врятує вас, а добра дія!" 236. 1124 рік. Затемнення сонця. Кияни, бачачи, що в обідню пору так затемнилося сонце, що на небі появилися зорі, стали на коліна. У їхній спонуці прокинулися одідичені поняття, що Сонце — свята сила животворна, яку хочеться хвалити, без якої світ не може бути світом. "Сонце — світло Дажбоже, і Дажбог в Сонці і Сонце в Дажбозі", — рекли волхви. І цар Володимир у своїй "Науці" дітям дає настанови: "Щоб не застало вас сонце в постелі", "Віддавши ранкову похвалу Богові, а потім Восходячому Сонцеві, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю". "Похвалу Восходячому Сонцеві". Ці ж слова взяв цар Володимир з молитви, яку виголошують волхви, живучи у лісах, глухих хащах. Не маючи сил викорінити з народного інстинкту (тисячоліттями надбані) поняття, що "рідне — рідне", а "чуже — чуже", будуть появлятися намагання обряди рідної віри України (Руси) підпорядкувати інтересам грецької церкви. "Віддаваймо ранкову похвалу Сонцеві — Дателеві Буття нашого, ми, внуки Дажбожі, живемо в промінні Сонця. Ми народжені Сонцем і віддаємо похвалу Восходячому Сонцеві. Ми не хочемо, щоб у наше сонячне життя втручалися божки грецької церкви, привезені з Візантії", -повторяють кияни слова волхвів. І... горить Київ. Горять церкви грецької релігії. Горить жидівська вулиця, на якій жили жиди-лихварі, торгівці сіллю та іншим крамом. "Пожаръ великъ въ Кыевъ, яко погоревшу ему мало не всему, яко церквей единыхъ сгорело мало не 600, погорЬ гора і монастыри все, что ихъ било в граде" ("Ростовська літопись"). 237. У Києві 600 малих дерев'яних церков? "Князі ставили церкви, монастирі, мали свої домашні церкви, возили з собою попів, їжу в далеку дорогу, а поруч з цим споряджували в монастирях пири для монахів, але й запрошували туди й своїх знайомих чоловіків і жінок, і добре там гуляли", і "І співали тропарі. І, як нап'ються, то не пам'ятають і тропарів" (М. Аркас). Бояри, купці ставили домашні церкви. Коли купець зробить злочин тяжкий — під час суперечки уб'є знатного киянина, він повинен гріх відпокутувати. Як? Дає злото митрополитові, і ставить домашню церкву, освячуючи її дорогими іконами, привезеними з Греції. І кияни, почувши, що купець посварився з купцем чи боярином, кажуть: "Ще не знати, хто з них церкву ставитиме?" 238. 1125 рік. Цар Володимир (Мономах) 19 травня помер, маючи 73 роки. І царем став його син Мстислав. У літописі читаємо: "Се бо Мстислав великий наследи отця своєго Володимира Мономаха великого. Володимир сам собою постоя на Дону і многа пота утер за землю Рускую, а Мстислав мужи своі посла, загна Половци за Дон і за Волгу, за Яик, і тако избави Бог Рускую землю от поганих". І прийшла весна — вісті з Новгороду прийшли (в 1126 році), що вже кінець квітня, а сніг лежить на нивах. Вимерзла озимина. І минулого року був неврожай. Новгородці їдять березову кору, липове листя, мох. 1126 рік. 1 серпня у Києві землетрус. Похилилися і потріскалися кам'яні церкви. Помер грек-митрополит Никита; він майже п'ять років безпощадно викорінював у народі національну свідомість, утверджену рідною вірою України (Руси). "За його панування вже можемо запримітити, що мораль, вроджена українському народові.., внаслідок візантійщини.., занепала сильно", "засоби митрополитів-греків: спершу здеморалізувати Український народ, бо тоді щойно можна зробити з нього колонію" (Др. Г. Лужницький, "У. Ц. м. С. і З.", стор. 86). Здеморалізувати Український Народ, значить перетворити його в народ без національної свідомости і гордости, перетворити внуків Дажбожих у рабів Саваотових, в національно несвідомих істинно-православних тутешніх людей. 239. 1131 рік. Прибув до Києва новий грек (митрополит Михаїл). І з ним — юрби монахів. Здібніші монахи будуть наіменовані єпископами й ігуменами грецької церкви в Україні (Русі). І на лад'ях (човнах) прибули грецькі купці — привезли ікони, ризи, підсвічники, кадильниці, кропила, мощі, камінці з гори Афон та з гори Голгофа. Багатий купець Пирогостус (Пирогощ) привіз ікону, обкладену камінням, оздоблену сріблом і злотом; ікону Діви Марії малював славний грецький іконограф, позувала, як видно по образі, чорноока і смаглява якась грецька дівчина. У "Харатейних Літописах" пишеться, що цар Мстислав Володимирович (1125-1132) "заложіл в Києві церков Святой Богородиці Пирогощую", "от греков Пирогощую купцом Богоматері образ". На Подолі на ярмарку рядами стоять сотні ікон Богородиці, Христа, Іоана Хрестителя, Варвари, Андрея, Миколая, Юрія, Михаїла, і десятки інших святих грецької церкви. Чому в Україні (Русі) такий великий збут святощів грецької церкви — просто немає застою? "Іпатієвський літопис", 1871 року видання, на стор. 77-й пише: "Коли Володимир охрестився, то прийняв ісповідання віри за себе і за ввесь свій народ, а в цьому ісповіданні було й таке: "Вірую і приємлю церковная преданія і кланяюся чесним іконам, кланяюся древу чесному і кресту, і всякому кресту, і святим мощам і святим сосудам"". Такі поклявся ритуали здійснювати цар Володимир, і той, хто не купує грецькі церковні святощі і не поклоняється їм, не шанує клятви тієї, яку склав грекам цар Володимир. 240. Бідні люди купують на Подолі бідні ікони Богородиці. Багаті люди доми свої прикрашують багатими іконами Богородиці. Цар Мстислав, купивши у грека-купця Пирогостуса найбагатшу ікону Богородиці, в її честь поставив церкву "Богоматері Пирогоської", яка була проголошена чудотворною. Торгівці іконами оточили селянина Поляна, який у дзбанах продає пахучий липовий мед, у міхах — сало. Щоб відчепитися від нав'язливого продавця, Полян узяв ікону святої Варвари за три кусні сала. І сказав: "Згодиться, моя стара помолиться, а не згодиться — горнець з молоком накриватиме". У цих словах (словах, що стали народним прислів'ям) висловлена щира селянська безпосередність, по якій пізнаємо — народ не дорожить тими святощами, які ненароджені з його душі, з рідних його понять і хвилювань.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |