Субота
18-02-24
17:49

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 266




ДЕНЬ 47

1. "Наша українська сила контрольована чужою силою? Які є дані на це?"
- Українці, які мають своє "Я", наприклад, підпорядковане білому чи червоному москвинському "Я", і українці, які мають своє "Я", підпорядковане латино-юдейо-грецькому християнському "Я", б'ються, як люті вороги, самі з собою.
Які духовні лідери очолюють цю братовбивчу домашню війну? Духовними лідерами цього українського поєдинку є треновані в Москві і в Ватикані наші кровні брати — професійні донощики і фарисеї, пишно обмундировані носителі чужих клобуків, жезлів, мережаних лівреїв, панагій, орденів і титулів.
"Не вам, не вам, в мережаній лівреї, донощики і фарисеї, за правду пресвятую стать і за свободу. Розпинать, а не любить ви вчились брата! О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш!" — гнівно писав Тарас Шевченко.
Сьогодні ми, рідновіри, не можемо сказати, що на донощиків і фарисеїв "ми дивились і мовчали та мовчки чухали чуби", як "німії підлії раби". Ні, ми, рідновіри, не мовчимо, ми діємо — діємо, утверджуючи світ Рідної Української Національної Віри.
2. "Що робити? Говорю братові-чужовірові про науку Вашу, кажу йому, що Рідна Віра — святість вільна українська. А він на мене дивиться і каже: "немає в тій Силенковій Рідній Вірі святощів", і що я маю сказати?"
- Побратиме, коли ховрашок сидить у норі і дивиться на небо, він сонця не бачить, але це не значить, що сонця немає. І кровно рідний брат-чужовір, який сидить, як той ховрашок, у норі чужовір'я, бачить тільки святощі біблійні. Він бачить Авраама — жидівського родоначальника, бачить Мойсея — національного жидівського воєначальника — пророка, бачить Ісуса — любого і милого сина Юдеї (принца з роду царя Давида).
Українець, бачачи тільки святих жидів, каже, що в Рідній Українській Національній Вірі немає святощів. Каже він правильно, тому, що людина не може одночасно сидіти на двох стільцях, людина не може бути рідновіром і чужовіром одночасно.
У Рідній Вірі є святощі, тільки він (брат-чужовір) не спроможний їх бачити. Щоб в Рідній Вірі святощі рідні побачити, треба вилізти з нори чужовір'я і глянути на сонячний шлях духовного відродження рідного народу.
3. "Учителю Лев Силенко, я визнаю Вашу науку — належу до Рідної Віри — і що далі? Яке моє місце в Рідній Вірі? Що мені дає Рідна Віра? І при яких обставинах Рідна Віра може стати великою Рідною Вірою? Принаймні двома словами дайте відповідь на ці питання?"
- Побратиме, справа не в тому, що ти визнаєш мою науку, належиш до Рідної Української Національної Віри, а в тому — як ти визнаєш? Коли ти визнаєш тільки думкою -значить твоє визнання мертве. Знаєш сам — віра, кожна в світі віра без діл мертва.
"Мамо, я визнаю, що я твій син. Пишеш ти мені, що зима, немає дров, немає хліба, маєш порвані чоботи. Мамо, я визнаю, що походжу з вашої родини. Пишеш, щоб я не цурався рідні і признався до свого роду, я признаюся — і що далі?" — пише до мами змосковщений українець — мешканець Калуги.
"Мені мати казала "женись". І я, щоб мати не гнівалася, сьогодні оженився. І що далі?" — питає мамин синок, відчужуючись від соромливої дружини Надії.
Надія, бачачи, що її наречений, одружившись, не поводиться, як одружений, плаче. І каже: "І що далі?"
Отже: є визнання, є признання, є любов і є питання: "І що далі?"
Побратиме, життя — це питання і відповідь. РУНВіра — Життя. РУНВіра — це святе рідне поле. Розумієш, поле?
Святе рідне поле тільки того годує, хто на ньому тяжко, але вільно й радісно працює (оре, сіє, жне). І дітей на ньому родить. І обороняє дітей і поле життям своїм. І на цьому кості свої складає, щоб жили діти, внуки, правнуки. І благородні могили предків стають святощами у святинях благородних потомків. Щасливий і мудрий той, хто здібний так ставитися до святого рідного поля!
Побратиме, святе рідне поле не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що воно твоє, та не будеш на ньому працювати, та не будеш його боронити від вторжників. Рідна Віра не даватиме тобі користи, коли ти визнаватимеш, що вона твоя Рідна Віра, та не будеш Її практично втілювати в життя своє.

Хочеш бути вартісним визнавцем Рідної Віри? Хочеш зайняти славне місце в Родині Рідновірів — працюй тяжко, працюй вільно й радісно на святому полі Рідної Віри.
Кожний рідновір вартісний стільки, скільки він приносить дарів — праці корисної для Рідної Віри, тобто — для самого себе. Бо Рідна Віра — священнодійний шлях, на якому українець самобутньо проявляє і утверджує своє "Я".
Коли ти дією визнаєш мою науку, то це значить, що ти визнаєш упорядковану волю свого "Я". І вільно розпоряджаєшся своїм "Я", і скарбами Вітчизни своєї.
Коли ти своє "Я" поневолюєш духовістю чужого (іноземного) "Я", значить ти не визнаєш моєї науки, ти — мій ворог, бо ти раб. Раб (і особливо той раб, який сліпо залюблений у своє духовне рабство) не може бути моїм другом.
Твоє місце в Рідній Вірі залежить тільки і тільки від тебе самого. Той, хто працює для Рідної Віри, той, хто живе в ім'я Рідної Віри, той, хто подвиги здійснює в ім'я Рідної Віри, той сам себе увіковічнює в Рідній Вірі, стає Честю, стає Славою і Силою Рідної Віри. Він обезсмертнює сам себе у безсмертній душі внуків Дажбожих.
Для достойних у Рідній Вірі — місце достойне й безсмертне. Достойний той, хто своїм життям ощасливлює життя ближніх своїх. Достойний той, хто має приємне життя — приємне життя має той, хто готовий померти за життя, за Вітчизну, за честь роду свого.
Чому я, говорячи про життя, згадую смерть? А говорячи про смерть — згадую життя? Тому, що я хочу, щоб ми, рідновіри, були воістину щасливими людьми — щасливі ті, які вміють день свого народження обезсмертнювати днем своєї смерти.
Одні люди живуть, боючись померти. Другі люди вмирають, боючись жити. Бачимо, що страх життєвий і страх смертельний — явища не щасливі. Хто здійснює достойний чин для Рідної Віри, той обезсмертнює свою душу в пам’яті сучасних і грядущих поколінь. Хто зник з пам'яти тому, що своїм життям не заслужив на пам'ять, той відщепився від вічности рідної духовости і згинув у прірві забуття.
4. "Так, Учителю, але ж є люди старі, немічні. Є діти. Вони щирою душею визнають Рідну Віру, та не можуть вони працювати для Рідної Віри?"
- Вони наші старші і молодші Побратими і Посестри. Вони — тіло наше і душа наша. Ми від них не можемо вимагати того, чого в них немає. Та їм ми зобов'язані Рідною Вірою дати все, що ми маємо. Ми, рідновіри, Одна Родина внуків Дажбожих.
І коли ми в біді — всі ми бідуємо. Коли ми в радощах — всі ми радіємо. Той, хто не турбується про недужих Побратимів і Посестер своїх, той має хвору душу — хвора душа не здібна правильно оцінити своє "Я".
"Рідна Віра є малою вірою чи великою — при яких обставинах Вона може стати великою вірою?"
- Рідна Віра тільки тоді буде великою Вірою, коли Її сповідники будуть здібні здійснювати великі справи. Тільки той уміє бути віруючою людиною, хто здібний в ім'я віри довершувати подвиги. Без великих подвигів немає великої віри.
5. "Учителю, визнаючи Рідну Українську Національну Віру, я став людиною вільного духа. Ніхто мене не лякає ні пекельними карами, ні, як писав Іван Франко, "попівськими тортурами".
Я вільний, і все ж — зневірений, бо бачу, що цей мій вільний дух не дає мені вільної України. Не дає мені особистого щастя. Робіть, Учителю, так, щоб вільний дух приносив волю Україні, а коли Україна вільна, то щоб він (вільний дух) давав їй силу".
- Побратиме, твій дух вільний, але він неактивний, не творчий. І тому він має малу вартість. І тому він тобі не дає особистого щастя.
Хтось десь, пригадую, у старих книжках з антропології писав, що "малороси — хліборобський народ неповороткий, вайлуватий, повільний у рухах".
Читаючи це, я був обурений. Я хочу, щоб мій народ був народом активним, бистроумним, винахідливим, рішучим, спритним. Коли з тих чи інших обставин (обставин тисячолітнього духовного рабства) такі корисні риси характеру в нас занедбалися, ми їх повинні свідомо виплекати, вивчаючи зміст нашого життя, суть нашого тілесного і духовного "я".
Ми повинні бути активним, діяльним, енергічним, тобто, великим народом, талановитим народом. Пасивність, збайдужіння, бездіяльність, громадська кволість, вайлуватість — це смиренне безталання. Ні, це щось більше — це традиційне нещастя!
Ми, рідновіри, змагаймося не тільки за волю нашого національного духа, а й за активність, вольовість волі національного духа, за його невсипущу творчу енергію.
Вільний національний дух подібний на поле, вільне, непорочне, неоране поле. Одні люди, працюючи на цьому полі, множаться і славляться. І своїм красивим життям дивують світ. А другі, розлінившись на цьому вільному багатому полі, дрімають.
Лінивство тілесно здорових людей — це хвороба, якою ніколи не хворіють достойні люди. Побратиме, ставши людиною вільного духа, вільно твори подвиги, корисні для народу. І цими подвигами сам себе ощасливлюй і ближніх своїх.
Вільний дух дає тобі право бути вільною людиною — умій активно, творчо, кмітливо і відважно цим скарбом користуватися.
Любиш силу? Сила наша тільки тоді буде сильною, коли ми навчимося все робити самі. Сила родиться під час щасливої натхненної тяжкої праці. Тільки той народ, який все робить сам, сильний. І вільний. Він сам утверджує самостійну силу свого "Я". Не кажу, що не можна користуватися кращими винаходами того чи іншого народу тому, що вони чужі. Можна, та треба робити так, щоб вони (чужі творива) були підпорядковані силі рідного народу.
6. І дипломатія — сила велика. Може б ми, рідновіри, звернулися до японців, арабів, жидів, індусів. Вони мають свої рідні віри, їм легко зрозуміти нас, рідновірів. Може б вони нам допомогли побудувати Святиню Дажбожу? Матеріяльно ми слабі. Що про це скажете, Учителю?
- Очевидно, ніхто не проти того, щоб отримувати допомогу від посторонніх сил особливо тоді, коли така допомога потрібна. І ми б від такої допомоги не відмовилися, якби не оте "якби".
Коли сильний помагає сильному — це значить пан помагає панові. У кожного з них залишається самостійне "Я" недоторканою святістю. Коли сильний помагає слабому — відбувається духовна, або матеріяльна домінація сильного "Я" над слабим "Я". Ми, рідновіри, не можемо дозволити, щоб будь-яка сила чужого "Я" домінувала над силою нашого "Я".
А тепер промовлю, Побратиме, до душі твоєї. Святиня Дажбога — це твоя совість, твоє духовне обличчя. Хочеш ти, щоб чужі люди позичили тобі совісти, позичили тобі духовного обличчя, щоб і ти був совісною людиною, щоб і ти мав духовне обличчя?
Святиня Дажбожа — це любов твоя, це твоє рідне шукання Бога. Хочеш ти, щоб чужі люди тобі позичили любови, щоб і ти був людиною здібною любити? Рідне шукання Бога — мати рідна.
Людина без своєї совісти, без своєї любови, без свого шукання Бога не є достойною людиною. Не позичаймо! Не позичаймо ні в кого в світі (ні в приятелів, ні в ворогів) ні віри, ні совісти, ні любови. Будьмо самі творцями святощів. І вони нас наснажуть могутньою силою. І світ визнає нас достойними людьми світу.
Віруючі, воістину великі віруючі люди, як знаємо з історії релігій світу, продавали свої хати, жили на воді й хлібі, і будували святиню, вірою своєю чаруючи людство.
Вони (воістину великі віруючі люди) вірили, що є добра смерть і є добре життя. Добра смерть і добре життя тільки там існують, де відбувається перманентна священна боротьба за утвердження на небі й на землі волі рідного "Я".
Святиня Дажбожа — Дім, в якому ми, рідновіри, сходимося, щоб мати Священну Годину Самопізнання. СВЯГОС — Священна Година Самопізнання. Є в світі встійнене переконання: коли хочеш пізнати Бога, людей, світ, пізнай сам себе — пізнай свою душу, пізнай свій рід, пізнай своє минуле. І передчуттям (інтуїцією) передбач хід свого майбутнього.
Ми, рідновіри, самі себе пізнаючи на Священній Годині Самопізнання, пізнаємо таїни життя нашого, пізнаємо правильний шлях до Бога, пізнаємо правильне розуміння і відчування Бога, пізнаємо радощі і смутки рідного народу. Ми не смиренні раби Божія, які со страхом і трепетом стоять на колінах перед жидівським кивотом, перед іконами (образами) біблійних жидівських праотців.
Ні, ми достойні люди — натхненники Божі, правдоносні лицарі Божі.
Я приніс науку, осяяну енергією священного світла Дажбожого. І ставлю її вище життя мого. Я їй підвладний. У ній славиться сила Неба і Землі. Я кажу: ми, українці, впродовж десяти століть були тяжко обмануті тими чужинцями, які вторгалися на наші землі, щоб нас робити щасливими, культурними, письменними, релігійними, справедливими. Досить!
Ми, рідновіри, не хочемо, щоб чужі люди праведні чи неправедні робили нас на нашій землі щасливими, культурними, письменними, релігійними, справедливими!
Ми, рідновіри, будемо щасливими тільки тоді, коли щастя самі собі здобудемо своїми руками, своєю зброєю, своєю мудрістю, своєю вірою і любов'ю.
Ми, рідновіри, будемо культурними людьми тільки тоді, коли ми самі свою рідну культуру творитимемо. І правильно освіченими людьми ми будемо тільки тоді, коли ми будемо освічені по-рідному.
І релігійними людьми ми будемо тоді і тільки тоді, коли наша рідна релігія родитиметься в наших душах сама по собі з наших почувань, з розуму нашого, з творчого життя нашого, з божественного світла Дажбожого. Родитиметься так вільно і так природньо, як родиться вільно і природньо в душі матері материнська любов. Тільки наша, нами утверджена справедливість, поробить нас справедливими людьми!
У вересні в 67 році у "Самобутній Україні" я писав: "У душах наших, як святе натхнення, визрівають хотіння мати Святиню Рідної Української Національної Віри. І ми її матимемо! Ми її побудуємо із божественних скарбів Української Віри в Єдиного і Всюдисущого Бога, що в нашому розумінні є Досконалістю світу. Ми її побудуємо з благородного вогню сердець наших, з нашої непорочної вірности Матері-Україні". І ми її побудували.
7. Мій сусід — активний рідновір, але дехто з рідновірів не високої думки про нього. Учителю, ми повинні високо цінувати усіх активних людей.
- Активність — дорогоцінна риса людського характеру. І я високо ціную активних людей. І хотів би, щоб їх було якнайбільше в рядах Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри.
Але у всіх випадках будьмо розсудливими: активність стає лихом тоді, коли вона не організована, анархічна, грубіянська.
Активність повинна бути продумана, цілеспрямована, культурна, благородна. І узгіднена з інтересами ОСІДУ РУНВіри. І спрямована для творення авторитету керівних органів ОСІДУ РУНВіри тепер і завжди. (Знаємо, що там, де немає авторитетного проводу, немає успіху, постає свавілля і поразка).
Активність, яка свідомо чи несвідомо, явно чи скрито шкодить справі розвитку Рідної Віри, не може нами цінуватися: така активність нагадує "ведмежу прислугу". Що таке "ведмежа прислуга"?
Наприклад, циган мав вірного ведмедя. Він (ведмідь) на базарі на залізному ланцюгу танцював під сопілку фокстрот. І за такі атракціони циган давав йому грудочку цукру. Під час спочинку заснув циган. Ведмідь помітив, що сіла муха на ніс доброму господареві.
Ведмідь вирішив убити муху, щоб вона не докучала сплячому. Лапою вбиваючи муху, він убив і господаря свого. Справа, як бачимо, не в активності, а в культурі і шляхетності активности.
РУНВіра хоч і основана на вірі Предків, та вважається вона наукою з новими поглядами на світ. І має Вона нове розуміння Бога. І Нею (святою РУНВірою) можна рідних людей чарувати і можна насторожувати: від чого це залежить? Тільки і тільки від культури мислення, культури почувань і культури активности.
МИ, рунвісти, хочемо, щоб народ шанував нас, любив нас. І ми хочемо, щоб нами гордилися наші діти, внуки, правнуки. Ми так хочемо тому, що ми любимо самі себе.
8. "Це ж самолюбство, нескромність. Ми повинні всюди підкреслювати, що ми самі себе не любимо. І для нас байдуже — любитимуть нас наші потомки чи ні. У нас, рунвістів, є самолюбство, самовпевненість, самопохвали. І дехто бачить в цьому формування нового характеру людини української. Учителю, які Ваші в цій справі міркування?"
- Ми, рунвісти, повинні інтереси Рідної Української Національної Віри ставити на перше місце. А інтереси особисті — на друге. Коли ми будемо людьми такої високої громадської і особистої моралі, ми здобудемо — ми завоюємо славу кращих людей України і Світу.
"А що станеться з нами, коли ми свої особисті інтереси поставимо вище інтересів Рідної Віри. І будемо самі себе потішати, що якось воно буде. Інші люди добру справу робитимуть за нас. Бо ми за особистими справами часу не маємо?"
- Нічого особливого не станеться. Проживши вік, відійдемо з світу цього. Потомки наші (діти, внуки, правнуки), історію життя нашого вивчаючи, соромитимуться нас. І вони скажуть: "Батьки наші були людьми сіренькими, буденними. Не мали вони ні натхнень світлих, ні дій благородних. Вони від чужовір'я відійшли, а присвятити себе святій Рідній Вірі не здібні були. Знеславили самі себе рабською прив'язаністю до споживацьких способів життя".
Про самолюбство, самовпевненість і самопохвалу скажу тобі таке. Десять століть професійні архиєреї чужовір'я вбивали у нашому народі почуття самолюбови, почуття самовпевнености і самопохвали, щоб перетворити його (народ наш) у смиренних овець стада Христового, правильніше кажучи — попівського.
Побратиме, люби сам себе. Люби сам себе гідністю. І пам'ятай: той, хто не любить сам себе, ніколи не любитиме ближчих своїх. Той, хто не любить сам себе, той і не поважає сам себе. І не шанує слова свого. І не виконує узятих на себе обов'язків.
Спитай сам себе: що вартий той народ, який не любить сам себе? Англійці люблять самі себе; вони впевнені самі в себе, вони хвалять самі себе. І такими є — жиди, німці, москвини, французи, араби, італійці та інші достойні народи. І зайці.
9. "І зайці? При чім тут зайці? Знаю — жартуєте".
- І заєць любить сам себе, він певний сам у себе. І він своєю швидкістю хвалить сам себе. Заєць не глупий — він не жде поки вовк почне його хвалити, що він смачний.
Той, хто не впевнений сам в себе, ніколи не буде впевнений у побратимів своїх. І підозрюватиме їх. І ширитиме всюди підозріння до них. І це зрозуміло — як же він може бути певним за інших, коли він сам за себе не певний.
Той, хто не здібний сам себе похвалити своєю достойною працею, своєю щирою жертвенністю, своїм подвигом, своєю побратимською вірністю, той є людиною жахливою, нестерпною. І не ждіть, щоб така людина найкращу людину хвалила, любила. Ні, вона їй заздрить. Вона сама не здібна довершити доброї справи і ненавидить ту людину, яка добру справу довершує.
Той хто любить сам себе, той уміє цінувати любов, знає радість і сльози любови. Той, хто любить сам себе, той дорожить честю своєю, дорожить словом своїм, дорожить ім'ям роду свого. Той, хто не любить сам себе, небезпечний. Він ненавидить весь світ: бо як же він може любити світ, людей, коли він навіть сам себе не любить.
Я кажу: "Побратиме, ніде не реклямуйте, що ви самі себе не любите. Бо ніхто вам не повірить. Навіть той, хто вмотивовано і щиро доводить, будучи не злою людиною, що сам себе не любить, він насправді сам себе любить несвідомою любов'ю. Він любить сам себе інстинктом самозбереження".Я кажу: "Побратиме, ніде не реклямуйте, що ви самі себе не любите. Бо ніхто вам не повірить. Навіть той, хто вмотивовано і щиро доводить, будучи не злою людиною, що сам себе не любить, він насправді сам себе любить несвідомою любов'ю. Він любить сам себе інстинктом самозбереження".
Ті, які маніжаться, знизують плечима і ніби підкреслюють, що вони такі скромні, такі не самолюбні (похвал не люблять, доброго слова про себе не люблять чути) є хитро замаскованими жорстокими егоїстами. Вони небезпечні тому, що не щирі самі з собою і з ближніми.
Вони не знають, що мати-Природа кожну живу істоту обдарувала самолюбов'ю. Лев любить сам себе, собака любить сам себе, орел любить сам себе. І всі вони, люблячи самі себе, діляться з дітьми своїми крихтами їжі і теплом серця свого.
Побратими, люблячи самі себе, вірячи самі собі, хвалячи самі себе, ділімося самі з собою крихтою хліба, краплею води і теплом серця свого.


[10-03-19][All for the tourists of]
Burlaka Carpathians (0)

[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Чилі: острів Великодня (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Казахстанський Алтай (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Лувр (0)