| Четвер 24-05-09 01:56 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 20331. Ми, українці-русичі, були віками прив’язані до грецької віри так, як
пес до воза: куди віз котиться, туди й пес тягнеться. Греки били
поклони в Києві до греків Георгія, Варвари і ми їх наслідували.
Греки славили в Україні (Русі) грецьке православіє і ми їм помагали, греки міняли греко-православні канони і ми міняли. Греки в Україні (Русі) палили наші дохристиянські літописи і ми їм помагали. Греки в Україні (Русі) славили грецькі дохристиянські літописи (многобожне писання Платона, Аристотеля) і ми їх славили. Греки нам в очі на нашій землі казали, що ми варвари (чужинці — півзлодії), а греки — богоносці, і ми їм вірили. "Чи не добре було б нам, браття, старими словами ратних оповідань почати про Ігорів похід, Ігоря Святославича?” (Слово про похід Ігоря). Справді, були "ратні оповідання” писані "старими словами” дохристиянської України (Руси). Вони (літописи, які втілювали самобутню мудрість внуків Дажбожих) були спалені духовними вторжниками греко-православної віри, щоб прийдешні українські покоління не знали якого вони роду і сліпо (і со страхом) вірили грецькому православію і юдейській "Біблії”. 32. Греки вбили в Україні все українське — чисте, рідне, святе. І їхній вірний єрей без сорому рече: "Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія!” (митрополит Іларіон (Огієнко), "Візантія і Україна”, Вінніпеµ, 1954 р., стор. 10). Віра велика, а мудрости немає. Радійте, що Візантія дала нам, православним християнам, те, чого сама ніколи не мала — дала нам "увесь наш український дух”. Ні, ніколи не створить держави той народ, який матиме таких духовних провідників, як митрополит Іларіон (Огієнко) і його чревоугодне чадо. Думаймо, "усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія”. Значить, наше не наше?! Все, що "наше”, нам "прищеплене”, і коли б хтось цю "прищепу” від нас відірвав, ми б були, як твердить митрополит Іларіон (Огієнко), "нагими, як мати народила”. От шкуродери, здерли з людини шкіру, і потім голосять, що вона родилася без шкіри! Слухаючи духовну науку провідника — митрополита Іларіона (Огієнка), жити не хочеться: в українця робиться на душі така досада, така огидь до себе — такі принизливі почуття меншої вартости, що їх можна втопити тільки в шинкові, або у філософії, що "ми раби плохі і мирні, чужинці, ідіте і пануйте над нами”. "Яремо, гершту, хамів сину, піди кобилу приведи, подай патинки господині та принеси мені води”. І гнеться Ярема — гнеться православний християнин, бо вірить, що коли звільнить свою шию з ярма, сміятимуться люди, він буде "нагий, як мати народила”... 33. Коли українець хоче знати правду про страшні злочини, які довершила в Україні греко-католицька релігія, хай читає писання українських греко-православних попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-католицьких попів) — правду. Коли українець хоче знати правду про страшні злочини, які довершила в Україні греко-православна релігія, хай читає писання українських греко-католицьких попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-православних попів) — правду. Їхні писання треба видати в одній книзі під назвою "Ми про себе”, і тоді всім стане ясно, що жодний народ в Европі так по-рабському себе не підпорядкував християнізмові греко-латинської інтерпретації, як народ Український, і в цьому схована таїна його жахливої многовікової національної трагедії. 34. Тисячу років Україна не мала днів — над нею лежали ночі візантійського християнізму, і сьогодні вона до таких меж зхристиянізована і зкомунізована, що не може пізнати сама себе, не може розуміти сама себе. В Її столиці Її мова осміяна, Її мова — мова колхозних рабів і лакиз — поетів, які за п’ятак звуть рабство "щасливим життям”. Вона (Її мова солов’їна і ніжна — мова оріян — творців ведійського санскриту) була принижена греками-митрополитами, москвинськими священними синодами, вона сьогодні переслідувана лєнінською шовіністичною національною політикою. 35. Тисячу років Україна не мала днів — над нею постійно пролітали гураґани азійських ошалілих орд, Її осквернювали здичавілі пірати Московитії, пишно зхаміла польська шляхта — здегенерована орда ізуїтів. Вона, Україна, мила і добротна за сльозами світу не бачила, за стогоном своїх катованих синів світу не чула, а Їй єреї Ісуса читали в чаді кадил юдейські Псальми. Їй нині шамани Лєніна читають, Її синів катуючи, маніфести "соціяльної лєнінської справедливости”. Тисячу років Україна не мала днів. Латино-юдейо-грецькі святі зображені на іконах, виглядають, як хорі на сухоти, окаті вони і по-диявольському строгі й караючі, в їхніх обличчях погасле життя, не має надії, від їх віками віяло кам’яною печерною сирістю, і все це приголомшувало виснажену душу України. І сьогодні замість цих ікон на стінах висять розчервонілі ідоли москвинського комунізму, тобто, ікони творців масових винницьких могил, голодоморів, концентраційних лагерів, масової колективізації. 36. Тарас Шевченко пише, що жадна крови і мук москвинська цариця Катерина Друга "розпинала нашу Україну”. Вона, "розпинаючи нашу Україну”, давала духовним школам матеріяльну допомогу, вона, християнська імператриця, дала наказ Київській академії, щоб вона приймала в науку тільки дітей священиків, священики були її вірними агентами — препараторами русифікації, "укротітєлями” непокірних малоросів, які не хочуть давати данини. Українець (греко-православний архімандрит Іонікій Голятовський) у церквах, як твердять історики, піднявши хреста речав: "Пречиста Діва має місце між людьми тільки тому, що люди посполиті дають панам данину”. Отож, православні християни, давайте панам (москвинським і варшавським зайдам) данину — худобу, віск, мед, прядиво, збіжжя, шкіру, щоб часом вас не лишила "Пречиста Діва”. Українці-християни в ім’я віри Христової вічне дівоцтво признали не українській дівчині, а жидівській, і цим принизили своїх доньок, визнали їх вічними грішницями, які мають покутувати за гріхи, здійснені чужинцями десь на чужих землях. 37. Гетман Іван Мазепа вірно служив греко-православію. Він посилав великі дари, наприклад, Палестині — 30 тисяч золотих дукатів. Він посилав золоті дари єпископам Греції, Болгарії, Молдавії, Волощині, Сербії, Польщі, Литві. Він подарив великі золоті скарби, щоб "Біблія” була перекладена на арабську мову. Гетман Іван Мазепа обіклав діямантами казкової вартости "Біблію” і подарив її монастиреві в Палестині. Він за свої кошти відбудував монастир святого Сави в Палестині. Він фінансував монастирі на горі Афон, на горі Синай. Він був проклятий тими, кого він фінансував. Чому? 38. Монах Никонор везе в Московію цареві Петрові Першому донос на гетмана Івана Мазепу. Донос написав піп Іван спільно з Кочубеєм. Українці-попи мобілізували все населення України проти гетмана Івана Мазепи, бо він, мовляв, "зрадник православія”, він спілкується з протестантом (королем Швеції Карлом ХІІ), який під час обіду не хреститься, має "нечестиву віру”. Знаючи попів, як донощиків, які готові за віру греко-православну торгувати кров’ю рідного народу, літописець пише: "Якщо йому, гетману Самойловичу, траплялося виїзджати кудись, наприклад, на лови і стріти священика, то він уважав таку зустріч за нещастя”, дарма, що він, гетман Самойлович, сам був сином попа. 39. Від 1721 року до 1725 з України вивезли москвинські жандарми 150 тисяч найкращих юнаків на будову Петрограда. В народі досі живе прислів’я, що Петроград споруджений на крові і кістках Українського Народу. Тих юнаків, які від виснаження падали в канавах, прикидали камінням, муруючи основи москвинських палаців. І коли матері оплакували долю синів своїх, їм українець митрополит Стефан Яворський, українець архиєпископ Феофан Прокопович, протопоп Максим Филимонів і тисячі їм подібних греко-православних христо-угодників, рекли: "Православні християни, блаженні вбогі духом, бо вони внаслідують царство небесне”, і "любіть ворогів своїх”, "терпіть, Ісус терпів і вам велів”, і "виконуйте заповідь Мойсея, — не вбий”. Мойсей був у Єгипті огорнутий великими пишнотами, славою. Він зосереджував у своїх руках силу й владу Єгипту. Він був певний, що він єгиптянин — син фараона. Та довідавшись, що він жид, він поставив долю свого народу вище всіх своїх особистих благ. Чуєте, українці-митрополити Стефане Яворський, Феофане Прокопович і вся ваша мертва і жива чорноризна братія, Мойсей у Єгипті став в обороні своїх гноблених земляків. Мойсей на єгипетській землі, на очах єгиптян, як пише "Біблія”, особисто замордував єгиптянина, який знущався над жидом. Мойсей — убивець, Мойсей — пророк і учитель жидівського народу, Мойсей — улюбленець Господа Бога Саваота! Патріярх Візантії Іоан Злотоустий (354—407 роки) у Константинополі, пояснюючи вбивство, довершене пророком Мойсеєм, речав: "І що ж, скажіть мені, йому треба було робити? Знехтувати нанесену обиду і зло, дане народові!?” (Іоан Злотоустий,т. 5, кн. 2, видання С.-Петербурзької Духовної Академії, 1899 р.). 40. І що ж, скажіть мені, я маю робити, дивлячись, як архиєреї Ісуса і комісари Лєніна наносять обиду й зло моєму народові!? Я люблю мій народ і мені болить, коли болить народові моєму! Що ж я маю робити? Самуїл Миславський (1783—1796 роки) — митрополит Київський наказом, виданим у 1784 році, "забороняє в Україні вживати мову українську”. Він при допомозі москвинських жандармів впроваджує мову катів — Катерини Другої і Петра Першого. Він пише у своїх церковних наказах, що мова Українська "Богові противна”. Він наказує Київській Академії дітей українських вчити історії і географії "на чистом русском языке” і обов’язково "по правилам, напечатанним в Москве”, так, "ставши митрополитом, Миславський, рішуче повів політику Катерини. Це цей Миславський перевернув Українську Київську Академію на російську. Це він пильнував, аби завести в Академії та й по всій Україні чисту російську мову”, пише проф. митрополит Іларіон (Огієнко). 41. Гавриїл Кременецький — митрополит Київський, українець, видає "Кодекс”, щоб мова українська щезла, бо вона "оскорбляє Господа Бога Христа”. Ректор Київської Могилянської Академії, архиєрей української греко-православної церкви Теофан Прокопович перший особисто привітав Петра Першого з перемогою під Полтавою і піддав думку Петрові Першому, щоб він проголосив себе "всероссійським монархом”. Він створив "Духовний Реґлямент”, в якому зазначив, що коли священик під час сповіді почує щось мазепинське, тобто, "небогоугодне”, то має про це повідомити в "Тайную Канцелярію”, або в "Преображенський полк”. Вони, київські архиєреї віри греко-православної, "рішуче вели політику Катерини”, тобто, політику духовного і тілесного мордування Народу Українського, і Народ Український їм вірив, вірив, що так Христу Богові угодно. І коли б в ті часи був хоч маленький Український Мойсей, він би з ними, з архиєреями віри греко-православної повівся так, як повівся жидівський Мойсей в Єгипті з єгиптянином. 42. Митрополит Галицький (Львів) конфіскував, використовуючи чужих жандармів, наклад збірки народних пісень і переказів "Русалка Дністрова”, і знищив у церковному підвалі тому, що це був перший журнал, писаний українською мовою. В 1903 році в Галичині греко-католицькі панотці звернулися до австрійської поліції, щоб вона заборонила читати "Кобзар” Тараса Шевченка, бо "діяльність душпасторів утруднюється”. В 1912 році панотець Й. Кобилецький писав, що "Тарас Шевченко не є гідним пошани з боку греко-католиків”. 43. Коли Львівський університет хотів дати Іванові Франкові становище професора української мови і літератури, то українець (греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович (1836—1898 рр.) звернувся до поляка — намісника міста Львова, щоб він, маючи силу, не допустив Івана Франка на становище професора Львівського Університету. Іван Франко — світлочолий і великодушний каменяр, ідучи вулицями Львова, плакав. Він сльозами великої душі своєї зрошував святу Галицьку землю. Він палко любив рідний народ. Він не мав хліба для маленьких діточок своїх. Він був вигнаний з "Просвіти”. Він вичерпав із серця свого всі свої сили для рідного народу, а коли помер, "його тіло почорніло в польському поховальному заведенні” між тілами померлих львівських злодіїв, волоцюг, алкоголіків бездомних і всіми забутих. "Невірство, атеїзм, крайня безбожність, яка ширилася від кілька десят літ між українською молоддю, це робота Івана Франка” ("Праця”, українська греко-католицька газета). Боротися за кращу долю народу, "це крайня безбожність”, а згноїти в церковному підвалі наклад журналу "Русалка Дністрова” тільки тому, що він писаний мовою українською, це "подвиг правдивої віри християнської”. 44. І сьогодні дехто каже, що "це було давно, тепер наші панотці великі патріоти не відмовляються навіть панахиду відправити в честь Коновальця, коли їх добре попросити”. Погоджуюся, що між нашими панотцями є й добряги, але вони в дуже тяжкій ситуації. Їхні парафіяни такі національно несвідомі, що на патріотизм панотця дивляться, як на єресь, або партійну політику. Вони (наші панотці) в основному вірні духовні солдати Ватикану. "Діти, викиньте своє українське серце на смітник, тут воно вам непотрібне”, так сьогодні каже українській молоді їхній душпастор — отець Д. Ґресько в Клівленді, США, про що й повідомляє журнал "За Рідну Церкву” (офіційний бюлетень Комітету Оборони обряду і традицій української католицької церкви, серпень-вересень, 1966 р.). Ні, діти, не слухайте панотця Д. Ґреська! Він для вас духовно чужа людина. Не викидайте свого українського серця на смітник, не викидайте! Ваше серце — ваше, вам його дала рідна ваша мама, бережіть його, і особливо бережіть в ньому святий вогонь української духовости, в ньому пломеніють ідеали Рідної Української Національної Віри. І за такі мої слова панотці звуть мене "крайнім безбожником”, "ідолопоклонником”, кажуть, що я воюю проти всього світу, о діти України! Краще воювати за волю Рідного Народу проти всього світу, ніж бути рабом усього світу!
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |