| Середа 24-05-08 18:24 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 13195. 1032 рік. Помер князь Євстахій (син князя Мстислава). І Мстислав
занедужав, і помер на полюванні. Зі всіх братів Ярославових ще лишився
один брат — Судислав. Він ув'язнений Ярославом: життя коротає в темниці.
З Константинополя їдуть вози, навантажені іконами, хрестами, ризами, мощами, чудотворними камінцями з Синаю, Афону, Йорданю до Києва, Новгорода, Чернігова, Смоленська, Турова, Любеча, Переяслава, Ростова, Пскова, Полоцька, Коростіна. І з цих городів їдуть до Константинополя вози, навантажені пшеницею, просом, сочевицею, медом, салом, солодководою сушеною рибою, воском, шкурою, хутрами, сукном, вовною, рогом, золотом, сріблом. У Києві множиться кількість монахів, їх хвалить у церкві грек — митрополит Теопемпт. 96. 1037 рік. Цар Ярослав з митрополитом Теопемптом починає будувати кам'яну церкву — святу Софію. Літописець Нестор написав: "В лето 6545 заложи Ярослав город Великий Київ, у него же град суть златая врата, заложи і церков святия Софья". Україна (Русь) не має права мати свою оригінальну архітектуру, своє творче будуюче незалежне "я", їй, як духовній колонії, дозволено займатися копіюванням чужих книг, чужих ритуалів, чужих споруд. Митрополит Теопемпт каже: "Хочеш бути мудрим, взоруйся на мудрість грецьку. Ти киянин. Коли хочеш переконатися, чи твоя думка мудра, примірюй її до грецької думки. У Константинополі церква має ім'я Софія. Грецька мудрість є зразком мудрости для киянина. І тому й кам'яна церква в Києві матиме ім'я Софія (Мудрість). І означатиме це, що софія грецька царствує в Україні (Русі), царю Ярославе Мудрий". "Над Києвом тепер бере гору культура і штука візантійська" (М. Грушевський). А що ж сталося з культурою і штукою українською? Культура і штука українська проявлені в рідній вірі українській: тому, що рідна віра українська проголошена вірою забороненою, той штука і культура українські стали заборонені церковним судом. Україна (Русь) перестала творити свою самобутню культуру — "бере гору культура і штука візантійська". 97. 1039 рік. Митрополит Теопемпт у Києві у Святій Софії рече киянам, що Україна (Русь) є митрополією Візантії (тобто, областю). І тому кияни — люди грецькі, піддані грецькій вірі православній. У Києві мова грецька — мова свята. Візантія — це Всесвіт. Константинополь — око Всесвіту, цар царствуючих міст. Константинополь — Царьград, глава всіх градів світу! "Мова грецька, мова вселенська, найвеличніша мова світу, мова богів" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Візантія й Україна", Вінніпеµ, 1954 р., стор. 28). Грецька мова — мова богів? Мова богів грецької дохристиянської віри — мова свята? Мова богів української дохристиянської віри — мова нечистива, "паґанська", вона ображає у Києві слух єреїв-греків. "Візантія має за собою той великий гріх, що вздержала живу народну мову (України-Руси) в її природному розвитку, виробила собі повагу і значення мови своєї" (Б. Лепкий, "Н. І. У. Л.", кн. 1, стор. 74) Ні, Візантія поступає правильно: вона перетворила Україну (Русь) при допомозі хрещення у свою духовну колонію, і тому затримує розвиток її народної мови і піднімає в Києві значення мови грецької. Так поводиться кожний завойовник з рабами своїми. Раби, утративши пошану до себе, мову завойовника вважають "мовою вселенською, найвеличнішою мовою світу, мовою богів". Цар Ярослав розмовляє з духовним провідником України (Руси) — з греком (митрополитом) Теопемптом при допомозі перекладача: монах-печерник Іларіон вже опанував "святу грецьку мову". Українська мудрість утратила привабність, знецінена вона, затуркана вона, виснажена насильницьким хрещенням, в ній мудрости немає. Українська мудрість на становищі плебея перебуває на службі в грецькій ортодоксній церкві. Україна (Русь) тепер охрещена — "перебуває під юрисдикцією патріярха Константинопольського" (Дж. М. Гуссей, "Візантійський світ", Англія, Лондон, 1970 р., стор. 38). 98. 1040 рік. Монах Антоній (Святий Антоній) — "славний киянин" іде в Грецію, щоб поклонитися святощам грецької віри ортодоксної. Монах Іларіон написав "Слово о законе і благодате" — киянам "відкрив Божі святощі і мудрощі", написавши, що "Благословен Господь Бог Ізраелів, Бог християнський", "Мойсей бо і пророци о Христове пришествії повідаху. Христос же і апостоли его о воскресенні і о будущем віці", "...Сара же глагола к Аврааму: "Се замкнув мя Господь Бог не рождати. Види убо к рабі моєй Агари і родиши от нея"". Щоб українців (русичів) відхилити від їхніх рідних святих справ, їхнє мислення треба спрямувати у країну "Господа Бога Ізраелевого". Їх треба журити і радувати тим, що Сара не може "рождати". Радить вона своєму мужу Авраамові, щоб він розділив "ложо" з рабинею Агарою. "Господь Бог (Бог Ізраелів) "замкнув м'я" (каже Сара). І ці її слова на думку монаха Іларіона мають божественну силу для хрещеної України (Руси). Старий дід, відзначаючи Навський Великдень (Проводи), клав писанку на могилі царя Ярополка (убитого царем Володимиром у Царському Двірцеві). І в присутності юнаків рік слова: "Снить синами і доньками свята земля наша. І ми (Її сини і доньки) снимо Її життєдайною вічністю. Снимо Її Дажбожою веселкою. Спалені, оганьблені Святині наші. Ідімо до Могил Предків і Їм кланяймося". Щоб Могили Предків не пригадували обряди рідної віри, були (в 1044 році) викопані кості царя Ярополка і єреї охрестили кості (на грецьку віру ортодоксну їх навернули), і в церкві поховали під іконою Саваота. 99. 1043 рік. Цар Ярослав отримав вістку від киянина — купця Гавриїла, що в Константинополі греки ограбували купців України (Руси), і повбивали їх. Ярослав дає наказ своєму синові Володимирові і атіманові-воєводі Вишаті Остромировичеві, щоб вони ішли військовим походом на Константинополь — і вимагали звільнення заполонених киян. О, царю Ярославе, стримай військо своє! Не посилай на загибель! У твоєму Царському Двірцеві сидять єреї-агенти Константинопольські. Вони вже повідомили про твої наміри імператора Візантії Константина Мономаха. Імператор Константин Мономах, отримавши з Києва (від грека-митрополита Теопемпта) доноси, йде з військом на північ. І на березі річки Камчия (біля граду Варна) він причаївся. Він знає, що по цій головній дорозі йдуть каравани з хлібом з Києва до Константинополя, і по ній (як повідомив митрополит Теопемпт) ітиме військо царя Ярослава. Легко бити ворога, знаючи його сили і слабості. Греки-воїни біля Варни напали на українців-русичів, яких вів воєвода Вишата, і посікли їх. Зв'язали воєводу Вишату, наділи на шию петлю. Володимир (син царя Ярослава) утік — прибув до Києва. 800 закутих воїнів київських греки привели до Константинополя. І тут кияни-християни відчули, що над ними "бере гору культура і штука візантійська", і дізналися вони про святість грецької мови, їх пов'язаних положили на гіподромі (біля святої Софії), і їм повиколювали очі, і закували їх — відправили на вічну каторгу. 100. 1049 рік. Київський літописець написав, що за царя Ярослава "почали множитися монахи і монастирі почали появлятися". "Ярослав кохався в законах церковних, любив дуже попів, а особливо монахів", "збирав писарів, перекладав книги з грецької на слов'янську". Він започаткував акультуризацію — копіювання чужої культури і занедбання розвитку рідної самобутньої культури. Анна (донька царя Ярослава) їде в супроводі шалонського єпископа Роґера до Парижа. "Париж такий, як наш Чернігів, має 15 тисяч населення. Київ має 100 тисяч населення", — казали кияни Анні. Франція — країна бідна і слаба: довгі роки точиться боротьба між французьким королем Робертом і папою римським. Папа римський, щоб заплямити свого ворога (короля Роберта), проголосив його розпусником — одружений він з дівчиною (ріднею в четвертому поколінні). Король Генріх Перший (син Роберта) стає мужем київської принцеси Анни. 101. 1051 рік. Цар Ярослав, упевнившись, що його військо було розгромлене під Варною тому, що єреї грецької віри у Києві підвладні візантійському патріярхові, і вони, як агенти, про всі військові справи України (Руси) повідомляють імператора Візантії, обурився. І проголосив монаха Іларіона (українця-русича) митрополитом. Він хоче визволитися з ярма підступної грецько-ортодоксної патріярхії. "Єреї-греки не дбали о се, щоби нова віра стала дійсним духовним добром цілого народу, ходило їм о власть, та о значіння. В справах самої віри вдоволялися формою. Завелися перекупства, такси для митрополита від ставлення єпископів, для єпископів — від священиків. Пішли доноси, наклепи та інтриги — справді візантійські. Не бракло навіть заходів, щоби на тій підставі, що митрополит київський підлягає патріярхові візантійському, вивести також зависимість київських князів від цісаря візантійського" (Б. Лепкий, "Начерк Історії Української Літератури", Коломия, 1909 р., кн. 1, стор. 82). З Греції до Києва (у град підлеглий грецькій вірі) "приєхалі пєвци с своїми сємействами" ("Ніконський літопис"). Греки-певци співають у святій Софії по-грецькому. Митрополит Іларіон у церкві не відважується царя Ярослава звати Ярославом, а зве Ґеорµієм. У святій Софії співає і промовляє по-грецькому. Кияни, не розуміючи грецької мови, знизують плечима: їм здається, що все це робиться, щоб з них глумитися. 102. 1052 рік. У Новгороді князь Володимир (син царя Ярослава) відкрито висловлювався, що грек-митрополит Теопемпт (духовний батько України-Руси) поміг імператорові Візантії розгромити біля Варни військо царя Ярослава. Єреї-греки у Києві почали ширити вістку (і про це пише літописець), що перемога сталася тому, що перед боєм візантійці занурювали на березі моря мощі святих угодників грецької церкви, і мощами викликали страшну бурю, яка й знесилила військо царя Ярослава. Князь Володимир до цих єрейських оповідань не ставився шанобливо. І несподівано князь Володимир... помер, маючи двадцять дев'ять літ. Сини царя Ярослава — Із'яслав, Святослав, Всеволод, В'ячеслав, Ігор зажурилися, почувши про несподівану смерть брата Володимира. В Україні (Русі) заметушилися грецькі єреї: всі виступили проти митрополита Іларіона, обвинувачують його в зраді віри грецької. І ті єреї-греки, які вважали монаха Іларіона мудрецем — здібним говорити святою мовою грецькою, тепер звуть його "глупцом". Наймудріший українець (русич), який не кориться законам візантійської патріярхії, вважається "глупцом". Київські монахи, які вірно служать єреям-грекам, вірно їх підтримують — зневажають митрополита Іларіона. 103. 1053 рік. 7-го листопада митрополит Іларіон (два роки пробувши Київським митрополитом) зрікається митрополичого престолу. І стрижеться в монахи під ім'ям Нікон. І кияни, похитуючи головами, говорили: "Правильно кажуть волхви, правильно! Чия віра, того й влада, чия віра — того й сила, чия віра — того й воля, чия віра — того її мудрість! Єреї грецької ортодоксії, які опанували престол царя України (Руси), всеїдні, всемилостиві, всеперетравлюючі, і тому вони небезпечні, як черв'яки, які їдять все — навіть самі себе!" Сидить у темних монастирських мурах монах Іларіон (Нікон). Наставленик імператора Візантії, грецький патріот "Юрій" прибув до Києва, він "митрополит Київський і всея Русі". Він всесильний. Він судить Україну (Русь), карає, її срібло і золото збирає. Як? Законно, на основі Церковного Суду. 104. В "Указателі руських законов" поміщений утверджений Ярославом Мудрим "Устав о церковних судах". Ярослав Мудрий "Устав о церковних судах" "сложил есми со Греческимъ Номоканономъ, аже не подобаеть сихъ тяжь судити Князю й Бояромъ. Далъ есмь Митрополитомъ й Епископомъ те суды, что писаны въ правильхъ, въ Номоканоне, по всемъ городамъ й по всей области, где Крестьянство єсть, Аже кто умчить (уведетъ или похитить) девку или насилить, аже Боярская дчи (дочь) "за сором" (срамъ) ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а меншихь Бояръ гривна золота, а Епископу гривна золота. Добрыхъ людей (ихъ дочери) за соромь 5 гривень серебра, а на "умычницехъ" (съ похитителей) по гривне серебра Епископу, а Князь казнить. Аже кто пошибзетъ (ударить) Боярскуя дщерь или Боярскую жену, за соромъ ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а меншихъ Бояръ гривна золота, а Епископу гривна золота; а нарочитыхъ людей (именитыхъ гражданъ) 3 рубли, а Епископу 3 рубли, а простой чади (за дочь простаго гражданина) 15 гривень, а Епископу 15 гривень, а Князь казнить. — Аже пустить Бояринъ Великъ жену безъ вины, за соромъ ей 5 гривень золота, а Епископу 5 гривень золота, а нарочитыхъ людей 3 рубли, а Епископу 3 рубли, а простой чади 15 гривень, а Епископъ 15 гривень, а Князь казнить. Аже у отца й у матери дщи девкою дитяти добудеть (родить) обличивъ ю поняти въ домъ церковный, а чимъ ю родъ окупитъ (т. е. родные должны выкупить преступницу). Аже девку умолвить (пригласитъ) "кто къ себь и дасть въ толоку" (позволить кому наглымъ поступкомъ оскорбить ея целомудріе) "на умолвнице" (съ того, кто зваль къ себь) Епископу 3 гривни серебра, а девице за соромъ 3 гривни серебра, а на толочныхъ (съ обидчиковъ) по рублю, а Князь казнить. Аже мужъ отъ жени блядеть, Епископу въ винь (виноватъ передъ Епископомъ), а Князь казнить. Аже мужъ оженится иною женою, съ старою не распустився, мужъ Епископу въ винь, а молодую въ домъ церковный (чтобы родные викупили ее) — а съ старою жити. Аже жене лихій недугь болить, или сльпота, или долгая бользнь, про то ее не пустити (не разводиться съ нею) такоже и жене не лзь пустити мужа. Аже кумь съ кумою створить блудь, Епископу гривна золота, и въ епитимьи. Аже кто зажжеть дворъ или гумно или что иное, Епископу 100 гривень, а Князь казнить. Аже кто съ сестрою согрешить, Епископу 100 гривень, а въ епитимьи й въ казни по закону. Аже ближній родъ (ближняя родня) пойметься, Епископу 80 гривень, а ихъ разлучить, епитимью да примуть. Аже две жены кто водить — (возметь, и потому Несторъ называетъ Владиміровыхъ женъ водимыми) — Епископу 40 гривень, а которая подлегла (то есть, последняя), та поняти въ домъ церковный, а первую держати по закону; а иметь лихо водити ю -(если будеть не хорошо обходиться съ нею) — казнью казнить его. Аже мужъ съ женою по своей воли распуститься, Епископу 12 гривень; а буде не венчался, Епископу гривень. Аже кто сблудить съ Черницею, Епископу сто гривень, а съ животною 12 гривень, а въ епитимью вложить. Аже свекорь съ снохою сблудить, Епископу 100 гривень, а епитимья по закону. Аже кто съ двумя сестрами падется (попадается), Епископу 30 гривень. Аже кто съ мачихою сблудит, Епископу 40 гривень". (Гривні були шестикутні, плоскі, півкруглі. Археологи устійнили, що один гривень — це 500, 250, 200, 100 грамів золота: вага гривні коливалася у часи Святослава Ігоровича, Володимира Святославича, Ярослава Володимировича). Ознайомившись з "Уставом о Церковних Судах", стає зрозуміло, чому єпископ мав великі впливи на життя "люду хрещеного". Він володів землею (нивами, толоками, лісами, стадами скоту. На його єпископському господарстві безплатно працювали раби, звалися вони "церковними людьми". Він (єпископ) був власником золотих скарбів, жив у розкошах, як древній індуський магараджа. І "людям хрещеним" у церквах говорив, щоб вони не дбали про земне, покірно працювали на господарстві, дбали про спасіння в царстві небесному. І щоб знали, що є "Церковний Закон": на землю церковную хто посягає — тому смерть. 105. Хіба може грецька ортодоксна церква, маючи в Україні (Русі) великі прибутки, погодитися, щоб у Києві був митрополитом українець (русич)? Ні. ("Наша Українська православна церква сім віків (988-1686) була в юрисдикції Царгородського патріярха" (Митрополит Іларіон (Огієнко). Ваша? Що ж у вашій церкві ваше? Якщо догми, канони, тропарі, кондаки, ірмоси і літургія, тетрапод, антимінс, аналой, тріодь, антидор, парастас, ектенія, просфора, панахида, теологія, іконостас — грецькі, і українці цим грецьким святощам поклоняються, то це не значить, що ця церква наша (українська). Якщо українці сидять у москвинській тюрмі, то це не значить, що ця тюрма наша (українська). З Смоленська прийшла вістка до Києва і Новгорода, що князь Ігор (повний сил і здоров'я син царя Ярослава) помер. Він був великим прихильником митрополита Іларіона. Він чув, що звичайні люди, які мають таємні зв'язки з волхвами, мудро кажуть: коли Христос — то тільки Український, бо Візантійський одурить. 1054 рік. 19 лютого помер цар Ярослав, проживши 76 років. Він прославив ім’я своє, "розпочавши величаву будову катедральної церкви святої Софії. Будували її і прикрашували грецькі майстри. Цей собор служить найбільшою пам'яткою чисто-візантійської штуки на Україні" (М. Грушевський). Немає пам'яток чисто-української штуки на Україні: спалені, заплямлені, осуджені вони.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |