Субота
18-09-22
10:49

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 187




501. Титул "гетман” військовий, "не помазаницький”. Хмельницькому потрібний титул: хан, король, султан, шах, або цар. Щоб мати такий титул, треба володіти престолом; полковники можуть гетмана Богдана проголосити царем України (Руси). Та, щоб він був "Божим помазанцем”, його корону має освятити митрополит, або патріярх.
Гетман Богдан не підтриманий ні Київським митрополитом Сильвестром, ні архимандритами, ні єпископами. У їхній уяві він "збунтований холоп”, дарма, що "бродячий патріярх Паїсій”, будучи в Києві, славив його, як оборонця православія. Є декілька православних попів таких, які, скинувши ряси, стали старшинами у війську гетмана Богдана. І він міг би в Києві вірного попа проголосити патріярхом, і цей патріярх тоді б його проголосив царем України (Руси), але коли б він це зробив, то єпископи, архимандрити, митрополит при підтримці Константинопольського і Московського патріярхів наклали б анатему на нього і на його патріярха, який порушив "закони гречеськой вери”.
502. Коли б гетман Богдан був на царя коронований полковниками, або державою володів, як військовий вождь, монархії старалися б об’єднатися, щоб його знищити, бо він дає небезпечний приклад для інших полководців. У часи гетмана Богдана не було в Західній Европі республіки.
Польський король (і його підтримують монархічні сили Европи) проголосив "велику нагороду за голову Хмельницького”. Гетман Богдан, знаючи, що православні раби моляться у церквах щонеділі "за Богом вибраного короля Яна Казиміра”, не відважується сказати: "Не вірте попам супостатам! Не вірте помазанцю Казиміру! Вірте мені, я Богом вибраний король Богдан”.
Сказати так — значить повстати проти "рідної церкви”. І гетман з болем в серці далі вважає себе "найніжнішим підніжком найяснішого маєстату вашої королівської милости”: і цим він ніби стверджує, що він не є "збунтованим холопом”, він не валить церквою освячені престоли, він не зрадив хрестоцілування, він тільки боронить "закони гречеської віри”. І просить справедливого трактування народу Українського, він не "смертельний грішник”: немає даних, щоб митрополит (православний слуга польський) наклав анатему на гетмана Богдана за зраду клятви, даної перед Христом.
503. (Гетман Богдан Хмельницький, ще будучи сотником, клявся у Чигирині у православній церкві перед іконою Христа (у присутності православних попів), що буде вірним слугою короля Польського. Є у православії закон: "той, хто клятву, дану перед Господом Христом, зраджує, антихрист, анатема йому”.
Є непослідовність у тих істориків, які пишуть, що Хмельницький був практикуючим християнином і в цей же час ганьблять його, що він, воюючи з Польщею, проявляє пошану до короля, мовляв, негідник, раб. Його рабом зробила рабська віра, її закони, і рабські історики, критикуючи раба, самі залишаються рабами. О, великий Богдане, великі страждання витерпіла твоя глибока й мила, як дитина, і буремна, як весняний розлив, розп’ята українська душа!).
504. 1650 рік. Є "Переяславська” умова: Україна (Русь) і Турція погодилися спільно воювати проти всіх своїх ворогів. (Треба згадати, що в серці султана Могамета 4 тече кров його прабабки Роксоляни, яка була дружиною великого султана Сулеймана. Роксоляна — це українська дівчина Настя Лісовська. Її (шістнадцятилітню русокосу й світлооку чарівну українку), як полонянку привели в палац султана в Станбулі (Константинополі).
Її горда постава зачарувала султана. І він її проголосив першою дружиною. Є такі, які кажуть: зрадила Христа, визнала Могамета. Христос і Могамет — два семіти, брати. Якби вона зрадила Дажбога (Бога батьків своїх), вважалася б зрадницею. Зрадити чуже, щоб визнати чуже, не є зрадою. Роксоляна започаткувала династію Турецьких султанів, які володіли Турцією від 1566 року до 1924. (Будучи в Станбулі, я відвідав її могилу й пригадав туркам, що найвеличніша їхня султанша була українкою).
20 липня до гетмана Богдана прибув з Туреччини від султана посол Осман-аґа. І сказав, що султан Могамет "дає згоду прийняти у підданство Запорозьке військо гетмана Богдана”. Гетман Богдан 23 липня відправив у Турцію послів — Київського полковника Антона Ждановича і Білоцерківського сотника Павла Яценка і листа, в якому просить помогти Україні (Русі) в її війні проти Польщі. Султан Туреччини прислав гетманові Богданові два арабські коні, злоту шаблю і бойову сокиру. Посол Осман-аґа, дари даючи, сказав, що вони означають взаємодовір’я і взаємодопомогу.
Архиєреї почувши, що гетман Богдан має союз з бусурманами, тихо почали його проклинати. І рятувати справу знову прибув патріярх Паїсій, який почав діяти: архиєреїв намовляв проти гетмана, гетмана намовляв, щоб він зірвав союз з Туреччиною і утвердив союз з Москвою. І (28 вересня, 1650 року) прибули з Москви посли, гетман їм радить не вірити Польщі, порвати з нею мирні стосунки.
Польські коронні гетмани (полководці) М. Потоцький і М. Каліновський, викуплені з татаро-кримської неволі, прибули в Польщу. І сказали королеві, що треба всі сили мобілізувати і знищити Хмельницького, який складає військовий союз: Україна, Молдавія, Волощина, Семигород, Туреччина, Швеція. У грудні прибули два посли з Туреччини до гетмана Богдана і нунцій Торес про це повідомив папу римського.
505. Гетман Богдан 21 січня (1651 року) послав послів до Москви, щоб вони сказали, що він (гетман Богдан) не хоче, щоб був військовий конфлікт між Туреччиною і Москвою. Польща послала в Москву посла Алберта Пражмовського, щоб він намовив Москву іти війною проти України (Руси), яка бореться проти "монархічної влади”: сіє на сході Европи неспокій, "свободомисліє”.
10-го лютого польські вторжники, очолені Каліновським, вторгнулися у місто Красне. На полі брані за волю України (Руси) поляг полковник Нечай, улюбленець народу. Поляки, почувши про смерть Нечая, з радости танцювали краков’яка. Вторжник Потоцький 25 лютого напав на Ямпіл, вирізав 7 тисяч українців.
28 лютого Каліновський (і з ним зрадник Микола Кисіль — побожний православний, брат Адама Кисіля — пана-раба) вторгнувся у Винницю. Полковник І. Богун, обороняючи Винницю, під час бою утопив у ополонках Бугу зрадника Миколу Кисіля і Кисілевий загін (обдурених побожних рабів православних). На допомогу Богунові прибув гетман Богдан: польські вторжники утекли з Винниці.
506. 18 червня. Гетман Богдан мав можливість розгромити польських вторжників під Берестечком. Кримська орда, прибувши на допомогу гетманові Богданові, участи в бою не брала: святкувала "байрам”. І приглядалася до ходу бою; підступний хан схопив гетмана Богдана, і тримав у своєму наметі: є підозріння, що хан був підкуплений Польщею.
Полки, дізнавшись, що між ними немає гетмана Богдана, збунтувалися. Ніхто з полковників не міг їх об’єднати, здисциплінувати, натхнути вірою в перемогу. Там, де немає авторитету, падає прапор перемоги. Поляки, довідавшись, що гетмана Богдана немає, почали закликати українських воїнів до капітуляції: вимагали видачі полковників. Полковник Криса, злякавшись, перебіг на сторону поляків. І хотів він, щоб й інші полковники стали зрадниками, та ніхто його не підтримав.
Іван Виговський почав громити татар під Паволоччю, Чудновим і на Уманському шляху. Узяв у полон п’ятсот татар, очолених мурзами. І мурзи сказали ханові, щоб звільнив гетмана Богдана, бо всіх оточених татар Іван Виговський обезголовить.
Звільнений гетман Богдан знав, що бій під Берестечком програний. З поляками складене невигідне перемир’я. І почав він з надзвичайною енергією поповнювати ряди свого війська.
507. З липня. Гетман Богдан прибув до Києва: висловив Київському митрополитові С. Косіву догану: митрополит і його єпископи співпрацюють з польсько-литовськими вторжниками.
24 липня. Шість тисяч поляків і литовців, очолених литовським гетманом Янушем Радзивілом, оточили Київ. У Києві стояв полк Антона Ждановича, який закликав киян стати до оборони рідної столиці. Київський митрополит С. Косів, архимандрит Печерський Йосип Тризна і староста (слуга польський) ударили у дзвони. Скликали побожних православних киян, організували маніфестацію з кличами "геть з Києва свавільників Хмельницького!” Полковник Антон Жданович назвав попів "супостатами”. Підтриманий своїм полком, він почав боронити Київ. Бої відбувалися біля Києва на Вишгородській дорозі, особливо на вулицях Оболоні.
Полковник А. Жданович після цілоденного бою побачив, що сили ворога многократ численніші, і морально підтримані митрополитом С. Косівим. Не маючи надій на перемогу, він почав відступати. Він вивіз з Києва під охороною Української кінноти гармати і харчі, призначені для війська. Загарбники (поляки і литовці) були вітані в Києві митрополитом С. Косівим, архимандритом Тризною, попами, монахами, монашками.
Гетман Богдан дізнався, що православне духовенство (митрополит С. Косів, архимандрит, попи) вторжників запросили, повідомивши, що у Києві перебуває тільки один полк Антона Ждановича. Літописець пише, що гетман Богдан "митрополитові С. Косіву висловив писемну догану за таку поведінку”. Справа не в "писемній догані”, а в тому, що єреї і архиєреї православія грецької віри, будучи самі зрадниками державної України, закликають до зради й киян і ведуть деморалізацію Українського війська.
508. Літописець пише, що "все духовенство на чолі з Київським митрополитом Сельвестром Косівим вийшло дякувати за визволення Києва від свавільників гетмана Богдана”. В. Б. Антонович ("Киевская старина”, 1882, ч. 2, стор. 260) пише, що польська шляхта тримала свою владу в Києві при допомозі православного митрополита С. Косіва.
І митрополит Петро Могила (попередник С. Косіва) вів антиукраїнську політику. "Могила діяв при допомозі насильства: "збройно наїзджає св. Софію, збройно добуває Никольський монастир, ігумена й ченців (і про це я вже згадував, — Л. С.) наказує бити посторонками на допиті”” (Г. Лужницький).
Небіж (племінник митрополита Могили) Ярема Вишневецький, як усім відомо, був на Волині магнатом, мав 7000 найманих вояків, він катував тих українських селян, які повставали проти поляків-вторжників.
509. У Києві польський полководець Потоцький і київський митрополит С. Косів написали листа до гетмана Богдана, передавши його послом Маховським. Вони (ніби на глум) написали, щоб гетман Богдан військо розпустив, за чотири місяці, мовляв, буде обговорено, скільки він має право мати косаків, яким буде дана можливість прислати послів до Польського сойму.
1 вересня. Українське військо, очолене полковником Антоном Ждановичем, знову вигнало з Києва поляків і литовців. Митрополит С. Косів, рятуючись, показав Ждановичу листа від короля Польщі, який, як "Божий помазанець”, охороняє митрополита, єпископів і православне духовенство від "збунтованих холопів-запорожців гетмана Богдана”.
Гетман Богдан приїхав з родиною до Чигирина: він не може жити у Києві, де попи і монахи діють як шпигуни Польщі. Він має два сини, чотири доньки і жінку. У Чигирині, де перебувають полки Канівський і Черкаський, він чується вільніше.
18 вересня: підписана в Білій Церкві Польсько-Українська умова. "Православіє зостається при давніх вольностях, катедра, церкви, монастирі охоронені ласками Польського короля, мають старі права”. Побожні православні мають волю у православних церквах, а не в костелах, молитися за здоров’я Польського короля і його "христолюбиве військо”.
Гетман Богдан у Чигирині сказав полковникам, що "Білоцерківська умова” принизлива, її використовується для мобілізації нових сил; буде нова війна з Польщею.
510. 1652 рік. Володар Молдавії Лупул одружує доньку Розалію з сином гетмана Богдана, Тимошем. Гетманич Тиміш, маючи невелику військову частину, їде до молодої. Польський полководець Каліновський не хоче, щоб були добросусідські відношення між Україною і Молдавією. І тому перегородив дорогу гетманичеві Тимошеві. Гетман Богдан послав послів, які сказали Каліновському, щоб він не чіпав гетманича.
22 травня. Гетман Богдан, обороняючи сина Тимоша, розгромив напасливу орду вторжника Каліновського. Вдруге українцями узятий у полон Каліновський, почав ображати запорожців. І вони йому відрубали голову і повісили на списі. І в цей час був убитий і Потоцький (обозний коронний). Самі поляки казали, що Каліновський, як людина жадна крови, був винуватий, зачіпаючи гетманича Тимоша, який їхав на весілля.
24 вересня. Гетманич Тиміш з молдавською принцесою Розалією прибув до Чигирина. У Польщі неспокій: король свариться з магнатами, які ведуть постійні війни-вторгнення на Українські землі, допроваджують Польщу до руїни. Постали два союзи: Україна (Русь), Швеція, Семигород, Бранденбург. І: Німецьке цісарство, Венеція, Польща.
Польські вторжники, підписавши у Білій Церкві умову миру з українцями, напали на селища Борщанівка, Кальник, Немирів, Погребище, Баранівку. Спалили хати і посікли хліборобів, не даючи пощади й малим дітям.
Гетман Богдан вже встиг організувати стотисячне військо, очолене полковниками (народними провідниками): Антон Жданович, Павло Тетеря, Карпо Трушенко, Йосип Пархоменко, Федір Стародуб, Микола Нестеренко, Семен Половець, Йосип Глух, Йосип Носаль, Іван Богун, Фелон Ждан, Йосип Форонченко, Григорій Сахнович. Мартин Пушкар, Степан Подобайло, Іван Нечипоренко.
511. 1653 рік. 27 вересня. Гетман Богдан зустрів литовського гетмана Радзивіла. Радзивіл поклявся, що між Литвою і Україною "існує вічний мир”. І сказав, що коли б Україна почала війну з Московією, то Литва зайняла б позицію нейтралітету. Господар Молдавії Лупул (тесть гетманича Тимоша) радить Литовському гетманові не помагати Польщі вторгатися на землі України (Руси).
Україні (Русі) страшні не зовнішні, а внутрішні вороги, які її виснажують і роз’єднують. Діють чотири внутрішні сили, організовані єреями овець стада Христового. 1: Православні попи польської орієнтації, очолені православним Київським митрополитом С. Косівим, Києво-печерським архимандритом Й. Тризною, та іншими архимандритами, єпископами, протопопами. 2: Православні попи московської орієнтації, очолені протопопом Мужиловським (його син Силуян — полковник С. Мужиловський, довірена людина в штабі гетмана Богдана). Він (Мужиловський) у січні 1649 року, будучи в Москві, встановив дипльоматичні відносини між Україною (Руссю) і Московією; він підтриманий діями бродяги-єрусалимського патріярха Паїсія, який мандрує між Москвою і Києвом. Поповичу (полковникові Силуянові Мужиловському) доручено вивідувати пляни гетмана Богдана і орієнтувати його на промосковську політику патріарха Паїсія. 3:Невелика групка попів, яка підтримує гетмана Богдана, вважаючи, що православіє повинне не залежати від чужих патріярхій. Їхні сини є сотниками у війську гетмана Богдана, вони дуже слабі, не підтримані магнатами православія. 4: Попи-юніяти, очолені юніятським Київським митрополитом Антоном Селявою (білорусом), повністю здезорієнтовані й ослаблені.
Польща, бачачи, що православні, очолені митрополитом С. Косівим, їй тепер (у часи гетмана Богдана) вигідніші, як юніяти, мало їм (юніятам) помагає. Єпископ-юніят Никифор Лосовський убитий косаками, і єпископ Пахомія Война-Оронський також. Юніятські попи ставали православними і ждали: "чия переможе”: партія промосковська чи пропольська.
(Знаємо, що в Україні в Першу світову війну тільки мала група попів стала по стороні борців за волю України. Більшість підтримувала генерала Денікіна, молилася за царя Московитії, який щиро попів обласкавлював. У часи гетмана Богдана ще менше було попів моральних, тобто здібних боронити національні інтереси).
512. Промосковська попівська партія, інспірована трьома патріярхами (єрусалимським Паїсієм, константинопольським Йоаннікієм 2, московським Ніконом), переможе тому, що москалі (рускіє) ще мало знані в Україні (Русі): московські війська ніколи не бували в Києві, Переяславі, Чигирині. Попи голосять по парахвіях, що "москалі — єдинокровні і єдиновірні брати благородні”.
Людство має одну душу. Але кожному народові притаманні свої властивості душі, і в цьому краса, багатство, велична духовна многогранність людства плянети Земля. Войовничість, чепурність, милосердя, містика, терпіння, миролюбність, чистолюбність, музикальність, винахідливість, довголітність, емоційність, нахил до тих чи інших хвороб, дисциплінованість, анархічність — усе це в більшій чи меншій мірі закодоване у складі вдачі тієї чи іншої нації.
513. Українці (Русичі) і москалі (рускіє) — дві неоднакові вдачі людські, які "єдіновєріє” (православіє грецької церкви) нічим не зближує. Японець-буддист і японець-шінтоїст мають одну вдачу, хоч віра в них неоднакова; немає даних вважати, що японця-буддиста і китайця-буддиста "єдіновєріє” зріднює, дає їм одну властивість вдачі.
Кожний народ по-іншому ставиться до принесених з чужини релігій, соціяльних, філософських понять. Академік імперської академії наук (професор Московської духовної академії) Е. Голубинський, будучи сам москвином ("велікоросом”), після глибоких дослідів визначив, що: "Великоросія по своєму географічному місценаходженню частина Русі дуже віддалена від Західної Европи. Вона почала відокремлюватися від Малої Русі від самого Андрея Боголюбського, від якого починається її (Великоросії) історія. А потім і повністю порвала Великоросія свої зв’язки з Малоросією, і до того степеня стала країною самозамкненою, що являла собою ніби европейський Китай”.
"Навпаки, нинішня Малоросія не тільки ніколи не зривала зв’язків з Західною Европою, але й від тієї самої хвилини, як для Великоросії почалося абсолютне роз’єднання з Західною Европою (нашестя Монголів), Малоросія тісніше, як перед тим, зблизилася із Західною Европою”.
514. "Два племени — великоруське і малоруське суттєво неоднакові між собою характером своїх духовних природ. Малороси дуже відмінні від Великоросів. Малороси являють собою продукт своєї особливої історії, відмінної від історії Великоросії” (Е. Голубинський, "Історія Русской церкви”, т. 1, П. 1, Москва, 1904 р., стор. 882).
С. Ф. Платонов в "Учєбнике Русской Історії” (1911 р., стор. 88) пише, що "Татарська орда привела до роз’єднання Суздальської Русі з Київською Руссю”. (Термін "Суздальська Русь” умовний: територія Суздальщини була заселена племенами Урало-Алтайської раси; колоністи (і про це я часто згадую), прибулі на Суздальщину з України (Руси), кровно змішавшись з автохтонами, утратили типові властивості слов’янської вдачі: слов’янську мову зберегли тому, що вона була мовою "православія” і її приймали мордвини, башкіри, пермяни разом з "православієм”: про це пишуть історики Бестужев-Рюмін, Карамзін, Татіщев, Костомаров.


[10-03-19][All for the tourists of]
We must eat all the cabbage ... (0)

[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Річка, народжена із ступні Вішну (0)
[09-09-18][Відпочинок і поради]
Про російський мат. (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Драгобрат (0)