Середа
18-09-26
01:22

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 195




631. Гетман Іван Мазепа, гостюючи у Кочубея, сказав: "Що це за радість для мене жити у вічній небезпеці? Чи не є я, як віл, який кожної хвилини жде на удар довбнею? Я подумав би про нашу свободу, але мені ніхто не хоче помогти?” І (глянувши на Кочубеїху) гетман сказав: "А твій чоловік зовсім не хоче мені помагати”.
Гетман Мазепа знає, що архиєреї тримають мислення і душу народу в своїх руках, вони всесильні і вони неморальні, бо продажні. Гетман не може їм сказати, що він любить Україну більше, як Москву і Польщу.
Київський митрополит (ставленик Московії) служить Москві. Архиєпископ Й. Шумлянський (підкуплений королем Польщі) підпорядкував Львівську єпархію Римові, служить Польщі. З ними гетман не може говорити про створення української державности: їм українська державність не потрібна, їм потрібні українські вівці, щоб вони могли їх доїти, стригти, здирати з них шкуру: покірним обіцяти винагороду на небі, а непокірних — карати ранами.
("Коли львівські міщани за жебрані гроші заложили у Львові школу і шпиталь, то православний єпископ Балабан виступив як найзавзятіший ворог тої справи національної праці, перехоплював і бив студентів і вчителів”, "Трохи інакше було в Києві, де попи, за почином Петра Могили, піддержали первісну братську школу і зробили з неї "академію”, та попи ж і тут перші повернули оглоблі в інший бік, до Московщини”. "У часі розбору Польщі Руська народність в Галичині знаходилася в найбільшім упадку. А через що? Чи не було руських біскупів, руських попів, руських монастирів. Де там! Були, тільки всі були спольщені. Біскупи були шляхтичі і здавен давна привикли вважати хлопа за бидло. Вони були наскрізь поляками, говорили і думали по-польському, а тільки держалися руського обряду”), (Іван Франко, "Громадський голос”, 1898 р., ч. 22— 24).
632. Гетман Мазепа, щоб піддобритися єреям, посилає гроші монастирям, церквам, митрополитам, архиєпископам, єпископам, архимандритам Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Литви, Польщі, Болгарії. Шле гроші на відбудову монастиря св. Сави у Палестині. Шле гроші монастирям на горі Синай, на горі Афон. Шле злитки золота на переклад "Біблії” на арабську мову.
Дівчина Малашка (служниця гетмана Мазепи) передала листа від чарівної дівчини Мотрі Кочубей. Гетман, гостюючи у Кочубеїв, грав на бандурі, співав. Він має пісенну душу, зворушливо читає свої вірші. Він умів подобатися жінкам і особливо молодим дівчатам, які любили бачити в чоловікові мудрість, славу, багатство і ніжне слово.
Гетман листа прочитав і через служницю Малашку передав Мотрі дарунок і листа. Він написав: "Моя Мотронько! Посилаю тобі обручку діямантову, щиро прошу прийняти, дасть Бог чимсь ще краще привітаю. Цілую твої ручки біленькі, моя люба”. Мотря показала перстень матері. Кочубеїха взяла в доньки перстень, сама почала носити, зневагу проявляти до свого хоробливого, млявого мужа. Розплакана Мотря утекла до гетмана, сказала, що мати хоче її відвезти в Москву: одружити з боярином. Гетман відкрито виступав проти шлюбів між українцями і москалями. І про це стало відомо й архиєреям Стефанові Яворському і Київській Духовній Академії, особливо богословові Феофанові Прокоповичу, який вважав, що "національність” — це поганство: усі люди мають кровно змішуватися на славу православія — усі бо вівці стада Христового.
Якщо мати на увазі те, що цар Давид убив свого друга і його жінку собі взяв, цар Іван Ґрозний був снохачем, цар Соломон мав сотні жінок і наложниць, цар Петро 1 поводився, як варвар з своєю жінкою (Лопухіною), то гетман Іван Мазепа, порівнюючи з ними, був ніжним і чесним романтиком. Його ставлення до Мотрі були лицарські. Єреї, які ведуть розпусне життя, по-розпусницькому знеславлювали Мазепу, мовляв, має сердечні стосунки з своєю хрещеницею.
633. 1706 рік. Полковник Горленко і полковник Апостол сказали гетманові Мазепі: "Усі ми за душу гетмана Богдана Хмельницького молимо Бога, що він визволив Україну (Русь) з-під польського ярма. А твою, гетмане Іване Мазепа, душу і кості твої діти наші клястимуть, коли ти залишиш Українців у неволі Московській”.
Генеральний суддя Кочубей тішився, що його донька Мотря покорила серце великому гетманові, найбагатшій, найславнішій і найсильнішій людині. Гетман Мазепа проголосив Кочубея наказним гетманом (призначеним). Кочубей став заступником Мазепи. Кочубеїха ненавиділа свого мужа, зненавиділа й доньку свою за те, що вона залюбилася в Мазепу.
Кочубеїха запросила до Батурина києво-печерського монаха Ніканора, який осуджував Мазепу за його неприхильне ставлення до шлюбу між українцями і москвинами. Монах Ніканор передав Кочубеїсі ікону непорочної Марії. І запевнив, що все почуте триматиме в таємниці. Від Кочубеїхи він довідався, що Мазепа тримає угоду (у своїх архівах), підписану у Гадячі гетманом Іваном Виговським, на основі якої Україна є союзницею Польщі, а не Москви, і гетман ще раніше про це говорив з Запорозьким кошовим Гусаком.
Монах Ніканор поїхав у Москву, через три місяці він знову появився в Батурині, почав жити у палаті Кочубея. Щоранку і щовечора він молиться перед розп’ятієм. Говорить, що свята апостольська православна церква любить Кочубея і його жену. І зазначив, що Московський патріярх христолюбно опікується побожною Малоросією.
634. Монах Ніканор везе в Москву донос від Кочубея "на гетмана злодєя”, який у своїй палаті має французькі книги вольнодумні, принесені йому "туристами” з Польщі. У Москві монаха Ніканора вислухано і, як важливу персону посаджено "под караул”. Сидить монах Ніканор "в Преображенськом пріказє”: жде, поки "цар освободітся”. Московському патріярхові вже стало відомо, що гетман Мазепа має зв’язки з европейцями-вольнодумцями.
Шведський король Карл 12-ий розгромив Польщу, завоював Саксонію, ввійшов у Львів. Цар Петро 1, розгромлений шведами, тікає, палить селища, нищить харчові запаси, прирікає населення на голодну смерть. Гетман Мазепа тримає свої помисли у найбільшій таємниці: знає, що гетмани Дорошенко, Многогрішний, Самойлович таїни приятелям виявляли. І Москва (на основі доносів) закатувала їх.
Кочубей, не дочекавшись з Москви донощика-монаха Ніканора, покликав до себе попа Івана (настоятеля полтавської Спаської церкви). Оповів йому, що гетман Мазепа у своїй палаті гостив "визначного польського магната Ліщинського”. Є передчуття, що він хоче перестати бути підлеглим Москві, тобто зрадити православну церкву.
1708 рік. 27 лютого цар Петро 1 отримав донос від попа (полтавського пароха) Івана. Він не звернув уваги на доноси монаха Ніканора і попа Івана тому, що 24 лютого він прочитав листа від гетмана Мазепи. Гетман Мазепа остерігає Петра, що доноси, писані монахами і попами за гроші Кочубеїхи, не варті уваги.
Мотря все вдома почуте про гетмана Мазепу таємно (через служницю Малашку) повідомляє Мазепі. Кочубей, довідавшись, що Петро 1 на доноси не звертає уваги, занепокоєно покинув Батурин. І став жити у Диканьці.
635. 28 травня Кочубей дістав три удари, сотник Кованько 14 ударів, піп Іван, як автор доносів, 20 ударів. Сотник Кованько, коли йому батогами пороли спину, кричав: "Московський кнут такий приємний, що варто б з нього зробити дарунок жінкам”; тут він мав на увазі Кочубеїху, яка його впровадила в змову проти Мазепи. Піп Іван стогнав, речучи: "Хай їх чорти візьмуть! Коли вже вони перестануть писати по наших спинах?!”
(Є щось величне у цих катуваннях: москалі катували українців за те, що вони писали доноси на рідного гетмана, бажаючи прислужитися православній Москві. Москва вірила, що Мазепа є її вірним слугою: у доносах бачила ширення пропаганди про звільнення України з Московської окупації).
636. 15 червня в селі Борщагівка (біля Білої Церкви) донощик (вихрещений татарин) Кочубей покараний: йому відрубана голова. Головного винуватця доносів попа Івана оборонила чорноризна братія: він їде в Московію, житиме в монастирі.
На Правобережній Україні панують поляки. Полковник Семен Палій підняв народне повстання: хоче вигнати поляків з Поділля, Волині, Браславщини. Вірить, що гетман Мазепа йому допоможе. Полковник Палій шукав зв’язків з Швецією. Потерпівши поразку на Браславщині, він прибув до Мазепи. Мазепа сказав, що Петро 1 хоче його (Палія) бачити в Москві. Палій відповів: "Немає мені чого туди їхати”. І хотів іти до свого обозу, та Мазепа його ув’язнив і тримав у Батурині: цей вчинок треба вважати найтемнішим у житті Мазепи.
Петро 1 вважав, що Палій організовує настрої, прихильні до шведів, і вислав його на каторгу в Сибір. Гетман Мазепа приєднав до себе Правобережну Україну, але Петро 1 дав йому наказ: Правобережну Україну віддати Польщі. Він (Петро 1), ведучи війну з шведами, боїться об’єднаної України (Руси) і робить залицяння до короля Польщі.
("Україна, виснажуючись в боротьбі з зовнішніми тисненнями, розривалася внутрішніми міжусобицями, схилялась то до Московії, то до Польщі, то до Турції, думаючи добути собі незалежність. Москві хотілося підкорити собі Україну, а не робити її самостійною” (Костомаров, кн. 7, т. 17, Петербург, 1905 р., стор. 21).
637. Гетман Мазепа покликав полковників: Горленка Прилуцького, Апостола Миргородського, Зелинського Лубенського. І таємно їм сказав, що треба при допомозі Швеції звільнити Україну з Московського ярма. Мазепа виявив їм свої довголітні таїни. Є думка, що тільки молодь довершує подвиги. Гетман, будучи дідом, ішов на подвиги, зрікся маєтків, благ розкішної старости, він величний молодою душею поета!
Ні, наші гетмани не були "варшавським сміттям, гряззю Москви”; вони старалися підняти зброю в обороні Вітчизни. І були зраджені попами, і закатовані на смерть. Духовні провідники (митрополити, єпископи, архимандрити, протопопи і попи) були "варшавським сміттям, гряззю Москви”, рабами облудної візантійської ортодоксії. Вони були донощиками. Вони шинкували душею і кров’ю народу. Вони, прикриваючись епітрахилями, пишними ризами, блискучими митрами, золотими панагіями, удавали високопреосвященних святителів, духовних отців, учителів моралі, добра, слова Божого, євангельської істини, а справді вони були вовками в овечих шкурах!
Чому їх боїться гетман Іван Мазепа, не може їм сказати, що любить Україну більше, як своє життя? Він знає, що вони (душпастори) за гроші Україну, народ продадуть і продаж освятять хрестоцілуванням. О, гетмане, пропадеш ти і ті, що підуть з тобою! Тисячі попів, одуривши побожних православних, біля кивотів проголосять прокляття (анатему) тобі!
638. З липня шведи перейшли річку Березіна (в Білорусії). І розгромили москвинів біля міста Головчина, 16 липня шведи увійшли в Могилів.
Під командою москвинських воєводів перебуває у Польщі 4000 косацьких вершників і в Литві — 4000. Біля Смоленська стоять Переяславський і Ніженський полки. Москва подбала, щоб в Україні було мало українського війська. Біля гетмана Мазепи 2000 московських солдат. Українці ослаблені тому, що вони брали участь у війні москвинів з шведами.
Карл 12 підійшов до меж України (Руси). І отаборився біля міста Дроки. Гетман Мазепа з вірними полковниками повідомив Карла 12, що він готовий вітати його, як спільника у війні проти Москви, яка вторгається у землі Фінляндії, щоб і шведів так поневолити, як українців.
Петро 1 і генерал Меншіков зупинилися в місті Горському. І тут вони наказали Войнаровському, щоб він (племінник Мазепи) почав в Україні палити села, збіжжя, ліси, лишаючи шведам попіл. Войнаровський сказав, що українці своїх сіл палити не будуть. Петро 1 наказав Войнаровського посадити "под караул” і відрубати йому голову. Войнаровському пощастило вночі втекти.
639. 28 жовтня гетман Мазепа зустрівся з королем Карлом 12 у селі Гірки. 2 листопада Меншіков оточив Батурин. І сказав, що Мазепа зрадив святе православіє: "з’єднався з шведами, в ім’я православія Батурин має покоритися православному цареві”. Українці-батуринці знали, що москалі — варвари, їм вірити не можна: ліпше смерть, ніж возз’єднання з варварами.
Батуринці безстрашно боронили гетманську столицю, Меншіков, бачачи, що поле засіяне трупами московськими, хотів відступити. Та появився "побожний православний Іван Нос”. Він показав Меншікову таємний вхід в Батурин. І москалі (рускіє), вторгнувшись в Батурин, убивали українських жінок. Дітей брали з колисок і жбурляли у вогонь. Сокирами рубали голови бабцям, дідам, юнакам, юнкам. У Батурині не лишилося живої української людини.
Меншіков повідомив, що 3000 москалів убито під час взяття Батурина. 1000 озброєних українців після Батуринського бою прибули до гетмана Мазепи у місто Дехтярівки. Вони повідомили, що полковника Чечеля і старшину Кеніґсена (німця, який служив у війську Мазепи) москалі взяли в полон і сокирами порубали.
640. "Коли москвини взяли місто Батурин, серед полонених опинився один із захисників міста, німець Кеніґсен. Він був тяжко ранений. Його вже умираючого везли у Глухів на катування. Та він помер по дорозі в Конотоп, і тут над його трупом було виконане катування — колесування” (А. Соколов, "Мєншіков”, історічєская хроніка, Москва, 1947 р.).
Люди, замилувані в садизм, не звертають уваги — ранена людина, хора, умираюча: вони їй розрізають живіт і вимотують кишки; так робили опричники Івана Ґрозного, здійснюючи "возз’єднання Москви і Новгорода”. І так чинять опричники Петра 1, здійснюючи "возз’єднання Москви і Києва”.
Ті, які поставили православіє вище державних справ України (Руси), зрадили гетмана Мазепу. Зрадили гетмана Мазепу єпископи, попи, монахи, архимандрити і їхні вірні вихованці — полковник Іван Скоропадський, сотник Журавко. У місті Глухові (6-го вересня 1708 року) Петро 1 назначив Івана Скоропадського гетманом. Скоропадський поклявся, що не єднатиметься з гетманом Мазепою, слухняно служитиме Москві.
641. Автор "Історії Русів” пише, що кожний швед навчений був од начальників своїх говорити по-українському такі слова до народу: "Не бійтеся! Ми ваші, а ви наші!” Побожні православні дивувалися лагідності шведів, але тому, що вони не хрестилися, уважали їх за нехристів і невірних, а побачивши, що вони їдять у п’ятницю молоко і м’ясо, вирішили, що вони є безбожні бусурмени, і вбивали їх усюди, де тільки малими партіями і поодинці знайти могли, а іноді забирали їх у полон і припроваджували до государя, за що давали їм платню, спершу грішми по кілька карбованців, а опісля по чарці горілки, з привітаннями: "Спасібо, хохльонок!”
Король Швеції видав Універсал до Українців, що цар Московський без жодних причин, просто з мотивів загарбницьких, пішов війною проти Швеції. І шведи тепер переслідують москвинів, і ступили на Українську землю не заради завоювання її або покористування скарбами та пожитками жителів тутешніх, але "єдино задля поновлення прав їхніх і вольностей колишніх”.Король Швеції видав Універсал до Українців, що цар Московський без жодних причин, просто з мотивів загарбницьких, пішов війною проти Швеції. І шведи тепер переслідують москвинів, і ступили на Українську землю не заради завоювання її або покористування скарбами та пожитками жителів тутешніх, але "єдино задля поновлення прав їхніх і вольностей колишніх”.
Шведи поводилися в Україні (Русі) як союзники. Голодуючи, вони ходили по хатах, клали на стіл гроші і просили хліба. Хліб пригорнувши до грудей, кланялися і відходили. Українці кидали на них петлі, зв’язували і, як безбожників, поганців, відводили у полон до православних москалів, або вбивали і кидали під кущі, кажучи: бусурманин, антихрист: у п’ятницю молоко п’є, грішник, поганець.
642. Автор "Історії Русів” пише, що "Вступлення шведів у Малоросію зовсім не схоже було на навалу неприятельську, і нічого воно в собі ворожого не мало, а переходили вони села обивательські і ниви їхні, яко друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власности і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська (московські, — Л. С.) чинять по селах під титулом: "Я слуга царський! Я служу Богові і государеві за весь мир християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна і по наказу його благородія!”” (стор. 281).
Москвини приходили в українську хату обвішані хрестами православними, ставали навколішки, били поклони перед іконами, цілували хреста, виводили з повітки телицю, у мішок вкидали гусей, курей, тягли сало з бочки, пили самогон, насилували матерів на очах дітей і потім молилися "во ім’я отця і сина і святого духа”, цілували ікони і їхали далі.
643. Вони були православними християнами, а от шведи — антихристи, бо вони, хоч і лагідні і за шмат хліба гроші дають, а не хрестяться і в п’ятницю молоко п’ють. Українці, маючи таку забобонну побожність, такі шаманські розуміння Бога, віри, моралі, приятелів у світі не матимуть.
Хто винуватий? Народ? Ні, наш народ не глупий: але коли розумних дітей по-глупому виховувати, у них будуть глупі розуміння духовного життя. Попи наші не могли наших людей виховувати по-розумному, бо самі вони були по-глупому виховані і попами стали не тому, що їх вабила чистота духовного життя, а тому (і таких було найбільше), що вони попівство вспадкували.
Я вже згадував, що син рясу отримував від батька, діда, прадіда. Якщо мати на увазі те, що попом має бути людина здібна до духовного життя, то в нас, як пише Костомаров, такий добір був знехтуваний, і тому попами були переважно грубіяни, шкурники, для яких благородні почування (національна свідомість, змагання за державність) були справою тяжкою для зрозуміння.
Коли ж появлявся піп такий, який відважувався шанувати мову рідного народу, то він був попівською кастою осуджений, знеславлений, переслідуваний, і жив, як птах у клітці, або тікав на чужину. Наприклад, піп Маркіян Шашкевич і піп Агапій Гончаренко. Ні, я не осуджую всіх попів: я осуджую тих, які свою шкуру, свої ризи, своє чрево, своє прибуткове православіє ставлять вище священних національних справ України (Руси)!
644. У місті Глухові наші попи (так, наші рідні, а не чужі!) поскликали побожних православних на церковну площу. І зробили опудало гетмана Мазепи з булавою в руці. І повісили "гетмана Мазепу” на шибениці і почали речати: "Смерть Мазепі, антихристові, поганцеві!”
У соборі Успенськім українське духовенство християнської України (Руси) братається з духовенством Московії, яке прибуло в гості в Глухів. Їхній "помісний собор” проходить під молитовним кличем "Супутниця Мазепі в пекло!”
Побожні православні раби, почувши, що преосвященні архиєреї (носителі істини Христової) відправляють гетмана Мазепу в пекло, боялися прихильно ставитися до нього, тобто боялися проявляти прихильність до державної України (Руси), бо ж він (Мазепа) був її яскравим виразником. Вони (наші православні священики) прокляли рідну державність, проклинаючи Мазепу і прокляли тих, які її (державність) підтримували явно чи затаєно.
Автор "Історії Русов” пише, що "Численне духовенство малоросійське і найближче до границь тутешніх великоросійське, зумисне зібране до Глухова під проводом і інспектурою знаного єпископа Прокоповича, склавши з себе, так званий помісний собор, у дев’ятий день того ж листопада, кинуло на Мазепу вічне прокляття, або анатему”.
645. "Похмура урочистість тая відбувалася в мурованій Миколаївській церкві, в приявності государя, численних урядників та народу. Духовенство і клирики були в чорному одінні і всі з свічками чорного кольору. Мазепин портрет, що висів перед тим серед міста, волочений був по місті катами (так, як статуя зображення Дажбога під час хрещення киян, — Л. С.), і втягнений до церкви”.
"Духовенство, оточивши його (портрет гетмана Івана Мазепи, — Л. С.) прочитувало і співало псальми з Святого Письма, потім, проголосивши і декілька разів повторивши: "Нехай буде такий і такий Мазепа проклятий!”, обернуло на портрет його запалені свічки, а клирики, повторяючи те саме співом, обертали свічки свої донизу.
Головуючий єпископ ударив при тому кінцем жезла свого в груди портрета (гетмана Мазепи, — Л. С.) із словами "Анатема!” І тоді поволікли назад портрет із церкви і співали стих церковний: "Днесь Юда... приймає диявола”; і тим обряд той скінчився” (стор. 285).
Побожні православні християни, залякані попівськими прокляттями і московськими батогами, со страхом Божим і рабським трепетом стоять навколішки у рідних церквах. Цілують позолочені церковні ідоли (ікони) і брата рідного-гетмана Мазепу клянуть. Ті українці, які були біля Мазепи, почувши, що православна рідна церква Мазепу прокляла, "вибравши слушний час для своєї втечі, виїхали потайки від Мазепи з кватир своїх і прибули до государя (ката Петра І, — Л. С.) з виясненням своєї невинності і вірної до нього відданости” ("Історія Русів”, стор. 286).
646. Постійно, при кожній нагоді попи з великим задоволенням голосять, що "православіє охопило усю нашу культуру, як церковну, так і світську, й історію, літературу, мистецтво, музику, й увійшло в душу й тіло народу й стало його невід’ємною частиною, заволоділо його мислями, почуваннями, усім єством”. Власне в тому й наше тяжке горе, що православіє охопило усю нашу історію, культуру, літературу і своїм охопленням завдало страшні шкоди, поневолило наше єство, щоб ми не були самі собою, щоб сутність нашого єства не була нашою.
Попи, проклинаючи гетмана Мазепу, рекли: "Той, хто хоче вмертвити наш народ, старається знищити його християнську церкву, анатема Мазепі, анатема!” Проклинаючи Мазепу, попи проклинали українців, які прагнули утвердити українську державність, вони проклинали найблагородніші почування народу.
647. 1709 рік. Від голоду, холоду й хвороб померло 4000 шведів. У місті Ромни стоїть штаб гетмана Мазепи. На його старих очах сльози: він бачить, що козаки вночі тікають від нього (гетмана Мазепи), проклятого православієм. Утекли до Петра 1 Іван Сулима, Данило Апостол, Гамалія, Кандиба, Бутович, канцелярист Антонович. Хто здеморалізував військо гетмана Мазепи? Священики християнської України, з ними Христос, у них святощі православія. І вони зрадників України благословляють, а вірних її синів проклинають. І хрест в руках тримаючи, звуть себе милостивими добродіями народу.
Штаб короля Карла стоїть у місті Гадячі. 26 березня кошовий Гордієнко прибув із Запорозькими загонами: зустрів Мазепу і Карла в місті Диканька. Чому мало прибуло запорожців? Наші попи (не московські), наші блюстителі християнської України прокляли Мазепу; прокляли тих, хто пішов з Мазепою, і всіх закликають не брати на свою душу гріхів Мазепиних, і тому мало прибуло запорожців. Запорожці лежать у куренях: відмовилися йти з кошовим Гордієнком до гетмана Мазепи. "Православіє увійшло в душу й тіло народу, заволоділо його мислями, почуваннями і тримає душу народу в тьмі національної несвідомости, душевної темности”.
"Хохлам не можна вірити!” Запорожці, які відмовилися іти до Мазепи, можуть змінити думку й піти: щоб цього не сталося, Петро 1 дав наказ Меншікову несподівано вторгнутися на Запоріжжя і вирізати запорожців.
648. (Урятувався запорожець Степаненко і написав листа до гетмана Івана Скоропадського, що москалі прийшли на Січ. І сказали: "ми єдиновірні брати ваші”. Запорожці їх вітали, та оглянувшись, побачили, що москалі (рускіє) у них зброю забрали. І тоді: "нашому товариству голови луплено, шиї сокирою відрубувано, шкуру здирано та вішано”. Ні на хвилину не треба забувати: запорожці не знали, яку дати відповідь на питання: чи можна, вважаючи себе православним, не виконувати тих наказів, які присилає з Києва митрополит (ставленик Московії)?
"Козаки малорускіє (українські, -Л. С.) взагалі вороже наставлені до Московської держави, по православію почували своє з нею з’єднання і ставали в ряди її оборонців” (Костомаров, т. 6, кн. 2, стор. 645). Костомаров ці погляди висловив невдумливо: козаки, очолені гетманом Дорошенком, "вигнали князя Ромодановського з московським військом з України”, козаки, очолені гетманом І. Виговським, розгромили московське військо під Конотопом. Якщо козаки ставали "в ряди оборонців Московії”, то тільки тоді, коли були політично до цього підготовлені попами).
649. Українців, запідозрілих у прихильності до Мазепи, москвини катують, речучи: "Батіг не ангел, душі не вийме, а правду скаже”. Мазепинців "забирано з домів їхніх і віддано на різні кари в містечку Лебедині, що близько міста Охтирки. Карання теє було звичайним Меншикова ремеслом: колесувати (кишки з живота вимотувати, — Л. С.), четвертувати (руки, ноги по черзі сокирою відрубувати, — Л. С.), і на палю вбивати (українця через живіт і легені настромляти на гострий пакіл, -Л. С.), а найлегше, що його вважалося за іграшку, вішати і голови втинати”.
"Провини їхні встановлювано від признання їх самих, і для того надійним засобом було препохвальне таїнство — тортури, догмат яких і донині відомий з приповідки російської: "Батіг не янгол, душі не вийме, а правду скаже”, і які ведено з усією акуратністю і в згоді з Соборним Уложенієм, себто ступенями і за порядком — канчуками, батогом, шиною, або розпеченим залізом, веденим з тихістю, або повільністю по тілах людських, які від того кипіли, шкварилися і здималися. Той, хто пройшов одну пробу, переходив до другої, а хто всіх їх не витримував, того рахували з певністю за винного і провадили на страту. Потерпіло таким чином людей, що перейшли тих проб тортурами, до дев’яти сот” ("Історія Русів”, стор. 286).
Коли я кажу, що попи були, як пише І. Франко, творцями "попівських тортур”, то мені кажуть їхні адвокати, що я "ображаю попів”. Виходить так: хто говорить правду про попів, той їх ображає, а хто їхні лиходійства приховує від народу, той істинний православний, має об’єктивне ставлення до попів хоч би таких, як Прокопович, Яворський, Філимонів та їм подібних.


[11-01-17][Все для туристів]
Змагатися, бавитися, воювати (0)

[09-08-19][Відпочинок і поради]
Що таке паломництво? (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Індонезія: що привезти в подарунок (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Литва: країна цепелінів і смаженої селери (0)