| Середа 24-05-08 23:11 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 2734-в. Узгоджене "Я". Кожна людина хоче бути пошанована, хоче мати добрий
настрій, приємних приятелів, щасливе особисте і родинне життя, гарний
вигляд, добре здоров'я. Та не завжди хотіння увінчуються успіхами: є
думка, що все залежить від людської вдачі, поведінки, оточення.
Вдача — душевні властивості людини. По вдачі пізнаються її дії і пізнається її поведінка. У родині двоє сестер і двоє братів: чотири інакші вдачі. Є вдача щира, ніжна, доброзичлива, стримана, співчутлива. Є вдача скупа, жорстока, мовчазна, неспівчутлива. Є вдача проворна, працьовита. Є вдача лінива, збайдужіла. Поведінка — спосіб життя людини, її ставлення до себе, до ближчих і до оточення. І здається: кожний може поводитися так, як йому підказує його вдача. Та справді не завжди так буває: кожна родина і громада має свої правила поведінки. І чим ці правила чіткіші і краще впроваджені в життя, тим краща, міцніша родина, громада. Хто не шанує громадських правил, той стає людиною не бажаною в громаді. І порядна родина, коли хтось з її членів не шанує родинних правил і звичаїв, каже: "Іди від нас. Шкода тебе, рідна ти душа. Але твоя поведінка робить лихі впливи на життя родини. Родина не хоче стати жертвою твого лихого навику, набутого на вулиці, твого сліпого самолюбства і жорстокого ставлення до звичаїв рідної родини". Є думка, що діти з доброї родини мають добру поведінку. Згадаю такий приклад: дівчина познайомилася з юнаком. І каже йому: "Без відома мами і тата не можу з тобою зустрічатися. Прийди до нас на обід. Як матиму згоду родичів, стрічатимуся з тобою". Юнак не схотів знайомитися з її родиною. Він під'їхав до дому і почав трубіти, свистіти. Дівчина на свист не вибігла. Вона не хоче стрічатися з невихованим юнаком. Юнак, який походить з доброї родини, знає, як поводитися. Завітавши в гості до дівчини, він привітався з нею, а потім з її мамою, татом, бабусею, дідусем, сестрою, братом. І спитав маму, чи може він з Надійкою піти в кіно. Після кіно Надійка угостила Святослава вечерею. Святослав, відходячи, поцілував руку Надійчиній мамі. (Цілування руки маминої — давній український звичай світлий, благородний. У ньому висловлюється благодарність матері за те, що вона виростила чарівну доньку: милу дівчиноньку, яка душу юнака опромінила найприємнішими почуттями — любов'ю). Ми ознайомилися з поведінкою двох юнаків: вони добрі, красиві, але один з них не отримав у родині доброго виховання, має неузгоджене "я". Він щиро свистом викликав дівчину, а вона не вийшла: бо справа не в щирості, а в культурі щирости, в умінні зустрічатися з дівчиною красиво, приємно. Юнак, розгнівавшись, що дівчина не вийшла на його свист, роздратовано їхав вулицею, авто наскочило на стовп. І юнак у розпачі попав у біду. Немає на світі такої людини, до якої б не загощувала біда. Є сотні бід, і кожна інакша змістом, інакша шляхом появлення. Де біда, там часто буває й гнів: гнів на спричинників біди. Є думка, що гнів людині потрібний. І так, і ні. Гнів — вияв сильного обурення, розгнівана людина роздратована, її нерви збуджені. Є такі люди, що в них від гніву тремтять уста, руки. Є люди з нахилом до швидкого гніву. Є люди, яких тяжко розгнівити. Чуємо, сусід каже: "Як же не гніватися? Злять приятелі, злять вороги, злять жінка і діти". Так є: без гніву тяжко жити, але жити з гнівом ще тяжче. "Розгнівана людина агресивна — агресивність корисна прикмета людини", — дехто каже. Ні, агресивність, спричинена гнівом, безумна: гнів затемнив мислення і мислення ослабло: ослабли світлі почування, розсудлива розважність. Іван Франко пише, що "гнів — це вогонь, чим більше дров кладеш, тим ярче полум'я лютує ясне". Треба гнів гасити, зменшувати його прояви. Хто мало гнівається, той довше живе. Хто мало гнівається, той охороняє здоров'я тіла й душі, утверджує узгоджене "я". "Я нервовий, і тому швидко гніваюся, розрівноважуюся. І мене не люблять люди. Та я їм кажу: "За правду стою!" А люди відповідають: "Глупа твоя правда, бо роздратована, розстроєна, відштовхуюча. Про правду треба говорити спокійно, розважливо"". Не говори людям: "Я нервовий, мені болить, я роздратований". Якщо ти нервовий, значить ти ослаблений:ослаблене твоє мислення і почування — у тебе неузгоджене "я". Маєш ослаблену силу, яка гальмує спалах роздратування. Поздоровішай! Поздоровішаєш, то й будеш на світ дивитися очима світлішими, умітимеш себе гамувати, умітимеш боротися з неприємними збудженнями. Поздоровішай, не надоїдаючи людям оповіданням про свою нервовість. Кожній людині треба з собою боротися: рятуватися від лихих вад, звичок, почувань. І треба вміти себе в думці поганьбити, осудити ту хвилину, в яку була гнівом ослаблена душа. І треба сказати собі строге слово: "Ні, ні, не вийду сам з себе! Збережу почуття гідности — збережу узгодженість свого "я". Не принижу сам себе, показуючи людям роздратоване обличчя — роздратоване обличчя неприємне. І людям псує настрій. Стерплю все, вип'ю шклянку холодної води: погашу полум'я безумного роздратування. Усміх подарую людям, збережу гідність!" Є в нашому народі стародавній вислів: "Лишіть ту людину, хай перебіситься, прийде до себе". Ніяка людина не запрошує біса в гості, біс сам приходить тоді, коли людина роздратована. Значить треба не роздратовуватися, чуючи образливі слова чи бачачи прикрість. Треба не виходити з нормального стану: зберігаючи врівноваження і самоопанування, треба на образи не відповідати образами. Щоб на образи не відповідати образами, треба мати правильний погляд на образу. Образа — овоч глупих людей. Не споживай його — не приймай глупого овочу в душу свою, не роздратовуйся глупим овочем і ближчих своїх не роздратовуй ним. Якщо вмієш на образи відповідати благородним спокоєм, значить ти маєш узгоджене "я" (виховане, врівноважене, благородне). Щоб легше зберегти спокій, чуючи образи, тримай в душі наснагу віри в гідність узгодженого "я" — до себе в думці говори: "Роздратована людина має ослаблену душу, биття серця неправильне, лице ненормальне. Я щасливий, бо не роздратований. Я розумний, бо на образи не відповідаю образами. Я достойний, бо не попадаю під вплив роздратованої людини. Я маю достойне узгоджене "я"". (Вивчи напам'ять ці слова, і в душі промовляй їх тоді, коли гнів горить, як вогонь, і нерозсудливі люди до вогню доливають оливи). Потрясіння — значить глибоке зворушення, тяжка схвильованість, хвилі глибокого переживання. І в цей час найблагородніша людина охоплюється таким нервовим трепетом, що її розум стає ніби отетерілим, чуття отуманюються. Усім раджу у хвилю жахного зворушення усміхнутися: в усміхові затаєна сила, яка зменшує рівень збудження. Є вислів: сміх крізь сльози, сміх відпружнює нерви, які від глибокого переживання натягнуті, як струни. Людина своєю поведінкою збільшує свою вартість, або — зменшує. Є прислів'я: від однієї паршивої вівці все стадо опаршивіє. Громада — це стадо. Коли в громаді появляється людина з неузгодженим "я", вона каже, що "все не так, усюди безпорядок, провідники сякі й такі, людей добрих немає, правди немає, голос народу непошанований, треба рятувати громаду!". Людина з неузгодженим "я" вважає себе "рятівником громади, чести, порядку", і вона є дуже небезпечна тому, що називає порядком тільки той порядок, який їй вигідний. Нещасна та громада, яка має такого "рятівника". Є декілька причин формування неузгодженого "я": хиби вдачі, неправильне виховання, неправильне харчування, хвороби. У вихованої людини гнів вихований, урівноважений. Хто вміє гніватися на себе, той вміє критично ставитися до помислів і почуттів свого узгодженого "я". Гнів благородний той, який кличе душу до добра, гніваючись на зло. У душі Тараса Шевченка пломенів народний гнів до вторжника-москаля, який робить лихо. І тому, "кохайтеся чорнобриві та не з москалями", "москалі — чужі люди", прибулі з Московщини. Людина людину ощасливлює поведінкою, вдачею своєю, або — знещасливлює. Знаємо: чим краще обшліфований діямант, тим він дорожчий, красивіший. Людина повинна сама себе шліфувати — бути майстром узгодженого "я", осяяного рідними святощами, самопізнанням і самовдосконаленням. (Усе, що рідне єству твоєму, усе, що увіковічнює рід твій, усе, що обороняє незалежність і небайдужість твого "я", усе, що зріднює тебе з родиною твоєю, з Батьківщиною твоєю, в ім'я якої ти облагороднюєш зміст життя свого, усе, що ознаменовує твої світлі навики і закони твоєї поведінки, є твоєю рідною святістю). Ощасливлюй сам себе: своє особисте "я" узгоджуй з "я" громади, до якої ти належиш. "А от я інакше розумію незалежність і узгодженість "я": як я незалежний, то чому маю себе взалежнювати від громади і Батьківщини? Незалежне значить не залежне!" Помиляєшся, сам собі шкоду завдаючи, пам'ятай: незалежне "я" може свою незалежність оборонити тільки залежністю від "я" рідного народу, рідної громади, рідного провідника. Ти вийшов з тіла і душі народу — ти є тілом і душею народу. І ти, обороняючи свій народ, свою громаду, свого провідника, справді обороняєш сам себе, обороняєш незалежність свого "я": узгоджуєш своє "я" з вічністю "я" народного, вічнієш ти! Людина без людей не могла б стати людиною. Якщо ти цього не розумієш, то твоє "я" неправильно розвинене, твоє "я" живе неузгоджено з "я" твого народу. Очевидно, таке занапащене "я" стає незалежним від "я" народу свого, тому що воно не має майбутнього: йому призначений відхід у безвість. Неузгоджене "я" ("я" незалежне від долі народу) утрачає зв'язок з своїм минулим, сучасним і майбутнім: утрачає зв'язок з своїм животворним коренем — з єством народу. Дерево, яке втратило зв'язок з коренем, стає погноєм для того дерева, яке живе узгоджено з коренем своїм. Узгоджене "я" думає, що має зробити для свого майбутнього — для вічности своєї у вічності пам'яти народної. Узгоджене "я" живе, щоб щасливитися, приносячи користь Вітчизні: таке "я" є частиною сили, частиною слави і вічности Вітчизняної, навіки воно закарбовується у житті роду, родини, громади. Узгоджене "я" змістовне самобутньою незалежністю, виявами небайдужости, багате світлими почуваннями: любов'ю до природи і її пісень, любов'ю до вартісного слова, чистої совісти. Узгоджене "я" розважне, самоопановуюче, роздумуюче, питаюче себе: яка я людина? Що в мені добре і що в мені зле? Чи в добрі моєму все добре, чи в злі моєму все зле? Чому одні люди люблять в мені те, що зле, а чому інші люди люблять в мені те, що добре? З якими людьми я повинен приятелювати? Умію я, приятелюючи, дарувати приятелям добрий настрій? Чи може люди не люблять зі мною приятелювати, вважаючи мене дрібничковим, прискіпливим, нетактовним, залюбленим в обмеженість свого обивательського "я". Чи може мій вигляд (мій одяг, взуття, моє обличчя) неприємний для ока людського? Які мої судження про себе правильні, а які — хибні? Узгоджене "я", щоб мати щастя, старається ближчим дарувати щастя. Ідучи в гості дарує приятелям усмішку, порозуміння, злагодженість, приємне слово, співчуття, виховану шанобливість, обадьорення. Узгоджене "я" не знецінює те, що ближчим подобається. Не накидає ближчим свого погляду на смак, красу, моду. І не показує пихатої самовпевнености. І не нервується, виявляючи хотіння почати суперечку. Узгоджене "я" не обмовляє, не принижує себе надмірно високою думкою про себе, про свої знання, заслуги, досвіди, уміння. І не ставиться зневажливо до рідних авторитетів. І не проявляє байдужости до слабих, бідних, скривджених, осміяних людей. І не проявляє солодкої улесливости, зухвалої зарозумілости. І не вважає себе знавцем усього. І не приятелює з ворогом Вітчизни рідної. І ніде не зловживає гостинністю, не об'їдається і не обпивається. І не забирає в приятелів часу на дрібничкове, порожнє, довге, нудне, стомлене, беззмістовне балакання. (Балакун любить про якусь справу довго говорити, на ділі ж не думаючи її виконувати чи спричинитися чимсь виконанню. У такого говоруна слова сипляться, як полова. Шукати в них толку не треба, ставитися до них поважно не треба). Узгоджене "я" знає: отримує той, хто дає, і тому завжди прагне ближньому щось дати, чимсь помогти, чимсь потішити, якусь приємність зробити. Узгоджене "я" має рідну віру в себе і свій народ. Віра в себе — таїна життєвих успіхів. Але вірити в себе (бути певним у себе) без доведень, що віра в себе дає користь, значить мати пустоцвітну віру. Вір у себе, довершеними ділами свою віру перевіряючи і зміцнюючи. Віра в себе має основуватися на знанні себе, на вимогливості до себе, на практичній перевірці здібностей і спроможностей своїх. Віру в себе повинна людина творити, працюючи над удосконаленням свого "я", над поглибленням його змісту, над розвитком його здібностей. Вір у себе, перемагаючи перешкоди і радуючи ближніх своїх. Твоє "я", з достойністю входячи у світ "я" ближніх твоїх, самообезсмертнюється. Коли ти успіх здійснюєш, завдаючи біль ближньому своєму, успіх твій не принесе тобі щастя. Коли ти почав здійснювати справу з думкою, що з неї нічого доброго не вийде, ти її добре не виконаєш: віра в гірше погіршує справу. Узгоджене "я" постійно дбає про злагодженість почувань тілесних і духовних, особистих і національних, дбає про злагодженість "я" зовнішнього і "я" внутрішнього (злагоджені хід, дихання, говорення, рухи рук). Пристойно, добре припасований одяг і обув, і відповідно до пори року і віку — усе це свідчить про душевну злагодженість, красиве відчуття вибагливости, правильне розуміння себе й оточення. Є в народі вислів: людина без серця. Коли ти маєш серце, щоб тільки себе любити, ти не маєш доброго серця і не маєш доброї любови до себе. Ти любиш себе любов'ю, яка крім тебе нікому непотрібна: значить ти любиш себе любов'ю нікому непотрібною. Хто любить себе любов'ю нікому не потрібною, той нікому не потрібний. Нікому не потрібне "я" нікого не радує і нікого не журить. Ніяка громада (станиця) не шанує пам'яти про нікому не потрібне "я". Узгоджене "я" так живе для себе, щоб приносити приємність громаді (станиці). І серце такої добротної людини озивається в серцях побратимів і посестер. І стає нетлінним скарбом завтрашніх поколінь. Нове покоління щасливішає, коли має славних дідів своїх, дідів, які були здібні жити законами узгодженого "я". Я вже казав: людина родиться, щоб учитися бути людиною, людина родиться, щоб бути учителем свого "я". Наука самопізнання — наука найвеличніша, наука тяжка і вічна: найтяжче людині вчити своє "я". Той, хто зумів своє серце зробити своїм вірним учнем, може вважатися майстром свого життя. Священні години самопізнання призначені, щоб людина вільно сама себе вчила, пізнавала, пізнаючи свою рідну віру, себе і ближчих своїх, своє місце в світі. Людині хочеться бути у серцях ближніх своїх. Коли хочеш увійти у серця ближніх своїх, не виходь із серця свого ні в час спокою, ні в час гніву, ні в час перемоги, ні в час поразки, ні в бідності, ні в багатстві, ні в здоров'ї, ні в хворобі. У всіх обставинах і в усіх часах найкорисніше залишатися достойною людиною — май "я" незалежне, небайдуже, узгоджене, і світ належатиме тобі, і ти належатимеш світові! 5. Правильне Харчування має якісну Поживу, національне Вариво, Обрядність. Життя там, де умовини потрібні для зародження і утвердження життя: Світло, Вода, Повітря, Тепло, Їжа. Людина черпає життєву енергію з Повітря і Сонця. Пожива (хліб, масло, овочі) — енергія сонця, ясніше: сонце випромінює енергію, під впливом якої в рослинах з неорганічних речовин творяться органічні сполуки. Вуглеводами, жирами, білками, створеними рослиною, живиться людина. Харчі, які йдуть в людину, повинні бути доброякісні. І повинен бути правильний спосіб їхнього споживання. Коли повітря, вода, їжа недоброякісні (несвіжі, насичені отрутами, невідповідними складниками) енергія людини слабне, життя стає пригнобленим, постає кволе мислення, меркне якість чуттєвого сприймання світу. Є три основні раси — Біла, Жовта, Чорна. Головну участь у формуванні рас (і расових особливостей) брали Сонце і Земля. Усі раси — діти Сонця і Землі. (Привізши до Ню Йорку горнятко води з Дніпра і горнятко води з Амазонки, можна в лябораторії визначити, з якої ріки взята вода. Справа не в Н2О, а у тих складниках, які входять у Н2О, і в їхніх властивостях. З якісної поживи твориться якісна нервова система. Харчі беруть участь і в формуванні расових властивостей, вдач; є вислів -скажи, що ти їси, і я скажу, хто ти такий, звідки ти, з якого ти коріння походиш, якої ти раси). 5-а. Якісна пожива. Оріяна — Первоколиска народів Білої раси. Оріяна має виняткове на плянеті Земля формування земляної поверхні. На ній найбуйніше проявили життя первісні рослини, даючи поживу для тваринного світу. Земля — місце життя людини. Українці кажуть мати-Земля: слово "земля" значить "життя". "І сонечко серед неба Опинилось — стало, Мов жених той молодую, Землю оглядає" — каже Тарас Шевченко, маючи оріянське світовідчування. В українців Земля має лице: вторжника, який вторгнувся на рідну землю, треба "стерти з лиця землі", "змести з лиця рідної землі наїзника-москаля". Під час весілля дівчині бажають щастя, кажучи: "Будь квітуча і родюча, як земля". Воїн, повертаючись з чужих країн, стає на коліна і цілує рідну землю — Матір кормилицю. Знаємо: цар Святослав Хоробрий, кажучи чесне слово, клявся, пучкою доторкаючись до матері-Землі. Наша Земля — наше Життя: боронимо Землю, щоб мати Життя. Оріяна давала білій перволюдині Якісну Поживу, воду, лагідне сонце, бадьоре повітря, формуючи її тіло, її нервову систему, її духовну енергію. Маючи добротні умовини для життя, білі перволюди стали особливо енергійними. Вони ішли з Оріяни на Схід, Захід, Північ, Південь. Вони перші обпливли плянету Землю, довідалися, що крім них є ще Жовта і Чорна раси. Якісна Пожива росте на якісній землі. У вірі внуків Дажбожих був обряд Першої борозни, Зажинків, Обжинків, обряд печення Калача, Краваю. Праця, присвячена вирощенню хліба і виготовленню хліба, вважалася світлою (святою). Поживу (джерело життя) не повинні продукувати люди, для яких гроші є богом: там, де гроші стають богом, Бога немає. Пожива має бути призначена для людини, а не для безчесних прибутків: на ринок часто йде пожива, вирощена на землі, затруєній шкідливими хімікаліями. Поживу, насичену шкідливими хімікаліями, людина, споживаючи, скорочує собі життя, ослаблює працездатність, нервову систему, і життя стає морем страждань. Більше, як 1500 хімікаліїв затроюють харч, даючи харчеві приємний колір, приємний запах, приємний смак, і оберігаючи харч від псуття. Щоб м'ясо було м'яке і крупнисте, в їжу телятам дають "діетилстилбестрол". Людина, споживаючи хімікалізований харч, дістає високе тиснення крови, пістряк, шлункові, ниркові, печінкові, нервові та інші хвороби. Наприклад, 50 відсотків хворих на пістряк (рак) є жертвами хімікалізованого харчу чи хлоридизованої води. Затруєне повітря — носій хвороб. І особливо відчутно це в індустріяльних містах. Під час випродукування однієї тисячі сталі, викидається в небо 40 тонн пилу, 40 тонн сірчистого газу, 50 тонн окису вуглецю. За 14 годин одна тисяча автомашин викидає в небо 3 тонни окису вуглецю, 100 кілограмів окису азоту. Гази ці нищать здоров'я людини, одяг, нищать ліси, сади, городину. Їжа (якщо людина дбає про здоров'я) повинна бути без домішок і запобіжників від псуття. (Я хочу, щоб побратими і посестри мали ділянки землі, і самі вирощували збіжжя, городину, розводили скотину. І споживали якісні харчі, дбаючи про правильне харчування). 5-б. Національне вариво. Говорячи про національне вариво, треба зазначити, що їстівне — неїстівне, неїстівне — їстівне. Наприклад, філіппінське плем'я Садеїв живиться черв'яками, які викопує з землі. Українці в 33 році вмирали з голоду, але не охоче їли дощових черв'яків, черепашкових равликів. Є народи, в яких ця їжа вважається делікатесом. Українці — споживачі найдобірніших у світі харчів. Японці в першорядних ресторанах їдять смажене гадюче м'ясо. Стародавні ізраельтяни їли сарану. Індуси не їдять коров'ячого м'яса: вважають корову членом родини, кормилицею дітей. У Америці законом заборонено бити собаку: собака ніби є членом родини. У древні часи Азтеки розводили собак на м'ясо. Араби і жиди не їдять свинини. Буваючи в Мехіці, Турції, Німеччині, Греції, Іраку, Індії, я відчував: кожна нація гордиться своїм національним варивом. У національній кухні проявлені смаки нації, її обряди, її спосіб харчування. І її гостинність. Є в українців прислів'я: "Гість у хату — Бог у хату". Гостя просять сісти на найпочеснішому місці. Коли є доньки, то кажуть: "Сідайте, щоб старости сідали". Усім відомо: українське національне вариво подобається людям усіх національностей — подобається вишуканими смаками, високими поживними якостями, різноманітністю страв. Є десятки різних борщів, вареників. У"Енеїді" Івана Котляревського читаємо: "їли різнії потрави: свинячу голову до хрону, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик". "І кубками пили слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець, горілку просту і калганку". "Сластьони, коржики, стовпці, вареники пшеничні, білі, пухкі з кав'яром буханці, часник, рогіз, паслін, кислиці, козельці, терн, глід, полуниці, крутії яйця з сирівцем". Є все: заливна яловичина, холодець із свинини, риба смажена в сухарях, заєць у сметані, гуска, запечена з яблуками і картоплею, маківник, узвар, пампушки, медівниковий пиріг, рибний холодець, кисіль молочний, кисіль овочевий, свинина, запечена з чорносливом, калач, сирник, бабка, пироги, голубці, капусняк. І напитки: квас, мед, сивуха, пиво, варенуха, запіканка, спотикач, вишнівка, слив'янка, десятки різних напоїв. Очевидно, таких напоїв і харчів ніколи не бачили жителі Синаю, болотистої убогої Московії, та інших країн, земля яких мало плодоносна. 5-в. Обрядність. Усі стародавні люди їли руками, сидячи колом на полі біля вогню чи на долівці в печері, в глиняній хаті. У Трипільській Україні, у Месопотамії, Єгипті були стільці і столи. Під час обіду ніхто не користувався ложками, вилками. Стародавні українці, сідаючи обідати, мили руки й ноги. Коли приходив до хати гість, то господар чи господиня давали йому води і рушник. Мили руки перед обідом сумеріяни і старі юдеї. І це вважалося обрядом — отцівським заповітом. Учні Ісуса Христа хліб їли брудними руками. Єрусалимські рабіни питали Христа: "Чого Твої учні ламають переказа старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають". Христос відповідав: "Не теє, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить". Я кажу: чистота рук — одна з важливих заходів охорони здоров'я. На брудних руках (спотілих, масних, з залишками крапель їжі) множаться різні мікроби. На одному квадратному сантиметрі брудної шкіри можна знайти 30 тисяч мікробів, між якими є й такі, які несуть шлункові різні хвороби. Коли ти завітав у гості, де люди твої любі обідають, не спіши зі всіми вітатися, подаючи руку. Красиво вклонися, побажай смачного. Коли тебе запросять до столу, то перед тим, як брати ложку, помий руки.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |