| Четвер 24-05-09 03:49 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 28355. "Учителю, скажіть, чи в Рідній Вірі Ви визначаєте, що Дажбог має образ?"
- Дажбог має "образ". Образ Дажбога — це Світла Любов. Образ Дажбога — це Світла Правда. Образ Дажбога — це Світла Мудрість. Образ Дажбога — це Вічність і Безмежність. Образ Дажбога не можна намалювати тому, що обмежена людська уява не може збагнути Вічности і Безмежности. Той, хто малює образ Дажбога, справді не малює образ Дажбога, а тільки при допомозі малюнка маніфестує свою уяву про Дажбога. Я не раджу в святинях ставити образ Дажбога. 56. "Є думка, що тепер доба атома, науки, техніки, ніхто вірою не цікавиться. Не розумію, чому Лев Силенко проповідує не українську політику, а — віру?" - Усе залежить від того, хто і які робить визначення віри. Політика — це тільки одна з частин віри. Немає віри без політики і немає політики без віри. Є віра забобонна, яка зневажливо ставиться до науки і техніки. Є віра світлоносна, яка звеличує науку і техніку. Є віра толерантна. Є віра, яка нетолерантно ставиться до іншої віри. Є віра, яка тримає народ у рабстві і темноті. Є віра, яка визволяє народ з рабства і дає народові найсучасніші знання. Є віра з Богом. Є віра без Бога. Є віра національна. Є віра інтернаціональна. Ні, немає значення, яка доба (доба атома чи кам'яної сокири) — людина не може жити без віри в себе, людина не може жити без віри у світлі ідеали. Людина не може жити без обожнення Світла, Краси, Любови, Відваги, Мудрости, Сили, Вірности, Правди. Де обожнення, там святість. Де святість, там обрядність. Віра — це обожнення, святість, обрядність, і головне — самопізнання, самовдосконалення праці розуму і почувань. 57. "Чи віру в світлу Правду можна звати вірою?" - Я вже говорив, що віра є те, в що ти віриш. Українці до 988 року вірили у світлу Правду, вірили у життєдайне Добро, вірили у свої визначення Справедливости. Вони вірили в себе, в свої духовні сили. Вони мали свої розуміння Бога. Князь Володимир відібрав в народу віру в себе і примусив народ вірити у грецьку ортодоксію, у грецькі мощі (кості), в грецькі ікони, в грецьку совість. Грецька ортодоксія (грецька віра в правду і грецьке розуміння правди) прищепила моєму народові байдуже ставлення до власної долі, бо "все залежить від Христа", прищепила моєму народові байдуже ставлення до рідної державної влади, бо "всяка влада від Бога". Я прийшов, щоб оправдати без вини жорстоко осуджену правду України (Руси), і поновити її в правах. Я прийшов, щоб народові повернути віру в себе — віру в світлу Правду. Тільки в рідній вірі народ може вільно розвивати культуру свого чуття і мислення. 58. "Є віри, в яких виразно визначено, непорушною догмою освячено, що Бог — це Отець Небесний. Чому люди звуть Бога отцем? Скажіть, Учителю, чи у Вашому визначенні Дажбог — Він, — чи Дажбог — Вона?" - Я вірю, що Дажбог — Основа Першооснов Світу. Хіба Основа Першооснов Світу має стать? Дажбог — Правда, хіба Правда має стать? Дажбог — Любов, хіба Любов має стать? Дажбог — Мудрість, хіба Мудрість має стать? Дажбог — Вічність і Безмежність. Учора був матріярхат, мати була головою родини. Сьогодні патріярхат — тато — голова родини. Діти плянети Земля, думаючи земними законами і родинними поняттями, самі створили віру, що крім земного тата, є ще й Небесний Тато. Якщо ця приємна думка облагороднює людину, її треба вітати. Я кажу, що тато і мама в родині рівноправні. Дажбог — Тато, Тато в значенні Датель Буття і Дажбог — Мама, Мама в значенні Дательки Буття. Дажбог, як Тато, проявляє себе в чоловічому роді і Дажбог, як Мама, проявляє себе в жіночому роді. Дажбог Всюдисущий, Дажбог Всевічний, Дажбог Всесвітлий, Дажбог Всемогутній. 59. "Учителю, Ви кажете: "Я в Дажбогові і Дажбог в мені". Чи кожний українець може так казати?" - Усі ми люди одного плоду (племени), і Дажбог всіх нас поміщає в світі своєму. Та тільки в душі тієї людини є Дажбог, яка Його любить і для Нього живе. Зрозуміліше кажучи: усі ми українці, і Україна всіх нас поміщує в світі своєму. Та тільки в душі того українця є Україна, який її любить і для Неї живе. Той українець, який поміщається в світі України, але в душі своїй України не має, відщеплюється від кореня свого і щезає в безвісті. 60. "Ви Лев Силенко? Хто Вас вибрав, щоб Ви відроджували Рідну Віру України (Руси) і творили українську філософію?" - Я вірю, Дажбог — це Сила (Дія) — незнищима всюдисуща Сила. І ця Сила вибрала мене, Силенка, і опромінилася в душі моїй, і заволоділа розумом моїм, я їй підвладний. 61. Учителю, у Вашій науці з силою самобутньою проявлена незалежна духовність України (Руси). Звідки це взялося у Вас? - Людина отримує у спадковість (від предків близьких і далеких) не тільки риси обличчя, колір очей, властивості крови, а й властивості чуттів, спостережень, мислення. Незалежна, самоутверджуюча духовність киян, які жили тисячу років тому, успадкувалася в природі мого "я", і силою світлою і вільною озвалася. Поведінку (манери) моїх емоцій, розуміння, уявлення, пізнання, спосіб реагування на оточення, напрямок думок, поставу відношення до рідної землі я отримав у спадковість від предків моїх. Усе, мною отримане від предків, проявляється у моїй науці, і, незалежно від того, чи я буду всіми осміяний, всіми забутий, чи всіми шанований, я завжди і всюди залишуся таким, як є, інакшим бути я сил не маю і хотінь не маю: я в Дажбогові і Дажбог в мені. 62. "Учителю Лев Силенко, у Вас є вислів: "Прислухаюся до мови душі моєї". Що Ви чуєте у душі своїй?" - У душі моїй я чую мову предків моїх. І я сьогодні ясно бачу літній день 988 року: відбувається глузування над душею народу мого. З жалю — сльоза на очах моїх. Я плачу. Плачу так, як плаче дитина, в якої злії люди забрали рідну матір. Між моїми сльозами і сльозами матерів і дітей, які бігли берегом Дніпра з розпачем в душі і плакали-благали: "Виходь", тобто, "Видибай, Боже, видибай!" — містерійна єдність. Є спільний душевний біль. Є несказанна тривога, що Бог України (Руси) зневажається. "Глупі матері і діти плачуть за Богом України (Руси)". Ні, той, хто оплакує зруйнований жертовник віри батьківської, не є глупим. Він оплакує волю, незалежність, святість землі рідної. Зруйнуйте гніздо пташине, і хоч на дереві й гнізда вже не буде, буде над деревом кружляти пташина, об гілля крильми битиметься, оплакуватиме гірку долю свою. Інстинкт волі (інстинкт духовної незалежности України (Руси) я успадкував від тих предків моїх, які в 988 році життя віддали, обороняючи батьківську віру. Її осміяну, принижену, до стовпа ганьби прив'язану, обкидану болотом грецької ортодоксії, я оплакую сльозами душі моєї, я осміяне обороню, я принижене прославлю, я оганьблене осіню, я болотом обкидане обмию — я нікому не дозволю умертвляти віру (совість) України (Руси). 63. "Учителю, мені шкода Вас". - Ні, не шкодуйте мене, бачачи сльозу на очах моїх. Я щаслива людина, я маю дуже добре тілесне й душевне здоров'я. Я ніколи не був у шпиталі — ще ніяка хвороба не псувала настрою мені, я походжу з здорового і довговічного селянського роду. Я чую юнацьку легкість у моєму тілі, хоч я вже не є юнаком, я маю веселу вдачу, праця — радість моя, я люблю жити, щоб жив мій народ. Я вірю, кращі сини і дочки мого народу поможуть мені втілювати в життя священний світогляд духовної незалежности України (Руси), ім'я йому — Рідна Українська Національна Віра.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |