| Середа 24-05-08 20:35 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 93ДЕНЬ 18 1. О заклопотані діти плянети Земля — які ви
багаті: і святощі, і гріхи ваші — це природа безпосереднього життя
вашого. Так є: люди стають богами, боги стають людьми. Дійсність стає
легендою, легенда стає дійсністю.
Орь і Лель — дійсність і легенда. Заратустра і Будда, Крішна і Конфуцій, Христос і Могамет — дійсність і легенда. Сонцеград (град Кия), Бенарес, Єрусалим, Рим, Константинополь, Мекка — дійсність і легенда. Є в легенді дійсність, і є в дійсності легенда. У жорстоких людей жорстока дійсність і жорстока легенда. У благородних людей — благородна дійсність і благородна легенда. Народ без легенди — значить народ без уяви. Народ поневолений чужою уявою не має права розвивати свою уяву. 2. Мати-Земле моя, я твій син. Так є: коли притулю вухо до грудей Твоїх, чую гомін віків — чую легенду Первосинів і Перводочок України (Руси). І в легенді цій я бачу своє переднародження, я з Орем стрічаю сонце на березі Дніпра, веду задушевні розмови з волхвами у Київському Священному Гаю, де біля Врат Слави вдень і вночі горить Вічний Вогонь Духа Предків. З вершниками я лечу росяними духмяними степами, щоб стримати хід вторжників-ромеїв. У ратньому бою мені під ноги падає сонце — з моїх грудей пливе кров у груди Твої, мати-Земле моя. І я в Тобі стаю Тобою. І Ти, мати-Земле моя, з сонця і крови свого «я» знову родиш мене. І я, перевтілившись, живу у світлих очах потомків моїх — я — вони, вони — я. І інтуїцією мого «я» я чую (чую не розумом і не чуттями), чую навиками, які мені, як скарб надмудрости, мої предки передали — благословення Дажбоже чую. І благословенням осяяний дарую внукам легенду віків.І я, перевтілившись, живу у світлих очах потомків моїх — я — вони, вони — я. І інтуїцією мого «я» я чую (чую не розумом і не чуттями), чую навиками, які мені, як скарб надмудрости, мої предки передали — благословення Дажбоже чую. І благословенням осяяний дарую внукам легенду віків. 3. «Варварська Україна (Русь) підняла меч над двоголовим орлом Візантії! Три тижні тому до Константинополя привезені з Атен вино, масло, мідь, з Колхиди — золото, тканини і раби, з Гераклеї — хліб і бавовна та фініки з Месопотамії, з Нікеї — срібло, з Кипру — папірус, з Лесбосу — вино, з Ольвії — риба і хліб, пірати привезли ладан, миро, дорогоцінні каміння, янтар. І, о непорочна Діво Маріє, суворі, як римський ідол Марс, мечоносці України (Руси) оточили кораблі. І ні дзвони святої Софії, ні армія нашого імператора їм не страшні. Вони навантажили скарби на свої кораблі. І сказали: «Ромеї, не вторгайтеся на наші землі, не примушуйте нас бути месниками». І попливли вони до земель своїх» у град Кия, де вічний холод, де вічна тьма північна. З снігу ґоґи і маґоґи — русі аборигени родяться, нескоримі скитські епігони!» — сказав Візантійський патріярх Фотій, читаючи Езикіела у святій Софії 860 року. 4. Оріяна (Україна-Русь) квітуча долина плянети Земля. Вона осяяна лагідним сонцем — влітку немає великої спеки, взимку немає великого холоду. «Діти Дажбожої України (Руси) поставили на коліна христовірну Візантію, щоб шанувала сусідів своїх», — сказали воїни-кияни. І Візантія їм дала данину. І вони (внуки Дажбожі) з великими скарбами прибули до Києграда. Кияни слово «внук» (від ведійського «анука») вживали в значенні «помічник», «залежний». І коли вони казали «внук Дажбожий», то розуміли «помічник Дажбожий», «залежний від Дажбога». І коли дід казав «мій внук», то він розумів «мій помічник», «той, хто йде після сина мого», «заопікований мною», «Ми внуки Дажбожі» значить «Ми помічники Дажбожі». 5. Воєначальники (атімани) стрілися у київському Священному Гаю. (Там, де тепер стоїть Києво-Печерська лавра, був Священний Гай). У Києві Священним Гаєм називався той Гай, в якому були Могили Предків. Біля Могил Предків у Великодні дні сходилися кияни, несучи писанки, квіти, печиво і вар. (Грецьке слово «лавра» значить «вузький прохід», «сліпа вулиця». Греки на сліпих вулицях будували кам'яниці з напівтемними комірками для монахів. І така кам'яниця звалася лаврою). У Священному Гаю біля Врат Слави велелюдно. Стоять у шоломах атімани, знаменоносці ставлять бойові знамена. (Врата Слави — це врочисте місце, де цар звичайних воїнів, у боях прославлених, обдаровував золотими мечами і наіменовував їх десятниками і сотниками). Коли святато Божедар, пророк віщий, підняв Знамено (триєдину блискавицю — тризуб), у Гаю стало тихо. Божедар сказав: «Синули мої, мужні, богатирі землі Дажбожої, яр-тури і буй-тури! Славлячи Дажбога, ви з славою і скарбами повертаєтеся до рідних вогнищ». 6. «І стрінуть вас чада ваші, роди ваші. І племена ваші вийдуть з піснями на доли і подоли. І лелі світлоокі вклоняться вам, хліб-вар даючи. І рани ваші поцілують старшини вогнищанські. Буй-тури і яр-тури, славна знать багатої землі нашої! Воістину кажу вам: "Живіть мирно з Богами рідними (з ріками, лісами, джерелами, полями). І славте їх. І щодня пам'ятайте — ви і Боги ваші зріднені з Духом Предків і з диханням матері-Землі. Дбаючи про мир, куйте мечі. Земля, яку нам навіки-вічні передали родителі Орь, Кімер, Скит, Сармат, Радогост, Мисокій, Бож, Рус і Кий, багата медами і молоками. Багата зерном і м'ясивом"». 7. «І риб сила-силенна в наших ріках солодководих, лебединих. Качки в очеретах своїх дітей виколихують, з вираю до нас прилітаючи. На степах наших стійла усякого скоту. Щоб жити у таких розкошах, треба мати великий розум. Люди з малим розумом у розкошах стають лінивими. І слабнуть. Хворіють, як вода стояча. Щоднини пам'ятаймо — навколо земель Вітчизни нашої живуть чужі голодні язики. На півдні, де живуть ромеї, які з білого каменю богів роблять, або на дошці їх малюють, лежать горби, спалені сонцем. І влітку там річки висихають, скотина гибне. І гибнуть люди від голоду і спраги, є земля Сицилія, де ціле літо люди дощу не бачать. 8. Заповітно кажу вам — щоб наші небесні й земні скарби були нашими, щоб наші Боги були нашими, щодня тримаймо мечі напоготові. Коли, на пребагатій землі живучи, розніжимося і обростуть салом наші м'язи і серця, зайди будуть вас бити нашими мечами у наших домах. Вторгнуться до нас ромеї — ромеї хліб щоденний здобувають мечем. Араби з пустинь прийдуть, прийдуть перси і тевтони. І сядуть вони на наших землях і синів наших запряжуть як скотину в ярма. І непокірних синів наших продаватимуть у рабство. І, щоб вони не тікали, їм очі за ромейським звичаєм повиколюють, сліпі раби молотитимуть зерно їм. І з домів наших виводитимуть наших доньок і на наших очах соромитимуть. І ми ридма ридатимемо та сил не матимемо боронити їх. І везтимуть доньок наших на ярмарки. У гаремах арабських, у монастирях християнських високо цінуються миловидні київські дівиці. 9. «О Сонце — святилище неба нашого! Освічуй і грій наші поля і ріки, наші душі і наші серця, ми твої діти. Так, як життя дитини-сисулі пуповиною з'єднане з життям матері, так і ми, внуки Дажбожі, кров'ю нашою і пуповиною нашою, і диханням нашим, і животом нашим з'єднані з Сонцем, Небом і Землею нашими. Слава вовіки і віки Богові батьків наших!» Святато (священний тато) Божедар від атіманів отримав дари (срібло, золото, папірус і шовкові тканини). Дари приймаючи, він виголошував імена воїнів, які прославилися у ратніх походах: Дибач, Лілат, Слава, Крит, Полян, Крилач, Карпан, Злотодан, Дубар, Пітан, Свадан, Хвала, Ростун, Триріг, Страдач, Свара, Пложан, Яма, Радогош, Магавар, Літун, Двавар, Родан, Горун, Сила, Сват, Вогнедар, Водотрав, Громовик, Листвич, Живорід, Білотур, Ладомир, Магавідь, Світокол, Ростичар, Косака, Вишезор, Колодій, Трисад, Каспаса, Орімир, Кий, Славутич, Листвич, Дарава, Тапа, Ліпак, Пава, Снага, Ман, Сушка, Сарпа, Кривуля, Дівер, Рава, Ус, Скол, Мольба, Варан, Коласа, Чара, Колодій, Татомир, Дан, Паликоп, Стоян. 10. В Оріяні (Україні-Русі) двадцять сім вогнищ (царств). І ці царства очолені царями. І сини і внуки знають: життя їхнє почалося від Тата Оря і Мами Лель. Три тисячі п'ятсот літ перед вторгненням Дарія (царя іранського) вже на землі Оріяни (України-Руси) потомки Оря і Лель мали самостійні царства. І кожне царство мало гради і храми (храми-селища) і ріки, і ліси, і гори. І на пасовищах — незчисленна кількість корів, овець. Біля селищ — пшеничні поля, оподаль — паслися мирно дикі коні. На берегах густі росли коноплі. На городах — просо, сочевиця, часник, цибуля. У тінистих лісах земля була покрита грибами, ягодами. І кожне царство (плем'я) жило як одна родина. Усі юнаки — то брати, усі юнки — то сестри, і всі вони були дітьми в очах старих людей. Старі люди щиро поважалися, бо вони все знали — великий життєвий досвід вони передавали з роду в рід. Велике селище — один рід, селище має лікарів, повитух, піснярів, казкарів, гопарів, погодників, зброярів. І має славних ткаль і вишивальниць. 11. Сьогодні ми кажемо «брат», у древні часи слово «одноплемінник» було синонімом слова «брат». Слово «плем'я» постало від слова «плід». Одноплемінники — значить одно-плідники. Колосок, який має п'ятнадцять зернин, народжений з однієї зернини — з одного плоду. Усі жителі вогнища вірили (і рідна віра їхня була життєвими досвідами освячена), що вони походять з одного плоду. І тому в них була розвинена кровна єдність — підсвідома спонука самозбереження. Усі жили однією радістю і одним болем — усі за одного і один — за всіх. І єдність їхня була властива характерові їхньому — і тому вони були об'єднані, нічого про єдність не говорячи. 12. І сьогодні археологи знайшли оборонні вали оріянських племен. Знайдені житла — знайдені зброя, керамічні вироби, жіночі прикраси, стріли, збруя, вози. Знайдені жертовники. Де знайдені? Знайдені руїни оріянських царств біля Черкас, біля Трипілля, біля таких сьогоднішніх міст і сіл: Савран, Нова Чортория, Моства, Красногірка, Райки, Городське, Паволоч, Колодяжне, Шипинці, Стара Будда, Усатове, Кріпець. Залісся, Поливанів Яр, Віталівка, Гринівка, Лука — Врублівська, Красноперівці, Криничка, Студениця, Волинцеве, Озаринці, Кам'яний Брід, Високе, Варковичі, Велика Мокша, Дубляни, Гатне, Стрітівка, Чаплі, Середній Стіг. Сміла, Потік, Скеля, Перун, Колодисте. Ступки, Млинище, Комарники, Грушка, Перешори, Кремінна, Завадинці, Запоріжжя, Вишеньки, Ставищани, Народичі, Хотянівка, Кам'янка, Дзвонецька Балка, Борислав, Вовниги, Львів, Ужгород, Станіслав, Тернопіль, Роксолянське Городище, Білозерське Городище, Суми, Богоявленське, Сваром'я, Рівне, Попельнасте, Недогарки, Журавлівка, Сватове, Лихачівка, Любимівка, Вербівка, Трояни, Цвітне, Пересечень. 13. Геродот (485—425 роки «до нашої ери») у своїй «Історії» пише, що ніякий ворог, що вторгався у Скитію (Україну-Русь), не міг погордитися успіхом. І знали про це греки. І він (Геродот) пише, що наймогутніший у свій час імператор Дарій (володар Ірану) і покоритель земель грецьких, вторгнувшись на землі Скитії (України-Руси), потерпів поразку і рятував своє життя втечею через Босфор. Сучасник Гіппократа (460—372 роки «до нашої ери») історик Фукидит пише, що скити (українці-русичі) найчисленніший народ, і царство їхнє таке могутнє і велике, що з ними не може зрівнятися жодний народ не тільки Европи, а й Азії, і ні один народ сам не в силі перемогти скитів (українців-русичів). 14. Київ — найстаріший град людей білої раси, двадцять тисяч літ тому тут жили світлоокі роди. І Київ спочатку звався Сур'яградом, що значить — Сонцеград, або — град Сонця. Тато Орь заснував град з синами Гатусилом, Атівірою, Сумером, Гудеєм, Критом, Горинем, Парсом, Медеєм, Ліпаком, Сакиєм, Сарматом і Каспасом. І потомки назвали град Оря Сур'яградом тому, що коли вийти на світанні на гори Дніпрові, то з гір найкраще видно схід сонця. І весною тут найраніше воскресає земля — на горбах тане сніг і чорнозем покривається квітами і травами. 15. І був Сур'яград славний домами, доми стояли на горбах у дубових гаях. Вони були покриті соломою, очеретом, стіни були з глини і лози. І були з дубових балок. Оріяни (першотворці і першожителі Сур'яграду) не любили каменя. Камінь — тяжкий і холодний. І непривітний, не життям народжений. Дерево тепліше й привітніше, і рідніше, і тому вони (оріяни) свої доми ставили з дерева. Дуб — священне дерево, і доми дубові звалися священними (світлими). У домах були печі, які ми звемо «трипільськими», вони й тепер є в наших хатах. На лежанках лежали шерстяні покривала, соболеві хутра, на долівках — рогожані ковдри або — ведмежі хутра. 16. Біля стін у шкіряних міхах стояли сушені горіхи, просо, пшениця. На жертках і на стінах висіла (літом на сонці сушена) риба, висіли на шнурках гриби, у вінки заплетений часник, цибуля. І тут же — сушений полин, подорожник, мак, ганус, липовий цвіт, кмін, горицвіт, ромашка, льон, безсмертник. У дзбанах стояв мед з степових квітів, мед липовий, мед з вовчеягідника — отруйний, але й лікувальний він. На підвищенні, там, де були зерна пахучих квітів (у домі, де жив волхв), стояв дзбаночок з бобровою струменою дорогоцінною. І, щоб струмена зберегла якість, дзбанок був щільно облитий воском. З Риму й Атен прибували посли, щоб дістати боброву струмену — цілющий лік для патриціїв. 17. У домах, де жили воїни, на стінах висіли мечі, щити, наконечники стріл, бойові сокири. Мечі були зроблені рідними ковалями. І були привезені з чужих земель. Атенці, сирійці і ромеї привозили мечі і вина до Сур'яграду та золоті прикраси, щоб дістати воску, соболеві хутра, ліки. Ромеї, які хотіли жити у Сур'яграді, і мати свої золотарні, платили данину цареві Кию. І Кий, маючи скарби, ставив нові доми. І в них селилися купці. І по рідних, і по чужих землях ішла слава про град Кия. Кий — Потомок Оря, і рід Його великий: над Дніпром численні селища огороджені високим частоколом. У селищах є зброярі, теслярі, золотарі, ткачі, гончарі. Є й дружини зброєносців — усі вони кровно зріднені з Києм. Кий — цар (вогнищанин). 858 рік. Атімани (воєводи царств оріянських) з скарбами тепер з'їхалися, розташувавшись на Хрещатій долині. І тут коні лишили, а самі пішли до Священного Гаю. Атімани у Священному Гаю обмірковували, що ромеї, які живуть у Константинополі, набігають на наші степи і ловлять юнаків і юнок. Зв'язують їх і відправляють у Херсонес на продаж (у рабство). І втікачі, які прибули з країни Болгар, оповідають, що ромейський цар Михаїл вторгнувся на землі болгарські. Болгари не мали сил боронитися і з горя мусіли стати християнами — ромейські єреї їх хрестили. І казали їм: «Ви болгари, а віра у вас Київська, тепер ви маєте віру християнську, і тому ви є людьми ромейськими». 18. У Священному Гаю атімани вирішили, що треба споруджувати всюдихідні лад'ї, (шестиколесні невеликі кораблі). Кораблі можуть їхати по суші, їх тягнутимуть воли або коні. А прибувши до ріки чи моря, кораблі пливтимуть — колеса їм даватимуть рівновагу. У кожному кораблі сидітиме тридцять чи сорок воїнів. Щити будуть прикріплені до зовнішніх стін, спереду стоятиме знамено Дажбоже (тризуб мідяний або зроблений з товстих просмолених мотузів). 19. 882-го року прибув з Новгорода до Києва воєвода Олег. Він у Священному Гаю почоломкався з святатом Божедаром. І поцілував знак Дажбожий. Атімани, знаючи, що Олег — воєвода смілий і мудрий, пообіцяли нові лад'ї спорудити і військо підсилити новими воїнами. І пише літописець, що не сотні, а «тисячі кораблів» було споруджено. І частина їх стояла на колесах у селищах, а частина вже була спущена на воду — лад'ї погойдувалися на березі Дніпра. Олег з царевичем Ігорем оглядав мечі, які навантажувалися на кораблі (лад'ї). Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №93
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |