Четвер
18-09-20
08:31

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 102




140. Київ. Волхв Радим сидить на Кий-горі: стрічає він народження божественного Сонця, і так щоранку — в погоду і негоду. Сидить на ряднині з рогози, ноги, як дитина, підібгав під себе, на грудях руки складені молитовно.
Початок квітня — трави соковиті. Вітри мінливі. Квіти на сонячній стороні Кий — гори сині, як небо і жовті, як сонце золоте. У лісі, що росте в глибокій балі, ще лежить сніг під торішнім листям. З бали йде сира прохолодь.
141. Усе, що перше пробуджується після зимового сну (і бджілка, і комашка-сонечко, і паросток, і брость) шукає сонця, так як дитя сонливе шукає материнських грудей. Хлібороби (славні орачі-оріяни) прибули до Києва на конях, щоб стрінутися з волхвом Радимом. Їх непокоїть, що весняна повінь залила долини, пасовище, густі тяжкі хмари облягли ниви — сіяти чи ждати?
Волхв Радим сидить непорушно проти сходячого сонця — душа п'є сонячну снагу, єднається з вічністю, звільняє себе від справ копіткої буденщини, щоранку відновлюється так, як щоранку відновлюється в сонці білий світ.
142. Тримаючи під рукою ряднину-рогозину, ішов волхв Радим до Священного Гаю. Гості, прибулі з селища Берестове, дають йому дари: залізне кресало, срібну гривну, вістря до письма, ситечко, три голки і золоту пряжку. І кажуть: «Віщий, жахно нам, прийшли спитати — буде цей рік врожайний чи ні. Орати-сіяти чи ждати, чи торішню пашницю зберігати?»
І сказав волхв Радим: «Ваші дари приймаю, маю я — люди мають. Мені нічого непотрібно, я найбагатший у світі — маю сонце, маю небо, маю ріки і поля, і вас маю — любі внуки мої! Слухайте уважно — віщую літо врожайне. Цього року сокорух у березах був багатий».
«Перший тиждень квітня — балки і вибалки лежать у густих туманах, на травах великі роси, земля парує. У лісах цілюща сон-трава жвавіша, як торік, дарма, що її пелюстки ранком довго закриті — сплять, ждуть сходу сонця, боряться з крижинками, що лежать біля їхнього ніжного стебла».
«Я цього року настій маю цілющий. Лікую коклюш, душевний неспокій, задуху. Ще скажу — лелека вже знесла яйце, ластівки розспівані й моторні. Слухав я вчора дихання землі — по її жилах течуть життєтворні соки; оглядав верболіз і березу — все, все мені каже, що буде багатий урожай. Візьміть від мене колодань — тут на колі цьому дані дванадцять місяців. Є зазначено, коли дощ, а коли — суховії. Ідіть, благословляю труд ваш. З піснею ниву засівайте. І про свята не забувайте, будьте благовірними. Свята душу звеселяють, піднімають в жилах бадьорість. Без свят життя негоже, охляле. Чолом вам, внуки мої. З Дажбогом в дорогу!»
143. 961 рік. У Києві на Подолі на торзі гамірно, гомінко. Чути мови арабську, вірменську, хозарську, грецьку, персіянську. Біля торгу зупинився віз — приїхали тевтони (німці) «з Трієру». Німецький цісар Оттон прислав до Києва єпископа Адалберта. Єпископ Адалберт буде вмовляти українців (русичів), щоб вони «від царя Оттона Христа прийняли.
Єрей Григорій, стурбований прибуттям єпископа Адалберта, прибіг до цариці Ольги і сказав їй, щоб вона слухала тільки греків, бо латини — люди лживі. Святослав, почувши цю розмову, сказав: «Я стріну Адалберта. Віщий Радогосте, підеш зі мною. Ти, матінко, нездужаєш. Ти, єреє Григоріє, не маєш права учити нас, кого ми маємо слухати, а кого — ні. У Києві кияни роблять правду».
144. Єпископ Адалберт розкішно одягнений. Розмовляючи з киянами, він правою рукою підтримує срібний хрест. Царевич Святослав і Віщий Радогост стріли гостя за київським поконом: стояли дівчата у білому одінні, в діядемах з дорогих брильянтів, усміхнені, як весняний ранок, тримали на злотом отороченому рушникові хліб-сіль.
Гості цісаря Оттона сіли у стравниці. Оглядають стіни, де висять щити, позолочені шоломи, мечі. Два мечоносці (трієрські охоронці єпископа Адалберта) оглядають одяг косака, що стоїть на сторожі біля дверей: м'які шкіряні сап'яни (чоботи), штани, шиті з м'якої тонкої шкіри, короткий сачок, оторочений соболевим хутром і підперезаний жовтим шкіряним поясом, пояс має велику золоту пряжку.
145. Косак щедротно наливає гостям хмільного меду в чари золоті. У срібних мисях лежать смажені голуби. Бачачи людей гостинних, спокійних, радісних і багатих, повідважнішав єпископ Адалберт. Чару піднімаючи, він сказав: «Золота Україна (Русь)! Її груди окуті сріблом-золотом. Її мечі обікладені діямантами. Її гради славні косаками, амазонками, мужністю. Візантія — царство зухвалих пройдисвітів, хитрих скоробрехів, гречини — люди лживі. Візантія не живе з праці рук своїх. Візантія, меч до горла підіклавши, тримає в неволі покорені племена, їх візантиїзує, і від них бере вино, хліб, оливу, людський скот (дівиць і юнаків), золото, тканини, зброю і збрую».
«Візантія заздрісними очима дивиться на Київ. Єдиний Київ їй поклони не складає і завжди її врата сміло відчиняє. Остерігайтеся гостей з Візантії — остерігайтеся троянського коня. Вони хочуть, щоб ви від них прийняли Христа, щоб потім вас, як волів, запрягти у віз константинопольського патріярха. Щоб золоті скарби з Києва до Константинополя перетранспортувати, дівиць ваших білявих у монастирях тримати — знаємо ми розпусту константинопольських монастирів, у них живе дух афродитових доньок. Приймете Христа від царя Оттона — римське право матимете і римську опіку».
146. І віщий Радогост сказав: «Не кажіть, що для киян римське право краще як київське. Там, за стіною, сидить біля цариці Ольги єрей Григорій, і каже їй, що латини — люди лживі, лживо Христа трактують».
«Є в нас переконання, що і грекам, і латинам не залежить на тому, чи має Україна (Русь) Христа, чи не має. Греки і латини сваряться між собою не за Христа, а за латинізацію чи візантиїзацію України (Руси)».
«Ви хочете, щоб ми лишили рідного Бога і почали вірити в чужого Бога. Ви хочете, щоб ми робили так, як вам хочеться. Чужий Бог зроблений з глини, дерева, каменю, міді чи на дошці зображений з образом грека в одінні грецькому».
«Рідний Бог з таких самих основ зроблений з образом українця (русича). Люди мої, скажіть, який вам Бог рідніший — рідний чи чужий? Чуєте, єреє Адалберте, мої люди кажуть, що воліють мати рідного Бога».
147. І сказав єпископ Адалберт: «Бога не можна зробити, на дошці намалювати, з глини зліпити. Християни не вірять у мертвого Бога. Бог-Отець небесний, і ніхто не бачив Його. І віра Київська тому й неправильна, що кияни самі собі Бога роблять; і біля образу світильники ставлять». Царевич Святослав сказав: «Не так речеш, чужинце! Моя мати привезла з Константинополя, як дар від гречинів, на дошці намальованого старого діда в одязі грецького купця, і повісила цього чужоземного Бога на стіні, і каже: "Бог Саваот". На дошці не сам же себе намалював Бог Саваот. Ви речете, що Бога Саваота ніколи ніхто не бачив. Бога Саваота, якого ніхто ніколи не бачив, намалювали вороги мої, гречини. Вони зробили Бога Саваота з грецькими щоками — з грецьким видом, з видом врага мого! І хотять гречини, щоб Київ став на коліна перед грекообразним Богом. Нечистою силою вони налоскотані! Радогосте-волхве Віщий, волай, сильно говори про Бога України (Руси)! Добрий птах не дасть гнізда свого скривдити!»
148. І віщий Радогост сказав: «Світлий госте Адалберте, світ не вимірюється зором очей людських. Світ більший, многообразніший, як вчення твоє. Ми, кияни, не робимо Бога України (Руси). Але тому, що ми люди давні і світлодумні, у нас розвинена уява. Ми Бога України (Руси) уявляємо. Уявляємо, що наш Бог має наш образ, а не гречинський, арабський чи юдейський».
«Так — ми маємо у Київському Священному Гаю образ Дажбога. Він зображений з срібла, а вус — злат. Біля Нього квіти, сніп пшениці зажинковий, писанки, і наше святе знамено. Так — слово "образ" значить "ідол". Тут, в нас на Подолі, в киріконі Іллії гречини-християни ідолові поклоняються. На стіні повісили на древі намальований ідол Саваота, тобто, вони самі для себе зробили ідола, і стоять перед ідолом на колінах, свічки перед ідолом ставлять, вимахують перед ідолом кадильницею, кажуть: "свят, свят, свят Бог Саваот!" Вони поклоняються своїй уяві. Вони христолюбні ідолопоклонники».
149: «Дівонько Славуня, підійди до мене. Гляньте на неї, єпископе Адалберте. Її тата (атімана Сварука) вночі біля монастиря святого Мамонта в Константинополі ограбували і вбили злії люди. Трилітня Славуня виросла в Константинополі. Вона плакала, що всі мають тата, а в неї немає».
«Бачачи чужих татів у Константинополі, Славуня почала уявляти, який повинен бути образ її тата? У смуглих, темнокосих, чорнооких гречанок тато такий, як і вони. Славуня в Константинополі на дошці намалювала образ тата свого (на основі своєї уяви) з світлими очима, з довгими вусами, з білим лицем, світлим волоссям. Вона обожує образ тата. Біля нього квіти кладе, світильник ставить. Вона сама творить свою віру. Її я шаную за її добру душу. Ось з таких Славунь складається плем'я наше».

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №102




[09-10-23][All for the tourists of]
Bank of the city Yaremcha - Money? (0)

[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Чилі: істина в провині (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Що їдять данці? (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Киргизстан: пам'ятники історії (0)