| Середа 24-05-08 12:52 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 257ДЕНЬ 44 1. "Учителю Лев Силенко, зустрів я освіченого
українського чоловіка і почав з ним говорити про духовні справи народу,-
а він відповів: "Справа та може й добра, але не на часі. Чужа чи рідна
духовність мене не цікавлять". Скажіть, чому освічена людина так думає
однобічно і так себе відмежовує від рідних справ?"
- Побратиме, не дивуйся, коли стрінеш освічену людину і бачиш, що вона проявляє однобічне розуміння справи. Не всі освічені люди розумні. Не всі розумні люди освічені. Життя вчить нас, що є благородний розум і є потворний розум. Благородний розум (освічений він чи не освічений) завжди натхненний любов'ю до Вітчизни, натхненний справами рідної духовости. Благородний розум оснащений силою життєвої інтуїції. Потворний розум (освічений він чи не освічений) замкнутий сам в собі. Він має характер споживацький. Він живе сам для себе тому, що він не здібний жити для народних звершень. І коли Ти такому розумові почнеш говорити про животворні справи духовної волі, про рідне боговідчування і світорозуміння, то він обов'язково відповість: "Я тим не цікавлюся, справа та може й добра, але не на часі". Світлу мудрість можуть оцінити тільки люди світлої мудрости. 2. "Дехто вважає, що рунвісти — це націоналісти, і декого слово "націоналіст" лякає. Яку в цій справі давати відповідь?" - Слово "націоналіст" в перекладі на українську мову значить "народник". Народник, тобто націоналіст живе в народі, живе з народом і для народу. І тому, що він народник і дорожить волею свого народу більше, як щастям особистим, він старається тримати себе гордівливо, чепурно, достойно. Він вірить, що своїм достойним життям звеличує достойне ім'я свого народу. Очевидно, є націоналіст-імперіяліст і є націоналіст-борець за волю народу. Націоналіст, який є імперіялістом, вважається людиною неморальною. Між націоналістами-імперіялістами і націоналістами-оборонцями волі народної — всюди точиться непримиренна кривава борня. Отже, справа не в слові "націоналіст", а в тому, які хто духовно-моральні істини вкладає в це слово. Достойний націоналіст, люблячи свій народ, шанобливо ставиться до всіх достойних синів всіх народів. 3. "Чому москвини-націоналісти всюди пропагують інтернаціоналізм і самі себе вважають інтернаціоналістами?" - Слово "інтернаціоналіст" значить "міжнародник". Двом типам людей вигідно бути інтернаціоналістами. Перший тип інтернаціоналіста є представником народу, який поневолив інші народи і живе їхнім трудом, і їхніми матеріяльними і духовними скарбами, тобто має паразитарний спосіб життя. Ви тільки пошкребіть такого інтернаціоналіста і переконаєтеся, що він, як редька — зверху червоний, а всередині — білий. Такий інтернаціоналіст внутрі є націоналістом-імперіялістом, а зовні він проголошує себе інтернаціоналістом тому, що інтернаціоналізм є вигідний для його імперіялістичної філософії життя, яка для зручности тактично зветься "пролетарським інтернаціоналізмом". Інтернаціоналіст, наприклад, імперського російського типу, всюди голосить, що "всі народи — браття, всі вони (якути, чукчі, казахи, мордвини, чуваші, алтайці, грузини, узбеки) повинні жити мирно і вірити (тобто, мати віру), що Москва — їхня рідна столиця. Вони повинні вірити, що всі вони браття "во Лєнінє", бо мавзолей Лєніна — їхня святиня, що всі вони обов'язково повинні вивчати россійську мову, бо це мова Лєніна — мова духовного лідера братів-народів. "Навіть коли б я був негром похилих років і тоді б я вивчив россійську мову тільки тому, що нею розмовляв Лєнін", — співає інтернаціоналіст Володимир Маяковський, з імперіялістичним докором звертаючись до литовців, білорусів, українців, які вважають, що в їхніх рідних селах і містах має жити рідна мова, а не чужа (россійська). При допомозі кличів інтернаціоналізму (кличі повинні бути такого приманливого змісту — "возз'єднання двох братніх народів", "народи — брати наукою Лєніна ощасливлені і збратані у вічному союзі республік-сестер"), найзручніше визискувати поневолені народи, найзручніше присипляти їхні самооборонні національні почування, приглушувати їхню оспалу національну свідомість. І кожний син поневоленого народу повинен бути (бо така лєнінська національна політика) інтернаціоналістом "совєтського типу". Тобто таким інтернаціоналістом, який допомагає россіянинові тримати поневолені народи в покорі, в мирі. Коли в тому чи іншому народі появляться самородки (благородні оборонці прав народніх), їх треба звати "буржуазними націоналістами", "агентами капіталізму", "ворогами миру", "ворогами совєтського інтернаціоналізму", і їх треба обезголовлювати. 4. "Але ж християнський інтернаціоналізм каже, що Христос приніс доброту, щоб всіх людей поробити добрими?" - Другий тип інтернаціоналіста (міжнародника) є представником інтернаціональної релігії. Буддизм і християнізм — релігії інтернаціональні. Наприклад, християнин вірить (і на всіх перехрестях проповідує), що всі люди "браття во Христі", "всі рівні", "для Христа немає рас, націй". Очевидно, той, хто має розум, ніколи в ці приманливі гасла повірити не може, чому? Тому що "браття во Христі" у своїх церквах малюють Христа то з обличчям німця, то з обличчям негра, то з обличчям італійця, і кожний з них старається асимілювати Христа, старається використати Христа для своїх національних інтересів, відібрати у Христа риси жидівського обличчя. Християнин-русскій живцем палив на вогні християнина-українця. Християнин-латинянин живцем палив на вогні християнина-чеха. Браття "во Христі", як знаємо з історії, в ім'я Христа один другому знімали з плечей голови. Тарас Шевченко, знаючи про все це, написав "Наробив Ти, Христе, лиха". 5. "Ісуса Христа жиди не любили, але Він був вірним сином свого народу, Він був реформатором юдаїзму". - Ісус Христос — Бог християнський — милосердний, добрий жид. Ми, рунвісти, люди достойні. Люди добрі. Доброта в нашій душі родиться так природньо, як природньо щодня родиться світання у степах нашої Вітчизни. І тому ми чесно й милосердно звільняємо Ісуса від клопітного обов'язку робити нас добрими людьми. Ми, рунвісти, не можемо бути не добрими тому, що доброта є своєрідною суттю нашої віри, нашої душі. Хіба можна нас ганьбити за те, що ми не хочемо користуватися Христовою добротою тому, що маємо свою, непозичену доброту? Ісус Христос — добрий. Він своєю добротою краще, як будь-який інший жид, прославив свій улюблений жидівський народ. (Жодний у світі жид не приніс стільки користи жидам, як Ісус — потомок з роду єрусалимського царя Давида). Він, як християнський Бог, вихований рабінами в єрусалимській синагозі, має жидівську ментальність (я не кажу, що це зле чи добре — я тільки стверджую всім відомі факти). Так, Він — реформатор юдаїзму. Християнський Бог жив за законами жидівської релігійної обрядности. Він врочисто святкував пасовер — свято, яке звеличує вихід жидів з Єгипту. Він святкував "саббат". Він у синагозі медитикував з рабінами на релігійні теми. Він усім сказав, що Він прийшов "тільки до загублених овець дому Ізраелевого" (Маттей, 15, 24). Наприклад, коли б президент США сказав, що Він прийшов тільки до англосаксів, то негри, мексікани і жиди назвали б його нацистом. В Ісуса Христа доброта жидівська. Є люди, які кажуть, що жидівська доброта найдобріша і всі повинні їй молитися. Доброта людська живе в душі людській, ті, які кажуть, що ми, українці, без жидівської доброти не здібні бути добрими людьми, помиляються. 6. "Учителю, ви сказали, що християнізм — велика юдейська секта, жиди — творці християнізму. Вони, творячи духовні основи християнізму, запозичували багато істин з гіндуїзму, заратустріянізму і буддизму. А коли в гіндуїзмі, буддизмі і заратустріянізмі є основа староукраїнська (ведійська), то й християнізм тоді є нашим рідним, дарма що його лідерами є жиди?" - Побратиме, у россіянізмі, тобто в москвинізмі багато українізму, але россіянізм так українізм спотворив і так пристосував для своїх користей, що жодний достойний українець не скаже — "я люблю россіянізм тому, що в ньому є первні українізму". Християнізм — релігія інтернаціональна і слабкість її в тому, що поділена на сотні сект, які взаємно самі себе не люблять в ім'я Ісуса Христа. Ми, рунвісти, не можемо бути інтернаціоналістами тому, що історія нас переконала, що чужі духовні сили (незалежно від того, чи вони злі чи добрі) розслаблюють пульс душі нашої, спотворюють наш добрий національний характер. Ми не можемо сісти на чужого коня і їхати до раю. Ми так, як і японці, жиди, китайці, індуси стаємо сильними і достойними тільки тоді, коли ми є самі собою, коли ми самі розпоряджаємося своєю матеріяльною і духовною енергією. 7. "Чому ми повинні бути самі собою?" - І це Твоє питання цікаве. Щоб моя відповідь була зрозумілішою, я говоритиму притчами. Солодке, Гірке, Кисле, Солоне вирішили побрататися і створити Об'єднання. Їхнє Об'єднання це дзбанок, в якому поміщаються чотири шклянки рідини. І в дзбанку створилася солодко-гірко-кисло-солона дружба. Одним словом — створилася рідина нікому в світі непотрібна. Смерть в ім'я смертельного рівноправства — безглуздя. "Але ж людина не рідина — людина має душу, розум?" Це правда, велика правда. З людини можна створити бога і з людини можна створити рідину, або порошок, та справа не в цьому. Головне, щоб людина мала правильне уявлення сама про себе, і не жила, то знецінюючи, то переоцінюючи сама себе. Інша притча: папуас одружився з англійкою, негритянка з німцем, жид з китайкою, щоб на ділі доказати, що всі люди рівні, що любов не має ні релігійних, ні расових границь. І створилася папуасо-англійсько-негритянсько-німецько-жидівсько-китайська група людей. І їхні діти поодружувалися між собою. І це новопостале плем'я, щоб мати силу, об'єдналося і озброїлося в Синайській пустині. І потім вторглося в Тел-Авів. І жителі Тел-Авіву проголосили вторжників націоналістами. Вторжники-націоналісти говорять папуасо-англійсько-негритянсько-німецько-жидівсько-китайською мовою. Вони агресивні і горді тому, що в їхніх жилах тече кров багатьох рас. У них появилося почуття гордости — вони люди оригінальної історії. Вони, щоб знищити на світі націоналізм, створили групу людей, у жилах яких тече кров багатьох рас. Тепер вони, щоб бути вільною й незалежною спільнотою, стали націоналістами. Їм радять ставати громадянами тієї чи іншої країни і підпорядкуватися законам нової "прибраної батьківщини". Ні, вони осілися в Тел-Авіві. Прагнуть асимілювати всіх жидів. Вони усвідомили, що без свого незалежного джерела життя, без своєї духовної окремішности, вони не можуть бути самі собою. 8. Як створюється націоналізм — почуття окремішности і хотіння змагатися за своє окремішне "я"? — Є в світі нашому чимало таких островів, на яких живе народ посталий з різних рас. І в цьому народі сам по собі створюється націоналізм. Вони (такі націоналісти) самі створили свої окремішні звичаї життя. Вони збратані спільними життєвими інтересами і спільно вони боронять свій острів від вторжників. Отже, націоналізм це не є якісь потворні почування самолюбців. Ні, це матір'ю-Природою оправдані людські інстинкти самооборони і самоутвердження. Я хочу сказати, що коли ми по своїй природі люди Гіркі, то не змішуймося в ім'я безглуздої справедливости, в ім'я сліпих біологічних почуттів з людьми Солоними чи Кислими, бо в цій мішанині ми загубимо самі себе і загубимо тих, які змішаються з нами. 9. "В чому ж затаєна справжня суть людського братерства?" - Справжня суть людського братерства затаєна не в пагубній кровній чи релігійній мішанині, а в шляхетних почуваннях міжнародної самопошани, в толеранції міжнародній, яка має творитися на принципах духовного аристократизму — жодний народ не має права панувати над іншим народом! Було б нудно жити на світі, коли б всі квіти на світі були тільки червоними. Десять квіток цвіте в саду, і кожна з них своєрідна і кожна з них має свої кольорові притаманності, свої пахощі, кожна з них по-своєму привабна і велична. І керуючись священними законами матері-Природи народи плянети Земля повинні жити незалежно один від одного. Кожний повинен плекати свою самобутню духовну й тілесну своєрідність. 10. "Як нам, українцям, жити на світі цьому, щоб жодна сила нас не роз'єднала й не покорила?" На Священній Годині Самопізнання нам треба вивчати ті методи, які ворог вживає, щоб нас роз'єднувати і, знесиливши роз'єднанням, робити нас рабами. Знаємо: щоб знищити плем'я, треба бити по його слабих місцях. Слабими місцями людини є голод, холод, заздрість, честолюбність. Особливо в людини, так, як і в тварини, розвинений інстинкт самозбереження. Ті племена, які не вміли мудро керуватися цим інстинктом, погибли. Або, вірніше кажучи, їм їхні вороги помогли погибнути. Уявімо таку подію: в дубовому гаю появилася сокира. Знаємо, що сокира не може лежати без діла. Бездіяльність покриває її іржею і вона гине, стає смітником. Сокира вважає, що вона є репрезентантом цивілізації. Вона хоче довго жити, блищати красою, тішитися славою і тому шукає борні; борня — життя славних. Сокира зайшла в дубовий гай, вона то там, то там пробує вгрузнути в міцну дубову шкіру. Дуби шумлять з вітрами. Вони вільні й могутні. Вони кепкують з сокирної безпорадності, звуть її заблудою. Не розгубилася сокира в дубовому царстві. Вона мовою привабливою, улесливою заговорила до невеличкого дуба: "Дубику-голубику, ти гноблений. Яка то між вами, сильними дубами, існує жорстока клясова нерівність! Один міцний, другий слабий, чи ж це справедливо? А що я правду говорю тобі (а сила там, де правда), то сам ти бачиш, що біля тебе стоять твої брати-вельможі. Небо силою вони підпирають. Грім і жар-птиця (небесна блискавиця) їм не страшні! Між братами-вельможами ти, дубику-голубику, малий тому, що вони (брати-експлуататори) тобі мало неба дають. Не для мого добра, а для свого добра ти, дубику-голубику, мені свою гілку подари, і навіки возз єднаємося ми! Я зроблю з дубової гілки топорище і обороню тебе від братів-експлуататорів. Я дам тобі багато неба і багато землі, і ти станеш вільним господарем дубового царства!" Дубик-голубик — розум споживацький. Він, керуючись тільки своїми особистими вигодами, своїм честолюбством, повірив заблуді-сокирі. І дав їй гілку на топорище. Сокира, озброївшись міцним дубовим топорищем, стала вдесятеро разів агресивнішою, могутнішою. Вона почала рубати головного дуба, який був гордістю многовікового дубового плем'я. Сокира, рубаючи, приказує: "Гнані, голодні й принижені дубики-голубики, ваш дуб-керманич самолюб, експлуататор. Бачите самі, як він розрісся, як вкоренився! По-братньому кажу вам, радійте, що я його повалю, дістанете волю!" Дуб-керманич смертельно ранений сказав: "Дуби — рідні брати мої! Справді, я вкоренився, розкішні шати маю. Справді, я багатий силою дубовою. Багато неба забираю, але життя моє не вічне. Ставши дідом, полисію — зелені шати опадуть і небо своє я потомкам передам. Ні неба, ні простору я на той світ не заберу, тіло моє землею стане, стане кормом для потомків моїх, і житиму я в житті їхньому. Та сьогодні сокира вгрузла в серце моє і світ потемнів у очах моїх. Брати-дуби мої, хто зрадив мене, той зрадив сам себе і сам себе жорстоко покарає. Хто з вас сокирі-заблуді дав силу дубову? Сокира, озброївшись нашою дубовою силою, смертельно ранила мене. І я, ваш тато-керманич, буду падати. Прощай, моє плем'я дубове!" І дуб-керманич упав. Загоготіла, затряслася земля. І стало горе в дубовому плем'ї. І диво непередбачливе скоїлося. Коли падав дуб-керманич, то найбільше постраждали малі дубики, а той дубик-голубик, який сокирі дав гілку на топорище, лежав мертвий під мертвим тілом дуба-керманича. А сильніші дуби стояли ранені, мовчазні, приголомшені, як воїни після програного бою...
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |