| Середа 24-05-08 21:58 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 28625. Митрополит Іларіон (Огієнко) далі стверджує, що "Київський
митрополит Іоан (1077-1089) у своїх "Правилах" сильно скаржиться, що
люди (українці-русичі, — Л. С.) Причастя не приймають"; із цих же причин
цар Петро 1 в 1716-му році видав "зарядження", щоб кожний "посповідався
й запричастився, а коли цього не зробить, загрозив карою" (стор. 319),
"скаржився й митрополит Максим (1283-1305), і поборював народні шлюби,
наказуючи вінчати молодих силою в Церкві" (стор. 322).
Українська молодь не хотіла брати шлюбу в церкві віри грецької, де піп казав, щоб одружені були такі, як Ребека, Рахеля, Ісаак, Іаків та інші жидівські родоначальники. Максим (митрополит всея Руси) "наказував вінчати молодих силою в Церкві" — силою оправославлював рабів. Наказував бичами гнати киян-християн до церкви святої Покрови відзначати свято Спаса. (З історії знаємо: Покрова і Спас — неукраїнські свята. Вони були імператорами і патріярхами в Константинополі установлені на пам'ять перемоги Візантійського війська над Скитськими і Сарацинськими військами. Греки, які були Київськими митрополитами, і вважали Україну-Русь духовною колонією Візантії, наказали запровадити ці візантійські (мілітарно-православні) свята й між українцями-русичами. Українці-русичі, які не хотіли в першому тижні серпня нести плоди святити до церкви (відзначати свято Спаса), були церковниками названі поганцями і бичами гнані до покути. Українець-русич, щоб уникнути кари, проявляв нечесне ставлення до себе: називав чужі свята рідними і за це був похвалений попами). Митрополит всея Руси Максим служив не Україні-Русі, а двом панам: імператорові Візантії і ханові Татаро-Монгольської орди. Він мав світогляд Аристотеля, який писав, що "є народ вищий і є народ нижчий", Греки, як "вищий народ, ніколи не повинні бути рабами. Нижчому народові властиве життя рабське. І митрополит Максим вважав українців-русичів "нижчим народом", який є його смиренним стадом, призначеним служити православію і ханові. Він українців русичів, як пише митрополит Іларіон, силою гнав до церкви. Непокірних (за законом Іоана Злотоустого) він карав "до дєвяті і сорока ран". 26. Українці-русичі любили рідні обряди. Обряди їх єднали, тішили і бадьорили їхні душі, робили життя приємнішим. Навівали надію на краще завтра. Обороняючи рідні обряди, українці-русичі ніколи не переставали вести боротьбу з єреями православія — професійними виразниками чужої свідомости. Нація без національної свідомости не є нацією. Щоб українців поробити істинними православними (людьми чужої свідомости), "треба з їхнього життя забрати їхній рідний світогляд". І "Християнство почало випихати народній світогляд з свідомости Українського народу й тим робом увійшло в довговічну та завзяту боротьбу з ним" (М. Возняк, "Історія Укр. Літератури", т. 1, Львів. 1920 р., стор. 59). Єреї знали: чим більш несвідомий народ, тим він більше горнутиметься до православія грецького чи католицизму латинського: бо ж, утративши рідний світогляд, не знатиме, де себе притулити? І народ, не знаючи, хто він є, звідки він, ким і чому закутий, нестиме свої болі і скарги до ікон та до мощів... Та в душі, відчувши тугу за рідним, спонтанно йтиме рідні свята відзначати, щоб рідним душу благословити. "Анатема, поганцям, бичуйте, січіть їх!" Згадаємо (для прикладу) декілька сумних дат. У 1719 році з благословення архиєреїв був попами у церквах осуджений кожний українець-русич, що йшов відзначати свято Купала. І було наказано прихильників Купальського свята "крєпко істєзаті, а преслушних і от церков одлагаті" ("Києвська старіна", кн. ХLV, 1894 р., стор. 542). У 1723 році Перемишльський дієцезійний собор в Березові строго заборонив відзначати Купальське свято, бо воно "обадьорює народ, виховує відвагу, непокірність властям". Український літній обряд був на цьому соборі названий "гріховним звичаєм" ("Вісла", т. 1, 1891 р., Варшава, стор. 152). 27. У 1769 році з наказу монархині московської військовий генеральний суд строго заборонив в Україні-Русі відзначати Купальське свято, бачачи у Купальських святах пробудження і обадьорення національної свідомости та вороже ставлення до православної церкви, яка є знаряддям гноблення в руках монархині Катерини 2-ї. У 1774 році в Чернігівській духовній семінарії піп (прибулий з села Церковщиці) оголосив, що українці-русичі "кожного літнього вечора, а часто й цілу ніч, зібравшись на вулиці, співають веснянки, (...) прославляють співанням і на все горло сего ідола Купала; проти празника Крєстітєля Іоана кладуть по вулицях вогонь з піснями Купаловими і танцями" ("Украинская жизнь", ч. 9, 1913 р., стор. 105). (Славлять "ідола Купала", а не "ідола Крєстітєля Іоана" чи "ідола Саваота" чи "ідола Херувима": ідол — це образ, ікона, портрет, статуя). Проф. Степан Килимник пише, що Константин Маковський (1839-1915 р.) "був зачарований веснянками". Він намалював картину "Дніпрові Русалки". Русалки "з глибини Дніпра виводять танок-веснянку", й ведуть його аж у піднебесну височінь", "тіла українських русалок натхненно здіймаються аж до неба", "здіймаються вони все вище й вище... Але ось вони побачили на сході церкву з хрестом... І ця емблема зупинила їх творчий лет, і вони скам'яніли... Застигли в своїй нечуваній і небаченій красі". 28. "Повернення до поганства!" — заречали архиєреї. (У твір "Дніпрові Русалки" "К. Маковський вклав ідею, що українська дохристиянська культура (краще сказати — культура України-Руси) була своєрідна й мала перспективи до широкого розвитку, масштабу світової культури тих часів, що вже тоді вона сягала в надхмарні висоти... Але з приходом християнства ця самобутня, як він висловився, "творчо-геніяльна" культура скам'яніла, зупинила свій лет.., на її місце прийшла християнська культура" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 2, стор. 41). Архиєреї арештували "Дніпрових Русалок" і передали жандармам. Монарх Московитії оглянув "Дніпрових русалок", які були попами названі "бєсамі", "антихристами", "богомерзкім поганством", і дав наказ тримати "Дніпрових русалок" у таємному відділі "імператорського ермітажу". 29. У 1890 році дослідник X. Ящуржинський пише, що в Уманському повіті дорослі вже не святкують Купальського свята. Бояться попасти на чорний "список ворогів православія". Українці, тероризовані єреями православія (вірними слугами монарха Московії), таємно по хатах співали: нишком відзначали Купальське свято, нишком оповідали дітям про рідні обряди. А "по вулицях ходили соцькі і киями били тих, хто збирався на Купальське свято" ("Киевская старина", листопад, 1890 р., стор. 327). "Киями били" тих, хто відважувався рідні обряди шанувати, не слухати єреїв православія грецької віри. (Обряди, які збуджують в народі почуття національної свідомости, були приречені на забуття). "Велике свято з вечірніми багаттями, з обрядовими перескакуваннями через вогонь, із киданням підпаленого Купала в річку, з хороводами і піснями все більше і більше переходить у забуття" ("Киевская старина", кн. XXXI, 1890 р., стор. 326). 30. Переходить у забуття те, що тисячоліттями виласкавлювало і обадьорювало душу народну, приносило радість дітям і дорослим, зріднювало рід з родом, село з селом. (Скакання через вогонь не було звичайним скаканням, а обрядовим випробовуванням юнацької відваги, життєвого здоров'я. Юнка і юнак, за руку тримаючись, через вогонь скакали: перевіряли міць любови, витривалість майбутнього родинного життя). Попи при допомозі парахвіяльних преподобників і жандармів заповзялися все, що розбуджує національну свідомість (народні свята, обряди, звичаї), "вигнати в болота", "послати до чорта". І таки навчити українців-русичів "со страхом і трепетом" стояти на колінах перед образами позолочених біблійних жидів, діячів грецької і латинської церкви. М. Возняк в "Історії Української літератури" (Львів, т. 1, 1920 р., стор. 61) цитує такі православні прокляття, висловлені монахом І. Вишенським: "Щедрий Вечір з міст, з сел виженіть в болота — хай сидить з чортом і не насміхається з християн", "Знищіть на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі, вийшовши в поле, чинять жертву танцями та скоками: гнівається бо на вашу землю Юрій-мученик, що немає православного християнина, який би міг очистити і вигнати це диявольське насміхання. Усуньте надмогильні пироги та писанки в Острозі й де б ще це було, щоб не находився цей поганський квас у християнстві. Купала втопіть на Хрестителя і відсічіть скакання через вогонь: гнівається бо Хреститель на вашу землю, що вдень його пам'яти позволяєте чортові насміхатися". Бачимо, як ожорстокіла душа православного українця Вишенського! Він називає українське народне свято "диявольським святом", рідні обряди називає "диявольським насміханням", "поганським квасом"! 31. Монах Іван Вишенський має немилосердну фантазію, пише: що святий Юрій (ідол єреями придуманий, ніколи неіснуючий, навіть тепер папою римським викреслений із списку святих) гнівається на землю України-Руси, що досі є "Щедрий Вечір.., надмогильні пироги та писанки". І юдеєць (сучасник царя Ірода) Іоан Хреститель також... гнівається на землю України-Руси? А чи не могли б оці чужоземні гості, Юрій і Іоан, (в ім'я людяности) перестати зневажати, опоганювати, опаскуджувати рідні українські святощі? Народ, обороняючи свою гідність, може їм сказати: "Гетьте, недоброчинці, з нашої святої Землі!" 32. "Обряди — це твір людського духа. Людина, що вірить у Бога, виявляє цю віру на зовні різними ознаками" ("Лоґос", україномовний католицький журнал, ч. З, 1962 р., Йорктон). Українські обряди (обряди світлі й розумні) утверджені в рідній вірі України-Руси хіба не були "твором людського духа"?! Якщо ви, єреї, опоганювали і нищили творіння українського духа в ім'я духа греко-католицького, то яке право маєте називати себе оборонцями Української культури, пастирами народу!? Є правда: поневолені не мають права мати рідних обрядів, рідних понять національної свідомости. Чому? Коли поневолені мають рідну віру і рідні обряди (хай вони будуть найпримітивніші!), то вони (поневолені) не вважають себе переможеними. У них відібрана воля (відібране право мати рідне правління), але у них не відібране хотіння боротися за волю: у них є рідна віра і рідна обрядність: у них вільна духовність! У рідних обрядах затаєна вільна духовність; "Занадто вони (обряди, -Л. С.) народові близькі, зрозумілі, яскраві, щоб із ними цілком розлучитися", пише проф. Л. Білецький ("І. У. Л.", т. 1, стор. 48). І архиєреї православія грецької віри відчули, що їм не вдасться повністю знищити обрядність українську (обрядність національної свідомости), і вирішили в ім'я віри Христової перехитрити народ. Вирішили українські обряди світлі, врочисті, благородні поставити на службу неукраїнській справі. Як вони це вхитрилися зробити? 33. Грецьке слово "синкретизм" значить "об'єднання", "злиття". Якщо між рідною вірою України-Руси і православієм грецької церкви прийшло до "синкретизму", то звернімо увагу на його значення. У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Славлять, стоячи під вікном, пана-господаря, його дружину, доньку, сина, весь рід гостинний, трудолюбний. І достойний господар обдаровує колядників. Єреї почали українську колядку християнізувати, цензурувати. І діти примушені були почати колядувати так: "Ясне сонечко — сам Господь-Христос! Ясна зірниця — Пресвята Діва! Ясен-красен місячик — то Святий Петро-Павло" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 1, стор. 99). 34. Борися з силою ворожою — умертвляй її, а коли умертвити не можеш, то перехитри її і освяти її, і зроби її невільницею, і застав її тобі служити. І так сталося. В Україні-Русі, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), "Християнство спочатку сильно боролося з шануванням води, але не змогло його перемогти, і вкінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками, і власне тут часто появляються чудотворні ікони" (стор. 47), а "Свято Купала поєдналося з Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купало" (стор. 294), "Юрій замінив якогось стародавнього бога" (стор. 282), а "Велеса замінив Св. Власій" (стор. 285), а "Пророк Ілля замінює бога Перуна і приймає на себе його якості й обов'язки", "Іллія пророк на колесниці їздить, гримить і блискавиці пускає на небесах" (стор. 301). На престоли українських божеств посідали жидівські, грецькі, латинські божества. Українці не хотіли поклонятися чужим божествам (Іоану Хрестителю, Власію, Іллі, Михаїлу). І приходили молитися у Священний Гай, де прадіди, діди молилися, де святі могили Родителів: тут ставили вар, калач, писанки. Українці не хотіли приймати чужого (з Візантії) привезеного календаря. Єреї ухитрилися християнські свята поставити на час свят українських: щоб українські свята втратили український зміст, українську священність. ("А що ж ми тепер без рідних святощів та робитимемо? І як же ми на світі житимемо, забувши Первородителів наших, забувши їхні настанови — напучення, поради й розради, ласкання й побажання, картання й уболівання? Чи можемо ми радісно на світ Божий дивитися, не маючи чогось рідного, святого? Чи ж шанують люди тих, які не знають, хто вони, чиї вони — з роду й кореня якого походять?") ("А ви називайте Іллію, Михаїла, Юрія, Власія рідними святими, Первородителями називайте, станете істинними православними! А те, що у вас було справді рідне, вкиньте в болото, бо воно некрасиве, многобожне"). ("О, єреї, жорстокі ереї! Гляньте: в тієї матері дитина некрасива, горбатенька, а мати теє дитятко так ніжно ласкає, таке воно для неї миле та гарне. Рідні Первородителі наші мали право помилятися і свої помилки виправляти. Розумні сини татові творіння вдосконалюють, а не викидають в болото, тому що воно некрасиве. О, єреї, та ж Христос мав Первородителів (Рахелю, Лабана), які многих божків своїх почитали, але він з них ніде не глумився!).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |