| Середа 24-05-08 22:38 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 25040. Рунтато підносить (нарівні свого чола) Святинний Знак Дажбожий.
Лунає прощальна мелодія, яка підтримується святинними співцями, або —
одним співцем. Рунтато підходить до покійника. Хвилина мовчання, не чути
ні співу, ні мелодії. Утверджується святеє святих поховального обряду:
рунтато біля покійника відчиняє первоврата Земної плянети — первоврата
знаходяться там, де народилася і виколихалася Первородина народів
Індо-Европейської раси — там, де зображена мапа України. І з первоврат
сиплеться дещиця Землі рідної на груди покійника. Зі злотої чаші рунтато
бере краплю води Дніпрової і відволожує колоски (символи життєдайних
скарбів України), які лежать у руках покійної, або біля правого плеча
покійника. В руках покійника — три дубові листки. Смерть безсила
розлучити вірного сина чи вірну дочку з рідною Землею під небом рідним і
під небом чужим. "Оріяни на землю дивилися, як на рідну матір"
(Радгакрішнан).
41. До рунтата підходить, кланяючись від імени родини покійника чи його ближніх дівчина або жінка і передає йому на вишиваному рушничку яблукової величини хлібину і горня узвару. Ті, що стоять біля домовини, творять символічне коло родинне і це означає, що вони клянуться перед покійником не забувати ні його, ні його родини, їх ніколи і ніде не роз'єднає жодна позичена чи накинена релігія, чужа духовна чи мілітарна сила, або стихійне лихоліття. Рунтато цілує земні дари (хліб і узвар) і кладе їх біля плеча покійника, і благочинно говорить: "Внуче Дажбожий, востаннє прийми від нас дари земні і прости нам всім, коли тебе словом недобрим та необачним свідомо чи несвідомо може скривдили, може не ждали тебе на обід, коли ти був голодний і поспішав до нас; може прагнули перейти перед тобою гордовито дорогу, може свідомо чи несвідомо провинилися, засмучуючи душу добру твою, прости, прости, прости братам і сестрам, ближчим і далеким, що ось у глибокому задумі стоять перед тобою, невимовне горе в душі маючи". 42. Знову росте прощальна мелодія. Рунтато продовжує промовляти: "Внуче Дажбожий, у царство Духа Предків завітавши, сповісти Маму Лель, сповісти Тата Оря, благосно всіх наших предків далеких і ближчих сповісти, що ми Їхні заповіти гідно боронимо від надокучливих чужих сил, щоб жодна найпривабливіша чужа сила нас не виховала бути свідомими чи несвідомими, славними чи гнаними духовними рабами, і ще сповісти, що нас окрилює і єднає Їхня свята і рідна любов, Їхня опіка і Їхня велика всюдисуща мудрість". 43. У маленькому дзбаночку лежать сухі зерна ялиці: тихо в'ється духм'яний урочистий сивий димок, він символізує прощання покійника зі земним життям, із родичами і приятелями і відхід його у зоряне засвіття Духа Предків. Рунтато говорить: "Внуки Дажбожі, будьмо єдинодушні, внук Дажбожий вже йде дорогою вогняними квітами квітчаною, іде дорогою Безсмертя, іде в засвіття. Він був натхненний наукою "Мага Віри", він — ми, ми — він, всі ми з ним вмираємо і всі ми з ним живемо нині і завжди. Межі між життям і нежиттям досі ніхто не знайшов, і ніхто ніколи не доведе, що в житті немає смерти, що в смерти немає життя!" 44. Присутні підходять до покійника. Із Благодатної Стіни Святині Дажбожої роздається зворушлива мелодія. Хвилина прощання: присутні беруть з кошика вогнисті пелюстки і кладуть їх у домовину, кланяються. Вони побожно торкаються пальцями до домовини. Вони побожно торкаються пальцями до Святинного Знаку Дажбожого, який тримає рунтато. Після прощання рунтато каже "будьмо уважні" і підносить Священний Знак Дажбожий, спрямовуючи його в сторону виходу і цим оповіщає, що покійник вирушає в дорогу Безсмертя. Появляється врочиста маршова мелодія, яка неподібна на всі маршові мелодії живих людей, в ній засвітній такт, в ній засвітній хід. Дівчата і жінки стають рядами, вони спокійно ронять пелюстки на дорогу, по якій зі Святині Дажбожої виносять побратими тіло покійника. Вогнисті пелюстки символізують, що покійник проходить через всеочищаючий вогонь Духовного Безсмертя. 45. На кладовищі над свіжою могилою похилений прапор РУНВіри. Рунтато висловлює промову. Він на домовині накреслює печать (три геометричні — у формі блискавиці вогнисті лінії) і цим засвідчує для стрічних на Тому і на Цьому світах, що покійник не був блудним духовним сином, не відправлений він на лоно японської родоначальниці Аматерасу, юдейського родоначальника Авраама чи інших чужоотців, а є він внук Дажбожий — вірна духовна дитина Рідної Української Національної Віри, відтвореної в "Мага Вірі". І відходить він на священне лоно рідних — Матері Лель і Тата Оря. 46. Рунтато здійснює спільно зі всіми присутніми останню прощальну трихвилинну мовчанку, нею звеличуючи Дажбожу Тройцю (Сонце, Землю, Воду) і біля могили запалює вічний вогник Духа Предків і пускає в могилу дещицю землиці. Кожний присутній бере в жменю крихти землі і сипле в яму і, відходячи, кладе долоню собі на серце і тихо каже: "Прощай". (Пастори віри Христової пояснюють, кидаючи землю: "із землі прийшов, у землю й пішов". Ми з такими поняттями не погоджуємося — покійник не прийшов із землі). 47. В хаті чи в іншому приміщенні, куди сходяться люди на поминальний обід, має висіти на стіні, або стояти на столі, образ покійного. Біля образу горить свічка, або інший вогник, що означає: душа покійного витає між живими. Після 9 і 40 днів відбуваються поминки: знаємо, що так робили наші предки декілька тисяч літ тому і цей звичай існує досі. Хто ці дні забуває, той не має достоїнства. У Святині Дажбожій рунтато кожної річниці згадує покійника, незалежно від того чи приятелі або родичі звертаються до нього в цій справі, чи ні. Весною відбувається урочистий (з вінками) похід від Святині Дажбожої до Свяорпи (Святині Оріянської Пам'яти). На Свяорпі пам'ятники, на яких в обрамленні сонця — карбований Тризуб, перед датою народження — промениста зірочка; перед датою упокоєння — риска, яка символізує хід дорогою Вічности. Живі закривають очі мертвим. Мертві відкривають очі живим, щоб живі думали: "Добру смерть мають ті люди, які не жили для себе. Вони, живучи, перевтілювалися в душу народу, збагачували її безсмертям, і тому, померши, завдали для смерти великої шкоди — від них смерть нічого не отримала. Вони, живучи, творили добро. Добро — Безсмертя. Дорогі брати-чужовіри! Зву вас "чужовірами" тому, що ви поклоняєтеся чужій правді (юдейському кивотові — символові юдейської історії і духовости). Слово "кивот" означає "ящик", в якому лежать духовні мудрощі староюдеїв. Ви поклоняєтеся мощам греко-латинських преподобників. У книзі "Життя святих", виданій греко-католицькою церквою в Канаді, зазначено, що святі преподобники Юрій, Миколай, Варвара та багато інших — це тільки "побожна вигадка для поучення вірних". Помиляються ті, які вірять, що я хочу знищити християнізм. Ні, я хочу, щоб він існував, але не прагнув панувати над душею і розумом мого народу. Інші народи, відстоюючи волю свого самобутнього "я", вміють спритно підпорядковувати християнізм своїм державним справам, і він їм покірно служить. Ви, брати-чужовіри, від перших років хрещення Руси (України) були позбавлені прав бути християнами-творцями. Ви, віру "от греков" прийнявши, стали перед нею на коліна і загипнотизовано стоїте довгі століття. Ви не можете ні мислі свої, ні душі свої звільнити з ярма греко-латинських канонів. Хто пророкує комусь смерть, ніколи не повинен розраховувати на вічне життя. Християнізм греко-латинської інтерпретації запопадливо пророкував смерть українській життєрадісній дохристиянській вірі. І цим він сам себе засудив на смерть. Він підняв на священній землі внуків Дажбожих меч проти Дажбога. Він вогнем і мечем гнав внуків Дажбожих у хвилі Дніпрові (силою навертав на віру грецьку). Я вирвав цей меч з його рук. І з цим мечем іду. Одні мене звуть пророком, інші — лжепророком. Одні мене звуть науковцем, інші — неуком. Одні кажуть, що я знаю ведизм, буддизм, шінтоїзм, юдаїзм, християнізм, мусульманізм і володію глибокою душею і проникливим розумом. Інші кажуть, що я реформував українську дохристиянську многобожну віру і проголосив віру в ЄДИНОГО ДАЖБОГА тому, що не читав Євангелії і зовсім не орієнтуюся в чудах Христа. Інші пишуть мені листи, в яких ставлять десятки питань. Стараються хизуватися своїм знанням "Євангелій" і прагнуть поставити мене в безвихідне становище, щоб мою науку осмішити і проголосити її безвартісною. Сьогодні на питання братів-чужовірів я даю відповідь, поклавши перед собою "Новий заповіт і Псалтир" з грецької мови на українську, перекладений Іваном Огієнком (митрополитом Іларіоном) і виданий в 1957 році Товариством для поширення Євангелій між слов'янськими народами і "Святе письмо Старого і Нового Заповіту", видане Союзом Біблійних товариств в Ню-Йорку — Лондоні в перекладі П. О. Куліша, І. С. Левицького і Пулюя. Вважаю, що ці переклади українцям відомі.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |