Субота
18-11-17
07:08

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 175




340. Італія і Англія прагнуть визволитися з християнських догм, освячених папами, і на перше місце поставити справи національні, державнотворчі. Нікколо ді Бернардо Макіавеллі вважає, що Італія слаба тому, що не має сильної ні монархічної, ні республіканської влади. Католицька церква стримує національне відродження народу.
Макіавеллі голосить, що державна влада має земне, а не небесне походження. Сильною владою може бути тільки та влада, яка себе не підпорядковує традиціям, законам, поняттям моралі. Він каже, що "мета оправдує засоби”.
Томас Гоббс обадьорив розум англійської еліти, сказавши їй — християнська церква має служити інтересам державного життя Англії, а не — навпаки. Король — голова держави і церкви. Громадянин, який кориться державним інтересам, проявляє добродійність і високу моральність. Що таке зло і добро — визначає держава, а не окрема людина, монах чи архиєрей. Справедливе те, що для держави справедливе: держава охороняє інтереси народу.
Учення Макіавеллі і Гоббса не нові, вони були проявлені у стародавньому Китаї, у Сумерії, Вавилоні, Єгипті, Римові, Атенах і в "ясаках” (законах) Чингіс Хана Темуджіна. Та в часи домінації християнських догм над національними інтересами народів, учення Макіавеллі і Гоббса було особливо важливе для тих синів народу, які любили свою Вітчизну понад життя. І бачили, що їхні мислі і почування поневолює церква — власність католицької еліти.
Остап Дашкевич, Черкаський староста, боронить Українські землі від вторжників (Кримських татар). Очолені ним українські (косацькі) частини гнали й московських вторжників, розгромивши їх над рікою Ока.
Іван Крип’якевич пише, що "Козаччина творилася стихійно й оформлювалася й консолідувала сама, не бажаючи собі втручувань збоку”. Стихійність — могутня сила, в якій проявляються священні прагнення народу вигнати вторжників з рідної землі. Але тому, що вона неорганізована, їй тяжко свою силу закріпляти.
341. 1536 рік. Хрещення татар у Московитії. Єпископ Макарій їздить по містах Московитії: здійснює хрещення татар, які постійно прибувають з Астрахані, Уралу, Казані. У Ростові (біля Суздалі) одночасно охрещено 43 татарки і їхніх 36 дітей. У Пскові охрещено 55 татарок, у Орішкє — 12.
Хан Осан, охрестившись, отримав ім’я Михаїл, став відомим князем Михаїлом Осановим. Охрещених татарок "священники давати замужь, а оне кь вере Христовой добры быша” (Карамзін, т. 8, стор. 5: Примітки).
1538 року, 3-го квітня, померла княгиня Єлена Глинська (мати Івана Грозного), залишила 8-милітнім круглим сиротою царевича. Князь Василь Шуйський (брат померлого князя Василія 3-го) очолює престол, опікується Іваном (Грозним).
(Москва оточена потрійними оборонними спорудами: 20 травня (1534 року) раби, пригнані на "строітельство Москви” із країн возз’єднаних з Москвою, почали рити глибокі рови. Була поставлена оборонна стіна "Китай”, стояли вежі з воротами — Стретінськими, Троїцькими, Всесвятськими. Китай-стіна, починаючи від річки Москви (так бачу на старинній мапі), дугою ішла навколо міста Москви, охороняла стіни Кремля. Слово "кита” (Китай) так, як і слово "кремль”, неслов’янське, означає "огорожа”).
342. (Князь Василь Шуйський поставив "под караул” митрополита Даниїла (поставленого на митрополита 27 лютого 1522 року). І заслав його у Волоколамський монастир, де він помер 22 травня 1547 року. Даниїл учив, що "Для Боґа народ ничто перед царьом, а цар всьо”. Він благословив москвинів, які йшли "на добич”; тішився, коли вони, повернувшись з пограбованих земель, приносили йому дорогі хутра, золоті вироби. Він любив відвідувати монастирі і не гнівався, чуючи від бояр і купців слова: "Пойду в монастирь, гдє чернецов пусто, а баб густо”; він був "бєлым клобуком с серцем княжего слуги”: зробив помилку, посварившись з Василем Шуйським, і тому був арештований).
("Митрополит Даниїл — покірний слуга і раб великого князя до забуття своїх обов’язків, здібний до таких дій підлабузництва, при яких вимагалося віроломне клятвозлочинство; був сповнений безпощадної ненависти до своїх ворогів і готовий на всякі засоби, щоб їх знищити; у приватному житті належав до тих людей, які люблять добре пожити” (Е. Голубинський, т. 2, стор. 737)).
343. 1539 року (6 лютого) Московським митрополитом став ігумен Троїцького монастиря Іосаф Скріпіцин. Він наставлений Москвинським князем (намісником малолітнього Івана Грозного) Шуйським. Вірний син Москви призначив вірного сина Москви митрополитом, щоб він служив Москві і тільки Москві: така православна церква обожує державу, її авторитет і служить їй.
Польський король Жиґмонт наставляє Луцького православного єпископа Макарія бути "батьком Українського народу”, тобто Київським митрополитом: такий "батько” не служить Україні (Русі), а її жорстокому катові. Християнство тут є, як я часто говорю, знаряддям гноблення і обману Українського народу. Митрополит служить тому, хто його зробив митрополитом.
344. Єпископи в Україні (Русі) парафіянам речуть, що церква є наставником, керівником, учителем, опікуном, охоронителем життя овець стада Христового. І в цей же час вони закликають народ коритися вторжникові — королеві Жиґмонтові. "Церковцю рідну рятуймо! Приводьте корів, волів, усе, що найкраще! Королеві Жиґмонтові віддамо, а він за це дасть єпископа! Щоб церковця рідна була порятована, королеві Жиґмонтові поклони складаємо”. Виходить так: щоб мали ми, побожні раби, ярма на шиях, служімо кожній чужій владі так, як служать наші попи і єпископи — "духовні батьки наші”.
"За обсадження цього (Львівського, — Л. С.) єпископства король (Жиґмонт 1-ий, — Л. С.) одержав сто волів”, "Польські королі (Жиґмонт 2-й, Август) вважали церковні уряди, як засіб винагороди за "вірниї і пильниї” служби для держави” (Лужницький, стор. 219, 221). Отже, коли ти, українець-єрей, будеш польському королеві помагати гнобити свій рідний народ, обманюючи його словами "рідна церква — рідна мати наша”, і цим зміцнюватимеш панування польське в Україні (Русі), то король зробить тебе єпископом,одержавши від тебе "сто волів”.
345. 1540 рік. Рідний Києве! І в неволі ти красивий, уквітчаний садами, таємничий, вічний. Якщо б на основі археологічних відкриттів визначати Твій вік, то Ти старіший, як Ур, Ума, Кносос, Матгура, Єрусалим, Атени, Рим, Лондон, Париж. Ти є колискою, у якій виколихалася первомова людей Білої раси, визріла чарівна найстародавніша культура на плянеті Земній (Мізинська, Трипільська). З твоїх вічносвіжих джерел пили животворну воду горді й великі Роди, бадьорі й красиві Предки Оря, Сумеріяна, Гіттіта, Скита, Етруска, Геллена, Латина, Англійця, Француза, Еспанця, Серба, Хорвата, Шотляндця, Ірляндця, Шведа, Норвега, Голяндця, Тевтона, Чеха, Словена, Поляка. Усі вони, як одна родина Европи, брати і сестри!
Мемуарист М. Литвин (син гордої Литви), побачивши тебе, Рідний Києве, написав, що "Київ багатий на іноземні товари, бо немає шляху більш звичного, як стародавній, давно прокладений і добре відомий шлях, що веде з Чорноморського порту, Кафи, через ворота Таврії на Таванський перевіз на Дніпрі, а звідти степом до Києва”.
"По цьому шляху відправляються з Азії, Персії, Індії, Арабії, Сирії на північ у Псково, Москву, Новгород, Швецію, Данію східні товари, то: коштовне каміння, шовк, шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець”.
346. "Під час переходу каравану значні прибутки одержують київські жителі, воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники, шинкарі, і обставина ця не викликає понині ніяких скарг, ані з боку москвинів, ані турків, ані татар”.
У Києві можна почути новини про події у різних країнах світу. Купці говорять европейськими і азійськими мовами. На торзі, на вулиці, в шинках вільно обмінюються поглядами. Кияни звикли бути щирими і привітними: бо чому кияни мають непривітно дивитися на чужинців, які на їхні ярмарки з різних кінців світу везуть коштовні вироби, ласощі, пахощі, тканини? У киян ставлення до чужинців доброзичливе. Чужинець, крам привізши, хоче між киянами приятелів мати, щоб дістати краще місце на ярмарку, у гостинниці, безпеку в дорозі, допомогу на Дніпрі.
Купець, прибулий з Німеччини, оповідає, що священик Тома Мінцер голосить, що церква грецько-латинська це "печера диявола”, визнавці Томи Мінцера палять ідолів церковних (хрести, "дерев’яні зображення Пріснодіви Марії”). І про це говорять між собою київські бондарі, теслярі, ковалі, чинбарі, гончарі, шевці, скляри, ткачі, маляри — люди, які живуть життям Києва”.
347. 1549 рік. Московський митрополит Макарій в Успенському соборі проголошує 16-тилітнього князя Івана (Ґрозного) царем (ханом). Є думка: коли народ не має історії славної, то він повинен її придумати. І нею живитися так, як живиться дитина казкою, приємно себе хвилюючи, свою уяву розвиваючи.
"Золота шапка, подарована ханом Узбеком, в Москві названа "шапкою Мономаха”: корисно видумкою переконати европейців, що династія Київських князів перейшла жити в нове мешкання, в Москву. Москвини, вірячи, що на голові їхнього князя красується "Мономахова шапка”, стануть гордими і зарозумілими. І головне — беззастережно відданими князеві: тільки той князь спроможний нові землі завойовувати, який оточений відданими людьми.
У Ферапонтовому (Білозерському) монастирі (біля озера Білозерськ, коло Онєги) сидів, як арештант, митрополит Спірідон. Він був названий Сатаною, тому що оповідав людям неймовірні марення про життя в пеклі і в раю. І він у Ферапонтовім монастирі видумав "Всемірную історію Московську”.
348. Спірідонова "Всемірная історія московська” "гласить”, що з роду Александра Македонського походить Клеопатра. Її королівський вінець римляни привезли до Риму. Після убивства Юлія Цезаря, Авґуст був вінчаний на імператора вінцем римського царя, а одягнений був в одежу єгипетського фараона Рамзеса, і вручили йому ще й митру царя Індійського, яку в Індії взяв Олександер Македонський. Римляни, обділивши свого імператора Авґуста регаліями імператорів світу, гукали: "Радуйся Авґусте, царю Римський і всея Вселенної!”
"Авґуст почав робити порядок на світі. Він зробив Патрикія царем Єгипту, а царя Пруса посадив на березі ріки Висла. Від Пруса постала Прусія, з роду римського володаря Пруса походить рід Рюрика, а Прус же походить від Авґуста. Від Рюрика походить князь Мономах, якому шапку передав цар Візантії, і ця шапка тепер з волі Христової є на голові князя Московського, і тому цар Московський походить з роду Олександра Македонського, з роду імператора Авґуста, з роду Рюрика, і є він царем Третього Риму, і має він візантійський герб — орел двоголовий”.
349. Монах Филофей, натхненний "Всемірною історією Московською”, проповідує обоження царя і Москви. Він рече: "Внімай тому, благочестівий цар! Два Ріма палі, третій — Москва стоіт, а четвьортому не бивать! Соборна церков наша в твойом державном царствє одна тепер паче солнца сияєт благочестієм во всєй поднєбєсной; все православниє царства собрались в одном твойом царствє; на всєй земле одін ти — християнскій цар” (Ключевський, т. З, стор. 293).
Московські попи, монахи, єпископи і митрополити удосконалюють культ царя і государства, навівають москвинам почуття національної вищости, боговибраности, винятковости, і в москвинів постає прагнення своєму "я” підпорядкувати чуже "я” (нацменське, іноязике).
(Еліта красної Москви, перевидаючи в інституті лєнінізму "історію Татіщева”, "історію Соловйова”, "історію Покровського”, "історію Ключевського” та інших ідеологів монархічної Московитії, себе виховує в дусі месіянізму, проповідуваного митрополитом Спірідоном та монахом Філофєєм).
(Поети, письменники, артисти, політруки, прикрасивши груди орденами Лєніна і Суворова, пропагують гасла імперської Московитії: "Москва — столиця світового комунізму і другій — не бувати! Партія Лєніна "паче солнца сіяєт благочєстієм во всєй поднєбєсной”, на всій Земній плянеті єдиний ти, батько всіх народів, Лєнін!”).
(Москвини державним законом освячують і військом скріплюють культ Лєніна, культ партії, культ соціялістичного государства, розвиваючи і звеличуючи свою москвинську (великоросійську) гордість. "Чи чуже нам, великоруським свідомим пролетарям, почуття національної гордости? Звичайно, ні! Ми любимо свою мову і свою батьківщину”, "Ми сповнені почуття національної гордости”, — пише В. Лєнін у 1914 році в статті "Про національну гордість великоросів”.
Коли ж українці кажуть, що й вони, українці, люблять свою мову і свою батьківщину, і хочуть, щоб Київ говорив українською мовою так, як Москва — московською, то вторжники, лєнінські великороси, в Україні арештовують українців, вивозять їх у Мордовію, називаючи їх "прєдатєлями”, "буржуазними націоналістами”, "кримінальними злочинцями”, "запроданцями”, "ворогами народу”, "бандитами”, "прихильниками воєнних конфліктів”, "шпигунами західних розвідок”, і катують їх лєнінські опричники так, як катували опричники Івана Ґрозного новгородців за те, що вони не корилися "благочєстівому царю Московському”).
350. Українські "єпископи жили, як світські люди, полювали, робили збройні напади на сусідів. Холмський єпископ Теодосій Лазовський, добувши війною від Борзобагатого Володимирське єпископство, роздав його усе, всі села й маєтності, дітям і приятелям. А саме владицтво продав ігуменові Києво-Печерського монастиря Милетієві Хребтовичеві” (Г. Лужницький, стор. 225).
Що значить — єпископ роздавав чи продавав села? Торгував побожними парахвіянами. І цей єпископ почне ширити кличі "За віру православну”, тобто за маєтки єпископські, за право панувати над побожними православними рабами. Побожні православні раби, бачачи, що їхній єпископ дбає тільки про свої маєткові вигоди і служить чужій владі, вчаться в нього також служити чужій владі, славлячи православну віру. Так калічиться добра вдача народу.


[10-10-10][Все для туристів]
Скі-тур — лижі для мандрів (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Визначні пам'ятки Кіпру (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Як правильно відпочивати з дітьми (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Значення туристичної галузі (0)