| Четвер 24-05-09 03:18 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 21715. І їх тоді "визволить" чужа сила. Достойний рунвіст каже: "Коли я
своє "вірую" поставлю вище єдности ОСІДУ, біля мене виросте групка
сумнівних прихильників і створиться "друге ОСІДУ", і в цій групці
обов'язково знайдеться хтось ще чесніший за мене, він декого переконає,
що я "свавільник", "аморальний" і тоді постане "третє ОСІДУ", так може
(бо ж люди ще обтяжені навиками рабськими) постати "десять ОСІДУ", і всі
вони "во ім'я Рідної Віри", поборюватимуть самі себе".
Чужа сила не спить. Вона до вогню їхньої заюшеної сварні піділлє смоли, вони почнуть пектися, душити один одного; рятуючи кожний сам себе, в них виникне "спасаюча" віра, що "свої пани гірше чужих". І їх тоді "визволить" чужа сила; вони, проявляючи лакизництво, їй дякуватимуть за "визволення", добровільно стануть гнучкошийними холопами чужої сили глупої, але вольової і об'єднаної. А їхні діти (їхні нещасні діти), живучи покірно під опікою чужих панів, вивчатимуть рідну історію, що мали вони батьків не здібних жити об'єднано, мали батьків хворобливих навиків. І в дітей (на основі такої рідної історії) закономірно появиться комплекс меншої вартости, діти ці рідні "скарби батьківські" триматимуть між речами малокорисними, їх мучитиме віра, що батьки їм не показали прикладу, як то треба жити в одній родині об'єднано: ...нещасні ті діти, батьки яких розсварені. 16. Любов і ненависть. Достойний рунвіст іде до братів-чужовірів, щоб їхню сліпу ненависть, яку вони мають до РУНВіри, розрідити, ослабити і поставити їх (братів-чужовірів) у такі обставини, щоб вони духовно воскресли, щоб вони самі відчули хотіння бути собою і самі йшли до РУНВіри так, як спраглий у пустині поспішає до джерела. Чужовірна ненависть нам не шкідлива, вона єднає нас, вона поглиблює наші почування, мобілізує нашу оборонну спроможність, учить нас надіятися на себе. Є такі, що кажуть: нам приємно, що нас починають любити брати-чужовіри. Не захоплюймося такою любов'ю, бо вона нас розніжить, приколише до дрімання і умертвить наші священні натхнення. Коли брат-чужовір, лишаючись чужовіром, нас любить, значить він або перебуває вже в дорозі до РУНВіри, або він у нас помітив охлялість, угодовство, відхід від основних принципів РУНВіри. Не ставаймо жертвою тих, які нас люблять тому, що ми слабі й осміяні. Не біймося тих, які нас ненавидять тому, що ми сильні й безстрашні. Біймося потрапити у таке становище, в якому нас ніхто не помічає, ніхто не чує, ніхто не вважає вартими ні злої, ні доброї уваги, воно смертельне! 17. Нам з ними не по дорозі. Не кожне багатство, не кожна мудрість і не кожна освіченість корисні. Є мудрість улеслива й підступна, як плазуюча гадина. Є освіченість збагачена силою ГІПНОЗУ — "чуд церковних" і "наукових" і поставлена вона на службу чужовір'я. Ми проти такого багатства, проти такої мудрости і освічености, бо вони не відповідають світоглядові РУНВіри. Вони хочуть нас мудро й освічено закабалити, особливо вони полюють за гнучкими умами і ніжними душами дітей наших. Нам з ними не по дорозі. 18. На словах мудрий, на ділі — глупий. Є люди, які вміють говорити мудро і захоплююче, але вони не мають здібности нічого мудрого зробити. Вони в організаційному житті небезпечні, їм хвилево вдається людей збунтувати проти провідника, голови станиці ОСІДУ, рунтата, проти тієї чи іншої постанови Головного Столу ОСІДУ і здезорієнтовані люди інколи ідуть за кличем такого говоруна і потім починають каятися, що стали жертвою своєї необачности. В народному прислів'ї про таку людину говориться: "На словах мудрий, а на ділі глупий". 19. Чому бездіяльність небезпечна? Мала гора довершеної праці стократ вартісніша за велику гору слів. Визнавати РУНВіру, любити РУНВіру і ніякої праці не робити, щоб її втілювати в життя особисте чи народне, це те саме, що любити коня і лінуватися дати йому сіна. Прийти до ОСІДУ, і в ньому нічого не робити, значить ширити ідею бездіяльности. Коли виникне така ситуація, що більшість членів правління станиці ОСІДУ нічого не роблять і оправдують це мудрістю демократії (хочу роблю, хочу — ні, хочу — обороняю ОСІДУ, а хочу — від імени ОСІДУ компрометую ОСІДУ), то тоді їхньою вірою стає організаційна деморалізація.Прийти до ОСІДУ, і в ньому нічого не робити, значить ширити ідею бездіяльности. Коли виникне така ситуація, що більшість членів правління станиці ОСІДУ нічого не роблять і оправдують це мудрістю демократії (хочу роблю, хочу — ні, хочу — обороняю ОСІДУ, а хочу — від імени ОСІДУ компрометую ОСІДУ), то тоді їхньою вірою стає організаційна деморалізація. Між ними немає достойних довершених справ, які б їхні душі робили красивими, єднали їх і звеличували, і ось ця бездіяльна охлялість поробила їх дрібничковими, зневіреними і роз'єднаними, вони самі себе спротивили. Такі люди не тільки самі нещасні, а й нещасними роблять тих, які потрапляють під їхній гіпноз. 20. Помиляється не той, хто помиляється. Помиляється не той, хто помиляється, здійснюючи велику працю, а той, хто, боючись помилитися, нічого не робить. Такі "безпомильні" завжди будуть обтяжені наріканнями, що, мовляв, в ОСІДУ нічого не робиться, що час все переіначити, і що таке хотіння є навіть у тих добрих людей, які нічого не робили, а мають хотіння "щось робити". Хто тішить себе хотінням і боїться їх втілювати в життя, щоб не наразити себе на неприємність, на витрати, на поговір сусідів, той поглиблює порожнечу свого серця — серця, яке цвіте, не даючи плодів. Віз праці ОСІДУ тяжкий, дуже тяжкий. І котиться він не з гори, а на гору. Стояти осторонь, "склавши рученьки" і приглядатися, як одержимі лицарі України тягнуть віз у поті чола і казати "та ж віз іде повільно", значить бути людиною знахабнілого безталання. Віз іде повільно тому, що ти (і такі, як ти) є спостерігачами, а не діячами. Між спостерігачами часами траплялися розумні люди, але їхній розум ні їм, ні їхнім приятелям користи не приносив. 21. Велася і досі ведеться боротьба. Велася і досі ведеться (явна і прихована) боротьба за розум і душу української людини... І той чужинець, який релігійним гіпнозом, або залізом окупує ці сили, володітиме Україною — - чарівною скарбницею світу, її талантами, її душею і тілом, її невичерпними земними і підземними багатствами. Українська людина легко потрапляє під гіпноз — фатальний порок у неволі скаліченої вдачі: її гіпнотизує догматична містерія католицизму, декляративний московський комунізм, театральна обцяцькованість грецької ортодоксії. Загіпнотизувавшись, вона забуває про суть свого "я", ставить національні інтереси на другий плян і живе переконанням, що її покликання (вирок її долі) бути латкою -пасивним сприймачем чужих "ізмів", а не творцем свого самобутнього володарського "я" — творцем таких обставин, які б мали вплив на формування психіки людства. РУНВіра покликана історією створити новий характер української людини, щойно другі-треті покоління, виховані в РУНВірі, будуть новими людьми — людьми нових навиків, вільного, єднаючого і будуючого стилю мислення. І ОСІДУ зобов'язане цю священну місію, переборюючи великі труднощі, виконувати тепер і в майбутньому. 22. Я ревниво залюблений. Український народ обдарований і роботящий, він і тілом красивий, і душею добротний. Я ревниво залюблений у нього. Я вірю українській людині і болісно мучусь, коли буваю нею підступно скривджений, обманутий, я себе тішу думкою, що то не вона мене обманула, а дух чужовір'я, який паралізував чуття її вродженої гідности. Я не хочу, щоб чужі сили своєю підступною любов'ю тероризували український народ. Я вірю, я пристрасно вірю, що він (мій народ) заслуговує мати кращу релігію, як християнізм греко-римської інтерпретації чи комунізм московського імперіялістичного тлумачення, він достойний, він вистраждав мати свою духовну силу (РУНВіру). 23. Щоб ми були сильні по-рідному. Між українськими партіями, між тими, які натхненні традиційним чужовір'ям, є прагнення, щоб українці були сильними: я тверджу, що -справа не в тому, щоб вони були сильними, вільними, релігійними, а справа в тому, щоб вони були сильними, вільними і релігійними по-рідному, тобто, щоб їхня духовна і тілесна сила виростали з їхньої життєвої суті — з джерел РУНВіри, а не з вижебраного чи накинутого чужовір'я. Сила та, яка між українцями виросте (українці особливий народ) з коріння чужовір'я, їх же й триматиме в духовній неволі. Вони (при допомозі чужих сил) самі себе на користь чужих сил завоюють і чужина за це їм дасть ордени чести (чести самобичуючого рабства). 24. Тримаючись берегів РУНВіри. Немає річки без берегів. Річка велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство і багатіє вона садами берегів своїх. І ми, рунвісти, тримаючись берегів ОСІДУ РУНВіри, будемо без великої напруги могутніми, наша могутність буде природня, життям нашим і його змістом вирощена і втверджена, і наша сила стане компонентом свідомости Людства. І ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими чуттями і використовувати їх нам на шкоду, ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими дітьми, виховуючи їхні душі й ум їм на шкоду. 25. ...Прийде безславна кончина, ...а коли ми залишимо береги ОСІДУ РУНВіри, і ввіллємося в чужі релігійні (сектантські) ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціональних релігій і світоглядів, тоді нас покарає мати-Природа (утратимо інстинкт самозбереження), тоді нам і нашим дітям (нашому майбутньому — нашій крові) прийде безславна кончина, кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше на список племен давно погиблих. І душа наша добра і щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне і погасне, як іскра в темряві.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |