Понеділок
18-12-17
22:06

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 178




375. (Цар Ґрозний боронив євангельську науку: він писав своєму ворогові (князеві Андрієві Курбському і таким, як він): "Чому ти зненавидів апостола Павла, який говорить: "Нєт власті нє от Бога. Тот, кто протівится власті — протівится Божому велінню! Раби! Слушайтє своїх ґаспод, повенуйтєсь нє только добрим, но й злим”. Ґрозний, озброївшись євангельською ідеологією, яка проповідує служіння всякій владі, і в тому числі й "господам нє только добрим, но і злим”, вважав, що Христос усі його дії оправдує).
(Цар Ґрозний знає, що в 1547-49 роках відбувався в Москві 1-й церковний собор для канонізації московських святих. Між 39-ма проголошеними святими, 16 князів і княгинь московських; жодний князь, який був вороже наставлений до Москви, у православні святі не попав).
(Алексій, який мав титул Київського митрополита, а жив у Московитії, і звеличував її князів і ханів Татаро-Монгольської орди, і грабував Київські церкви, попав у святі: його мощі лежать у Москві. Митрополит Іларіон (Огієнко) в "Українській патрольогії” (стор. 85) побожним українцям православним радить поклонятися мощам Алексія.
Люди низької моралі і безсердечного характеру у Москві проголошені святими — їхні життєписи добре знає Іван Ґрозний. Він (Іван Ґрозний) знає, що імператор Візантії святий Константин живцем у котлі зварив свою жінку Фаусту. І йому, Константину, пише Ґрозний, належить "крест честной первому”).
Коли цар Ґрозний особисто ножем убивав (і труїв) своїх ворогів, москвини казали: "Пусть царь укажеть намь своихъ изменниковь: ми сами истребимь ихь!” (Карамзін, т. 9, стор. 48). Вони ждали від царя указу, щоб "істрєблять” ворогів царських. Вони вірили, що без царя-деспота не може існувати Москва. Ні Москва, ні землі, на яких стоїть Московське князівство, як усім відомо, прогодувать москвинів не можуть. Вони раділи, що в них цар Ґрозний уміє привозити здобич з чужих земель і карати "ізменніков”.
376. У Москві "бажання царя було законом в церковних справах. Боже віддавалося цареві” (Н. Бердяєв). У Москві втілилися дві духовності — дух Чингіс Хана Татаро-Монгольської орди і дух імператора Візантії. Концепція автократизму, довге убрання (царське, боярське), борода, як символ архиєрейської гідности, дух візантійщини.
Імператор Візантії краще за патріярха знав, що є Боже, а що — ні. Іван Ґрозний тішить єреїв, поширюючи грецьку віру на татар і угрофінів. Єреї люблять того царя, який їм дає багаті парафії, маєтки, побожних рабів.

На Кольському півострові, на берегах ріки Поноя, Кала і Тулома, там, де тепер Мурманськ, живе плем’я Лопарів. Лопарі — мирне мисливське, рибальське плем’я. 20 лютого цар Ґрозний дав грамоту єрею Теоґностові, щоб він, покликаючись на військо царя Московського, навертав Лопарів на православіє, тобто підпорядковував їх Москві.
Єрей Теоґност на березі річки Поноя поставив церкву Петра й Павла, голосив, що "на Лопарську землю світло Христове прийшло”. І він тим, хто хрещення приймав, дарунки давав, дорого платив за хутра. Частина Лопарів, шануючи незалежність своєї Вітчизни, трималися батьківської віри, не хотіли бути рабами-християнами.
377. Єрей Теоґност умовив охрещених Лопарів, щоб вони написали листа до царя Івана Ґрозного з "прошенієм”: просять охрещені Лопарі царя Ґрозного, щоб він силою охрестив Лопарів, небажаючих хреститися. Мудра підступна політика: Лопарі просять Москву, щоб вона прийшла і силою меча хрестила тих Лопарів, які не хочуть коритися Москві, тобто тримаються рідної лопарівської віри, яка обороняє самостійність Лопарії.
Лопарі і сусіднє з ними фінське плем’я (Лапландці), ставши православними, утратили свою ідентичність. Православіє знищило їхню самобутню культуру і вони "уже совершенно обрусіли” (Е. Голубинський, "Історія Россійської церкви”, т. 2, Москва, 1900 г., стор. 854).
Ті Лопарі, які втекли від хрещення на далеку північ (до границь північної Фінляндії), збереглися. Ті Лопарі, які хрещення прийняли, стали рабами православія, утратили мову рідну, звичаї, обряди, почуття племенної гордости, вони "совершенно обрусєлі”. Та вони знають, що фіни — їхні кровні брати. І їхня назва міста Кандалакша нагадує їм, хто вони є. Їх тримає на світі віра, що вони визволяться з лабет московських і з’єднаються з рідними братами-фінами.
378. 1575 рік. Старости і попи в Україні (Русі) ставляться до Запорозьких косаків як до розбійників, злодіїв. Оголошено по селах, що коли появиться запорожець, то треба, щоб селяни про це повідомили старосту або попа. Піймати в селі запорожця, щоб його віддати полякам, було тяжко: селяни любили запорожців, переховували їх.
Польський король Жиґмонт-Авґуст, бачачи, що з косаками тяжко боротися, узяв на військову службу 300 косаків, які почали підлягати тільки королівському полководцеві. Старости не мали права ловити, судити і карати тих косаків, які служать королеві. Попи і старости перестали звати запорожців "розбійниками”. Запорожець, який появлявся у селі, щоб урятувати життя (у складних обставинах) казав: "Іду служити королеві”.
379. У Москві на Земському Соборі цар Ґрозний проголосив, що охрещений татарський хан Симеон Бекбалутов стає "велікім князем всея Русі”, правою рукою царя. У Москві високо шануються люди ханської крови не тому, що вони багаті, а тому що (і про це вже згадував) в їхніх жилах тече ханська (царська) кров.
Бояри і воєводи дають великі гроші монахам-літописцям, щоб вони їм давали грамоти "родословія”, пов’язуючи їх то з родом візантійського імператора Константина, то з родом римського імператора Авґуста, то з родом царя Володимира Хрестителя чи царя Володимира Мономаха.
У Москві "вивчалися родословниє, щоб тінями дійсних і видуманих предків, таких як Авґуст-Цезар, оправдать свої політичні задуми чи претензії” (Ключевський, "Сочинєнія”, том 2, 1957 год, стор. 331).
У Твері (після возз’єднання Твері і Москви) знатні тверські роди, які вважали себе вихідцями з України (Руси), були посічені. Погинули вони, як безкомпромісові вороги нової Орди (Московитії). На їхніх маєтках живе рід нового Тверського князя Симеона. Хто він?
Хан Сеін-Булат (потомок хана Батия) — рускій православний, він "іменовался Симеономь, Великим Княземь Тверскимь” (Карамзін, т. 9, стор. 160), він намісник царя Івана Ґрозного. Очевидно такий "князь Тверский” не буде вороже ставитися до Москви, славитиме її, як нову Орду, яка має мову слав’янську і віру православну.
380. 1581 рік. Український князь К. Острозький — надзвичайно багата людина, живе він в Острозі, підлеглий Польському королеві. Маючи друкаря Івана Федоріва, він неукраїнською мовою видав так звану "Острозьку біблію”, натхненно прославлену попами. Попи вважали, що українська мова "низька, проста мова, не придатна для висловлення Божої істини, не зрозуміла для Пресвятої Богородиці”. Такі погляди на українську мову пригноблювали душу народу, викликали зневажливе ставлення до рідного слова, навіювали почуття меншої вартости.
(Друкар Іван Федорів і його помічник Петро Мстиславець утекли з Москви тому, що не могли витримати деспотії, духу, як пише Карамзін, "азіятського”. Знайшли вони притулок у Львові, де їхня праця була оцінена. Іван Федорів не виявив бажання повертатися до Москви, помер у Львові, похований при Онуфрієвському монастирі. Ідеологи Москвинської орди на основі втечі І. Федоріва з Москви ширять пропаганду про "связь двох братскіх народов”).
381. У виданні "Острозької біблії” найдіяльнішим був Герасим Смотрицький, ректор Острозької школи, автор книги "Ключ царства небесного”. Він гнівно критикує латинську віру і хвалить грецьку. Український розум тратить час і енергію на суперечки: яка чужа релігія краща, справи рідні (державнотворчі, духовні) відсунуті попами і їхніми вихованцями на друге місце, або — зовсім забуті.
(Мартин Лютер (1483—1546) зробив переклад "Біблії” на народну німецьку мову. Звеличуючи німецьку мову, він звеличив німця. Дав можливість німцеві довідатися, що в "Біблії” нічого не говориться про німецькі справи).
382. 1584 рік. Помер цар Ґрозний. Карамзін, перелистуючи літописні сторінки, визначив, що опричнина Ґрозного ознаменована горами трупів без вини помордованих людей. Князь Андрій Курбський написав, що Ґрозний мучив людей, не показавши їм їхньої вини. Але Курбський сам не був кращим за Ґрозного, грабував і умертвляв невинних людей, і гордився, що має праотця (князя Фьодора), який проголошений святим, "й исходит от его гроба аромат святого духа, струи исцелєнія й чудес”.
Карамзін є не тільки великим істориком Московитії, а й ідеологом її державности. Він пише, що Ґрозний "жон і дєвіц осквєрніл”, невістку свою "осквєрніл” (снохачем був таким, як і хани). Та "стогнання замовкли, жертви зотліли”, "докази справ жахливих лежали у книгосховищах”, "дівчата-підлітки, яких любив Ґрозний, стали бабусями” — усе це для поважних людей дрібнички. Головне великі справи довершені Ґрозним на славу Московитії, "Казань, Астрахань, Сибирь -живые монументи Царя-Завоевателя” (Карамзін, т. 9, стор. 294).
"Ґрозний за отечество своє мог постоять”.
"Опричнина (...) носила прогрессивный характер”, "с ней... окрепла царская власть й централизованная система управления”, "прогрессивное значение — борьба за вьіход к Балтийскому морю” (стор. 213), "Русское войско овладело всей Прибалтикой” (стор. 214), "Влияние России в Башкирии начало расти” (стор. 206), "Ґрозний полагал, что его власть "божественного происхождения”” ("История СССР”, стор. 217).
"История СССР” (Москва, Міністерство висшего образованія СССР, 1966 год) звеличує хижацькі вторгнення Московитії в чужі землі і в поневоленні і грабуванні чужих земель та вирізуванні мирних жителів бачить "прогрессивное значение” для росту Московського государства.
383. Опричнина царя Ґрозного, яка засіяла трупами землі покорених племен, справа корисна тому, що вона укріплювала ідеологію Московської централізованої держави. Московські історики — ленінці, видаючи твори царського історика Ключевського, написали: "Совєтська історична наука, одначе, показує, що опричнина була визначеним (певним) етапом в укріпленні Россійського централізованого Государства” (т. 2, стор. 403).
Опричнина породила Чека, НКВД, МҐБ, які є, очевидно, визначним етапом в укріпленні централізованого Россійського государства, що виступає під ім’ям — СССР. Перемагає той, хто має силу — брутальна сила панує над благородною, "Народ більше всього цінує силу” (Йоґан Ґете).
17-го березня Фьодор (син царя Ґрозного) у Москві проголошений царем. Цар Фьодор (так пишуть історики) хоробливий, не здібний розважно думати, сонливий. Та Московський митрополит Деонисій рече: "Царь Фьодор, Богом ізбранний, і Богом на престол возвєдєнний! Воля царя — закон! Богу воля, царю власть!”
384. "Царю власть! Царю власть! Царю власть!” — кричали воєводи і бояри. І золотими "дєньґамі” обсипали (обдаровували) царя Фьодора, низько йому кланяючись. "Что Бог на нєбє, то цар на земле!” (Якщо українець, ці рядки прочитавши, каже: "ні, я не раб, геть царя, гетмана, президента! Нікому я не поклоняюся, авторитетів не шаную”, то він є більшим рабом, ніж москаль, він є рабом московського мужика. Він є батьком тієї миловидної Катерини, яка полюбила москалика, як знало серденько, ворога-вторжника полюбила, мала глупе серденько. Батько замість того, щоб знайти вторжника-москалика і за збезчещення доні своєї помститися, картає доню, наївну нещасну жертву. Батько-раб, він у церкві перед іконою (ідолом) Саваота молиться за здоров’я ката-царя Московського і його грабіжницьке військо, і виганяє доню з хати.
Ні, вільна людина не каже "геть царя, гетмана, президента”, вождя. Вільна людина чужій владі не поклоняється, а рідну — обожує. Вільна людина перед рідним володарем стоїть струнко: здійснює обряд упорядкованого розуму і вихованих почувань. Бути слугою рідного царя і бути слугою чужого царя — дві різні моралі, вдачі, релігії, політики, ідеології.
У соборі під час коронування царя Фьодора біля престолу сидить Московський головнокомандуючий (вихрещений татарин) Борис Годунов, людина мудра, вольова, красива; має манери, як у Чингіс хана. Він (Борис Годунов) стає на коліна — кланяється слабоумному цареві Фьодорові, демонструє свою самодисциплінованість. Без дисципліни і авторитету ніколи і ніхто держави не збудував, ніколи ніхто народ не прославив.
(Якщо ворог мудрий і сильний, то вивчай його мудрість і силу, і розбий його своєю мудрістю і силою! Справжнім переможцем є той, хто у ворога силу бере і його ж силою його розбиває. Той, хто мудрого ворога зве дурнем, обманює себе і стає його жертвою).
385. Воєвода Борис Годунов і воєвода Іван Мансуров (також вихрещений татарин) — люди завойовницької вдачі, вони ведуть Московське військо на береги ріки Іртиш (західна притока Обу), де живе мирне плем’я Вогулів (Мансів).
Пограбувавши Вогулів, Борис Годунов везе до Москви коштовні хутра. І жене полонених Вогулів, які будуть ставити у Москві нові доми. Москва, перейшовши Урал, без великих труднощів відбирає землі в мирних і майже неозброєних племен. (Славний татарський рід Мансурових — воєвода Леонтій Мансуров, воєвода Пьотр Мансуров, воєвода Фьодор Мансуров — укріплював силу Московитії (Россії), підкоряючи їй чужі землі).
Запорозькі косаки не билися з слабими і мирними Вогулами. Запорозькі косаки мали відвагу іти проти трьох могутніх сил — Кримська орда, Турція, Польща. Одчайдушність Запорозьких косаків рівняється мітичним грецьким півбогам. Запорожці, живучи у степах, щохвилини були наражені на смерть: турецькі і татарські війська об’єднувалися, щоб бити запорожців.


[09-10-14][All for the tourists of]
Nature of our edge - Whew! (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Федя, дичина! Національна кухня Кенії (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Значення туристичної галузі (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Мальтійські розваги (0)