| Четвер 24-05-09 01:31 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 176351. 1551 рік. У Москві цар Іван Ґрозний на Стоголовому соборі (на
соборі, що обмірковував "сто глав” (розділів)) сказав: "Попы, церковные
причетники в церкви всегда пяныи й без страха стоят й бранятся, й всякие
речи неподобньіе всегда исходят из уст их” ("Стоглав”, СПБ, 1863 р.,
стор. 51). Він сказав, що в монастирях є "содомский грех” й "монахи
обитают в одних монастирях с монахинями”, "у ігуменов й архимандрітов по
келіям жонки й девки”. (У Москві тому й поширилося прислів’я: "К
игуменье — полковник, к послушнице — денщик”).
Собор постановив, щоб "попьі служили молебни за здоровя царя”. І "щоб не сквернословили і п’яні не входили у вівтар, і не билися до кровопролиття” ("Стоглав”, стор. 60—61, 98—99). І що москвини не мають права у Москві стрічатися з чужинцями і розмовляти з ними: чужинці вільнодумними поглядами псують характер москвитян і порядок Москви. Після Стоглавого собору відвідав Москву англієць Річард Ченслер, який у спогадах написав: "А що відноситься розпусти і п’янства, то в світі немає подібного, та й по-здирстві, то це найбридкіші люди під сонцем” ("Англійськіє путішественникі в Московском ґасударстве в 16 вєкє”, 1938 год, стор. 65). Англієць Ченслер не знав, що розпуство, здирство і п’янство, яке він бачив у Москві, занесене з Орди: у Орді визначні татари мали по двадцять жінок, залицялися до невісток, "снохачество” в Москві ординського походження. П’янство — вияв приятельства, Московські князі пили з ханами кумис до втрати свідомости. І хан казав: "П’яний князь значить друг, має чисту совість, з любови до мене обцілував моїх прислужниць”. 352. Коли чужинець у Москві питав москвитянина: "Чому ваш цар, ніколи не бувши на Русі, зве себе царем Русі?”, москвитянин мав готову (отриману від попів) відповідь: "Русь має нову квартиру — перейшла з Києва в Москву”. (Коли кияни почнуть західноевропейцям доводити, що кияни — це слов’яни, а москвитяни — це фіно-урало-алтайці, які говорять так, як і неслов’яни, болгари, по-слов’янському, то чимало західноевропейців відповідатимуть: слово "рашен” має таке значення, як і слова "африканець”, "араб” (географічне, а не національне), вірменів, українців, грузинів, москвинів, узбеків, калмиків звемо "рашен”). Є татарські ґазаґі (казакі), які діють біля Яїку (Уралу), Яїцькі казакі. І є Тєрські казакі, які діють між Доном і Каспійським морем, між ними є татари, башкіри, москвини. Є Запорозькі косаки, яких татари і москвини також звуть ґазаґамі (казакамі). 353. (У 1492 році запорозькі косаки напали на татар під Тягинею (Бендерами), і розгромили їх. Кримські татари наполохані запорожцями, шлють послів за послами до князів Литви, щоб вони присмирили запорожців. Князь дає наказ: урядовці зобов’язані об’їхати Київщину, Канівщину, Черкащину, Переяславщину і записати усіх запорожців. "Хто знає, де тут є казакі?” "Таких немає”. Попи, старости, різні урядовці вороже ставляться до запорожців тому, що вони підривають їхній авторитет: князь Литовський думає, що попи і старости співдіють з косаками. Косаки б’ють кожного вторжника і того, хто з ними приятелює. І кажуть: "Наша земля наша”. Косаки громлять татарські і москвинські казацькі ватаги, які то там, то там грабують українські села. (У 1545 році косацький провідник Карпо Масло у степу біля Браслави заснував Косацький кіш. Кіш не визнає жодної чужої влади, б’є турків, татар та інших вторжників. І лякає старост і попів, які перебувають на службі окупантів-литовців). 354. 1552 рік. Запорозькі косаки (горде українське степове юнацтво) опанували степи південного Дніпра. Литовський князь, який вважає себе паном України (Руси), посилає послів у Орду через Волощину: Дніпро перебуває в руках Запорізької сили. Дмитро Вишневецький (з роду українських князів), великий Волинський землевласник приходить на Запоріжжя з попом. Він має доручення від князя Литви, який володіє землями України (Руси), очолити запорожців. "Запорожці, коли визнаєте Дмитра Вишневецького своїм провідником, буде для вас з Києва (від намісника Литовського князя) привезена зброя”. "Коли хочеш бути провідником Запорозьких косаків, приймай обряд посвячення на косака”. Піп знає, що голення бороди справа антихристська. Усі косаки виглядають, як брати — мають вуса і чуби: справжні внуки царя Святослава. 355. "Дмитро Вишневецький прийме освячення на косака, коли косаки приймуть до себе попа”. "Якщо піп служитиме косакам і не буде підлащуватися чужій владі, приймемо”. "Косаки! Значить ми дійшли до згоди. Знаєте ви, що між потомками хана Менґлі-Ґерея був бій за престол. Уся родина (з дорослими і дітьми) хана Саіб-Ґерея лежить порізана у шатрах. Ханом стає Девлет-Ґерей. І має він ціль — робити напади на наші села і міста. Я, ставши вашим провідником, буду разом з вами боротися з невірними, з бусурменами”, — мета в Дмитра Вишневецького — боротьба з мусульманами. Дмитро Вишневецький вважається тактиком: їздить у Туреччину, запорожці торгують з татарами. І в цей час він закликає православних бити мусульман; веде переговори з царем Іваном Ґрозним. Мусульмани побачили у запорожцях своїх релігійних ворогів. (Очевидно, боротьбу запорожців з мусульманами будуть підтримувати попи грецької ортодоксії). Запорожці повинні були на перше місце поставити справи відродження державного життя України (Руси). І шукати приятелів у сусідніх державах, поминаючи справи релігійних ворожнеч. Біля Дмитра Вишневецького не було радників (державних архітектів), які б йому сказали: "Не кажи, що у турків "віра проклятая”. Єднай для оборони Вітчизни приятелів усяких релігій — усі на світі віри повинні служити священній справі державної України (Руси)! Заборони попам ширити між запорожцями гасло "за православіє”; це гасло деморалізуюче; поширюй клич — за державну Україну (Русь), яка шанує всі віри. 356. 1553 рік. Хрещення татар у Москві. Татарські хани Утемиш-Ґерей і Едигер, і їхні жінки, сини, дочки, їхні старшини і воїни, хрещення прийнявши, стали "рускімі православної віри”. Утемиш-Ґерей став Александром Утемішовим, а Едигер — Семеном Едигеровим. Хрещення відбулося 26 лютого. "Священний обрядь совершился на берегу Москвы-реки, вь присутствиі Государя, Боярь й народа. Митрополить бьіл воспріемникомь оть купьлы. Едигерь, названний Симеоном, удержаль имя Царя; жиль вь Кремль, вь особенномь большом доме; имьл Боярина, чиновников, множество слугь, й женился на дочери знатного сановника, Андрея Кутузова, Маріи” (Карамзін, т. 8, стор. 126). Хани татарські, ставши рускімі православної віри, почали й татар робити рускіми при допомозі митрополита Макарія Московського. Татари, які не хочуть відмовлятися від татарських імен і татарської чи мусульманської віри, розкуркулюються. Хрестителі виганяють їх взимку з їхніх юрт, домів. Розкуркулені йдуть з дітьми в ліси і болота на загибель. Митрополит Макарій став великим землевласником. Хан Симеон Едигер передав йому землі тих татар, які були посічені, покарані, вигнані в ліси за небажання ставати православними. Митрополит Макарій охрещених татар проголосив "рускімі греческой православной церкви”. Казанська орда перестала існувати, її хани стали рускімі. 357. 1556 рік. Татаро-кримська орда могутня, приймає від Москви і Литви данину. Кримський хан хоче мати переговори з Дмитром Вишневецьким — князем України (Руси). (Архітект держави уміє всі союзи використовувати для справ державних. Якщо хан, щоб зміцнити союз з Україною (Руссю), хоче князеві помогти вигнати з українських земель вторжників (поляків і литовців), треба з ним не воювати. Треба, його прихильність використовуючи, мати на Запоріжжі сто тисяч воїнів готових боронити волю Вітчизни). Князь Дмитро Вишневецький, шануючи попівські поради, єднається з православним князем Іваном Ґрозним, розгромлює мусульманську фортецю Ісламкермен. Хан Девлет-Ґірей примушує запорожців у 1557 році зруйнувати оборонні споруди на Хортиці. "Царю Іване Ґрозний, чужинці кажуть, що ти князь, а не цар. У Москві немає патріярха, значить немає царя”; москвини слово "Ґрозний” уживали у значенні "Сильний, Владний”; справжній самодержець повинен бути "Ґрозним”. 358. Константинопольський патріярх Деонисій за милостинею (жебраниною) послав до Москви Кизичеського митрополита Іосафа: Кизик — мале вбоге містечко. (У старі часи у Візантії й такі містечка мали своїх митрополитів, і Київ був патріярхом зрівняний у церковних правах з Кизиком). Іван Ґрозний передав Іосафові для Деонисія золоті скарби, соболі, горностаї. І сказав, що хоче від патріярха дістати титул царя. Побожні православні, знаючи, що Ґрозний отримав від патріярха благословення бути царем, стануть смиреннішими. І Україна (Русь), підлегла Константинопольському патріярхові, знатиме, що тепер єдиний у світі православний цар живе у Москві, і єреї київські почнуть на царя Московського орієнтуватися. Патріярх пообіцяв Ґрозному дати титул царя, але зволікав — та нові дари знову отримавши, він дав у 1561 році Ґрозному титул "царя Русі”. 359. 1560 рік. Литовський князь дав наказ привезти до Києва 200 бочок пшениці і 200 бочок вівса. По Дніпрі пливе ліс; у Києві ставлять нові доми. Литва, тримаючи у Києві залогу, боїться, щоб українці (запорожці), очолені князем Дмитром Вишневецьким, не вигнали її з земель України (Руси). Запасається харчами і зброєю. Дмитро Вишневецький, заполонений попівським гаслом "за православіє”, ставить справи державного життя народу рідного на друге місце. Попи-раби використовують Вишневецького і його косаків, та не прагнуть проголосити його царем України (Руси). Вони, як солдати Константинопольського патріярха, покликані визнавати царем того, кого визнає патріярх. Патріярх визнає Івана Ґрозного царем православного світу. Українці, прийнявши віру з Візантії, не прийняли візантійських законів правління державою; цар назначає патріярха. Цар Володимир Хреститель, хоч і діяв, як суверен, та на основі тієї віри, яку він прийняв, він був духовно підлеглий імператорові Візантії. Він не мав права призначати митрополита. До Києва, не питаючи князів України (Руси), приїзджав митрополит з Візантії, призначений імператором і патріярхом Візантії. Гнітючий закон поневолення розуму й духа України (Руси) єреї звуть "святою справою хрещення українців. Божою благодаттю”. 360. У Москві тільки той піп має права бути попом, який справи державного життя Москви ставить вище справ християнських — і тому православіє приносить Москві користь. Попи у Москві (взоруючись на культ хана, імператора) постійно пропагують культ царя. "Одному Богу ґасудар ответ держіт”; "Что Бог на нєбє, то царь на земле”; "Суд царєв — суд Божій”; "Богом да царьом Москва крєпка”; "Нє Москва ґасударю указ, Ґасударь — Москвє”; "Ґасударь — батька, земля — матка”; "Без царя — земля вдова”; "Без царя народ сирота”; "Нельзя земле без царя стоять”; "Народ — тєло, а царь — ґалава”; "Свєтітся одно солнце на нєбє, а царь — на зємлє”; "лучше µрозний царь, чем семібоярщіна”. Бояри прагнули обмежити владу царя, ослабити його впливи на життя. "Лучше µрозний цар, чем семібоярщина” (рада боярська). Рада боярська радиться, свариться, спільної мови й дії не може створити. Грозний цар дає наказ і дає дари тим, які його накази беззастережно виконують. (Москвини визнають, що Іван Ґрозний був тираном, жорстоким завойовником, і в цей же час гордяться його вторгненням в чужі землі, і не хочуть повернути завойовану землю її законним синам). 361. Обоження царя постає з багатьох причин. 1. З щирого веління душі: люди люблять звеличувати володаря, який їх чарує розумом, силою, багатствами, і вони у володареві бачать захист свого життя, оборону від чужого племени. 2. З примусу й страху (є наказ шанувати царя, який вважається батьком; за непошану батька — суд і кара). 3. З прагнення творити порядок і авторитет: люди вважають, що коли не буде пошанований цар, то не буде порядку: появиться безвладдя, беззаконня, сусід почне грабувати і вбивати сусіда, ніхто нікого не визнаватиме авторитетом. 4. З релігійних мотивів (фараони, імператори вважалися синами Божими, вибранцями Неба і Землі). Урало-Алтайські шамани особливо берегли ханів (племенних вождів) від наврочення. Вірили, що жіночі очі можуть ханові заподіяти нещастя, пошкодити рівновазі його мислення і почування. Наприклад, у забобонній Москві поширилася чутка, що чарівна бояриня Марія може своїми очима наврочити — заподіяти горе цареві Іванові Ґрозному. І москвини, рятуючи царя від наврочення, на Красній площі відрубали голову боярині Марії, а потім (як пише Карамзін) по черзі повідрубували голови й п’ятьом її синам. 362. 1565 рік. Іван Ґрозний (отримавши титул царя від патріярха Деонисія) засновує опричнину (предтечу Чека, НКВД, МҐБ); слово "опричнина” походить від "опроч”, і значить "особливе”, "надзвичайне дворянське військо Ґрозного”. При допомозі опричнини Ґрозний утверджував порядок в Московитії, вважаючи, що всі його дії євангельського походження. Він розуміє віру Христову так, як розуміли імператори Риму і Візантії. Він добре засвоїв "Євангелію” і, тримаючи її, рече: "Всяка душа да повєнуєтся властям, нєт власті нє от Боґа, кто протівєтся власті, протівєтся Божому повєлєнію!” Молодий красивий боярин Фьодор Басманов (вихрещений татарин) — права рука Івана Ґрозного. Князь Дмитрій Оболєвський-Овчинін висловився, що "Цар Ґрозний займається содомскімі дєламі”. І Ґрозний під час обіду в Кремлі (при всій знаті Московській) устромив ножа йому в груди. Ґрозний у Кремлі з молодими хлопцями, які були одягнені в маски, непристойно танцював. Боярин Рєпнін сказав, що цар Ґрозний розпусник. З наказу Ґрозного боярин Рєпнін був зарізаний у церкві. "Чому, царю Ґрозний, так робиш?” "Я грішний цар, пороки мої ховайте, а славні діла мої вихваляйте, щоб була сильна держава!” У Москві "з’явився свій іслам, але не у відношенні до Бога, тільки у відношенні до держави” (В. Соловйов). І таїна росту Московитії в тому, що москвини вміли "своїх царів великих вихвалять за славу, за добро, а за гріхи, за темнії діяння Спасителя смиренно умолять”. І Карамзін (як довідуємося) скаже, що справа не в тому, що Ґрозний убив того чи іншого боярина чи дівиць брав силою, а в тому, що він створив могутнє Московське государство. "Лишь строгостью мьі можем неусыпной сдержать народ. Так думал Иоанн, Смиритель бурь, разумньій самодержец” (А. Пушкин, "Борис Годунов”). 363. 1568 рік. 4 листопада цар Іван Ґрозний за непослушність арештував Московського митрополита Филипа (Количева), позбавив його митрополичого сану, посадив у Тверський монастир. Филип, ставши по стороні збунтованих бояр, речав: "Протів церкви царю не устоять!” Іван Ґрозний відповідав: "Цар никаму нє подвластен, кроме Христа, сина Божия!” Отже, християнство в Москві зобов’язане служити державним інтересам: коли архиєреї цього не розуміють, їх треба ставити "под караул”. І так поступали з патріярхами й візантійські імператори. Якщо б царі Володимир Великий, Ярослав Мудрий та їхні наступники були підпорядкували грецьку церкву державним інтересам, наставивши того чи іншого русича Київським патріярхом, українці не були б "побожними православними рабами грецької ортодоксії”. У Московії деякі православні боронять митрополита Филипа? На північ від Москви (на землі Фінського племени Весь) тече річка Шексна. "Княгині Евдокія й Александра, потоплены вь Шексне реке повеленіемь Царя Іоанна” (Карамзін, т. 9, стор. 58: Примітки). 364. (Запорозький княже Дмитре Вишневецький, у тебе воїни добрі, в тебе земля багата! У Чорному лісі, щоб не бачили старости і попи, куй мечі. І зроби так, щоб по селах України (Руси) ходили пандаристи (бандуристи), оповідали людям, хто вони, чиї сини, звідки вони, ким, чому закуті? Побожні православні раби не знають, хто вони, кажуть: "Ми православні, з роду Яфета походимо, поганцями були, греки нас просвітили”. Бандуристи, зробіть так, щоб у степах рокотала слава про царя Святослава, про Україну (Русь) без вторжників поляка, литвина, татарина, москвина). Михайло Грушевський написав, що князь Дмитро Вишневецький "замішався в особицю Молдавську і вибрався туди з козацьким військом: покликали його туди Волохи, але зрадили, й Вишневецький попався в неволю, відіслали його в Царгород, і там убили”. Микола Аркас пише, що "Року 1564-го зібрав Вишневецький 4000 козаків і пішов у Молдавію. А тут його зрадою спіймали і одпровадили у Константинополь до Турецького султана Селіма 2-го. Селім, сердитий на нього ще за те, що він нападав на Крим, велів його вбити”. (Не пролунала в Україні (Русі) пісня, що борець за державне життя Вітчизни безсмертніє в Царстві Духа Предків. Мандрівні п’яні монахи зробили з оборонця православія п’яницю — Байду Вишневецького. "П’є Байда мед-горілочку, та не день, не два, та й не годиночку”. І такий був запеклий православний, що коли його в Царгороді повісили за ребро гаком, то він продовжував клясти віру турецьку, бо вона "проклятая”. Очевидно, князь Дмитро Вишневецький не пив у Стамбулі "мед-горілочку”. Він загинув смертю трагічного сина України (Руси); пісня, складена п’яницями-монахами, принижує його. І заохочує молодь до горілочки, улюбленого напою оборонця православія грецької віри.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |