Четвер
18-11-15
00:29

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 182




431. Енергія мислення і почування в Україні (Русі) витрачається на релігійні сварки: єреї католицької і грецької релігій воюють між собою за маєтки, за парахвії, втягаючи в цю війну, "в обороні рідної церкви”, Український народ.
("В Слуцьку, коли митрополит (Михайло Рогоза, — Л. С.) переходив площею, зворохоблена юрба кинулася з камінням на нього й покалічила його. Коли б не вірні юніяти, які вибігли з своїх домів,... юрба була б його укаменувала” (Г. Лужницький, стор. 293). У Москві немає боротьби між прихильниками папи римського і патріярха візантійського, у Москві є Московський патріярх, який свою душу, свій розум, свою волю і церкву підпорядкував справам царя Бориса Годунова. І в Варшаві немає релігійної сварні: єпископи служать королеві, "Речі Посполитій”).
(В 1582 році папа Григорій 13-ий проголосив календарну реформу. Юліянський календар устійнений римським імператором Юлієм. У Львові на вулиці (під час християнського свята) християни ловлять християн — під час посту силою в рот впихають м’ясо, доводячи правильність того чи іншого календаря. О, лихо: чужовір’я скалічило вдачу добрих людей!).
У Львові православне братство боронить грецьку віру. Голова цього братства грек (купець Константин Корнякт), наглядач константинопольського патріярха. У братській школі, як я вже згадував, українська мова заборонена: дітей українських учать грецькою і церковно-слов’янською. Славителі братств вважають, що "братства являються заборолом української нації, високоморальні і високо патріотичні є їхні гасла”; братства по-рабському віддані візантійському патріярхові, шлють йому дари за дарами і воюють з єпископами-юніятами.
432. 1605 рік. У Москві новина — царевич Димитрій (син Івана Ґрозного) живе в Польщі! Він хоче сісти на батьківський престол, скинувши царя Бориса Годунова. Годунов точно знає, що Димитрій з його наказу убитий у селі Углич. Значить, Польща має Димитрія-Самозванця. Хто він? Звідки він?
Цар Годунов 13 квітня (на 53-му році життя) умирає. Карамзін (т. 11, стор. 109) звеличує Годунова як "одного з найрозумніших володарів у світі”. Годунов — великий архітект державного життя Московитії, він їй дав патріярха, який почав усі православні єпископства підпорядковувати державним справам Московитії. Патріярх Іова оголосив, що стає царем Фьодор (син Бориса Годунова). Московським головнокомандуючим стає мудрий і гордий (вихрещений) татарин Іван Басманов, він був "вибраний у спасітєлі царя і отєчества” (Карамзін, т. 11, стор. 112). Басманов призначив своїм заступником вихрещеного татарина Михайла Катарьова. Між вихрещеними татарами є боротьба за впливи в житті Москви: П. Басманов убив воєводу Михайла Татіщева (також татарина): рід Татіщевих (Татіщев Асмунт, боярин; Татіщев М., окольничий; Татіщев М., посол; Татіщев Кекса, ясельничий) почне діяти проти роду Годунових (бояр і воєводів).
(Годунов обсипав золотом свого друга Басманова, дав йому "тяжке золоте блюдо, насипане червонцями, і 2000 рублів, множество срібного начиння із скарбниці Кремлівської, прибутковий маєток і сан Боярина Думного”. Басманов був "народним улюбленцем, первою людиною свого часу в загальному погляді” (Карамзін, т. 11, стор. 100). Родини Годунових-Сабурових, Басманових-Плєщєєвих творять рід боярів і воєводів Московитії).
433. "Москалі жорстокі з українцями”. Москалі, чуючи ці слова, обурюються і кажуть: ніякої жорстокости немає. "Є!” "Немає!” Переконаємося, що справа не в слові "жорстокість”, а в тому, хто який зміст укладає в це слово.
Якщо москаль жорстокий сам з собою, то чому він повинен бути ніжний з українцем? Він на ніжність дивиться, як на людську слабість і ставиться до неї з відразою. "Твьордость характєра, вот черта человєка!” Наприклад, Годунов і Басманов — два сердечні товариші. Пізнаємо стиль їхнього товаришування в напружений час підходу Лжедимитрія 1 (Грішки Отрєп’єва) до Москви.
Монах Грішка хоче сісти на престол царя Московії. Які він має на це дані? Почалося так: костромський дворянин Отреп’єв послав Юрія в Москву, щоб він у Чудському монастирі навчився письма. Юрій "свєрстніков своіх прєуспєл”, став грамотним монахом.
Отрєп’єв, приїжджаючи в гості до сина, жив у домі воєводи Басманова, куди приходив і Юрій, тепер відомий, як монах Грішка — писар патріярха Іови. Грішка в патріяршій канцелярії довідався про царські таїни: цар Борис Годунов убив Димитрія (малолітнього сина царя Грозного) в Угличі, вкоротив життя царю Фьодору, запроторив свою сестру Ірину (жінку царя Фьодора) в монастир, де отруїв її; осліпив затруєним вином князя Симона. Монах Грішка почав таїнами ділитися з ближчими. Годунов дав наказ вислати монаха Грішку на Соловки.
Монах Грішка втік у Муром; прибув на коні до Брянська, де познайомився з монахом Михайлом Поводіним. І з ним приїхав в Україну (Русь), почав жити в Новгород-Сіверському монастирі. З Новгород-Сіверського (при допомозі архимандрита) Гришка на коні прибув до Путивля.
434. "Аз єсм царевич Дімітрій, син царя Іоанна Ґрозного, і когда буду в Москве на престоле отца моєго, тогда тєбя пожалую”: таку знайшов записку Новгород-Сіверський архимандрит в келії, де жив Грішка. Він передав Грішкину записку в Київ для князя Василія К. Острозького.
Монах Грішка скинув монаше вбрання. Прибувши на Волинь, поступив на службу до князя Адама Вишневецького. Захворівши, покликав попа. І під час сповіді сказав, що він син царя Ґрозного, має в штанах зашиту записку. "Коли помру, записку усім прочитаєте”. Піп про таїну розповів Адамові Вишневецькому. Вишневецький, будучи певним, що Грішка — син Івана Ґрозного, везе Грішку до короля Польського. Король справу "царевича Московитії” передав воєводі Мнішеку.
435. Воєвода Мнішек вирішив царевича Димитрія одружити з своєю донькою Мариною. І помогти йому сісти в Москві на престол. Димитрій, сівши на престол, ширитиме юніяцтво, подарить Польщі частину земель. І помагатиме їй своїм військом.
У Москві шириться вістка: з Польщі йде царевич Димитрій (син Івана Ґрозного). І спростування: в Угличі був убитий не царевич Димитрій, а попівський син Пахом. Цар Годунов проти Димитрія посилає військо, очолене воєводою (вихрещеним татарином) Іваном Татєвим.
Біля Чернігова царевич Димитрій (підтриманий Польським військом) зустрів Московське військо, яке схопило Татєва і віддало Димитрію, і перейшло на його (Димитрієву) сторону. Годунов і Басманов вже знають, що царевич Димитрій — це монах Грішка Отреп’єв. Басманов, виконуючи наказ Годунова, поїхав на фронт, особисто зустрівся з "Грішкою-Лжедимитрієм”.
"Басманов, ти знаєш, що я не царевич Димитрій. Та я маю силу тебе зараз убити, але не хочу. Я йду, щоб помститися за вбитого царевича Димитрія. Коли не буду бажаний, ти можеш на моє місце іншого царя посадити, війська Московитії перебувають під твоєю командою”. І Басманов погодився служити Димитрію.
436. Прибувши в Москву, Басманов у Кремлі повідомив свого товариша (царя Годунова), що пізнав монаха Грішку Отрєп’єва. І готовий про це оголосити на Красній площі. Годунов дав наказ: бояри, воєводи, купці, князьки, попи, монахи, стрільці, дворяни зобов’язані на Красній площі почути правду, привезену з фронту головнокомандуючим Іваном Басмановим.
Басманов прибув на коні, парадно одягнений, охоронений меченосцями. І оголосив, що мав зустріч з царевичем Димитрієм Івановичем, який, як законний цар, іде сісти на престол.
Годунов, почувши, що Басманов утік з Москви до "царевича Димитрія”, захворів: лікарі не могли стримати крови, яка хлинула з рота, носа, вух. Ще тіло Годунова не встигло охолонути, а вже патріярх Іова (14 квітня) проголосив Фьодора царем.
Коли у древніх киян умирав цар, то сорок днів його оплакували. І навіть тоді, коли вороже плем’я війну починало, ніхто з братів і синів не спішив сідати на престол померлого: а коли б хтось сів, то був би зненавиджений, як жорстока людина.
Москва поділилася на два ворожі табори: табір родини Годунових і табір родини Басманових (Басманови підтримують Димитрія, який підходить до Москви, підтриманий поляками і москвинами, військом головнокомандуючого Басманова).
Головнокомандуючий військами Московитії Басманов 7-го травня в Москві проголосив Димитрія царем Московським. Карамзін пише, що тисячі москвинів "воскликували: "Да здравствует же отец наш, Гасудар Дімітрій Іоановіч!” Військо покинуло царя Фьодора і проголосило вірність цареві Димитрію: усі ждуть його прибуття до Москви.
437. Удовиця-цариця (жінка царя Годунова) і її син-цар Фьодор, і донька Ксеня поставлені "под караул”. Патріярх Іова пробував боронити Годунових, знаючи напевно, що царевич Димитрій був Годуновим убитий в Угличі і що до Москви йде монах Грішка. Басманови поставили патріярха Іову "под караул”.
У Москві партія Басманових катує партію Годунових. "Всех Годуновых, Вельяминовых й Сабуровых розослали по городам в тюрьмы, а Семена Годунова в Ростове задавили” (Татіщев, т. 6, стор. 294). "Годунови, Вельяминови, Сабурови неслов’янські люди і Басманови також, але тому що вони православні, звуться рускімі”.
Москвини, співаючи славу царевичу Димитрію, який вже "йде через Серпухов до Москви”, почали діяти: "пришед в дом царя Федора Борисовича, розведчи царицу с детьми по особым избам, перво ее задавили й потом стали сына давить: но понеже все четверо долго не могли его осилеть, й один из них, ухватя его за (я...), роздавил, й тут его умертвя, Голицын обьявил в народ, якобы они со страстей померли” (Татіщев, т. 6, стор. 294) (Голіцини після 1654 року вторгнуться в Україну (Русь): почнуть вогнем і мечем утверджувати "возз’єднання двох братніх народів”; голіцинська жорстока вдача буде насильство звати возз’єднанням, убивство — спасінням, поневолення — порядком).
438. На Москві-ріці зустріли царевича Димитрія "все бояри й власти”. "Гдє мать моя бєдная!” — кричав Димитрій. І була з монастиря привезена в Москву цариця-монахиня Марфа Фьодоровна. Басманов умовив монахиню Марфу, сказавши: "Твій син Димитрій був убитий на твоїх очах, мовчи! На Красній площі, де будуть бояри, воєводи, князі, знатні люди, обійми монаха Грішку, назви його сином Димитрієм. І житимеш у Кремлі, як цариця!”
І монахиня Марфа з сльозами радости обцілувала сина Димитрія. І москвини плакали з розчулення, славили нового царя Димитрія. І бачили в ньому нового царя Ґрозного — "собіратєля земель”. І був у Москву привезений грек Ігнатій, і Басмановими поставлений "на патриаршество”. 29 липня патріярх Ігнатій в соборній церкві коронував Димитрія. Воєвода Мнішек привіз доньку Марину і поселився в Кремлі. Москвинський дворянин (вихрещений татарин) Пьотр Тургенєв знав з дитинства Грішку Отрєп’єва. І можливо з зворушливої радости, побачивши нового царя Димитрія, вигукнув: "Грішка Отрєп’єв, а помніш, ми...”. Очевидно, за ординськими законами, тут же був Тургенєв зв’язаний. І зразу ж йому, як пише Татіщев, "голову отсекли”. І став порядок: ті, які казали, що пізнали Грішку "по бородавке на лице” і навіть ті, "кто его младенцем знал”, в ім’я порядку кричали: "Да здравствует Гасудар Дімітрій Іоановіч!”
439. У Москві між рускіми (православними татарами), очоленими Басмановим, появилася "смута”. Михайло Татіщев (і весь його великий дворянський рід) почав діяти проти Басманова, бачачи, що знатні москвини, попи і монахи пізнали Грішку Отрєп’єва: немає сил переконати їх, що цар Димитрій є Димитрієм, а не Грішкою.
У Вознесенському монастирі зібралися провідні москвини. Була приведена цариця монахиня Марфа, яка, бачачи, що люди пізнали Грішку, сказала, що її син Димитрій був в Угличі убитий. Татіщев, почувши Марфині слова, на очах людей ножем заколов Басманова: почалася різанина, як в Орді. Цар Димитрій вискочив з вікна, поламав ноги, несли його в дім і по дорозі йому ножами відрізали голову, а патріярха Ігнатія посадили "под караул”.
440. Грішку (царя Димитрія) убили. "И отсекши ему голову, винесли на Красную площадь, где лежал три дни, а потом сожгли на Котлах” (Татіщев, т. 6, стор. 298). Цариця Марина (донька боярина Мнішека) сидить "под караулом”; догоджає "караульникам”, рятуючи своє життя. Голіцин і Татіщев перемогли басманових.
"Толпы восклицали: "Государь нужнее Патріарха для отечества!”” (Карамзін, т. 11, стор. 182). Московські "толпьі” кричали, що для вітчизни государ більше потрібний, ніж патріярх. Государ — держава, патріярх — церква; москвини на перше місце поставили справи держави, взоруючись на ординську державну політику: церква служить державі, скріплює авторитет царя, освячує його політику, тобто стає релігією особливо корисною в державному житті. І стає священним знаряддям обману покорених племен і народів, бо попи вихрещеним пермянам, карелам, башкірам, лапляндцям речуть: "Якщо нам, москвинам, віра Христова корисна, то чому вам має вона приносити шкоду? Ставайте християнами, славте помазанця Христового, князя-царя Московського!”
Щоб цар був вибраний не холопами (холопами вибраний цар, холопський), а Христом Богом, з Казані прибув митрополит Гермоген. І він князя з Шуї Василія Шуйського 19 травня (1606 року) проголосив царем Московитії, помазанцем Христовим.
(Шуйський не був одружений тому, що цар Годунов забороняв йому мати дітей. Годунов вважав, що престол має належати династії Годунових). Тепер цар Шуйський, маючи 64 роки, ощасливив п’ятнадцятилітню Катерину Марію), доньку боярина Петра Буйнасова, одружився з нею. Казанського митрополита Гермогена цар Шуйський і митрополити проголосили Московським патріярхом.
441. 1607 рік. (Запорозькі косаки, як знаємо, вибирають атімана. І під його проводом боряться "за вольную волю”. Москвинські ватаги атімана не вибирають: у них появляються "царські сини”, які починають боротьбу не за вольность, а за престол, за "власть законного царя”. І мечі їхні схрещуються, як пише Карамзін, під кличами: "где Москва, тамь й Государство” і "все глаза обращены на Государя”, "собіратєля земель”).
Біля Царицина діє ватага казаків, очолена царевичем Петром (Татіщев пише, що "холоп Василій Елагін себе проголосив сином царя Фьодора Годунова, не знаючи, що цар Фьодор (син Бориса Годунова), не мав дітей”). "Царевич Петро”, маючи військо, тримав у руках Царицин (столицю ординську).
З маєтків князя Андрея Телятевського утік холоп Іван Болотніков, організував великі ватаги. І хоче на престол Московитії "посадити правдивого царя”. Дворянин-москвитянин Михайло Молчанов у Польщі оголосив себе царем Димитрієм, сказавши, що в Кремлі була відрізана голова не цареві Димитрію, а монахові Пахомову. Димитрій з Москви утік; Марина Мнішек знає, що її муж Димитрій (Грішка Отрєп’єв) був убитий, але вона оголосила, що радіє, що цар-муж Димитрій живий. Вона визнала Михайла Молчанова мужом Димитрієм; Молчанов відомий в історії Московитії як "Лжедімітрій 2-й”.
У Астрахані "разбойнік Авґуст” себе проголосив сином царя Івана Ґрозного. І "разбойнік Осіновик” себе проголосив сином Івана Ґрозного, "разбойнік” Лавер — сином царя Фьодора Івановича. Карамзін пише, що намножилося багато "лжецарей”, "самозванцев”, нагадуючи стиль життя Орди у часи її руїни.
442. 1610 рік. У вересні польський полководець Жолкевський увійшов у Москву. І побачив, що велика частина москвинів, очолених боярином М. Салтиковим та іншими, радо вітає польські війська, клянеться на "вєрность королю”. І таким москвинам поляки "роздавали чины, звання, земли”. І починалося "возз’єднання двох братніх слов’янских народів”, тобто "Польща готова была принять Москву в подданство”, щоб вона (Москва) могла знайти "спасєніє”, "навеки воссоединиться с братским польским народом”.
Але появився "вор, предатель патриарх Гермоген Московскій”, який виступив проти воссоединения двох братских народов — поляков і москвінов”. Він підняв "шайку прєдатєлєй Мініна і Пожарского” до борьби проти "воссоединения”. І "предатели” утвердили в Москві "временное правительство”, яке було підтримане купцями, дворянами і "прєдатєлямі” — князями Д. Трубецким, Д. Пожарским” та іншою "шайкою авантюрників”, які хотіли скріплювати в Московитії "феодальну монархію” на зразок ординського ханаату, і боролися проти европейських впливів на Москву. І розправлялися з народом, який прагнув єднатися з Польщею, де були порядки жорстокі, але не такі варварські, як у феодальній монархії Московській.
443. "Возз’єднання двох братніх народів” (москвинів і поляків) очолили князі і бояри Московитії Іван Воротинський, Іван Троєкуров, Іван Колтовський, Григорій Орлов, Данило Мезецький, Іван Салтиков, М. Салтиков та інші.443. "Возз’єднання двох братніх народів” (москвинів і поляків) очолили князі і бояри Московитії Іван Воротинський, Іван Троєкуров, Іван Колтовський, Григорій Орлов, Данило Мезецький, Іван Салтиков, М. Салтиков та інші.
Князі і бояри Бутурлін, Трубецькой, Кондирьов, Пожарський, Плещев виступили проти "возз’єднання Московії з Польщею”, вважаючи, що Московія може підтримувати тільки таке возз’єднання, яке їй дає право грати ролю поневолювача, домінанта. Вони усіх москалів, що вітали "возз’єднання Московії з Польщею”, проголосили "ізмєннікамі”. (Москалі Бутурлін, Трубецькой, Пожарський (їхні діти і внуки) будуть після 1654 року вітати "возз’єднання України і Московії” тому, що в цьому возз’єднанні вони бачитимуть нагоду поневолити Україну, накидаючи їй деспотичні закони царя Московського).
Татіщев (т. 6, стор. 363) пише, що "руские изменники ушли в Москву”, і "поляки й руские изменники ушли в Кремль й заперлися”. Половина москвинів була проголошена "изменниками”. "Изменники” прагнули утвердити орієнтацію не на ординські, а на европейські розуміння законів держави. Вони хотіли, щоб у Москві "без суда никого не наказьівать й пожитков не отнимать”; тобто, щоб було так, як в Европі.
(Очевидно, справа не у "возз’єднанні”, а в його сутності: є возз’єднання двох сил, де ні одній не дозволено бути домінантом. І є "возз’єднання” двох сил, де діє закон: право по стороні сили. У таких обставинах слово "возз’єднання” стає синонімом "поневолення”, "обману”).
444. 1613 рік. 21 лютого шістнадцятилітній Михайло проголошений царем Московитії. Від нього починається історія деспотичної династії Романових. Прізвище "Романов” прибране: прадід царя Михайла мав ім’я Роман, але ні він, ні син його не мали прізвище "Романов”. Ключевський (т. З, стор. 64) пише, що в часи Івана Калити з Прусії приїхав чоловік, "якого в Москві назвали Андрієм Івановичем Кобилою”; від його "п’ятого сина, Федора Кошкі” пішов "Кошкін рід”, тобто рід династії Романових. Історія з Кобилою є така, як твердження, що "Москва -Третій Рим”.
Справді Кобила це татарський ханчук з Астрахані Кайбула, який бував у Литві, Прусії, Москві й оселився на Суздальщині. У 1556 році Астраханське ханство було окуповане військом Московитії. І (як пише Татіщев) ханський рід Кайбули (ханчуки, мурзи) переселився в Московитію.
І цар Іван Ґрозний ханському родові Кайбулів (чи Кайбилів) "подарив город Юрієв” на Суздальщині. Кайбула, ставши руськім православним, почав писатися, як Кабила (Кобила). Татаро-Монгольські прізвища майже всі ослов’янщені. Наприклад, Булгак — Булгаков; астраханський хан Ісуб, ставши рускім православним, почав писатися, як Юсупов. Князі Юсупови — творці історії Московитії. Г. Д. Юсупов (1676-1730) -стольник царя Петра 1, брав участь поруч з Петром 1 в боях під Полтавою, при Катерині 1 був сенатором, а його син (Б. Г. Юсупов) був Московським губернатором. Українці, братаючись з такими слов’янами, як Юсупови, стають їхніми лакеями, чому?
Українці — люди поетичної вдачі, м’якої, і над ними домінують москалі: люди вдачі твердої, суворої такої, як в ослов’янщених татар Юсупових, Булганіних, Леніних, Тургенєвих, Аракчеєвих і тисячі їм подібних провідних родів Московії.
445. У Івана Ґрозного першою жінкою була Настасья. Татіщев пише, що її рід мав прізвище Юр’єв, походив "с города Юр’єва”, де осівся рід хана Кайбули (Кобили). Настасья мала брата Нікіту, у цього Нікіти є син Фьодор, який тепер став на Ростово-Суздальщині митрополитом Філаретом.
Митрополит Філарет має жінку Марфу Івановну, яка, як монахиня, живе з сином Михайлом в монастирі в Костромі. Бояри, купці, князьки і особливо попи і монахи настояли на тому, щоб мати царя з роду Кобилиних. І хлопець Михайло (син митрополита Філарета) був забраний з монастиря і проголошений царем Московитії не тому, що він відзначався талантом провідника, ні, він був звичайним сіреньким хлопчиною. Він на царя вибраний тому, що "от него никакой опасности нет, понеже человек молодой” (Татіщев, т. б, стор. 368). Митрополит Філарет порадив синкові, щоб він називав царя Івана Ґрозного своїм дідом.
"История СССР” пише (стор. 238), що "Он (цар Михаїл) бьіл связан со знатью, его поддерживало духовенство (...), знавшеє Філарета по Тушино”. (Місто передмосковське Тушіно заселене вихрещеними фінами, широко славилося добірними м’ясними виробами. Татарське слово "туш” значить "груднина”. З Тушіно, де Філарет був власником м’ясарень, возами везли "тушу” на продаж у Москву, особливо до боярських домів). Татіщев пише, що рід династії Романових зріднений з родом астраханського ханчука Канбулатова.


[10-04-10][All for the tourists of]
In Montenegro (0)

[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Річка, народжена із ступні Вішну (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Як не впасти в грязь особою. Ради мандрівникові в Малайзії (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Прочитай, запам'ятай, збережи! Словник туриста. (0)